Система управління екологічною безпекою

Система управління формуванням національної екологічної мережі.

Основні напрями та пріоритетні завдання державної політики в галузі екологічної безпеки.

Головні принципи управління екологічною безпекою в контексті збалансованого розвитку.

Структурні елементи національної екологічної мережі.

Національна екологічна мережа та особливості її формування.

Екологічні мережі як єдина територіальна система.

Басейнова модель гармонізації і розвитку: міжнародний досвід співпраці.

Законодавчо-правові основи щодо впровадження системи басейнового управління в Україні.

Функції системи басейнового управління.

Міжнародні підходи та принципи у сфері управління водами.

Басейнова політика європейської економічної спільноти.

Система басейнового управління.

Головні аспекти та принципи місцевої екологічної політики

Основні функції територіальних (обласних, міських) органів державного управління у сфері охорони навколишнього середовища.

Останнім часом у законотворчій, політичній, екологічній та іншій діяльності набуває пріоритетності екологічна безпека, яка, з одного боку, є складовою частиною національної безпеки, а з іншого — виходить за її межі як феномен глобальної і навіть геокосмічної безпеки. Головним тут є те, що поняття безпеки і збалансованого розвитку являють собою взаємопов'язану систему. Сама безпека асоціюється з надійністю, усталеністю об'єкта, про­цесу, збалансованістю системи.Якщо традиційний розвиток визначається як модель нестійкого дисгар­монійного розвитку, то його безпеку в принципі гарантувати неможливо. Мова може йти лише про гарантування еколого-техногенної безпеки на шляху гармонізації взаємодії суспільства і природи, досягнення сталості життєдіяльності.Ось чому будь-яка стратегія безпеки, в першу чергу — екологічної, має виходити зі стратегії гармонізації життєдіяльності, стратегії переходу до ста­лого суспільства. Це абсолютно нове бачення проблем безпеки, адже доне­давна безпека уявлялася тільки як захищеність від загроз відхилень від політичного курсу.Безпечним можна вважати таке суспільство і таку державу, які реалізу­ють модель збалансованого розвитку. Тоді небезпечними є ті суспільства і держави, що не відходять від моделі незбалансованого розвитку.

Основні принципи управління екологічною безпекою в контексті збалансованого розвитку Перехід на модель гармонійного співіснування суспільства і природи, досягнення збалансованості розвитку суспільства за основними її соціаль­ними, економічними та екологічними складовими передбачає додержання таких принципів екологічної безпеки:• визнання екологічної безпеки як пріоритетної складової національної безпеки та стратегії гармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку;• визнання екологічної безпеки як пріоритетної складової національної екологічної політики, екологічних політик корпорацій, підприємств, регіонів, місцевих органів влади;• безпечність будь-якої системи управління, що містить функції уп­равління екологічною безпекою адекватно впливам на навколишнє середовище, здоров'я населення і яка має бути організаційно визна­ченою (за аналогією з управлінням технічною або пожежною безпе­кою);• введення екологічних обмежень та обґрунтованих нормативів на еко­логічно безпечне господарювання та інвестиційну діяльність, забезпе­чення дієвості механізму відповідальності за їх недотримання і пору­шення;• розробка простих і надійних індикаторів та цільових параметрів, що забезпечують ефективність оцінки екологічної безпеки в загальній системі індикаторів збалансованого розвитку;• системне законодавче, нормативно правове, організаційне, наукове, кадрове та інформаційне забезпечення діяльності, що спрямована на посилення екологічної безпеки;

