Концепції міжнародного економічного права

Скільки фахівців з міжнародного економічного права, стільки й точок зору на його предмет, суб'єкти, систему та значення. Але якщо серед розмаїття поглядів зазначених фахівців спробувати виокремити найголовніше, то вирізняються дві основні концепції міжнародного економічного права [11, 7-8].

Згідно з першою концепцією міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, а економічні відносини суб'єктів міжнародного права — її предметом. Цієї концепції дотри­муються Г. Шварценбергер, Я. Броунлі (Велика Британія), П. Верлорен ван Темаат (Нідерланди), В. Леві (США), П. Вейль (Франція), П. Піконе (Італія), І. Перетерський, М. Богуславський, Г. Тункін, Д. Фельдман, Є. Усенко, Г. Бувайлик, В. Лісовський (Росія).

Зокрема, на думку Г. Шварценбергера, міжнародне економічне право має такі компоненти: володіння природними ресурсами та їх використання; виробництво та розподіл товарів; "невидимі" між­народні угоди господарського або фінансового характеру; кредити та фінанси; відповідні послуги; статус і організація суб'єктів, що здій­снюють таку діяльність. За Г. Шварценбергером, міжнародне економічне право охоплює лише ті економічні аспекти, які є об'єктом впливу міжнародного пуб­лічного права. Він виключає внутрішнє регулювання з огляду на те, що воно не створює єдині для всіх держав норми і принципи.

Нідерландський правник П. Темаат вважав, що до міжнародного економічного права не можна зараховувати норми національного зовнішньоекономічного законодавства та норми міжнародного при­ватного права.

Друга концепція, можливо, поширеніша. Згідно з нею міжнарод­не економічне право розглядається як галузь не лише публічного, а й міжнародного приватного права, як галузь не лише міжнародного публічного права, а й частина національного права. Прихильники цієї концепції вважають, що міжнародне економічне право поширюється на суб'єктів не лише публічного права, а й приватного, які беруть участь у відносинах комерційного характеру, що виходять за межі однієї держави. Відомими прихильниками цієї концепції є, наприклад, А. Левен-фельд (США), Г. Еллер, В. Фікентшер, П. Фішер (Німеччина), В. Фрідман, Е. Пітерсман (Велика Британія), П. Рейтер (Франція) та ін.

В. Фікентшер у двотомній праці "Господарське право" (1983) зазначав, що будь-яка пов'язана з міжнародною економікою правова норма є нормою міжнародного економічного права.

Курси лекцій, підручники і монографії, що відбивають таку концеп­цію, як правило, називають "International Business Law" ("Міжна­родне підприємницьке право"), а не "International Economic Law" ("Міжнародне економічне право"). Зокрема, у англомовному підруч­нику (США) "Contemporary Business Law" ("Сучасне підприємницьке право") зазначається, що міжнародне підприємницьке право охоп­лює право різних суверенних держав, законодавство, прийняте регіо­нальними торговельними співтовариствами на кшталт Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), та законодавство, що є результа­том дво- та багатосторонніх договорів суверенних держав [20].

Друга концепція має багато спільного з теоріями транснаціональ­ного права, спрямованими на те, щоб зрівняти держави і транснаціо­нальні корпорації як суб'єкти міжнародного права.

Ще одна концепція пов'язана з іменем українського юриста ака­деміка В. Корецького. Вона є поєднанням розглянутих двох кон­цепцій. В. Корецький міжнародне господарське право вважав комп­лексною міжгалузевою дисципліною, що покликана регулювати міжнародні публічно- та цивільно-правові відносини. Цю концепцію було розроблено у 20-х роках.

Правники з країн, що розвиваються, намагаються обґрунтувати власні концепції "міжнародного права розвитку", "права економіч­ного розвитку" та аналогічні. У цих концепціях окрім регулювання економічних відносин розглядаються політичні, соціальні та культурні аспекти, причому наголошується на пільгових правах економічно від­сталих країн світу. Прихильниками таких концепцій є М. Беджуан (Алжир), О. Ріверро (Перу), М. Булаїч (Югославія) та ін. Ці концепції не можна вважати логічно послідовними. Вони ставлять під сумнів універсальність дії сучасного міжнародного публічного права.

