Степова зона

Географічне положення. Степова зона лежить на півдні України, простягаючись від пониззя Дунаю до відрогів Середньоруської височини більш як на 1000 км при ширині 100 км на заході до 300-450 км на сході. Вона займає найбільшу порівняно з іншими зонами площу - 39,7% території України. В її межах знаходяться Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька і Луганська області, південні частини Одеської, Миколаївської, Полтавської, Кіровоградської і Харківської областей, а також північна рівнинна територія Криму.

Геологічні особливості. Степова зона України розміщена в межах Українського щита, ширина якого тут є найбільшою (близько 300 км). У східному напрямі щит звужується. Між Дніпропетровськом і Запоріжжям Дніпро прорізує кристалічні породи, що виходять на поверхню. Внаслідок цього тут виникли відомі Дніпровські пороги, а також великий острів Хортиця. Після збудування в 1932 р. в Запоріжжі греблі і ГЕС пороги були затоплені водами Дніпровського водосховища.

На півдні кристалічні породи заглиблюються й утворюють північне крило Причорноморської западини. Ще далі на південь знаходиться така геоструктура як Скіфська платформа. У сучасному рельєфі — це рівнинний Крим. На сході степова зона приурочена геоструктурно до Дніпровсько-Донецької западини і Донецької складчастої області.

У степовій зоні є великі поклади корисних копалин. Першорядне значення мають кам'яне вугілля Донецької складчастої області, залізні і марганцеві руди Українського щита і залізні руди Керчі, родовища нафти і газу Дніпровське-Донецької і Причорноморської западин. Запаси високоякісної кухонної солі (Донбас, Дніпровсько-Донецька западина, Крим) є одними з найбільших в Європі. На території степової зони є ресурси золота, алмазів та інших викопних багатств. Корисні копалини залягають у добре освоєних районах, їх родовища зосереджені на невеликій відстані один від другого. Отже, сама природа створила сприятливі умови для індустріального розвитку Придніпров'я, Донбасу і Приазов'я, перетворення цих районів на один з великих світових центрів вугільної, рудно-металургійної і хімічної промисловості. Степова зона добре забезпечена різними будівельними матеріалами.

Рельєф. Територія степової зони переважно рівнинна, низовинна. Тут розміщені Причорноморська, Приазовська низовини, південна частина Придніпровської низовини, південні і південно-східні відроги Центральномолдавської, Подільської і Придніпровської височин. Найбільш підвищеними є Донецький кряж і Приазовська височина. З інших незначних підвищень - Тарханкутська височина в Криму.

Клімат степової зони помірно континентальний. Континентальність клімату зростає як у південному, так і східному напрямах. Річний радіаційний баланс характеризується найвищими в Україні показниками, причому в прибережних районах Криму і західної частини Причорномор'я (між Дунаєм і Дністром) річний радіаційний баланс перевищує 5200 МДж/м. Для Степу властива й найвища річна сумарна сонячна радіація. Пересічна температура липня становить +20...+24°С, січня -2...-9°С. Вегетаційний період триває 210-245 днів.

Зона піддається значному впливу (особливо у зимовий період) Сибірського антициклону. Циклони здебільшого надходять з півдня і південного заходу - на північ і північний схід.

Пересічно за рік у Степу випадає 300-450 мм опадів, у північному Криму і прибережному Причорномор'ї 300-350 мм, тобто кількість опадів зменшується з півночі на південь. Часто бувають посухи. Значної шкоди сільському господарству завдають суховії, пилові бурі, особливо навесні та в ранньолітній періоди вегетації. Загалом кліматичні та агрокліматичні ресурси зони сприятливі для ведення сільського господарства, особливо в разі зрошення посушливих земель.

Води. Степова зона належить до маловодних регіонів України. Рівень забезпеченості населення водою в 3-4 рази нижчий, ніж на Поліссі чи в Західному Лісостепу. На територіях Північного Присивашшя і Олешківських пісків річкова сітка взагалі не утворюється. В прилеглих до нього районах, у межиріччі нижніх /течій Південного Бугу і Дністра, а також у північній і центральній частинах Криму річок теж мало. Річковий стік у степовій зоні найнижчий в Україні. Водозабезпеченість помітно зростає у підвищених північних частинах зони.

Через степову зону протікає багато річок транзитом. Серед них — дві найбільші в Європі річки — Дунай і Дніпро, а також Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець. Багато степових річок влітку повністю або частково пересихає.

У степовій зоні є багато прісних і солоних озер. Солоність води озер, розміщених на півночі Криму, дуже висока і становить 212%о, причому влітку вона вища, ніж узимку. Тут розміщені Красне, Кияцьке, Кирлеуцьке, Старе, Айгульське та інші озера.

Ґрунти. Важливим природним ресурсом степової зони є її родючі ґрунти, насамперед чорноземи. Зона посідає перше місце в Україні за площею чорноземів. Саме північне поширення потужних чорноземів звичайних прийнято за межу, що розділяє лісостепову і степову зони. Значні площі займають дуже глибокі (понад 120 см), глибокі (80-120 см) і середньоглибокі (60-80 см) чорноземи. Вміст гумусу в них коливається від 3 до 6%. На такі високопродуктивні чорноземи тут припадає понад 90% усіх чорноземних ґрунтів.

Чорноземи переважно формуються на лесах. Ґрунтам степової зони властиві значні територіальні відмінності. Якщо на крайній півночі поширені чорноземи типові, то в центральній частині - чорноземи звичайні, на півдні - чорноземи південні.

У Присивашші і Північному Криму поширені каштанові ґрунти, у західній і передгірній частинах Криму - чорноземи південні та дернові ґрунти.

Степова зона належить до районів пізнього сільськогосподарського освоєння. Ще на початку XIX ст. великі рівнинні площі тут були переважно цілинними. Серед рослинного покриву переважала типова степова трав'яна рослинність: на півночі були поширені більш вологі різно-травно-ковилово-типчакові степи (росли степові чагарники і дерева — терен, вишня та ін.), на півдні — сухі типчаково-ковилові (мал. 75), у Присивашші полиново-злакові на каштанових ґрунтах. У східній і західній частинах Криму трапляються кам'янисті ґрунти і типовим є чагарниковий степ.

У Степу водяться тварини, що пристосувалися жити на відкритих просторах в умовах досить посушливого клімату. До недавнього часу тут траплялись антилопа-сайгак, дикий кінь-тарпан, байбак, з птахів стрепет. Нині з-поміж ссавців водяться ховрахи, хом'ячок сірий, сліпаки, тушканчик, степова полівка, лисиця, зрідка борсук, вовк, єнотовидний собака. З птахів трапляється дрохва, степовий журавель, жайворонки, просянки та ін. Серед плазунів відомі гадюка степова, вужі, полози, ящірки, ропуха зелена, жаби. Багато комах.

Дата добавления: 2015-05-10