КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Принципы арбитражного процессуального права
Принцип невід’ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю випливає із загального принципу державного суверенітету. Юридичне закріплення цей принцип знайшов насамперед у Декларації 1974 р. і в Хартії 1974 р. Так, у п. 1 ст. 2 Хартії зазначено: «Кожна держава може і повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами й економічною діяльністю, включаючи право на володіння, використання та експлуатацію». У Декларації 1974 р. п. 4 «г» передбачає право країн, що розвиваються, або тих, які перебувають під колоніальним і расовим пануванням, іноземною окупацією, на своє звільнення і відновлення контролю над власними природними ресурсами та економічною діяльністю. У розвиток цієї ідеї ст. 16 Хартії проголошує право і обов’язок усіх держав індивідуально і колективно боротися за ліквідацію колоніалізму, апартеїду, расової дискримінації, неоколоніалізму і всіх зовнішніх форм агресії, проти окупації і панування та всіх економічних і політичних наслідків, що випливають із цього. Держави, які проводять політику примушування, несуть економічну відповідальність перед країнами, територіями і народами, повинні відшкодовувати чи повністю компенсувати використання і скорочення їх природних та інших ресурсів. Принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав випливає із загального принципу співробітництва держав і принципу їх рівноправ’я. Як свідчить світова практика міжнародних економічних відносин, найбільшу ефективність вони мають у тому разі, коли будуються на основі юридичної рівності всіх держав як суб’єктів міжнародного економічного права, недопущення їх економічної дискримінації. Цей принцип є загальновідомою правовою нормою і, як правило, не вимагає свого обов’язкового закріплення у договірних зобов’язаннях. Відповідно до нього кожна держава має право вимагати надавати їй рівні умови у міжнародних економічних відносинах, як і вона іншим державам. Звичайно, це не означає, що повністю виключається можливість введення державою обмежувальних заходів у міжнародних економічних відносинах. З тих чи інших причин вони можуть вводитись, але за однієї умови: такі обмеження мають стосуватися всіх держав. Якщо дана умова не виконується, то це слід вважати порушенням принципу юридичної рівності і недопущення економічної дискримінації. Одним із яскравих прикладів порушення цього принципу був торговельний закон, прийнятий конгресом США у 1974 р., а також анулювання на початку 1976 р. США програми економічної допомоги Індії. Але не слід розглядати як дискримінацію в економічних відносинах заходи відповідного характеру (реторсії), які застосовуються до держави-порушника і які покликані забезпечити дотримання принципу рівності і недопущення дискримінації.
Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків надає можливість вільного вибору певних форм співробітництва у зовнішньоекономічних відносинах. Цей принцип знайшов чітке своє закріплення і висвітлення у ст. 4 Хартії 1974 р.: «При здійсненні міжнародної торгівлі та інших форм економічного співробітництва кожна держава вільно вибирає форму організації своїх зовнішньоекономічних відносин і укладає двосторонні та багатосторонні угоди міжнародного економічного співробітництва, що відповідають її міжнародним зобов’язанням і потребам». Аналіз існуючих форм організації зовнішньоекономічних відносин дає можливість з’ясувати роль держави у цій справі. У багатьох колишніх соціалістичних країнах зовнішньоекономічна діяльність здійснювалася здебільшого на основі державної монополії, відповідно до чого держави зосереджували у своїх руках зовнішньоекономічну торгівлю та інші види зовнішньоекономічної діяльності. Ще 22 квітня 1918 р. Рада Народних Комісарів РФСР прийняла спеціальний декрет «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі». Усі зовнішньоторговельні зв’язки здійснювалися у колишньому Союзі через Міністерство зовнішньої торгівлі СРСР та деякі інші органи державного управління. Держава через ці органи здійснювала керівництво і правове регулювання різними видами зовнішньоекономічної діяльності, проводила єдину державну політику у цій галузі, планувала її розвиток, установлювала порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечувала його дотримання та ін.
Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічної діяльності полягає також і в тому, що кожна держава має право встановлювати свободу торгівлі, тобто свободу ввезення і вивезення товарів без будь-якого регулювання її з боку держави (політика фрітредерства — вільної торгівлі). Таким правом користувалась, наприклад, Англія у другій половині XIX ст. А взагалі така політика на початку XX ст. почала втрачати своє значення і поступилася місцем протекціонізму — системі економічних законів держави, спрямованих на захист національної промисловості і сільського господарства від іноземної конкуренції, а також на проникнення на зовнішні ринки і загарбання їх. Найважливішим знаряддям при цьому є введення і здійснення відповідної митної політики, яка зводиться до встановлення мита під час імпорту й експорту товарів. Принцип невід’ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також їх економічною діяльністю дістав розвиток і юридичну фіксацію у ряді міжнародних угод, конвенцій. Водночас слід зазначити, що такі держави, як США, Англія і ряд інших капіталістичних країн, намагалися через голосування перешкодити включенню цього принципу у зміст Хартії 1974 р. і Декларації 1974 р. І лише активна і послідовна позиція насамперед країн — членів колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги дала можливість юридично закріпити цей принцип.
Відповідно до принципу найбільшого сприяння (коли він включається до міжнародного договору) кожна сторона (держава) зобов’язується надати другій стороні (державі) такий режим у тій чи іншій галузі співробітництва (пільги, привілеї, переваги тощо), який вона надасть у майбутньому будь-якій третій стороні (державі). Дотримання цього принципу дає можливість ставити в однакові умови держави та інших суб’єктів міжнародних економічних відносин. Цей принцип знайшов своє закріплення в Принципах 1964 р. і Хартії 1974 р. Так, у загальному восьмому принципі записано: «Міжнародна торгівля повинна бути взаємовигідною і здійснюватися на основі режиму найбільшого сприяння;
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 274; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |