Предмет доказування у кримінальному провадженні. Структура предмету доказування

Предмет доказування (ст. 91 КПК України) – це сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, які потрібно встановити по кожному кримінальному провадженню і які мають правове значення для правильного його вирішення по суті.

У відповідності із ст. 91 КПК України у кримінальному проваджені підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Серед обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, повинні бути встановлені насамперед ті, що стосуються події кримінального правопорушення (п.1 ст.91 КПК).

Термін «подія правопорушення» є невдалим. Можна подумати, що треба встановити всі елементи складу правопорушення. Насправді ж тут слід з’ясувати об’єкт і такі ознаки об’єктивної сторони правопорушення, як: чи мали місце дія чи бездіяльність, передбачені законом про кримінальні правопорушення, і якщо мали, то час, місце, спосіб і обстановку, умови, за яких вони були вчинені. Наслідки правопорушення і причинний зв’язок між дією чи бездіяльністю мають встановлюватися при доказуванні виду (фізична, моральна, матеріальна) і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розміру процесуальних витрат (п.3 ст.91 КПК).

Як позитив, слід відмітити, що в п.2 ст.91 нового КПК зазначено,що підлягають доказуванню не лише винність обвинуваченого і мотиви злочину (як зазначено в п.2 ст. 64 чинного КПК), а й передбачено необхідність установлення винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотиву і мети вчинення 221 кримінального правопорушення, що фактично говорить про встановлення суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення. При доказуванні обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого (п.4 ст.91 КПК), необхідно встановити всі обставини, які пом’якшують, обтяжують чи виключають його кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження.

Перелік обставин (предмет доказування) є загальним, оскільки: по-перше, перераховані обставини підлягають доказуванню як на етапі розслідування, так і на етапі судового провадження; по-друге, названі обставини є основою не тільки обвинувального акту, але й вироку; по-третє, ці обставини підлягають доказуванню у кожному провадженні.

Загальний предмет доказування при розслідуванні та прийнятті рішення у кримінальному провадженні по суті конкретизується та доповнюється обставинами, які слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд мають встановити відповідно до змісту диспозиції статті Закону про кримінальні правопорушення, за якою було розпочато кримінальне провадження. Обставини, що входять до предмета доказування і в кінцевому підсумку повинні бути встановлені по кожному кримінальному провадженні в результатті кримінально-процесуального доказування, можна назвати шуканими, або головними фактами.

Проте, при здійсненні кримінального провадження встановленню підлягають так звані допоміжні факти (обставини), які не мають значення для доказування наяввності чи відсутності події кримінального правопорушення, винності чи невинності певної особи тощо, але мають допоміжне, забезпечувальне значення для встановлення обставин, які входять до предмета доказування у кримінальному провадженні, для застосування заходів процесуального примусу, зупинення або закриття кримінального провадження.

При здійсненні кримінального провадження можуть бути встановлені і так звані супутні факти (обставини): вчинення особою, щодо якої не здійснюється кримінальне провадження дисциплінарного, адміністративного чи кримінального правопорушення; порушення прав громадян та інші порушення закону, допущені при здійсненні кримінального провадження. Встановлення таких фактів дає підстави направити матеріали провадження до відповідних органів, посадових осіб для застосування заходів дисциплінарного впливу, адміністративного стягнення, розпочати кримінальне провадження. Встановлення під час кримінально-процесуального доказування всього кола обставин, фактів – шуканих, допоміжних і супутних – охоплюється поняттям «обсяг дослідження», яке теж вживається в юридичній літературі.