Відомий французький юрист-компаративіст Е. Ламберт та його учні висунули ідею нового автономного купецького права (lex mer-catoria). Цю ідею було втілено в концепції на Першому міжнародно­му конгресі порівняльного права, що відбувся у 1900 р. Після Другої світової війни певний внесок у розвиток цієї концепції зробили К. Шмітгофф (Велика Британія), Ф. Кан та Фушар (Франція) [14, 21].

До джерел автономного купецького права прихильники остан­ньої концепції зараховують міжнародні конвенції, типові закони (що розроблюються на міжнародному рівні), міжнародні торговельні зви­чаї, загальні принципи права, рекомендаційні рішення міжнародних організацій, арбітражні рішення.

Фахівці зазначають, що прихильники концепції автономного ку­пецького права поки що не спромоглися подати її у вигляді упоряд­кованої, універсальної та загальновизнаної системи правових норм. Можливо, за цією концепцією майбутнє. Проте між бажанням і реаль­ністю — велика дистанція.

Джерела міжнародного економічного права

1. Поняття та система джерел міжнародного економічного права

Можливість регулювання міжнародних економічних відносин досягається через застосування принципів та норм міжнародного економічного права, які не є чимось абстрактним, вільно розташованим у просто­рі. Вони закріплюються у певних джерелах. При цьому оскільки міжнародне економічне право є однією із галузей міжнародного права, остільки основні джерела міжнародного права є одночасно і джерелами міжнародного економічного права. Крім того, система джерел МЕП включає і специфічні джерела, які закріплюють норми і принципи суто міжнародного економічного права. Це — рішення міжнародних економічних організацій, конкретні договірні угоди щодо міжнарод­ного економічного співробітництва (наприклад, торговельний договір) тощо, міжнародні звичаї, судові прецеденти, на яких базуються рішення Міжнародного арбітражу та Міжнародно­го суду.

Закріплення норм і принципів МЕП у конкретних джерелах має велике значення. Це пов’язано насамперед з тим, що вони, як певні правила, набувають загальнообов’язкового характеру. Дже­рела є формою юридичного втілення, вираження норм і принци­пів міжнародного економічного права. Водночас норми і принципи МЕП характеризують зміст їх джерел.
Система джерел МЕП включає міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних організацій, міжнародні кодекси поведінки.
Отже, під джерелами міжнародного економічного права слід розуміти систему міжнародних договорів (угод), рішень міжнародних організацій тощо, в яких знаходять своє юридичне закріплення норми і принципи міжнародного економічного права.

2. Міжнародні економічні договори — основне джерело МЕП

Міжнародні економічні договори є найбільш типовою та поширеною формою регулювання зв’язків між суб’єктами міжнародних економічних відносин. Це зумовлюється тим, що вони є засобом регулювання, який може найкращим чином забезпечити досягнення поставлених сторонами економічних цілей і водночас гарантувати дотримання принципу поваги суверенітету та невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої.

Міжнародні економічні договори — це добровільно укладені між державами рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини. Такого роду норми та принципи можуть міститися не лише в міжнародних економічних договорах, а й у загальнополітичних міжнародних договорах, які одночасно слід розглядати і як джерела міжнародного права в цілому. Так, у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі 33 державами Європи, а також США і Канадою, закріплені не лише основні принципи відносин між державами, а й норми-рекомендації щодо розвитку міжнародного економічного, промислового, науково-технічного співробітництва.