68. Регіональна екологічна політика держави є органічною складовою національної екологічної політики. Від вирішення регіональних екологічних проблем певною мірою залежить соціально-економічна стабільність в Україні. Для реалізації регіональної екологічної політики використовуються такі механізми: законодавчо-правовий, управлінський, економічний, громадсько-просвітницький. При загальній спрямованості державної стратегії переходу на засади сталого розвитку особливої актуальності набуває управління охороною довкілля, раціональним використанням природних ресурсів та безпекою життєдіяльності людини. Його значущість зростає в умовах децентралізації управління та підвищення ролі соціально-економічного розвитку регіонів. У зв’язку з цим в умовах трансформації економічної системи виникає потреба у розробці нової державної екополітики на різних рівнях управління.
В «Концепції державної регіональної політики», яка затверджена Указом Президента України від 25 травня 2001 року № 341/2001, визначена “Необхідність прискореного поступу України на шляху сталого розвитку, економічного зростання, поєднаного з активною соціальною політикою держави, демократизацією усіх складових суспільного життя, потребує формування якісно нової державної регіональної політики”. Пропорційність і збалансованість розвитку регіонів і України не забезпечується через відсутність екологічної компоненти в Концепції державної регіональної політики. Тому екологічна політика як складова державної регіональної політики повинна стати пріоритетним напрямком в системі управління навколишнім природним середовищем. Наступним етапом для забезпечення стійкого, тобто економічно ефективного і екологічно безпечного природокористування є необхідність в трансформації механізмів її реалізації.
Зміст регіональної екологічної політики розглядається в двох аспектах. Перший – це екологічна політика держави по відношенню до регіонів (державна регіональна екологічна політика), другий – екологічна політика, яка здійснюється регіонами. Перша реалізується центральними органами державної влади, друга – місцевими органами влади і самоврядування. В цьому плані значну роль відіграє розмежування повноважень між різними гілками влади у сфері природокористування і охорони навколишнього природного середовища.
Державна регіональна екологічна політика базується на таких принципах:
- конституційність та законність - реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної систем;
- поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;
- максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;
- диференційованість надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;
- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.
Основними критеріями для розмежування повноважень держаних і місцевих органів в галузі охорони навколишнього середовища можна назвати:
- джерела фінансування заходів по охороні навколишнього природного середовища;
- статус природних ресурсів (загальнодержавного або місцевого значення);
- масштаби впливу на навколишнє природне середовище (транснаціональний, міжрегіональний, регіональний, місцевий рівень, якому підлягає територія).
Необхідно виділити і місцевий (базовий) рівень екологічної політики у складі регіональної політики та здійснити необхідні інституційні перетворення з метою формування нового правового і економічного регулювання взаємодії державних органів різних рівнів і природокористувачів. При цьому діяльність законодавчих і виконавчих органів влади повинна бути сконцентрована на вирішенні наступних проблем:
- ефективне використання природно-ресурсного потенціалу країни;
- перехід до сталого розвитку України з врахуванням екологічних і природно-рекреаційних умов конкретних територій;
- підтримка мінімально необхідного рівня екологічної безпеки на різних рівнях;
- активна участь різних верств населення і соціальних груп у реалізації державної екологічної політики, в тому числі на регіональному рівні.
Організаційні принципи охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів України до функцій регіонального рівня відносять вирішення наступних питань:
- регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;
- визначення нормативів забруднення навколишнього природного середовища (встановлення ГДВ, ГДС та розміщення відходів);
- впровадження економічного механізму природокористування; проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і забруднення довкілля;
- проведення державної екологічної експертизи;
- здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;
- розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення та реалізація інвестиційної політики;
- інформування населення та заінтересованих установ і організацій з екологічних питань.
До функцій місцевого рівня управління належить вирішення наступних питань:
- проведення локального та об’єктного моніторингу;
- здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;
- організація розробки місцевих екологічних програм та проектів.
Пріоритетними шляхами вирішення цих завдань є вдосконалення державного регулювання у сфері соціально-економічного розвитку регіонів, відповідних правових, організаційних, економічних та інших механізмів, а також підвищення ролі та відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за вирішення покладених на них повноважень та завдань.
Розробка стратегії управління розвитком регіону базується на ключових напрямках екологобезпечної політики і потребує істотної адаптації існуючих у нашій країні норм і вимог до загальноєвропейських стандартів.

1. Предмет, метод і завдання курсу „Еколого-економічні основи природокористування”.

2. Історія розвитку відносин „природа-суспільство”.

3. Закономірності взаємодії суспільства і природи: екологічний підхід.

4. Сучасні вимоги до екологічного управління.

5. Дайте оцінку сучасної глобальної екологічної ситуації.

6. Екологізація сфер людської діяльності: проблеми і завдання.

