Занятие 2. 1. Прогалини – одне з негативних явищ у праві, навіть, якщо і виникають вони з

4.

1. Прогалини – одне з негативних явищ у праві, навіть, якщо і виникають вони з

об’єктивних причин. Це результат недоліків правотворчої діяльності. Найчастіше

вони виявляються в процесі реалізації права. Саме тоді перед правозастосовними

органами постає завдання своєчасного та правильного вирішення справи. Однак,

заповнення прогалини через звернення до законодавця затягує процес вирішення

справи або ж взагалі може не привести до бажаного результату. У такому разі від-

повідний орган вправі самостійно подолати прогалину.

Дослідження питання прогалин у праві зводиться в юридичній літературі, головним чи-

ном, до правил і прийомів їх заповнення. Ці правила та прийоми в теорії права об’єднуються

поняттям «аналогії», що використовується як метод усунення прогалин закону в тих галузях

права, де це допускається. Аналогія – це подібність, схожість, відповідність у чому-небудь між

явищами, предметами, поняттями. Аналогічний – схожий, подібний випадок.

2. Ставлення до інституту аналогії серед вчених неоднозначне. Існують дві протилеж-

ні позиції: від повної підтримки до категоричного заперечення.

Одні відкидають аналогію, обґрунтовуючи це тим, що в кримінально-процесуальному

праві побічно діє принцип кримінального права – «немає злочину – немає покарання». Однак

прихильники зазначеної позиції не враховують специфіки кримінально-процесуального права,

суть якої у наступному.

Якщо порівняти кримінально-процесуальне право з кримінальним правом, то останнє –

це система заборон, які мають відповідний зміст, дотримуватись яких повинен кожен грома-

дянин. Кримінальний закон адресується усім. На відміну від кримінального, кримінально-

процесуальне право не є системою заборон; це сукупність правил судочинства, що діють лише

тоді, коли порушене провадження у конкретній справі. Ці правила стосуються тільки суб’єктів

кримінального процесу. Оскільки кримінально-процесуальний закон діє лише під час прова-

дження у кримінальній справі, не можна чекати заповнення прогалини законодавцем. Справа

повинна бути вирішена так, щоб усі вимоги закону, які логічно з нього випливають, але через

прогалину не передбачені для даного випадку, були виконані, інакше завдання кримінального

судочинства не будуть досягнуті. У разі виникнення необхідності визнати яке-небудь діяння

злочинним, вона має бути усвідомлена законодавцем, до виключного права якого і входить

вирішення такого питання. Якщо в процесі вирішення конкретної справи з’являється потреба

у вчиненні конкретної дії, законодавець тут не потрібен: він уповноважив відповідні державні

органи забезпечити всебічний, повний та об’єктивний розгляд справи щодо кожного злочину,

якщо він був вчинений.

Загалом, з твердженням про неможливість застосування аналогії у кримінальному про-

цесі важко погодитись, оскільки об’єкти аналогії (прогалини у кримінально-процесуальному

законодавстві) неможливо усунути повністю, вони завжди були, є і будуть, а правозастосовні

органи вимушені їх долати.

3. На противагу поданій позиції, ряд вчених, дотримуючись думки про наявність про-

галин у будь-якій галузі права, вважають, що обійтись без аналогії у сфері криміна-

льного судочинства неможливо. Вони, зокрема, зазна-

чають, що кримінально-процесуальний закон не встановлює, які діяння визнаються

злочинними, а регулює правовідносини суб’єктів під час провадження у справі. То-

му аналогія в кримінальному процесі не розширює рамки репресій, а відіграє пози-

тивну роль, надаючи динамізму кримінально-процесуальним відносинам.

Крім того, застосування у кримінальному процесі закону за аналогією може сприяти до-

сягненню завдань кримінального судочинства.

4. Окремі науковці (В.О. Белоносов) зазначають, що в кримінально-процесуальному

праві ідеї заборони аналогії взагалі не виникали в силу відсутності відповідних сус-

пільно-політичних причин.