Або інший приклад. У листопаді 1991 р. був укладений договір про основи міжнародних відносин України і Азербайджанської Республіки. У ньому містяться норми як суто політичного характеру (наприклад, ст. 1, в якій Договірні сторони визнають одна одну суверенними державами і зобов’язуються утримуватися від дій, що можуть завдати шкоди їх державному суверенітету), так і економічного характеру (наприклад, ст. 11, в якій ідеться про заохочення взаємовигідних економічних, торговельних і науково-технічних відносин).
Розглядаючи систему джерел міжнародного економічного права, варто зазначити, що вона відрізняється від джерел національного права більшості країн світу. Серед них ми не знайдемо, як правило, таких джерел, як договори, рішення міжнародних організацій, звичаї, судові прецеденти. Здебільшого до джерел національних систем відносять закони та інші підзаконні нормативно-правові акти. Водночас у ряді випадків міжнародні договори можуть бути джерелом національного права, але не всі, а лише ті, які ратифіковані парламентами держав. Ці договори стають складовою національного законодавства відповідних держав. Наприклад, у ст. 9 Конституції України закріплено положення про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. А укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення від­повідних змін до неї.

Україна як самостійний суб’єкт міжнародних економічних відносин уже уклала договори про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу з багатьма країнами світу, в яких поряд із загальнополітичними принципами містилися норми, що закріплювали загальні положення про економічне співробітництво.
Залежно від кількості учасників договірних відносин міжнародні договори можуть бути двосторонніми і багатосторонніми.

В одних договорах закріплюються норми загального, універсального порядку, розраховані на тривале їх використання. До цієї групи належать торговельні договори, угоди про товарообіг і платежі та деякі інші. До другої групи договорів відносять такі, в яких обумовлені конкретні зобов’язання (наприклад, сприяти будівництву конкретних об’єктів). Звичайно, такі договори динамічніші і вичерпують свою юридичну силу, як правило, одноразовим застосуванням.

Серед міжнародних договорів як джерел міжнародного економіч­ного права особливе місце посідають багатосторонні конвенції, що містять кодифіковані норми. Останні мають цілий ряд переваг над нормами, що містяться в інших джерелах. Наприклад, їх важливою рисою є стабільність змісту, що забезпечує високий рівень передбачуваності поведінки учасників міжнародних відносин; ці норми відрізняються якістю та науковою обґрунтованістю, визначеність цих норм полегшує їх застосування та контроль за виконанням.
Практика міжнародного економічного співробітництва виробила певні види договорів, які застосовуються останнім часом, а саме: торговельні договори, угоди про товарообіг, угоди про економічне і технічне співробітництво, угоди про інвестиції, кредитні угоди та ін.

3. Характеристика інших джерел міжнародного економічного права

Не менш важливим джерелом міжнародного економічного права вважається міжнародно-правовий звичай. Саме в ньому можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін (мовчазний договір) і, як правило, не мають свого формального (письмового) закріплення в жодному договорі або угоді. Такі норми, як правило, виникають і розвиваються в процесі тривалої практики міжнародних відносин. На це звернуто увагу у ст. 38 Статуту Міжнародного суду: «Міжнародний звичай як доказ загальної практики визнано правовою нормою». Тобто не будь-яка практика може стати міжнародним звичаєм, а лише та, яка віддзеркалює лінію обов’язкової поведінки, на яку погодилось міжнародне співтовариство.

Міжнародні звичаї, як певні регулятори міжнародних відносин, часто використовуються в галузі торговельного мореплавства та деяких інших. Тривале використання правил, закладених у міжнародних звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми.

Отже, звичаї, правила, закріплені в них, стають джерелами міжнародного економічного права. Для прикладу можна послатися на таке: держави мають невід’ємний суверенітет над своїми природними ресурсами і багатствами. Це загальновідоме положення. Ураховуючи його часте використання у сфері міжнародних економічних відносин, воно спочатку було закріплене в резолюції Генеральної Асамблеї ООН, а потім у ряді міжнародних актів і в такий спосіб перетворилось у норму МЕП.

