Типологія політичних культур

Одним із засобів всебічного пізнання політичних культур різних часів і народів є їх технологізація. Різноманітність політичних культур, які виникли за декілька тисячоліть існування політичних відносин, багатоаспектність змісту цих культур, різні методологічні підходи до їх аналізу — все це зумовлює виділення тинів політичної культури за багатьма критеріями.

У масштабах сучасного світу розрізняють політичні культури залежно від їх національних особливостей. Цілком обґрунтовано ми виділяємо американську, французьку, українську та багато інших національних політичних культур. Вони виникли під виливом історич­ного шляху народів, специфіки національного характеру, особливостей розвитку національної державності, взаємовідносин з іншими народами. Національні політичні культури неоднорідні, що виявляється в наявності в їхніх межах певних субкультур. Так в Україні до наших днів зберегли­ся особливості політичної культури Галичини, багатонаціонального індустріального Півдня, Криму, центральних регіонів. Ці відмінності пов'язані з перебуванням у минулому цих регіонів у складі різних держав, з особливостями історико-географічних умов їх формування.

Сучасні дослідники політичної культури дедалі ширше вико­ристовують спеціалізовані типології цього феномена. Під спеціалізова­ними розуміють такі типи, які виділяються на основі якої-небуть однієї ознаки, що властива багатьом політичним культурам. Так можна побудувати спектр типів політичної культури, узявши за основу рівень консенсусу між членами суспільства стосовно базових політичних цінностеіі і правил політичної поведінки, рівень відкритості-закритості, спосіб поведінки на міжнародній арені, ставлення до суспільного прогресу тощо.

Існують також загальні типології, які ґрунтуються на порівняль­ному аналізі різних політичних культур, що існують в окремих країнах. У цьому випадку йдеться про класифікацію, в основі якої лежать не окремі ознаки політичних культур, а їх якісні характеристики систем­ного плану. Прикладом загальної типології є типологія Г. Алмонда і С. Верби. Порівнюючи політичну культуру США, Англії, Італії, Німеч­чини та Мексики, вони виділяють три основні "чисті типи" політичних культур і через них потім виходять на змішані типи.

До чистих типів, за визначенням цих дослідників, належать:

1. Патріархальна політична культура (властива, наприклад афри­канським племенам). Вона відзначається повною відсутністю у населення країни інтересу до політичної системи.

2. Підданська політична культура, за якої члени суспільства зацікав­лені результатами діяльності політичної системи, але їх мато цікавить, як ці результати досягаються. Носії такої культури не беруть активної участі в політичному житті

3. Активістська політична культура (культура участі) — громадяни зацікавлені не тільки в тому, що їм дає політична система, як вона функ­ціонує, а її в активній участі в політичній діяльності.

Прикладом змішаного типу політичної культури, що формується на основі трьох чистих типів, є так звана громадянська (цивільна) культура.

Вона виникла на Заході в умовах довготривалого і порівняно безкризового, спокійного і ненасильницького розвитку політичної системи. Поступовість цього процесу зумовила те, що нові орієнтації не заміняли собою старі, а зливалися з ними, унаслідок чого формувалася політична культура поміркованості.

Найближчими до цього типу є культури Великої Британії та Спо­лучених Штатів Америки. Громадяни цих країн достатньо добре поінфор­мовані, вони беруть участь у політиці задля здійснення впливу на полі­тичні еліти, але водночас достатньо пасивні, щоб дати елітам змогу ре­алізувати свої управлінські плани і наміри, відгукнутися на заявлені вимоги громадян. "Порівняно нечаста участь у політиці, її порівняно невелике значення для окремого індивіда, об'єктивна слабкість пересічної людини дають змогу правлячим елітам діяти". При цьому громадяни зберігають "у резерві" потенційну можливість впливати на поведінку еліт, і еліти також вірять у потенційну силу громадян.

Основні риси громадянської політичної культури:

- переконаність громадян у тому, що вони повинні братії участь у політиці та їх віра у свою здатність впливати на уряд;

- потенційна політична активність громадян, готовність, коли треба, узятії участь у політиці при відносній політичній пасивності гро­мадян, непріоритетності політичної сфери в їхньому житті;

- віра політичних еліт, котрі приймають політичні рішення, у силу та впливовість громадської думки і громадянської участі;

- прихильне ставлення громадян до існуючої політичної системи (культура підтримки); збіг політичної культури і політичної структури;

- панування відносин взаємної довіри та співробітництва між громадя­нами, поміркованості і здатності погоджуватися на компроміси.

Для країн із перехідними політичними системами важливим є таке зауваження авторів: "Баланс між активністю і пасивністю може підтримуватись тільки за умов, коли політичні проблеми є доволі м'якими". Якщо ж через нерозв’язаність гострих суспільних проблем чи через невирішеність питання про форму правління тощо наростає політична напруженість, то тоді виникає необхідність активного втру­чання громадян у політику. У такому разі може виникнути суперечність: великий обсяг контролю мас над елітою, що об'єктивно зумовлений такими обставинами і такими потребами, може спричинитися до урядової неефективності й нестабільності. Водночас висока активність загалу є необхідністю, бо немає іншого способу змінити розвиток політичних подій, спрямувати рішення в інше русло.

Молодим державам бракує часу для того, щоб політичні структури виростали паралельно із розвитком політичної культури. Але в них у резерві є доволі високий рівень освіченості народу, засоби масової інформації, здатні розширювати сферу політичної обізнаності й узага­льнений політологами досвід передових країн.