Про це свідчить і практика, зокрема:

−питання визнання судом недопустимими доказами протоколів огляду місця події, обшу-

ку, виїмки, складених з порушенням закону повинно аналогічно вирішуватись і щодо

речових доказів, документів, вилучених в процесі проведення цих слідчих дій, а також

висновків експертів, якими досліджувались ці об’єкти;

−обов’язок захисника не перешкоджати встановленню істини у справі, передбачений ст.

48 КПК України, має поширюватися на інших учасників кримінального процесу;

−КПК України регламентує участь спеціаліста при проведенні огляду місця події, відтво-

рення обстановки і обставин події та деяких інших слідчих дій. Але до їх переліку, зок-

рема, не входить очна ставка, допит. Утім, участь спеціаліста можлива при проведенні

будь-яких слідчих дій, про що повинно зазначатись в законі;

−час допиту свідка і потерпілого законодавством не регламентований, але встановлюється

за аналогією з часом допиту обвинуваченого, який, крім виняткових випадків, повинен

проводитись удень (ст. 143 КПК України);

−заборона навідних запитань, яка передбачена ст.ст. 143, 167 КПК України стосується

лише допиту, але по суті повинна поширюватись й на інші слідчі дії, якими передбаче-

на вербальна передача інформації (очна ставка, пред’явлення для впізнання і т. п.);

−ст. 194 КПК України допускає проведення відтворення обстановки і обставин події лише

за умови, коли дослідні дії не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є

небезпечними для їх здоров’я. Таких умов за аналогією практичні працівники дотри-

муються і при проведенні обшуку, огляду, одержанні зразків для експертного дослі-

дження.

5. На практиці не завжди зрозуміло, чи за наявності прогалини у праві необхідно за-

стосовувати аналогію. У відповідного правозастосовного органу може сформува-

тись думка про те, що слід відмовити у розгляді справи. Не усякчас очевидно, що

потрібно застосовувати саме схожу норму, а, наприклад, не загальні принципи даної

галузі права. Щоб ці та інші можливі запитання належним чином вирішити, необ-

хідно норму про застосування аналогії закону та аналогії права спеціально обумови-

ти в законодавстві. Це, як зазначають дослідники (А.С. Піголкін), буде сприяти змі-

цненню законності, стабільності правового регулювання.

Така необхідність обумовлена тим, що у сфері кримінального процесу діє не принцип

«дозволено все, що не заборонено», а протилежна засада – «дозволено тільки те, що передба-

чено законом». За інших умов неодмінно запанує сваволя владних державних органів і поса-

дових осіб, які ведуть процес. При цьому застосування норм цього інституту потрібно обме-

жити чіткими рамками, які б не дозволили зловживати ним.

6. Інститут аналогії не суперечить діючому законодавству, не ігнорує його, а забезпе-

чує найбільш ефективне і доцільне його використання (Р.Д. Рахунов). Аналогія є

формою впровадження процесуального закону у практику, умовою повного та все-

бічного дослідження обставин справи. Такий підхід до проблеми сприяє утвер-

дженню законності в кримінальному судочинстві. Так, неможливо відмовити у роз-

гляді кримінальної справи, якщо існує відповідна матеріальна норма, однак відсутні

приписи щодо порядку вирішення даної справи. В іншому разі буде порушено за-

конність, що призведе до бездіяльності матеріального закону там, де його дія необ-

хідна. Тож, інститут аналогії є оперативним засобом подолання прогалин в праві.

Як правило, для того, щоб усунути чи заповнити прогалину, слід звертатись до право-

творчого органу (законодавця), що займе тривалий період часу. Однак, це може привести до

порушення кримінально-процесуальних строків, а отже – важливих гарантій прав учасників

кримінального процесу. Саме за допомогою аналогії можливо швидко, в межах строків вста-

новлених законом, вирішити питання, які виникають у процесі провадження у кримінальній

справі, але не врегульовані КПК України.

