Мислення як предмет вивчення логіки

Термін “логіка” в перекладі з давньогрецької означав - “закономірність”, “розум”, “думка”, “слово”. В процесі спілкування ми часто говоримо про “логіку подій”, “логіку речей”, оцінюємо вчинки і рішення людей як логічні або нелогічні. Цим самим ми намагаємось охаракгеризувати деяку закономірну послідовність речей і явищ об’єктивної дійсності (об’єктивна логіка) або надати оцінку мислення тієї чи іншої людини (суб’єктивна логіка). Крім наведених значень, термін “логіка” використовується також для позначення науки, яка вивчає закони і форми мислення, способи побудоеи правильных міркувань.

Мислення вивчає не лише логіка, але й низка інших наук, а саме: психологія, педагогіка, кібернетика, мовознавство, нейрофізіологія та ін. Проте, кожна із них досліджує мислення у специфічному для неї ас­пекті. Так, психологія вивчає мислення у зв’язку із індивідуальним розвитком людини під впливом навчання, виховання, в процесі трудової діяльності; з’ясовує умови та причини, що забезпечують нормальне функціонування мислення, його зв’язок з іншими психічними явищами. Фізіологія вищої нервової діяльності розкриває механізми діяльності кори головного мозку людини, які лежать в основі мислительних процесів. Кібернетика вивчає мислення, моделюючи його у вигляді різних пристроїв, що виконують операції, властиві нашій мислительній діяльності.

У чому ж проявляемся специфіка дослідження мислення логікою? Перш за все її цікавить абстрактне, раціональне мислення як засіб пізнання об’єктивного світу, інструмент отримання істинних знань. Логіка бере ту чи іншу думку або сукупність думок і вивчає їх з точки зору структури, відволікаючись при цьому від процесу їх формування та розвитку. Мета логіки полягає у тому, щоб розкрити закони, яким підпорядковуються міркування, виробити певні схеми, правила та принципи, дотримання яких допомогає уникнути помилок у міркуванні, забезпечує правильність мислення.

Свого часу Блез Паскаль підкреслював, що у здатності мислити полягає велич людини, її гідність, основа моральності. 3 ним не можна не погодитись, адже завдяки мисленню людина отримує знання про навколишній світ, усвідомлює своє становище в ньому, ухвалює ті чи інші рішення, сплановує свою діяльність. Мислення відіграє дуже важливу роль у процесі пізнання.

Пізнання - це складний і багатогранний процес відображення у свідомості людини об'єктивної дійсності, результатом якого є знання. Відомо, що людина пізнає навколишній світ не тільки за допомогою мислення, але й через органи чуття. Будь-яке пізнання починається з живого споглядання. Чуттєве, або безпосереднє пізнання (те, яке дає знання про ознаки предметів і явищ, що доступні органам чуття) виступає першою сходинкою цього процесу. Його формами є відчуття, сприймання та уявлення.

Відчуття - це відображення окремих властивостей предметів і явищ у момент їх впливу на органи чуття людини. В результаті відчуття вона отримує відомості про властивості предметів - колір, звук, густину, запах, температуру тощо.

Сприймання є формою чуттєвого відображення дійсності, за допомогою якої утворюється цілісний образ предмета moдi, коли він дiє на органи чуття. Наприклад, образ рідного дому, картини, книги, певної місцевості. I відчуття, і сприймання виникають під час взаємодії суб’єкта пізнання з об’єктом, проте, на відміну від відчуття, сприймання відображає не просто окремі сторони і ознаки предмета, а предмет у цілому.

Уявлення є чуттєвим образом предмета, який в даний момент не сприймається, але який сприймався раніше в тій чи іншій формі. Воно може бути відображаючим і творчим. Так, наприклад, нам завжди легко відновити у свідомості образ своєї першої вчительки, обстановку важливої у нашому житті події, улюблену річ тощо. Читаючи книжку або слухаючи розповідь, кожен із нас уявляє собі на цій підставі образ того чи іншого героя, місця, певної ситуації. Уявлення має індивідуальний характер, позаяк залежить від досвіду людини, її психічного складу. На відміну від попередніх форм чуттєвого пізнання, уявлення відображає навколишній світ значно глибше, більш загально, а тому є складнішою і вищою від них формою. Але можливості уявлення, як і відчуття та сприймання, досить обмежені. Чуттєве пізнання завжди локалізоване у просторі і часі; чуттєві форми не взмозі відділити істотне від неістотного, необхідне від випадкового, загальне від одиничного. Розкриття сутності предметів, встановлення закономірних зв’язків між ними досягається за допомогою абстрактного (раціонального) мислення, що складається з понять, суджень та умовиводів.

Кожній із цих форм мислення буде присвячено окрему увагу, а на даному етапі варто виділити характерні особливості раціонального мис­лення в цілому.

По-перше, мислення завжди має узагальнений характер. В процесі пізнання окремих предметів і явищ навколишнього світу, зв’язків івідношень між ними, людина виділяє їх повторювані, загальні, істотні ознаки, на підставі яких утворюються поняття (наприклад," вищий навчальний заклад”,“ держава”, "темперамент" тощо).

По-друге, абстрактне мислення є формою опосередкованого відображення світу людиною. Це означає, що вона може здобувати знання про речі об’єктивного світу із отриманої раніше інформації, не звертаючись безпосередньо до органів чуття, мало того, людина здатна пізнавати те, що не може бути дано в сприйняттях, наприклад, усім відомий “квадратний корінь” або “швидкість світла”.

По-третє, мислення - це дієвий, активний і цілеспрямований процес. Обираючи мету, людина визначає шляхи і способи їїдосягнення, активізуючи при цьому всі свої здібності, пам’ять, волю, використовуючи раніше набуту інформацію.

По-четверте, мислення нерозривно пов’язане з мовою. Будь-яке поняття виражається словом, будь-яка думка - реченням. Мова, за висловом К. Маркса, є безпосередньою дійсністю думки. Мова - це засіб спілкування, засіб закріплення і передачі думок.

Дата добавления: 2015-05-10