Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проблеми формування української політичної культури




Успіхи у становленні демократичної політичної культури в неза­лежній Україні залежать від особливостей державотворчих процесів і політичної соціалізації особи на сучасному етані, типу соціально-політичних і економічних відносин, а також від історичного досвіду нації та специфіки пройденого нею історичного шляху.

В загальних рисах специфіку історичного досвіду України можна окреслити так:

1. Український народ має тисячолітні традиції державотворення. Починаючи від Київської Русі через козацьку державу і Гетьманщину, УНР і ЗУНР корінний народ України виступав основним суб'єктом політичних, зокрема й державотворчих процесів, формуючи свою політичну культуру.

2. В Україні чи не найскоріше в Європі знаходимо не тільки зачатки, а й досить структурно розвинену форму демократії у сфері як політичних інститутів, так і політичної культури. Козацька держава є прикладом специфічної станової демократії, при якій, на відміну від західноєвропейських форм такої демократії, правами й свободами користується переважна більшість громадян. Конституція Пилипа Орлика вже в 1710 р. проголошувала "людське і природне право" українського народу на свою державність, на боротьбу за визволення від чужоземного поневолення, стверджувала виборність органів влади та її поділ на законодавчу, виконавчу й судову. Універсали та інші законодавчі акти Української Центральної Ради проголошують широкі громадянські права, гарантують права національних меншин; у них втілюються майже всі елементи демократії, відомі тогочасній політичній практиці світу.

3. На формування політичної культури в Україні має вплив той факт, що українські землі протягом віків були розподілені між різними державами: Росією, Польщею, Австро-Угорщиною, Чехо-Словаччиною, Румунією, Угорщиною, зазнали окупації фашистською Німеччиною. Україна пережила чимало воєн, зокрема дві світові, соціальні та національ­но-визвольні революції. Військові та революційні катаклізми порушу­вали еволюційний процес формування політичної культури в Україні.

4. Становлення української політичної культури було складовою частиною національно-визвольної боротьби українського народу проти старих і нових форм економічного та політичного визиску з боку держав, до складу яких входила Україна. Українська політична культура як си­стемне явище увібрала в себе положення тих політичних ідеологій, які обґрунтовували ідею державної незалежності України та шляхи її досягнення, зокрема українського консерватизму, монархізму, інтегрального націоналізму, демократичного націоналізму, націонал-комунізму та ін.

Процес формування української політичної культури проходить через подолання тоталітаризму й відновлення та розвиток демократич­них традицій політичного життя і політичної культури України. В Україні, як і в інших державах, які були республіками колишнього СРСР, за роки радянського режиму сформувався особливий тин тоталітарної політичної культури, в основі якої лежали принципи необмеженого ідеологічного і політичного насильства. Ця культура фактично ігно­рувала право і закон (неправова культура) для утвердження авторите­ту нартійно-державних структур та їх вождів (авторитарно вождистська культура). Вона була орієнтована не на людину, не на громадянина, а на партію-державу, на монополію держави і влади КПРС. Повсюдно культивувалось незаперечне підпорядкування меншості біль­шості, периферії — центру, "нижчестоящих" —"вищестоящим". Будь-які спроби вияву національної специфіки України в політичному жит­ті, які у всьому світі вважаються природним процесом, жорстоко приду­шувано, оголошувано антинаціональними політичними діями, зрадницт­вом свого народу. Безжалісно були знищені прояви будь-якої автономії чи то в індивідуальному, чи в національному житті. Тоталітарна культура була позбавлена терпимості: у поглядах на політику домінував принцип "хто не з нами — той проти нас". Не допускався політичний плюралізм. Політичні події аналізувалися з використанням військової термінології. Усе це створювало основу для зростання соціальної, політичної і національної напруженості, виникнення конфліктних ситуації! і переростання їх у конфлікти. Водночас політична ідеологія радянського тоталітаризму заперечувала можливість виникнення таких конфліктів, або пояснювала їх впливом зовнішніх чи "иесоціалістичних" сил. Панування тоталітарної політичної культури спричинилось до поглиблення відчуження людини від політики, до пошуків нових шляхів національного і насамперед політичного відродження народів.

Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Укра­їні на сучасному етапі, треба мати на увазі, що тоталітарна культура сама по собі не розпадеться. Вона має своїх носіїв серед політичних діячів (хоч би представників колишньої партійної державної номен­клатури), свою базу в існуючих старих економічних структурах, свою опору в догматичних політичних стереотипах. Тому потрібна творча робота, спрямована на створення і утвердження демократичної політич­ної культури, яка б передбачала:

- утвердження української національної ідеї, обґрунтування націо­нальних інтересів України, чітке визначення змісту і шляхів та спосо­бів державотворення;

- утвердження у суспільстві, у політичній діяльності орієнтації! на повагу до людини як найвищої цінності, підвищення дійовості інсти­тутів, що забезпечують реалізацію цієї цінності;

- орієнтацію не тільки на державу, а й на громадянське суспільство; створення передумов для верховенства нрава й закону;

- утвердження у політичних відносинах толерантності, політичного плюралізму;

- широке використання зарубіжного досвіду у формуванні політичної культури, зокрема у справі досягнення громадянської злагоди, полі­тичного консенсусу, компромісів, діяльності політичної опозиції, способів розв'язання різних конфліктів, організації електорального процесу, функціонування урядових і неурядових організацій.

Сучасні процеси формування демократичної політичної культури є складовою частиною національного відродження України. Існує двосторонній взаємозв’язок між зростанням національної та історичної свідомості і політичної культури народу. Національна свідомість, так само, як і національний характер, значною мірою формуються під впливом політичних відносин минулого. Довге перебування під колоніальним гнітом спричинилось до формування у частини народу зневіри в можли­вості розвитку самостійної України. Тривале панування тоталітаризму настільки деформувало уявлення про демократію, що часто виникає загроза виникнення нового тоталітаризму, поставленого вже на службу національній ідеї. Необхідний довготривалий досвід успішної діяльності демократичних інститутів, щоб у національному характері утвердились такі риси демократії, як терпимість, готовність до співробітництва з людьми, що мають інші політичні та ідейні погляди, повага прав особи і меншин.

Національний характер значною мірою визначає поведінку націй у кризових ситуаціях. Політичні лідери можуть розраховувати на успіх лише враховуючи національний характер народу, його національну свідомість.

Розвиток політичної культури, як і всякої культури, це природно-історичний процес, який, з одного боку, розвивається відповідно до певних цілей і завдань, що їх ставлять перед собою люди. Водночас дія стихійних соціальних і політичних сил приводить до того, що сукупність уявлень, переконань, орієнтацій, яка виникає на кожному конкретному історичному відтинку часу, відхиляється від ідеалу, яким свідомо керуються люди.

Хто бере участь у формуванні політичної культури в Україні, які інститути (або як їх називають — "агенти") визначають її форму і зміст? До них належать: держава, партії, церква, засоби масової комуні­кації, бізнес, система освіти, армія, громадські та політичні організації. Звернемо увагу лише на деякі аспекти діяльності названих інститутів у сфері формування політичної культури.

Держава, приймаючи законодавчі акти, визначає найважливіші виміри політичної культури, формує і зміцнює національні політичні символи, зразки політичної поведінки.

Партії формують у громадян певний тип політичної культури, що відповідає їх політичній ідеології, певний тип ставлення до партії і партійної системи, уявлення про відносини між партією та державою і т.д.

Церква освячує основні моделі політичного мислення і поведінки громадян, проповідуючи загальнолюдські цінності, впливає на розвиток усіх елементів політичної системи.

Система освіти розробляє політичні рекомендації щодо закріплен­ня у свідомості іі діяльності одних установок, орієнтацій, зразків поведінки і розпаду інших; вона дає основи знань про політику, формує начала політичної мови.

Засоби масової комунікації як четверта влада в суспільстві виливає, можна сказати, на формування усіх елементів політичної культури: полі­тичних знань, цінностей і переконань, норм та орієнтацій, політичних інститутів, моделей політичної поведінки, способів політичної дії індиві­дуумів і суспільних груп.