Основне призначення аналогії – своєчасне реагування на зміни та появу нових суспіль-

них відносин, які потребують правової оцінки та вирішення. Якщо законодавець не завжди

може швидко реагувати на зміни в суспільстві, аналогія дає можливість їх врегулювати на під-

ставі вже діючих норм і принципів. Тому цей інститут займає важливе місце в механізмі пра-

вового регулювання, є засобом, що дозволяє праву водночас бути стабільним і гнучким ін-

струментом регулювання суспільних відносин.

7. Отже, інститут кримінально-процесуальної аналогії, по-перше, передбачає застосу-

вання норм цієї галузі права; по-друге, поширюється на відносини, не врегульовані

нормами кримінально-процесуального права, за наявності інших норм, що регулю-

ють подібні суспільні відносини; по-третє, є гарантією швидкого вирішення справи

за умови дотримання всіх прав учасників кримінального судочинства.

Таким чином, аналогія у кримінальному процесі є способом врегулювання кримінально-

процесуальних відносин, які виникли у процесі кримінально-процесуальної діяльності, але не

передбачені кримінально-процесуальним законодавством, на підставі застосування норм, що

регулюють подібні відносини, за умови дотримання всіх прав учасників кримінального судо-

чинства.

1. Питання про поняття, предмет, систему, види і зміст гарантій постійно викликали великий інтерес у вчених-правознавців, проте не завжди знаходили однозначне висвітлення в юридичній літературі.

До системи гарантій прийнято включати суспільно-політичні, соціально-економічні (матеріальні), ідеологічні, юридичні (правові). Своєю чергою юридичні (правові) гарантії поділяються на певні види. Одним з видів правових гарантій є гарантії кримінально-процесуальні. Однак перед тим, як розкривати суть кримінально-процесуальних гарантій, слід зосередити увагу на тому, що серед правових гарантій, одним з головних ланцюгів системи таких гарантій є гарантії законності. Про ці гарантії слід окремо зазначити, позаяк вони є загальними для всіх галузей права. Ми погоджуємося з авторами навчального посібника із "Загальної теорії держави та права", які зазначають: "гарантії законності — це позитивні об’єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства, добробуту народу, а також юридичні засоби і способи, через які забезпечується режим законності у країні". І, виходячи з того, що йдеться про правові гарантії, то певні засоби, способи й умови мають бути закріплені в нормах права і здійснювати свій вплив на певну сферу суспільних відносин між суб’єктами тієї чи іншої галузі права. Їхній вплив на певні правовідносини має носити характер обов’язковості. Більше того, з метою перешкодити невиконанню будь-яких встановлених нормами права положень, в законі належить визначити шляхи недопущення такого стану, або ж притягнення до юридичної відповідальності за такі порушення. І тоді, з огляду на викладене, коли говоримо про юридичні засоби і способи, то маємо на увазі засоби і способи, врегульовані різними галузями права: кримінального, цивільного, кримінально-процесуального, адміністративного тощо. Отже гарантії законності є гарантіями не лише кримінально-процесуальними, а являють собою умови, засоби і способи, встановлені нормами різних галузей права. Їх неможливо ні ототожнювати, ні протиставляти іншим видам гарантій. Отже гарантії законності є фундаментальними правовими гарантіями, які поширюють свій вплив на всі галузі права в цілому, а також є гарантіями кожної галузі права зокрема. Це означає, що для правової системи в цілому гарантії законності є загальними правовими гарантіями. А, крім цього, кожна галузь права має свої специфічні, характерні тільки їй гарантії.

