Поняття і структура політичної культури

Політична свідомість є активним чинником формування певної по­літичної культури, в якій проявляється взаємодія знань, цінностей та зраз­ків практичної поведінки людей. Від типу політичної культури великою мірою залежать характер і наслідки політичної діяльності як окремих осіб, так і організованих груп, які діють у суспільстві. Вона є одним із визначальних чинників утвердження тих чи інших політичних інститутів, їх стабільної!) функціонування. Вивчення проблем політичної культури допомагає зрозуміти, чому люди або іі цілі народи, які діють в умовах ідентичних політичних систем, але виховані на різних цінностях і мають неоднаковий історичний досвід, по-різному сприймають політичні події, по-різному діють у подібних політичних ситуаціях, і чому одні іі ті ж самі політичні інститути дають далеко не однакові результати в різних країнах.

"Політична культура" — порівняно нова категорія політичної науки, хоч зміст явища, яке вона позначає, був об'єктом аналізу видатних мислителів, починаючи з глибокої давнини. Його вивчали Платон, Арістотель, Цицерон, Монтеск'є, Маккіавеллі, Токвіль та багато інших філософів і політологів. В сучасній політології налічується понад 40 визначень політичної культури. Це жодною мірою не є ознакою інтелектуального хаосу в її розумінні, а виражає багатогранність явища, різноманітність його зв'язків із полі­тичною дійсністю.

В уявленні пересічних громадян і трактуванні деяких політологів політична культура є такою ж самою цінністю, як, наприклад, освіченість, порядність, грамотність тощо. Вони говорять про рівень політичної куль­тури діячів різного рівня, про її наявність або відсутність, ототожню­ючи тим самим політичну культуру з "культурністю" політиків, з їх вихованістю, етикою поведінки. Проте політична культура як наукова категорія має ширший зміст.

Для адекватного сприйняття цієї категорії доцільно відштовхну­тись від загального поняття культури, яке охоплює все, що було створене людиною, суспільством — на додаток до створеного природою. У цьому значенні культура — це і традиції, звичаї та вірування; це і установи, ідеї, твори мистецтва; це всі матеріальні та духовні цінності, створені людством і сам процес їх творення. Відповідно поняття політичної культури характеризує використання людьми специфічних соціальних надбань культури (традицій, правових норм, цінностей, навичок політичної поведінки) як основи їх політичних орієнтацій, ставлення до політичної системи та політичної діяльності, вироблення форм політичної поведінки¹". З допомогою поняття політичної культури вчені виокремлюють різні типи ставлення людей до політики (як мас, так і політичних еліт), стійкі зразки їх поведінки в політичній сфері. Отже, можемо дати таке означення:

Політична культура — це система стійких уявлень, орієнтацій, цінностей, переконань, позицій, зразків поведінки у сфері взаємо­відносин влади і народу, які так чи інакше проявляються у діяльності суб'єктів політичного процесу.

Політична культура складається історично, є відносно стійкою, втілює у собі досвід попередніх поколінь. У ній закріплюється ставлення людей певної країни до політичної системи і до окремих її елементів, до політичного процесу, а також до самих себе й своєї ролі в цьому процесі. Людина може сприймати себе як пасивного "гвинтика", від якого нічого не залежить у політиці, а може вважати себе важливим компонентом політичної системи. Таким підходам сприяють політичні традиції та суспільні обставини, в яких формується культура. Народи різняться між собою формами чи типами політичної культури. Але немає такого народу, що не мав би політичної культури.

Формування і розвиток політичної культури невід'ємні від політич­ної поведінки, участі, діяльності. А тому її функціонування передбачає взаємодію суб'єкта і об'єкта. Суб'єктами політичної культури виступають індивіди з їх ціннісними орієнтаціями, громадські організації, рухи та партії, малі і великі соціальні груші суспільства загалом, регіональні та етнічні спільноти, класи, нації, держави. Об'єктами політичної культури можуть бути політична система та окремі її компоненти: політичні інститути, партії, режим і т.д. Залежно від того, на якому соціальному рівні виявляється політична культура, можна виділити політичну культуру суспільства, політичну культуру соціальної групи чи спільноти й політичну культуру особистості. У кожному випадку політична культура має складну багато­рівневу структуру, до основних компонентів якої належать:

- знання про політику, знайомство з фактами, інтерес до них; •

- оцінки політичних явищ, нормативні судження про те, якою повинна бути влада;

- емоційна сторона політичних позицій, як, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;

- прийняті в даному суспільстві зразки політичної поведінки, котрі визначають, як можна і як треба діяти в політичному житті.

