Класифікація об’єктів бухгалтерського обліку

Розділ 2. ПРЕДМЕТ І МЕТОД БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

2.1. Класифікація об’єктів бухгалтерського обліку.

2.2. Господарські процеси як об’єкт бухгалтерського обліку.

2.3. Метод бухгалтерського обліку.

Запитання та завдання для самоперевірки

Предмет любої науки – те, що вона вивчає. Бухгалтерський облік вивчає господарську діяльність підприємства (організації), але не з точки зору її технологічних, організаційних та інших особливостей, а як сукупність господарських операцій, які здійснюються в ході господарських процесів та які забезпечують необхідний фінансовий результат.

Здійснення цих процесів потребує наявності господарських засобів (основних і оборотних), джерел їх формування (власних, залучених).

Господарські засоби (активи), джерела їх виникнення (капітал і зобов’язання), господарські процеси і фінансові результати складають об’єкти бухгалтерського обліку (рис.2.1.).

Рис. 2.1. Об’єкти бухгалтерського обліку

Розкриваючи зміст господарського обліку, основою якого є бухгалтерський облік, ми вже говорили в загальних рисах про сутність трьох основних господарських процесів (заготовлення товарно-матеріальних цінностей, виробництва і реалізації) і фінансових результатів (прибуток, збиток).

Тепер зупинимося на класифікації господарських засобів підприємства (організації) і джерел їх формування (створення, придбання).

Активи підприємства (організації) – це його економічні ресурси, майно, яке складає власність підприємства. Результатом використання цього майна повинний стати його прибуток.

Джерела господарських засобів в умовах ринкової економіки називають капіталом. У кожного підприємства є два типа капіталу: власний і залучений.

Відповідно до бухгалтерської термінології економічні ресурси розглядаються як активи (активний капітал). Джерела власних і залучених засобів у вітчизняному бухгалтерському обліку називають пасивами, у закордонному обліку їх поділяють на капітал (джерела власних засобів) і пасиви (залучені засоби), активи розглядаються як потенційні доходи, пасиви – як зобов’язання, які передбачають потенційне зменшення доходів.

Якщо Ви маєте серйозні наміри по відношенню освоєння курсу «Бухгалтерський облік», необхідно не просто абстрактне споглядання цих понять, а їх глибоке, усвідомлене вивчення. Запам’ятати їх (особливо це відноситься до переліку активів та пасивів) допоможуть наведені нижче схеми (рис. 2.2., 2.3.) групування господарських засобів та джерел їх утворення.

Сума активів не може бути більше або менше суми пасивів. Вони завжди повинні бути рівними.

Як відмічав у своєму трактаті «Про рахунки і записи» Лука Пачолі: «Кожному повинно бути відомо, що ніхто не може витрачати те, чого у нього немає, і не може віддавати того, чого він не одержав».

КЛАСИФІКАЦІЯ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА (ОРГАНІЗАЦІЇ)

НЕОБОРОТНІ АКТИВИ

Кошти в розрахунках з дебіторами

Грошові кошти

Готова продукція і товари

У сфері обігу

Виробничі витрати

Виробничі запаси

У сфері виробництва

ОБОРОТНІ АКТИВИ

Довгострокові фінансові інвестиції

Нематеріальні активи

Основні засоби

		Інші необоротні матеріальні активи
		Інші необоротні активи

Рис. 2.2. Класифікація господарських засобів підприємства (організації)

Результати групування активів і пасивів господарських засобів та джерел їх формування дозволяють скласти наступні балансові рівняння:

- економічні ресурси = увесь капітал;

- економічні ресурси = власний капітал + залучений капітал;

- активи = пасиви¹ + капітал;

- капітал = активи – пасиви = нетто-активи;

- активи = необоротні активи + оборотні активи;

- активний капітал = основний капітал + оборотний капітал;

- активний капітал = пасивний капітал;

- пасивний капітал = власний капітал + залучений капітал.

Необоротні активи – це засоби тривалого використання (основні, нематеріальні активи та ін.). Основні засоби – сукупна вартість рухомого і нерухомого майна з тривалим терміном функціонування. Їх поділяють на виробничі (приймають участь в процесі виробництва і переносять свою вартість на створений продукт частинами по мірі зносу в розмірі сум нарахованої амортизації) і невиробничі (використовуються для невиробничого споживання, наприклад, житловий фонд, будівлі та обладнання клубів, бібліотек, дитячих садів, лікарень та ін.).

За характером виконуючих функцій у складі основних засобів виділяють декілька груп:

1. Земля і передані у власність підприємства об’єкти природокористування (амортизація по цим основним засобам не нараховується).

2. Будівлі.

3. Спорудження (нафтові, газові автошляхи, канали та ін.).

4. Передавальні пристрої (електромережі, трубопроводи та ін.).

5. Машини і обладнання, у тому числі:

- силові машини і устаткування: машини-генератори, машини-двигуни, парові машини і котли, усі види турбін, атомні реактори, двигуни внутрішнього згорання, апарати і силові трансформатори та ін.);

_____________________

¹ Пасиви в даному випадку – залучені засоби.

- робочі машини і устаткування: усі види робочих машин, агрегатів і обладнання, які потрібні для механічного, хімічного і термічного впливу на предмети праці при виготовленні продукції або при надані послуг виробничого характеру, для переміщення предметів праці у процесі виробництва (конвеєри, траулери, крани та ін.), а також різні об’єкти типу сосуду, які безпосередньо приймають участь у технологічному процесі (мартенівські, електропечі, автоклави та ін.);

- вимірювальні та регулюючі прибори і пристрої, лабораторне обладнання: пристрої для вимірювання діаметру, ваги, часу і т.п., електричні, гідравлічні регулюючі пристрої, пульти автоматичного управління, контролю, диспетчеризації і сигналізації, а також пристрої, апаратура і обладнання науково-дослідних лабораторій;

- обчислювальна техніка: різні ЄОМ, аналогові та цифрові машини і пристрої, периферійне обладнання для збору, фіксації і передачі інформації, яке використовується в комплекті з обчислювальною технікою;

- інші машини і обладнання, які не ввійшли до вище перелічених груп).

