Вертикальна зональність на Землі, причини та географічне розповсюдження

Висотна поясність – закономірна зміна ландшафтів в горах, обумовлена висотою над рівнем моря, пов’язана зі зміною тепла, кількістю опадів.

На думку Ф.Н. Мількова вертикальні географічні зони в горах походять від рівнинних і являються їх похідними. З підняттям в гори зменшується щільність повітря, вміст в ньому пилу, діоксину вуглеводню і навіть водяних парів, а інтенсивність сонячної радіації збільшується на 10 % на 1 км висоти, збільшується ефективне випромінювання. Це визиває зменшення температури з вистою і різкі її амплітуди при переході із світла в тінь. Важливий фактор: межа лісів – полярна на рівнинах і верхня в горах проходить там, де сума активних температур за період вегетації складає 600 – 900⁰. Кількість атмосферних опадів збільшується в горах до певної межі: в помірних широтах і в вологих тропіках до 2000 – 3000 м, в сухих тропіках 4000 м і вище, в приполярних широтах до 10 000 м. Розвиток біокомпонентів гірських ландшафтів йшло паралельно з підйомом самих гір, тобто гірські види і підвиди виникали на рівнинах. Структура вертикальної зональності в горах залежить першу чергу від положення гір в том чи іншому географічному поясі, і від висоти і древності флори. В перехідних секторах висотної зональності представлені як гумідні, так і аридні типи ландшафтів.

Гірські ландшафти:

- Пустельні ландшафти

- Гумідні гірські ландшафти

- Перехідні зони. На висотах 1000 – 2500 м розміщуються екваторіальні ліса. На висотах 3000 м розміщуються туманні ліса, над ними зона криволісся, яку необхідно розглядати, як верхню границю лісу. Між нею і скалисто – щебенистими пустелями в екваторіальних широтах розміщуються високогірні ксерофільні луга (парамос) з кущами, а в південних субекваторіальних широтах – високогірні злакові степи з кущами. Над гірськими тропічними пустелями і напівпустелями розміщуються висотні тропічні пустелі з вічнозеленими ксерофіт ними кущами, а вище – високогірна пустеля.

4 Предмет ланшафтознавства. Основні етапи розвитку і сучасні досягнення(1.4)

Л. − це наука, яка вивчає генезис, історію розвитку, динаміку ПТК. Іншими словами Л. – це наука або частина фізичної географії, яка вивчає диференціацію ландшафтної оболонки. Л. вивчає природні комплекси різних рангів від локального до глобального. Локального – фацій, урочища, підурочища, місцевості, ландшафти.

Завдання - Вивчення структури Л, їх типології, проведення їх класифікації.

В Л. вивчається лише частина ГО – Л оболонка - це той шар, в межах якого відбувається безпосереднє перетворення космічної енергії в різні види земної. Верхня межа ЛО 200м (верхня межа польоту птахів), нижня межа – визначається сучасною корою вивітрювання.

Л. як наука має свій початок з 50-х рр.ХХ ст, тобто це дуже молода наука. Засновником вважають Докучаєва, він вперше при досліджені грунтів вивчав їх як комплексяк. Він ввів поняття природна зона, закон про співвідношення живої і неживої природи. Морозов засновник лісознавства, наукові принципи типізації лісів(в основі типізації – місце зростання взалежності від широти і місце положення в рельєфі), розробив класифікацію сітки лісів. Берг ввів поняття природна зона, виділяє типи боліт(верхові, перехідні, низинні), написав «природні зони СРСР», комплексна хар-ка природних зон і виділяє їх за типологічними ознаками. Висоцький – степове лісорозведення, 1904 р. поняття «місцевість», «різноманіття місцезростання», морфрлогія місцевості. Аболін –виділив природні ранги. Найвищий рівень «епігема»(комплексна Л оболонка), найнижчий епіморфа(найпростіша форма – фація). 20-ті р. – експедиції по вивченню території Казахстану, Сибіру, Європейської частини Росії,північної тайги, лісотундри, тундри для цілей типізації с/г земель, як результат були складені комплексні масштабні карти. Брали участь Гаврилов, Полинов, Ларін, Крашеніков. Аболін, Полинов, Ларін – виділили мікроландшафти, а Гаврилов, Крашеніков – елементарні ландшафти (перші критерії виділення ПК). 30-ті р − з'явилось поняття «типологічний підхід» у вивчені ПТК. Григорьєв – поняття про ГО, її диференціацію на ПК різних рівнів. 1938 р. Раменський вказує на антропогенні модифікації ландшафтів, розкриває внутришню будову ПК, взаємозалежність між компонентами, поняття «епіфація» і «урочище».