Важливе місце в характеристиці політичної культури займають такі категорії, як "політичні знання", "політичні орієнтації", "історичний досвід управління державою", "культурна спадщина", "культурні цінності". Функціонуючи в конкретний історичний період, політична культура може мати елементи політичної культури минулого, а також того суспільно-політичного укладу, який змінить існуючий. Як суспільне явище вона є водночас і процесом, і його результатом.

Політичну культуру нації творять "специфічно розподілені зразки орієнтацій членів даної нації стосовно політичних об'єктів". Виділя­ють такі види орієнтації:

Світоглядні орієнтації є відображенням у свідомості суб'єкта стійких етнічних, соціальних, релігійних та інших архетипів, які властиві спільноті, до якої належить людина. В них відображаються традиційні для спільноти життєві стереотипи, символи, асоціації, спосіб мислення і ставлення до дійсності (менталітет), соціальний і національний темпе­рамент. Політичні явища сприймаються разом з економічною, право­вою та іншими реальностями, а суто політичні погляди формуються за законом трансцензуса, тобто переносу з однієї сфери життя на інші.

Громадянські орієнтації — це передусім ставлення до влади як до зовнішнього щодо людини об'єкта, який примушує її усвідомлювати самостійність свого соціального існування та відірваність від центру прийняття рішень і соціального панування. Оцінюючи роль влади в управлінні суспільством, людина глибше і всебічніше розуміє свої права іі обов'язки в державі. Вона формує свої громадянські уявлення і цінності, усвідомлює власні права та обов'язки, бере участь у політич­ному житті. Політична участь у даному аспекті виступає одним із спо­собів захисту та реалізації прав і свобод людини. Громадянські орієнтації формуються на основі синтезу правових, моральних, естетичних та інших поглядів на суть і природу влади.

Власне політичні орієнтації охоплюють ті оцінки і погляди суб'­єкта, які стосуються окремих інститутів влади, урядових структур, інших політичних систем, фактів і подій політичного життя, своєї власної політичної ролі. Політичні орієнтації відіграють основну роль у формуванні політичної культури особи, групи чи спільноти.

Зміст власне політичних орієнтацій

- Орієнтації щодо урядових структур включають оцінку індивідом основних урядових інститутів, офіційних осіб, вимоги щодо політичних рішень, які вони приймають.

- Орієнтації щодо інших політичних одиниць охоплюють:

а) політичні ідентифікації, що визначають зв'язок індивідів з етносом, нацією, державою, до яких воші мають почуття прихильності, лояльності, обов'язку;

б) політичне довір'я до всіх соціальних та політичних "акторів", з якими індивіду доводиться взаємодіяти в політичному житті;

в) уявлення індивіда про правша, яких він повинен дотримуватись у громадянському житті (вони не обов'язково мають дорівнювати законам).

- Орієнтації щодо власної політичної діяльності розкривають участь індивіда у громадянському й політичному житті і стосуються:

а) використання засобів, доступних індивідові і здатних забезпечи­ти таку участь ("політична компетентність"), а також;

б) відчуття можливості впливати на політичний процес ("полі­тична ефективність").

Вивчення сутності і структури політичної культури пов'язане з визначенням її функцій у політичному і суспільному житті.

До функцій політичної культури належать:

- пізнання індивідом політичних явищ;

- інтеграція політичної діяльності індивіда і групи;

- інтеграція або дезінтеграція соціальних і політичних груп у полі­тичному процесі;

- консолідація нації, створення духовних основ державності, полі­тичного прогресу народів;

- формування ціннісних та інтелектуальних засад політичної діяль­ності, участі у прийнятті політичних рішень, функціонування політичних інститутів;

- передання політичного досвіду, політичних традицій від одного покоління до іншого.

У процесі виконання своїх функцій політична культура збагачується новим політичним досвідом, новими рисами. Розвиток політичної культури невіддільний від ЇЇ формування в умовах конкретних національних держав.

Залежно від того, яких сфер, інститутів, етанів політичного процесу стосуються ціннісні орієнтації суб'єктів політики, виділяють різні види по­літичної культури. До них належать: правова культура, культура полі­тичного мислення, культура політичної організації, управління і самоуправління, культура політичної діяльності й активності, культура по­літичної критики і самокритики, культура політичного лідерства тощо.