Кримінально-процесуальне доказування спрямоване на встанов­лення тих фактичних обставин, які необхідно з’ясувати для правиль­ного застосування норм матеріального кримінального права, а в де­яких випадках, і норм цивільного, трудового права (при вирішенні цивільного позову). Визначення таких обставин дозволяє здійснюва­ти процес доказування цілеспрямовано, збирати тільки такі докази, з допомогою яких можна виявити, доказати необхідні обставини, що їх іменують предметом доказування різні автори пропонують різні визначення такого поняття. Наве­демо деякі з них: предмет доказування — це «система обставин, які виражають властивості та зв’язки досліджуваної події, суттєві для правильного вирішення кримінальної справи та реалізації в кожному конкретному випадку завдань судочинства», предмет доказування — це «сукупність фактів, які підлягають встановленню для правильного вирішення кримінальної справи», під предметом доказування «слід розуміти таку сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідне для вирішення заяв та повідомлень про злочин, кримінальної справи в цілому або судової справи в стадії виконання вироку, а також для прийняття процесу­альних профілактичних заходів», «предмет доказування включає всі факти та обставини, що підлягають встановленню у кожній кри­мінальній справі». Незважаючи на певні відмінності в таких визна­ченнях, очевидно, що всі автори виходять з того, що предмет доказу­вання — це сукупність (або система) обставин (обставин та фактів), передбачених кримінально-процесуальним законодавством, які не­обхідно встановити (точніше — доказати) для правильного вирішен­ня кримінальної справи. Саме такі обставини, які необхідно встанови­ти (доказати) в кожній кримінальній справі для її вирішення по суті, перелічені в ст. 64 КПК «Обставини, які підлягають доказуванню». Як зазначають деякі автори, елементи процесу доказування точніше було б іменувати фактами та обставинами. Дійсно, поняття «факт» та «обставина» не тотожні; факт — це реальна подія, явище, реаль­ність, а обставина — це явище, яке супроводжує що-небудь, впливає на щось. Отже, предмет доказування являє собою єдність фактів та об­ставин, які необхідно доказати для правильного вирішення справи. Зважаючи на те, що усталеним є поняття «обставини, які підлягають доказуванню», ми, вживаючи таке поняття, матимемо на увазі факти та обставини.

Що ж стосується думки про включення в предмет доказування об­ставин, які необхідні для вирішення заяв та повідомлень про злочи­ни, а також питань, що виникають у стадії виконання вироку, і для прийняття процесуальних профілактичних заходів, то вона викликає заперечення. В стадії порушення кримінальної справи, тобто при ви­рішенні заяв та повідомлень про злочини, необхідно з’ясувати деякі з обставин, котрі зазначені в ст. 64 КПК, а саме встановити наявність ознак злочину в події, щодо якої провадиться перевірка. В стадії вико­нання вироку вирішуються різні питання, не пов’язані з вирішенням кримінальної справи по суті, для визначення обставин, які необхідно встановити в цій стадії, доцільно, на наш погляд, використовувати по­няття «локальний предмет доказування». А обставини, необхідні для здійснення профілактичних заходів, на наш погляд, взагалі не слід включати в предмет доказування.

Є.Г. Коваленко під предметом доказування розуміє будь-які фак­тичні дані, з допомогою яких особа, яка проводить дізнання, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) встановлюють: подію злочи­ну, виність і невинність обвинуваченого, мотиви злочину, обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, характер і розмір шкоди, завданої злочином, причини і умови, які сприяли вчиненню злочи­ну та інші обставини (докази), які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. З таким визначенням погодитись ніяк не можна. Адже автор веде мову не про обставини, які необхідно встановити (а це і є предмет доказування) а про докази. Саме докази визначені законодавцем як фактичні дані, з допомогою яких (або на підставі яких) можна встановити обставини справи.

Крім обставин, зазначених в ст. 64 КПК, деякі автори включають в предмет доказування також причини та умови, які сприяли вчиненню злочину. Проти такої точки зору висловлені досить аргументовані за­перечення. В.М. Тертишник та С.В. Слинько зазначили, що всебічно, повно та об’єктивно встановити, а точніше, достовірно доказати всі несприятливі умови формування особистості обвинуваченого, котрі привели до виникнення у нього антигромадських поглядів, практич­но неможливо, як неможливо доказати, що рішення вчинити злочин виникло у обвинуваченого внаслідок несприятливих умов життя. Дійсно, в усіх справах доказати, що певні обставини були причиною вчинення конкретного злочину або сприяли вчиненню злочину, практично неможливо. Адже доказати — це означає зібрати такі докази, на підставі яких можна буде зробити категоричний висновок, що саме конкретні обставини стали причиною вчинення розслідуваного злочину. В деяких справах можливо буде зробити висновок, що якісь обставини сприяли вчиненню злочину, скажімо, погано організована охорона об’єкта сприяла вчиненню крадіжки. Але наполягати, що в кожній справі необхідно знайти, та ще й доказати причини вчинення злочину — нереально.