Що ж ми називаємо процесуальними гарантіями? В науці кримінального процесу гарантії характеризуються, як правило, через поняття "засоби" і "способи", а також "умови". Якщо певні умови, засоби і способи здійснюють свій вплив на суспільні відносини, врегульовані нормами права, необхідно з’ясувати, що являють собою названі відносини. Передусім слід зазначити, що виникнення, зміна, припинення будь-яких правовідносин ґрунтуються на юридичних фактах. Процесуальні дії і рішення, що відповідно проводяться і приймаються суб’єктами кримінального судочинства, які ведуть процес, у зв’язку з існуванням юридичного факту, "породжують процесуальні правовідносини або виступають їхнім наслідком". А "елементами кримінально-процесуальних правовідносин є: а) їхні суб’єкти — всі учасники кримінально-процесуальної діяльності; б) об’єкт — поведінка суб’єктів кримінального процесу; в) процесуальні права і процесуальні обов’язки суб’єк­тів кримінально-процесуальної діяльності". Отже, щоб говорити про реальне існування кримінально-процесуальних правовідносин, необхідно або проведення певних дій чи прийняття певних рішень, що здійснюються суб’єктами кримінального процесу і тягне виникнення певних суспільних відносин, урегульованих нормами кримінально-процесуаль­ного права, або наявність певних умов, що вимагають проведення певних дій і прийняття певних рішень. Як бачимо, або поведінка суб’єктів правовідносин породжує виникнення прав у одних суб’єктів і обов’язків у інших, або ж передбачені законом процесуальні права чи процесуальні обов’язки породжують ту чи іншу поведінку суб’єктів.

І, здійснюючи свій вплив на правовідносини, умови, засоби і способи впливають тим самим на суб’єктів кримінального процесу, на їхню поведінку, права та обов’язки. І їхній вплив характеризується тим, що вони або визначають появу у процесі того чи іншого суб’єкта, або визначають поведінку суб’єктів, а також здійснюють захист прав одних суб’єктів перед іншими. А захист прав і законних інтересів одних суб’єктів процесу здійснюється через наділення певними обов’язками інших суб’єктів процесу, їхні права і обов’язки не повинні виходити за межі правил, що складають зміст кримінально-процесуальної форми.

Яка ж сфера впливу умов, засобів і способів у кримінальному процесі? Звичайно, ця сфера впливу є весь кримінальний процес. Проте, це поняття дуже широке. Більш конкретно слід зазначити, що сфера впливу умов, засобів і способів у кримінальному процесі поширюється на способи формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах; на права, законні інтереси та обов’язки суб’єктів кримінального процесу, а також на завдання кримінального судочинства.

Отже кримінально-процесуальні гарантії — це передбачені кримінально-процесуальним законом умови, засоби і способи щодо забезпечення прав суб’єктів кримінального процесу, захисту їхніх законних інтересів, забезпечення реалізації їхніх прав, а також здійснення правосуддя в кримінальних справах та виконання завдань кримінального судочинства.

Що ж становить зміст понять "умови", "засоби" і "способи"?

Звичайно, говорити про повний перелік умов, засобів і способів, що виступають гарантіями у кримінальному процесі, було б рішенням неправильним. Адже зрозуміло, що такий перелік був би досить широким і тому слід констатувати, що будь-які умови, засоби і способи, закріплені в нормах кримінально-процесуального права і відповідають зазначеному вище призначенню саме і є кримінально-процесуальними гарантіями. Проте найбільш значимі з них доречно назвати. Отже кримінально-процесуальними гарантіями є такі, передбачені кримінально-процесуальним законом умови, засоби і способи.

По-перше, це — кримінально-процесуальна форма, що являє собою "передбачений кримінально-процесуальним законом порядок усієї кримінально-процесуальної діяльності органів попереднього (досудового) розслідування, прокуратури і суду, а також громадян та юридичних осіб, залучених до сфери цієї діяльності, як і порядок вчинення і оформлення окремих процесуальних дій, прийняття, оформлення та звернення до виконання процесуальних рішень".

По-друге, це — принципи кримінально-процесуального права, тобто "основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відбивають суттєві положення права".

По-третє, це — процесуальні права і обов’язки суб’єктів кримінального процесу.