Бізнес може відігравати визначну роль у визначенні політичного курсу, диктувати в політичній діяльності такі моделі поведінки, орієнта­цій і т.д., які властиві йому самому.

Армія виступає не тільки агентом передання політичних знань, настанов, а іі специфікою своїх функцій сприяє утвердженню ідеї держав­ності, національної політичної культури.

Громадянське і політичне життя породжує ідеї, установки, зразки поведінки, які потім мінно входять у національну політичну культуру, одержуючи теоретичне обґрунтування — наприклад, ідея національного консенсусу, народного руху за відродження України і т.д.

Такі в найбільш загальних рисах основні сили, що забезпечують формування політичної культури. Більшість із них бере участь і у від­творенні політичної культури, переданій ЇЇ від покоління до покоління через політичну соціалізацію. Політична соціалізація є, з одного боку, процесом уведення індивіда в політичну культуру, а з іншого — уведенням політичної культури у свідомість індивіда. Унаслідок такого двостороннього процесу відбувається одночасно становлення індивіда як свідомого громадянина, суб'єкта політичного процесу і відтворення політичної культури та її еволюція.

Перехід до демократичної політичної культури в Україні потребує створення нового типу соціалізації, який був би позбавлений пропаган­ди культу наснльстііа іі нетерпимості. Він вимагає також всебічного розвитку соціалізуючих функцій громадянського суспільства.

Висновки

Політична свідомість — це один з елементів політичного життя, форма суспільної свідомості, що має відносну самостійність, свій предмет і специфічний характер відображення дійсності.

Основу політичної свідомості становлять усвідомлені групові, за­гальнолюдські та індивідуальні інтереси в їх зіставленні з інтересами інших груп, розуміння неможливості їх реалізації без використання інститутів політичної влади, а також усвідомлення свого громадян­ського статусу та політичної позиції.

Політична свідомість виступає основним чинником мотивації політичної діяльності суб'єктів політичного процесу і виконує такі основні функції: когнітивну, ідеологічну, комунікативну, прогностичну, виховну.

Політична свідомість - поліструктурне утворення. Залежно від рівня, на якому відбувається відображення політичного життя у духовних цінностях і орієнтаціях людей та врахування ступеня узагальненості політичних знань і уявлень, виділяють політичну ідеологію і політичну психологію.

Політична психологія — це сукупність духовних утворень, що містять переважно емоційні уявлення людей про політичні явища, які складаються у процесі практичної взаємодії людей з інститутами влади.

Політична культура є невід'ємним елементом політичного життя, політичної системи, що впливає на функціонування політичних інститутів, демократичного тину культури в усіх його різновидностях.

В межах національних культур відбувається зрощування елементів ринкової і етатистської культур.

Політична культура - багатогранне, можна навіть сказати — иолі-системне явище. Вона охоплює усі сфери функціонування політичних відносин, об'єднує у собі як духовні, так і політичні цінності, а також процеси їх творення, "виробництва" в усіх сферах політичної діяльності. Існує велика різноманітність типів політичної культури. Кожен тип має псину цінність, оскільки розкриває політичну культуру з якогось одного специфічного боку.

Визначальною тенденцією розвитку політичної культури у країнах сучасного світу є утвердження і широке розповсюдження демократич­ного тину культури в усіх його різновидностях. У межах національних культур відбувається зрощування елементів ринкової і етатистської культур.

Становлення незалежної правової демократичної держави в Україні пов'язане з формуванням української політичної культури, яка за своїм змістом є культурою маргінального суспільства, що намагається позбутися тоталітаризму іі розбудувати правову, демократичну державу. Це позначається на всіх структурних компонентах державного устрою і політичної системи.

Українська політична культура переплавила іі успадкувала елементи різних політичних культур. Специфіка геополітичного становища України між Сходом і Заходом вплинула на утвердження в Україні західного тішу політичної культури із значним східним компонентом. Відкритість української політичної культури сприятиме формуванню повнокровного громадянського суспільства в незалежній Україні.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-09; Просмотров: 2017; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.