Слід зазначити, що, як і в міжнародному публічному праві, в міжнародному економічному праві останнім часом спостерігається використання звичаїв, які створюються не в результаті тривалої практики, а через визнання державами кількох або навіть одного нормативно-правового або неправового акта. Такі норми спершу формулюються, наприклад, у рекомендаціях міжнародних економічних організацій, які не мають нормативного характеру, а потім визнаються державами як звичаєві норми і регулюють їх відносини вже в цій якості.

Предметом дискусій, які ведуться в межах МЕП, є також і деякі питання, пов’язані з його джерелами. Одним із них є питання про те, чи є джерелом МЕП рішення міжнародних організацій. На нашу думку, оскільки вони, як правові акти, містять у собі відповідні правила та принципи здійснення міжнародних економічних відносин, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата, їх можна і треба розглядати як джерела міжнародного економічного права. До таких актів належать резолюції Генеральної Асамблеї ООН, а також її міжнародних організацій. Проте є й така думка, що, оскільки резолюції та рішення Генеральної Асамблеї ООН мають рекомендаційний характер, то вони не є обов’язковими для виконання і не мають правового характеру.

Останній підхід дає змогу здійснювати зовнішньоекономічні відносини на нерівноправній, дискримінаційній основі, особливо у взаємовідносинах з країнами, що розвиваються, забезпечує збереження колоніального характеру таких відносин. Але він суперечить самій ідеї створення й існування ООН та інших міжнарод­них організацій. Відомо, що закріплені, наприклад, у Статуті ООН основні принципи міжнародного права є базою для міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин. Держави — члени ООН, вступивши до цієї міжнародної організації, беруть на себе зобов’язання дотримуватися цих прин­ципів в усіх напрямах зовнішньої діяльності, зокрема і в сфері міжнародних економічних відносин.

У Статуті ООН містяться норми, які сприяють утвердженню рівності «великих» і «малих» націй, економічному прогресу всіх народів. Їх ігнорування членами ООН слід розглядати як порушення норм міжнародного права.
Норми Статуту ООН набувають свого подальшого розвитку у багатьох резолюціях її Генеральної Асамблеї. Так, у резолюції 2625 (ХХV) від 25 жовтня 1970 р., яка схвалила Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, Генеральна Асамблея підкреслила, що ця Декларація є важливим кроком у розвитку міжнародного права і відносин між державами у справі забезпечення дії правових норм.

Особливо важливе значення в галузі міжнародного економічного права мають акти створеної Генеральною Асамблеєю Конференції ООН з торгівлі і розвитку (КТР). Саме вона на своєму першому засіданні прийняла Принципи міжнародних торговельних відносин і торговельної політики.
Важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин відіграють акти й інших міжнародних організацій. До них можна віднести Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку, які були прийняті на VI спе­ціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р.; Хартію економічних прав і обов’язків держав, прийняту на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р.; Лімську декларацію про промисловий розвиток і співробітництво, прийняту на конференції Організації ООН з промислового розвитку в 1975 р., та ін. Усі ці акти слід розглядати як джерела міжнародного економічного права.
Своєрідними джерелами міжнародного економічного права є міжнародні кодекси поведінки. Вони почали створюватись наприкінці 70-х років з ініціативи країн, що розвиваються. У цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб’єктів міжнародних економічних відносин (лінійних конференцій, транснаціональних корпорацій) або у відповідному напрямі економічної діяльності (передання технологій — Кодекс поведінки у галузі технологій; контроль за обмеженням ділової практики — Кодекс узгоджених на багатосторон­ній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою). Одним із перших таких кодексів був розроблений Конференцією ООН з торгівлі і розвитку Кодекс проведення лінійних конференцій, норми якого регулювали організацію лінійних перевезень у галузі торговельного море­плавства. Важливим кодексом є Міжнародний кодекс рекламної діяльності, який був розроблений Міжнародною торговельною палатою. Він поширюється на всі види реклами будь-яких товарів і послуг. Поведінку державних службовців регулює Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб, який був прийнятий відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН 12 грудня 1996 р.

Дата добавления: 2015-05-10