По-четверте, це — заходи процесуального примусу, які застосовуються знову ж таки у передбачених кримінально-процесуальним законом випадках, тобто за наявності певних підстав і в порядку, передбаченому законом.

По-п’яте, це — здійснення контролю вищестоящих судів за діяльністю нижчестоящих, а також прокурорський нагляд у криміналь­ному процесі. І це далеко не повний перелік тих засобів, умов і способів, які можна називати кримінально-процесуальними гарантіями. До кримінально-процесуальних гарантій відносять також правові норми, санкції, правові інститути, стадії тощо.

Як видно із визначення поняття гарантій, процесуальні гарантії передбачені кримінально-процесуальним законом. Отже весь кримінальний процес як галузь права (кримінально-процесуальне право) і як діяльність суб’єктів кримінально-процесуальних відносин, що врегульована нормами права, а також процесуальна форма, що забезпечує цю діяльність і є кримінально-процесуальними гарантіями. Але, це досить широке розуміння гарантій кримінального процесу. І тому зазначена класифікація гарантій є конкретним тлумаченням тих засобів, умов і способів, які власне і є процесуальними гарантіями. Далі щодо співвідношення загально-правових гарантій законності і галузевих, а саме кримінально-процесуальних гарантій. Звичайно, гарантії законності неможливо ні протиставляти процесуальним гарантіям забезпечення прав суб’єктів кримінального процесу, захисту їхніх законних інтересів, забезпечення реалізації цих прав, а також гарантіями здійснення правосуддя у кримінальних справах і виконання завдань кримінального судочинства, ні ототожнювати з ними. Адже, виходячи з того, що кожен із засобів, способів і умов, які у своїй сукупності і є гарантіями кримінально-процесуальними, закріплені в законі, вони є правовими. Тобто, вищеназвані кримінально-процесуальні гарантії є підвидами правових гарантій законності.

Що ж до співвідношення зазначених видів кримінально-проце­суальних гарантій між собою, то їх можна співставляти, але також неможливо ні протиставляти, ні ототожнювати. Вони у своїй сукупності становлять певну систему кримінально-процесуальних гарантій як підвиду правових гарантій законності, і кожен з елементів цієї системи є носієм певної сукупності засобів, умов і способів, які і виступають гарантіями тих завдань, що поставлені перед ним. І, звичайно, не була б це система гарантій, якби її елементи не були пов’язані між собою. Більше того, ці елементи єдиної системи кримінально-процесуальних гарантій не лише пов’язані між собою, оскільки становлять в своїй сукупності одне ціле — гарантії кримінального судочинства, а й доповнюють один одного, підтверджуючи тим самим обставину, що вони є складовою однієї системи і розривати їх неможливо. Зазначені елементи процесуальних гарантій не можуть бути поділені на більш важливі і менш важливі, на початкові і похідні, на такі, що мають більшу юридичну силу і такі, що мають меншу юридичну силу. Адже всі ці елементи, виступаючи кожен окремо гарантіями певної частини кримінально-процесуальної діяльності, виступають разом гарантіями всієї кримінально-процесуальної діяльності. Можна, звичайно, піддати сумніву твердження, що кожен з елементів системи кримінально-проце­суальних гарантій є необхідний, і на підтвердження цієї гіпотези можна навести аргументи, які і ставлять під сумнів саме твердження про необхідність існування в кримінальному процесі всіх названих вище видів кримінально-процесуальних гарантій. Адже, як відомо, елементами єдиної і неподільної системи кримінально-проце­суальних гарантій є умови, засоби і способи щодо забезпечення прав суб’єктів кримінального процесу, захисту їхніх законних інтересів, забезпечення реалізації їхніх прав, щодо здійснення правосуддя в кримінальних справах, а також щодо виконання завдань кримінального судочинства.