1945-46 Солнцев великомаштабні ландшафтні зйомки в Івановській, Московській, Рязанській обл. – перша карта 1:25000, виділяє фації, урочища, ландшафти. Разом з Відіною стаття «О морфологической структуре ландшафта» - виділяються фації, урочища, дається поняття ланшафтознавства, виділяється як окрема галузь фіз. Географії. 1956р. перша Всесоюзна Л нарада − були затверджені предмет, об'єкт, методика дослідженнь.

Школи:

Московська – класичне Л.,Солнцев агроландшафти, геохімічні системи, Преображенський розглядав теоретичні положення Л конструктивних досліджень, Ніколаєв класифікація Л.

Ленінградська – Ісаченко розглянув теоретичні положення Л, районування тер-ї СРСР.

Воронезька – Мільков засновник антропогенного Л і парагенетичного.

Новосибірська – Сочав формування ПК з геоботанічних позицій.

Далекосхідна – під керівництвом Московського університету. Зонов.

Грузинська – Беручамвілі динамічні стани ПТК.

Л дослідження в Укр. поч.50 рр. Геренчук Львівська школа, Міллер Л дослідження гірських районів.Мельник Л районування карпат.Іщенко, Грозницький, Малишева геохімія ландшафтів. Маринич фіз-геогр. районування Укр., середньомасштабні карти. Одеська школа Швебс природногосподарські територіальні системи.

5 Провідні компоненти ландшафту та їх роль уформуванні природних комплексів Л та його властивості (1.5)

Компоненти Л (за Солнцевим) – частина ПТК, яка відрізняється переважанням певного агрегатного стану речовини (твердою, рідкою, газоподібною), або формою його організації – органічна чи неорганічна. Для нього характерна своя структура, своя динаміка і свії речовинний склад. Всі компоненти, які формують Л мають неоднорідні властивості, навіть один компонент на різних територіях має різні властивості(напр. Гірські породи можуть бути представлені піском, лесами, глинами).

Основні підходи до вирішення співвідношення і взаємодії між компонентами:

1 всі компоненти рівноцінні Михайлов

2 значимість кожного фактору змінується в залежності від рангу ПТК Арманд

3 ведучий фактор є жива речовина Берг

4 основним визначальним фактором є літогенна основа Солнцев

Класичне Л базується на четвертому підході – вся історія розвитку живої природи, за виключенням людини є історією всебільшого пристосування до літогенної основи – на основі еволюційної історії розвитку Землі.

Ряд Солнцева розміщення компонентів ПТК як вони сформувались в історії розвитку Землі.

Земна кора - літогений фактор

Повітря, води - гідрокліматичний фактор

Рослинний тваринний світ – біогений компонент

Людина – соціальний компонент

Закон нерівнозначності взаємодіючих компонентів: кожний вище розташований компонент впливає на кожний нижче розташований і цей вплив є рівнозначним, кожний нижче розташований компонент не міг би сформуватись без кожного вищерозташованого, і кожний нижче розташований компонент впливає на кожний вище розташований, проте цей вплив відбувається по затухаючій.