7. Екологічна політика держав в історичному, культурному і економічному вимірі.

8. Поняття теоретико-методологічних основ екологічного управління.

9. Методологія системно-екологічного підходу в управлінні.

10. Теоретико-прикладні основи системного екологічного управління.

11. Сучасна методологія системного екологічного управління.

12. Наукові основи системної організації екологічного управління.

13. Функції та ієрархія державної системи екологічного управління.

14. Органи державного екологічного управління.

15. Спеціальні функції державного екологічного управління.

16. Екологічне нормування та ліцензування як функції державного екологічного управління.

17. Екологічна експертиза та сертифікація як функції державного екологічного управління.

18. Сутність і особливості корпоративного управління.

19. Системи і важелі корпоративного управління.

20. Передумови і вигоди від впровадження системи корпоративного екологічного управління.

21. Призначення і основні принципи створення системи корпоративного екологічного управління.

22. Спеціальні функції системи корпоративного екологічного управління.

23. Механізми ефективного функціонування системи корпоративного екологічного управління.

24. Екологічні аспекти і функції місцевого самоврядування.

25. Місцева екологічна політика, програми.

26. Форми участі громадськості в поширенні екологічних знань (освіти).

27. Роль та функції громадського екологічного правління.

28. Стратегічні завдання місцевих органів влади та їх системної складової – місцевого екологічного управління.

29. Місцеві ініціативи, як важливий механізм місцевого самоврядування.

30. Адміністративні системи місцевого екологічного управління.

31. Основні функції територіальних (обласних, міських) органів державного управління у сфері охорони навколишнього середовища.

32. Головні аспекти та принципи місцевої екологічної політики.

33. Система басейнового управління.

34. Басейнова політика європейської економічної спільноти.

35. Міжнародні підходи та принципи у сфері управління водами.

36. Функції системи басейнового управління.

37. Законодавчо-правові основи щодо впровадження системи басейнового управління в Україні.

38. Басейнова модель гармонізації і розвитку: міжнародний досвід співпраці.

39. Екологічні мережі як єдина територіальна система.

40. Національна екологічна мережа та особливості її формування.

41. Структурні елементи національної екологічної мережі.

42. Головні принципи управління екологічною безпекою в контексті збалансованого розвитку.

43. Основні напрями та пріоритетні завдання державної політики в галузі екологічної безпеки.

44. Система управління формуванням національної екологічної мережі.

45. Система управління екологічною безпекою.

46. Специфіка інформаційних систем екологічного управління.

47. Інформаційний аспект системи екологічного управління.

48. Екологічне законодавство як системоутворювальна база даних.

49. Державні природні кадастри як обліковий механізм гармонізації життєдіяльності та екологічного управління.

50. Екологічний моніторинг як складова інформаційної системи.

51. Екологічне картографування та географічні інформаційні системи.

52. Завдання системи екологічної інформації.

53. Роль регіональної інформаційної системи в забезпеченні охорони довкілля.

54. Основи платного природокористування в Україні.

55. Економічні збитки та критерії для розрахунку платежів за природокористування.

56. Причини ринкової і державної неефективності в сфері охорони навколишнього середовища.

57. Основні причини „провалів" ринку в екологічній сфері.

58. Засади екологічної політики економічно розвинених країн.

59. Досвід зарубіжних країн у сфері охорони навколишнього середовища.

60. Міжнародне співробітництво України у сфері захисту та використання довкілля.

61. Принципи екологічної політики економічно розвинених країн

62. Світ у пошуках концепцій стійкого розвитку.

63. Основний зміст Концепції стійкого розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.).

64. Визначення пріоритетів екологічно безпечного розвитку.

65. Окреслення пріоритетів співпраці між країнами щодо використання науково-технічного потенціалу і забезпечення екологічного розвитку.

66. Екологічне виховання населення, система його здійснення.

67. Сучасний стан екологічної ситуації Закарпаття.

68. Регіональне екологічне управління.

69. Роль державних та громадських організацій у здійсненні регіонального екологічного управління.

70. Стратегічні орієнтири та пріоритети стійкого регіонального розвитку.

Дата добавления: 2015-05-10