Може виникнути припущення, що гарантії одного з трьох названих видів цілковито охоплюють і гарантії інших видів. Наприклад, як відомо, діяльність суду при здійсненні правосуддя в кримінальних справах неможлива без надання суб’єктам цієї діяльності певних прав, а також покладення на суб’єктів певних обов’язків. Більше того, ця діяльність неможлива без забезпечення наданих суб’єктам прав. З цього можна дійти висновку, що гарантії правосуддя цілковито охоплюють своїм змістом гарантії прав і законних інтересів особи.

На продовження розвитку припущення, що гарантії одного з трьох названих видів цілковито охоплюють гарантії інших видів, можна навести як приклад ще й таке твердження: гарантії виконання завдань кримінального судочинства цілковито охоплюють своїм змістом гарантії здійснення правосуддя і гарантії прав та законних інтересів особи. Цьому, на перший погляд, навіть можна знайти підтвердження, посилаючись на ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України, яка так і називається "Завдання кримінального судочинства". Згідно з цією статтею, "завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний".

Отже можна стверджувати, що коли вже одним із завдань судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, то гарантії завдань судочинства повністю охоплюють гарантії прав і законних інтересів особи як співвідношення частини до цілого, складовим елементом якого і є ця частина.

Щодо гарантій здійснення правосуддя, то на підтвердження висунутого припущення можна говорити, що правосуддя в кримінальних справах здійснюється в межах кримінального судочинства і тому гарантії завдань кримінального судочинства охоплюють і гарантії правосуддя.

Висунуті припущення і наведені аргументи можна вважати правильними лише тоді, коли дану проблему розглядати побіжно.

Дійсно, ст. 2 КПК України в редакції 1984 р. не передбачала в переліку завдань кримінального судочинства охорону прав і закон­них інтересів фізичних та юридичних осіб. Вперше таке завдання перед кримінальним судочинством було поставлено у зв’язку зі змінами, внесеними до ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України Законом від 15 грудня 1992 р.. Виходить, якщо охорона прав і законних інтересів особи не була завданням кримінального процесу, то зрозуміло, що в системі кримінально-процесуальних гарантій необхідно передбачити гарантії прав та законних інтересів особи. А коли вже Законом від 15 грудня 1992 р. перелік завдань процесу розширився зазначеним завданням, тоді гарантії завдань кримінального судочинства цілковито охоплюють гарантії прав і законних інтересів особи. І тоді можна було б говорити, що кримінально-процесуальні гарантії — це умови, засоби і способи щодо здійснення правосуддя в кримінальних справах і виконання завдань кримінального судочинства. Проте, з цим погодитися не можна, і все ж таки слід зазначити, що в кримінальному процесі існують гарантії здійснення правосуддя, гарантії прав і законних інтересів особи і гарантії виконання завдань кримінального судочинства. Тобто, все-таки гарантії прав і законних інтересів особи існують як складовий елемент усіх кримінально-процесуальних гарантій, тобто як окремий вид процесуальних гарантій.

Доведемо це на прикладі. Згідно з теорією права функції права, в тому числі і кримінально-процесуального права, "поділяються на соціальні і спеціально-юридичні". З-поміж спеціально-юридичних функцій виокремлюють "регулятивну і охоронну функції права". І якщо регулятивна функція полягає в тому, що право впорядковує суспільні відносини шляхом "закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах", то "охоронна функція спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом витіснення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей, відновлення порушених прав суб’єктів".

Отже "охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб" — це завдання, що поставлене перед кримінальним судочинством і охоплюється охоронною функцією кримінально-процесуаль­ного права. Іншими словами, охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб здійснюється, за необхідності, захистом тих прав, які встановлені законом, і тих інтересів, які не вступають в суперечність із законом. Гарантії ж прав особи мають не лише захищати вже передбачені процесуальним законом права та інтереси, які не вступають в суперечність із законом, а виступати умовами, засобами і способами, які згідно зі ст. 8 Конституції України забезпечували б дію принципу "верховенства права".