Л – генетично однорідний ПТК, для якого характерний один геологічний фундамент, один тип рельєфу, один клімат, має свій набір основних урочищ, які закомомірно повторюються на протязі певної тер-ї і являють собою одне ціле.

-територія Л повинна мати однакові риси геологічної будови

-після формування фундаменту Л вся історія розвитку протікає однаково

-в межах Л однаковий клімат, мезоклімати по урочищах, мікроклімати по фаціях закономірно повторюються в межах Л.

-Л формуються на одній морфоструктурі, тому для нього хар-ні свій набір екзогених процесів, які певним чином фіксовані в просторі

Л є найстійкішою одиницею і основною категорією вивчення в Л, він неподільний ні в зональному ні в азональному аспектах. Із усіх ПТК він найстійкіший до антропогенних впливів.

6 Морфологічна структура ландшафту: фація, підурочище, урочище, місцевість (1.6)

МСЛ − співвідношення індивідуальних і типологічних одиниць Л.

Регіональні:Фізико-географічні райони

Індивідуальні:

Л – вид-група-клас-тип

Місцевість –

Урочище – вид-група-клас-тип

Підурочище –

Фація – вид-група-клас-тип

Фація – елементарний ПТК, який характеризується одним літологічним складом, одинією мікроформою рельєфу, або частина елемента мезоформи, одиним типом ступіня зволоження, одиним мікроклімат, однією грунтовою різноманітність(гр. вид), одиним біоценозом. Індикаторм виступає біоценоз, грунтовий різновид. Від 10см до 1-2 м

Підурочище – це ПТК, який складається із групи фацій тісно пов'язаних між собою генетично і динамічно внаслідок одного положення на одному із елементів мезоформи рельєфу однієї експозиції. Індикатором виділення є елент мезоформи рельєфу(схил, дно балки, вододільна поверхня, привододільний схил, вершина горба, поверхня тераси, схил долини малої річки). Можуть змінюватись механічний склад грунту, ступінь змитості, дефляція, зосолення, гідроморфність. Від перших м до першого десятка м.

Урочище – це ПТК для якого характерний певний літологічний склад поверхневих порід і представлений групою фації або підурочищ, навіть які об'єднані однією мезоформою рельєфу. Індикатором є мезоформа рельєфу (балка, лощина до 7 м, улоговина, промоїна, яр, поди, денудаційна чи аккумулятивна тераса, вододільна поверхня). За внутрішньою будовою ділиться на прості і складні. Прості, в яких кожний елемент мезоформи представлений тільки однією фацією. Складні складаються із фацій і підурочищ або хоча б один із елементів мезоформи буде представлений підурочищем. За значістю в Л урочище ділиться на основні і другорядні. Основні фонові(домінаннти0 і субдомінанти. Фонові найдавніші за віком і найбільші за площею, вони займають вихідні поверхні і являються, тим фоном, на якому формуються всі урочища(вододілів). Субдомінантні найчастіше зустрічаються в Л, періодично повторюються в його межах і формують малюнок Л. Вони сформувались в межах фонових урочищ змінивши їх. Вони молодші за віком, займають менші площі. Другорядні – рідкісні і унікальні. Рідкісні зустрічаються в межах ландшафту до 5-7 штук, хар-ні для воднольодовикових території. Унікальні можуть бути представлені в єдиному екземплярі. Розмір до сотен м.

Місцевість – це генетично однорідний ПТК, який хар-ся наявністю поєднаних між собою основних урочищ, які розповсюджені на більш-менш однорідному геологічному фундаменті і приурочені до комплексу одних форм рельєфу, які розміщені в межах певної тер-ї Л або в межах одного гіпсометричного рівня з однаковим мезокліматом. Вони чітко виділяються в межах водно-льодовикових Л. Типи місцевостей: вододільні, схилово-терасові, схилово-долинні, заплавно-руслові.

Дата добавления: 2015-05-09