Зауважимо, що і законодавець не включив такі обставини як при­чини та умови, що сприяли вчиненню злочину, в предмет доказуван­ня, в ст. 64 КПК.

В ст. 23 КПК йдеться не про доказування, а про встановлення при­чин та умов вчинення злочину, тобто, слідчий, прокурор, суд можуть дійти висновку про причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, не посилаючись на певну сукупність доказів. До того ж такі обставини досить специфічні, відрізняються від інших ще й тим, що вони іноді досить банальні і очевидні, наприклад, деякі соціальні причини — без­робіття, низький рівень матеріального забезпечення т.ін. Крім того, такі обставини зазвичай досить нейтральні щодо обвинувачення і не впливають на долю обвинуваченого.

Питання про структуру предмета доказування також викликає су­перечки в науковій літературі.

Деякі автори вважають, що в предмет доказування слід включити тільки обставини, зазначені в ст. 64 КПК, тобто обставини, які скла­дають кінцеву мету доказування.

Інші обґрунтовують думку про те, що предмет доказування має складну структуру, зокрема, М.С. Строгович пропонував обставини, зазначені в ст. 64 КПК, іменувати «головним фактом», і поряд з ним включав у предмет доказування «доказові факти», тобто, факти, які не мають кримінально-правового значення, а слугують підставою для встановлення головного факту. Доказовими фактами він називав фак­ти, які викривають обвинуваченого або виправдовують його. Понят­тя «головний факт» використовували і деякі інші автори, причому, вкладали в це поняття різний зміст, іноді мали на увазі всі обставини, які складають кінцеву мету доказування, в інших випадках — тільки обставини, які пов’язані з підставою кримінальної відповідальності тобто такі, які стосуються події злочину та винності особи.

Є в науковій літературі і пропозиції щодо виділення предмета до­казування (обставин, які складають кінцеву мету доказування) і пред­мета пізнання, в який крім обставин, що складають предмет доказу­вання, пропонується включати доказові факти, обставини, які мають значення для визначення тактики провадження слідчих дій, розшу­ку обвинуваченого, який переховується, дані, які характеризують експерта, спеціаліста, необхідні для з’ясування їх кваліфікації і ви­рішення питання про залучення до виконання відповідних функцій, обставини, які дозволяють знайти та зібрати докази т.ін.

На наш погляд, запроваджувати поняття «головний факт», та ще й за умови різних підходів до визначення його змісту, недоцільно, як недоцільно поряд з поняттям «предмет доказування» ввести понят­тя «предмет пізнання». Адже визначення поняття «предмет доказу­вання» запроваджується в науковій літературі і в практиці для того, щоб визначити обставини, які необхідно встановити саме на підставі доказів, інакше кажучи, доказати. Щодо обставин, про які слідчий одержує інформацію поза процесом доказування, то визначити її на­вряд чи можливо, адже така інформація не відбивається в матеріалах справи. Наведемо такий приклад. Слідчий викликав на допит обви­нуваченого. У визначений час обвинувачений (щодо якого було обрано запобіжний захід — підписку про невиїзд) не з’явився, зателефонува­ла його родичка і повідомила, що обвинувачений напередодні був гос­піталізований у лікарню. Слідчий направив запит у лікарню і одержав довідку про захворювання обвинуваченого. Довідку слідчий приєднав до справи, і вирішив, що причина відсутності обвинуваченого на до­питі поважна і немає підстав для зміни запобіжного заходу. Можли­во, слідчий на підставі таких даних ухвалить рішення про зупинення провадження в справі. Отже, слідчий скористався інформацією, яку одержав по телефону, процесуально її не оформлював, на підставі та­кої інформації визначив, в яку саме лікарню необхідно направити за­пит. Рішення ж слідчий приймає тільки на підставі доказів, які міс­тяться в документі про захворювання обвинуваченого.

Що ж до структури предмета доказування, то вважаємо, що є сенс вести мову про три групи обставин, що підлягають доказуванню в кри­мінальній справі — поряд з обставинами, які являють собою кінцеву мету доказування, виділити проміжні (доказові) факти, та допоміжні факти.

Отже, першу групу складають обставини, котрі необхідно доказа­ти Для правильного вирішення кримінальної справи по суті, ці обста­вини перелічені в ст. 64 КПК і є кінцевою метою доказування.

Дата добавления: 2015-05-10