І якщо все ж таки говорити про співвідношення гарантій виконання завдань кримінального судочинства і гарантій прав та законних інтересів особи, то ми цілковито підтримуємо позицію М.М. Михеєнка, який зазначив, що "між процесуальними гарантіями досягнення завдань кримінального судочинства і процесуальними гарантіями прав і свобод особи в кримінальному процесі немає суперечності. Вони перебувають у єдності, доповнюють одна одну й загалом характеризують демократизм і гуманізм кримінального процесу України, хоч і потребують удосконалення".

Це щодо співвідношення гарантій завдань кримінального судочинства і гарантій прав та законних інтересів особи. Далі стосовно співвідношення гарантій завдань кримінального судочинства і гарантій забезпечення правосуддя в кримінальних справах.

Завдання кримінального судочинства в частині охорони прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також у частині забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний, можуть бути визнані такими, що поставлені перед кримінальним судочинством і при здійсненні правосуддя в кримінальних справах. Адже кримінальне судочинство — це поняття значно ширше ніж правосуддя і тому завдання судочинства є завданнями правосуддя (як частини судочинства) і іншої діяльності уповноважених кримінально-процесуальним законом суб’єктів.

Проте, правосуддя в кримінальних справах — це "самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі… кримінальних… справ… і вживання встановлених законом заходів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або виправдовування невинних". При здійсненні правосуддя суд наділений широкими правами. Так, він "наділений правом застосування державного примусу", більше того, "визначити кримінальне покарання винному може тільки суд". Такі широкі права вимагають і додаткових гарантій для забезпечення такого виду судової діяльності.

Отже для забезпечення здійснення правосуддя в кримінальних справах необхідні додаткові гарантії порівняно з гарантіями завдань кримінального судочинства. Розглянемо це більш детально.

По-перше, виходячи із визначення поняття правосуддя, необхідні гарантії того, що ця галузь державної діяльності здійснюватиметься лише одним державним органом — судом. І як одну з передумов цього, необхідно передбачити в законі систему судових органів. Проте, мало передбачити систему судових органів, необхідно ще зазначити, що інші судові органи, крім судових органів даної системи, утворені бути не можуть. Наочним прикладом проголошення певних передумов, що є гарантією здійснення правосуддя в кримінальних справах, а також забезпечення цих умов, є Конституція України. Так, у час­тині 1 ст. 124 Конституції України зазначено, що "правосуддя в Україні здійснюється виключно судами". Це передумова, яка вже сама собою є гарантією того, що правосуддя, в тому числі і в кримінальних справах, здійснюватиметься лише судами. Проте, в цій же частині 1 ст. 124 Конституції України зазначено, що "делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається". Це також певна передумова, за наявності якої гарантії того, що правосуддя здійснюватиметься виключно судами, зростають. Далі передумови цього ж положення передбачені ст. ст. 125 і 127 Основного Закону України. Так, згідно з ч. 5 ст. 125 Конституції "створення надзвичайних та особливих судів не допускається". А в ч. 1 ст. 127 Конституції зазначено, що правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні".

Отже Конституція України не лише проголосила положення, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а й створила певні передумови, щоб зазначене положення було дотримане. Всі названі передумови щодо здійснення правосуддя є гарантіями того, що в нашій державі правосуддя як самостійна галузь державної діяльності здійснюватиметься виключно судами. Названі положення є передумовами забезпечення здійснення правосуддя виключно судами, що закріплено в Основному Законі України — Конституції. Зрозуміло, що дія цих положень поширюється і на здійснення правосуддя в кримінальних справах. На підтвердження того, що конституційні положення щодо забезпечення здійснення правосуддя виключно судами, є гарантією, що поширюється на сферу кримінально-процесуальних відносин, слід зазначити, що, по-перше, Конституція є Основним Законом України і "має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії".