Громадянська культура є різновидом демократичної політичної культури, причому таким, який є найсприятливішим для стабільного функціонування демократичних інститутів. Демократична культура може виступати у двох ідеологічних різновидностях: консервативно ліберальної і ліберально-демократичної. Суть відмінностей між ними в тому, що ліберальна культура передбачає проведення реформ, які б поглиблю­вали і розширювали гарантії демократичних цінностей з урахуванням умов конкретної політичної та історичної ситуації, а консерватори до­пускають тільки ті реформи, які стабілізують традиційні політичні інститути. Водночас обидва підвиди демократичної культури докорінно відрізня­ються від тоталітарної політичної культури, є протилежними їй. Тому становлення демо­кратичної культури в посткомуністичних суспільствах, особливо тих, де встановлен­ню комуністичних режимів не передував демократичний устрій — дуже складне і три­вале завдання.

Для тоталітарної політичної культури властива сильна влада на основі культу ліде­ра і активного залучення громадян до участі в політичному житті відповідно до принципів, встановлених лідером. Інший вид недемокра­тичної культури — авторитарна. Вона не передбачає активної участі мас у політичному процесі, а вимагає лиш беззастережного послуху владі. Па відміну від тоталітарної, вона не ґрунтується на єдиній ідеології.

Політична культура певного конкретного суспільства є звичайно неоднорідною, бо формується на основі взаємодії регіональних, етнічних, конфесійних, класових субкультур. У сучасній політології значного поширення набула типологія політичної культури залежно від рівня спільності, збігання ціннісних політичних орієнтацій громадян, запропо­нована англійським теоретиком Д. Каванахом. Він подає спектр культур, полюси якого становлять "фрагментарна" і "гомогенна" політичні куль­тури. Згідно з його класифікацією гомогенна культура відзначається наявністю єдиних ціннісних орієнтацій громадян, їх взаємною терпи­містю, диференційованістю політичних ролей. Для фрагментарної полі­тичної культури властива взаємна опозиційність різних субкультур. Важливими рисами фрагментарної політичної культури є відсутність згоди між регіонами, соціальними групами щодо політичного ладу дер­жави, національно-державної символіки, переважання місцевої полі­тичної лояльності над загальнонаціональною, відсутність загально­прийнятих процедур розв'язання конфліктів, відсутність довіри між окремими групами суспільства, нестабільність уряду.

Інтегрована політична культура позбавлена суперечностей між регіональними субкультурами. Для неї властива ієрархічність політич­них ідентифікацій, відсутність або низький рівень політичного насиль­ства, довіра між соціальними верствами, лояльність до існуючого політичного режиму. Основою вирішення конфліктів є громадянські, конституційні, правові механізми та процедури. Американська політична культура належать до найбільш інтегрованих.

Систематично змішана політична культура складається з різних систем ціннісних орієнтації! громадян, дещо віддалених від офіційних норм панівного режиму. В деяких суспільствах штучно підтримують гомогенну різновидність політичної культури, при якій реальна політична апатія громадян поєднується із штучно підтримуваним авторитетом влади.

Тривале збереження "систематично змішаної культури", в якій "прості і складні політичні орієнтації представлені у значних пропор­ціях", а не домінує якийсь один тип, як у громадянській культурі, є джерелом нестабільності. Як приклад країн, де переважають такі культури, вони називають Францію, Німеччину та Італію у XIX і XX століттях, через що там постійно зберігалася тен­денція до політичної нестабільності і зміни режимів.

Значне місце в характеристиці політичних культур як фактора стабільності займає поняття їх конгруентності чи неконгруентності — збігання або незбігання - із структурами політичної системи. Вони виливають на сприйняття населенням політичних структур і тому їх можна розглядати як важливі показники стабільності/нестабільності політичної системи. Збігання породжує позитивне реагування на систему на рівні знань, почуттів, ставлень, формує культуру підтримки. Воно зміцнює систему, робить її стабільною. Незбігання навпаки — підриває стабільність системи. Воно породжує апатію, якщо на рівні емоцій та оцінок зберігається "нейтральне" ставлення до системи, або веде до відчуження, якщо ці ставлення стають негативними.

Типові характеристики різних політичних культур проявляються через національну політичну мову, "мову політики". Під нею розуміють не спеціалізовану, а певним чином організовану загальну мову, яку найактивніше використовують у політичних текстах. Мова політики відображає певну політичну ідеологію і певну політичну культуру. Наприклад, політична мова, в якій багато висловів, окремих слів, запозичених віз військової сфери, — "боротьба з", "штурм", "вахта", "вживати превентивні заходи", "похід проти", "наступ на" і т. д., вказує на мілітаризований "тип" політичного мислення, тоталітарну політичну культуру. Натомість перевага в політичній мові таких слів, як "взаємови­гідні інтереси", "взаємоповага", "співробітництво", "політична стабільність", "чесні відносини" та інші вказують на демократичну політичну культуру.

Поряд із політичною мовою специфіка національної політичної культури відображається у політичній символіці. Під політичними символами розуміють чуттєво-наочні або абстрактні засоби, які уособлюють націю, політичну систему, конкретні політичні режими й інститути,

певні переконання і позиції.

За формою виразу полі­тичні символи можуть бути предметними (прапор, герб, архітектурні споруди на честь певних політичних подій); словесними (консти­туція, гімн, патріотичні пісні, документи історико-правового характеру); поведінковими (паради, демонстрації, святкові церемонії).

Становлення правової демократичної держави України охоплює процес складання системи загальнонаціональних державних символів, які б відображали глибокі історичні традиції та демократичний характер політичної культури України. До символів, які репрезентують держав­ність, націю, політичну систему незалежної України, належать Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, різні національні свята з політичним забарвленням, наприклад, День незалежності 24 серпня, гімн "Ще не вмерла України...", герб Тризуб, пам'ятники національним героям — борцям за національну незалежність протягом усієї історії України, багато патріотичних пісень та ін.

Дата добавления: 2015-05-09