Одним із рівнів політичної культури є культура масової свідо­мості, їй властива внутрішня суперечливість і неузгодженість масових установок і переконань стосовно питань внутрішньої і зовнішньої полі­тики, оцінки діяльності держави, політичних партій, політичної системи загалом. Характер ставлення до політичних інститутів може бути різний: від критично-відчуженого до ототожнення себе з тим чи іншим інститутом. На рівні масової свідомості часто можуть не помічати відмінностей між існуючими політичними партіями, визнавати законною діяльність одних партій і бути нетерпимими до інших, керуватися щодо них конформістською, революційною чи контрреволюційною установкою. Однак критичне ставлення до окремих політичних інститутів не відкидає гордості за політичні символи держави, які забезпечують її стабільність, гарантують свободу, рівність, добробут. Особливістю масової свідомості є зміна — підвищення або зниження — рівнів її ідеологізованості та когерентності залежно від конкретної політичної ситуації. А в період активізації політичного життя у країні, піднесення масових демократичних рухів рівні ідеологізованості і когерентності масової свідомості можуть зростати.

Органічним елементом політичної культури є культура політичної самосвідомості. В кожному суспільстві існують зразки політичної само-ідентифікації його членів, тобто здатність співвідносити себе з існую­чими в суспільстві інститутами і ролями, політико-ідеологічними течіями, і потреба в такому співвіднесенні. Залежно від країни люди визнають свою політичну ідентичність — більшою або меншою мірою — на основі таких зіставлень: "ліберал -консерватор", "консерватор - центрист-ліберал", "централіст— федераліст", "комуніст — антикомуніст", "націона­ліст—інтернаціоналіст" і т. д.

Ставлення до зовнішнього світу також залежить від політичної культури. Одні групи та індивіди мають зовнішні орієнтації у дусі політичної терпимості, взаєморозуміння, поваги, іншими ж світ сприймається у так званому манихейському (чорно-білому) дусі, як та­кий, що складається із "хороших своїх" і "поганих чужих".

У кожній державі склалась і функціонує певна культура прове­дення виборів (електорального процесу), що охоплює як поведінку виборців, тих, хто обирає, так і поведінку кандидатів, тобто тих, кого обирають. Залежно від країни або ситуації виборці можуть розглядати вибори як акт підтвердження своєї відданості політичній системі, національним цінностям або як формальний процес утвердження полі­тичних діячів. Мотиви голосування можуть бути різноманітні: від особистих симпатій, иартіііної підтримки і до політичної платформи кандидата; більшим або меншим може бути абсентеїзм, тобто процент неучасті у виборах громадян, що мають право голосу.

Існують певні загальні риси поведінки тих, кого обирають під час виборчої кампанії. В умовах демократичної політичної культури канди­дати на посади намагаються займати центристську позицію, яка б задовольнила прихильників різних політичних ідеологій: лібералів і консерваторів, лівих і правих. Вони уникають однозначної прихиль­ності до однієї якоїсь ідеології, створюють позитивний образ політика, якому властиві всі людські пристрасті і достоїнства.

Одним із найскладніших елементів політичного життя є прийняття політичних рішень. Культура прийняття політичних рішень визначає найважливіші виміри цього процесу: хто, які індивіди, груші, офіціііні чи неофіційні особи беруть участь у прийнятті рішень; якими мотивами вони керуються; якою с процедура прийняття рішень і т. д. Політичні рішення можуть прийматись на демократичному, авторитар­ному чи елітарному рівнях, причому рівень прийняття рішень визначають як характер проблем, по яких приймають політичне рішення, так і політична культура політичних суб'єктів.

Політична діяльність характеризується зіткненням суперечливих інтересів, уявлень, політичних позицій, установок щодо прийняття рішень, які можуть привести до конфлікту. Характер сприймання політичного конфлікту — прагнення попередити його чи навпаки — дати йому дозріти, пріоритетні способи його розв'язання — усе це невід'ємні риси політичної культури. Досвід показує, що для демократичного суспільства властиве сприймання конфлікту як норми, як природного стану суспільства. Конфлікти допускаються і їх можуть навіть заохочувати, але до певної межі. У кожній політичній культурі складаються певні підходи, шляхи і способи врегулювання конфліктів, але загалом сьогодні все більше утверджується орієнтація на використання ненасильницьких методів урегулювання конфліктів.

Дата добавления: 2015-05-09