По-друге, "здійснення правосуддя виключно судами" є одним із конституційних принципів, що вивчається теорією кримінального процесу. По-третє, здійснення правосуддя (в тому числі і в кримінальних справах) є настільки важливою галуззю державної діяльності, що вона передбачена Основним Законом держави. А оскільки така діяльність держави (що здійснюється виключно судами) як здійснення правосуддя в кримінальних справах є діяльністю кримінально-проце­суальною, то зрозуміло, що встановлені в Конституції України гарантії для забезпечення правосуддя в цілому автоматично поширюються на сферу існування кримінально-процесуальних відносин.

Проте це ще не всі гарантії забезпечення здійснення правосуддя в кримінальних справах. Адже ми розглянули лише другу частину гарантій здійснення правосуддя, а саме здійснення правосуддя виключно судами. Але ж поняття "правосуддя" передбачає, крім названого положення щодо розгляду і вирішення кримінальних справ виключно судами, також розгляд і вирішення кримінальних справ саме в судових засіданнях і, крім того, лише в особливій, встановленій законом процесуальній формі.

Щодо розгляду і вирішення кримінальних справ в судових засіданнях, в особливій, встановленій законом процесуальній формі, то слід зазначити, що КПК України передбачає розгляд і вирішення кримінальних справ, що надійшли до суду, саме в судових засіданнях. Більше того, в КПК України детально реґламентовано порядок розгляду і вирішення таких справ. Зазначеним положенням присвячено розділ III КПК України, що має назву "Провадження справ у суді першої інстанції". Починаючи з глави 24 КПК України "Загальні положення судового розгляду", в розділі III КПК України передбачено розгляд і вирішення справи саме в судовому засіданні, і детально реґламентовано сам процесуальний порядок такого розгляду та вирішення кримінальної справи.

Іншими словами, кримінально-процесуальним законом передбачено спеціальний порядок розгляду і вирішення в судовому засіданні кримінальної справи, що в кримінальному судочинстві дістав назву кримінально-процесуальної форми. Про поняття кримінально-проце­суальної форми йшлося вище. Слід лише привернути увагу на те, що, як слушно зазначають автори підручника "Кримінальний процес України", саме процесуальна форма є "… найважливішою процесуальною гарантією правильного порушення кримінальних справ, їх успішного розслідування, судового розгляду і вирішення…, а також гарантією прав особи в кримінальному процесі".

І якщо правосуддя, як уже згадувалося, це — діяльність суду з розгляду і вирішення кримінальних справ у судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі, а процесуальна форма — це передбачений законом порядок кримінально-процесуальної діяльності, в тому числі і суду, то тоді передбачені законом умови, засоби та способи щодо забезпечення цієї діяльності суду є кримінально-процесуальними гарантіями здійснення правосуддя в кримінальних справах.

Гарантії правосуддя є частково і гарантіями прав і законних інтересів особи, позаяк спеціальна процедура розгляду і вирішення справ є гарантією захисту прав і законних інтересів суб’єктів процесу.

Гарантії правосуддя є також у частині і гарантіями завдань кримінального судочинства, оскільки "забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний", будучи одним із завдань кримінального судочинства, якраз і реалізується повною мірою при розгляді судом кримінальних справ у судовому засіданні у спеціальній, передбаченій законом, процесуальній формі, тобто шляхом здійснення правосуддя в кримінальних справах.

Як бачимо, для забезпечення здійснення правосуддя в кримінальних справах необхідні свої умови, засоби, способи. Останні, звичайно, можуть виступати в окремих випадках і умовами, засобами і способами забезпечення завдань кримінального судочинства, а також забезпечення прав і законних інтересів особи у кримінальному процесі, але все ж таки мають самостійну сферу впливу на певну державну діяльність, яку здійснює суд, гарантуючи її здійснення. А те, що ці умови, засоби і способи, які ми називаємо кримінально-проце­суальними гарантіями є спільними в окремих випадках для різних видів процесуальних гарантій і водночас мають свої окремі сфери впливу залежно від конкретного виду гарантій, і є підтвердженням єдності передбачених законом умов, засобів і способів, які й становлять єдину систему кримінально-процесуальних гарантій.

Дата добавления: 2015-05-10