6. Транспортні засоби (усі види залізничного, річного, автомобільного і внутрішньозаводського транспорту, вагони, платформи, мотоцикли та ін.).

7. Інструмент, а також різні пристрої для обробки предметів праці, монтажу та ін.

8. Виробничий інвентар і приладдя (робочі столи, верстаки, інвентарна тара, чани, резервуари, сейфи та ін.)

9. Господарчий інвентар (шафи, столи, меблі, різний господарський і протипожежний інвентар).

10. Робочі та продуктивні тварини (воли, корови, коні та ін.).

11. Багаторічні насадження.

12. Капітальні витрати на поліпшення земель.

13. Інші основні засоби (бібліотечні фонди і музейні цінності, капітальні витрати у орендовані основні засоби, які обліковуються на балансі орендатора).

Не відносяться до основних засобів і обліковуються у складі оборотних засобів засоби праці, які мають термін корисного використання менше одного року, незалежно від їх вартості за одиницю.

Нематеріальні активи – не мають матеріальної форми, але призначені для забезпечення прибутку або умов для його отримання.

Як і основні засоби, вони використовуються на протязі тривалого періоду часу (більше одного року) і поступово амортизуються, тобто переносять свою вартість на вартість створеного продукту частинами. У їх склад входять організаційні витрати, пов’язані зі створенням підприємства (організації), які передбачені засновницькими документами, права на програмне забезпечення ПК, користування земельними ділянками, природними ресурсами, умовна вартість ділових зв’язків («гудвіл»). Ті види нематеріальних активів, які не втрачають своєї вартості в процесі їх виробничого споживання (торгові марки, товарні знаки, права користування земельними ділянками, квартирами), звичайно не амортизуються.

Інші необоротні активи – це довгострокова дебіторська заборгованість юридичних і фізичних осіб, отримання якої очікується підприємством після 12 місяців з дати балансу та ін.

Довгострокові фінансові інвестиції – це вкладення грошових коштів у цінні папери, у капітали інших підприємств (організацій) на термін більше одного року з метою отримання прибутку.

Оборотні засоби (оборотні активи) поділяються на дві великі групи – активи у сфері виробництва і активи у сфері обігу. Кожна з них має свої особливості.

Оборотні засоби у сфері виробництва складаються з виробничих запасів і виробничих витрат. Виробничі запаси включають в себе:

1. Матеріали: сировина і матеріали; покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби; конструкції та деталі; паливо; тара і тарні матеріали; запасні частини; інші матеріали; матеріали, які передані у переробку на сторону; будівельні матеріали; інвентар і господарські приладдя.

2. Тварини на вирощуванні та відгодівлі.

Виробничі витрати включають в себе:

1. Основне виробництво (незавершене виробництво – залишок предметів праці, обробка яких не закінчена).

2. Напівфабрикати власного виробництва, які призначені для подальшої переробки.

3. Допоміжні виробництва (ремонтні, транспортні, енергетичні та інші цехи, дільниці).

До оборотних активів у сфері обігу входять:

1. Готова продукція на складі та відвантажена зі складу.

2. Товари придбані для продажу.

3. Грошові кошти в касі, на поточних рахунках, на валютних рахунках і на спеціальних рахунках в банку.

4. Грошові документи.

5. Короткострокові фінансові інвестиції.

6. Розрахунки з дебіторами.

За джерелами формування господарські засоби підприємства (організації) поділяють на власні (капітал і резерви) і залучені у формі довгострокових і короткострокових зобов’язань.

До власного капіталу підприємства (організації) відносять статутний, пайовий, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. До них також прирівнюють засоби цільового фінансування.

Статутний капітал – це первісний, власний капітал, який формується за рахунок внесків (вкладів) засновників (учасників) у відповідності до засновницьких документів. Його величина записується у статуті підприємства (організації).

Пайовий капітал – це сукупність коштів юридичних і фізичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарської діяльності. Пайовий капітал узагальнює інформацію про суми пайових внесків членів споживчого товариства, сільськогосподарського підприємства, кредитної спілки та інших підприємств, що передбачені установчими документами.

Додатковий капітал – результат переоцінки (дооцінки) необоротних активів, а також отримання емісійного доходу.

Резервний капітал – джерело покриття можливих збитків підприємства (організації) – утворюється за рахунок прибутку у відповідності до законодавчих і засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток – це та частина прибутку підприємства (організації), яка залишається в його розпорядженні після розрахунків з бюджетом, з акціонерами по виплаті дивідендів, утворення резервів та інших виплат.

Бюджетне фінансування – це кошти, отримані з бюджету, які призначені для утримання дитячих установ, підготовки і перепідготовки кадрів, а також капітальних вкладень, які визначені державою як пріоритетні.

Довгострокові і короткострокові пасиви – це зобов’язання підприємства (організації) перед іншими юридичними і фізичними особами, його залучений капітал. Сюди відносять кредити банків, векселі одержані, кредиторську заборгованість за розрахунками з іншими підприємствами (організаціями) і особами.

Таким чином, господарські засоби підприємства за їх економічним змістом класифікують за двома ознаками:

- за складом і розміщенням, тобто в залежності від роді, яку вони відіграють у процесі виробництва і обігу: необоротні активи і оборотні активи (рис. 2.2.);

- за джерелами виникнення і цільовому призначенню (рис. 2.3.).

	Класифікація засобів підприємства (організації) за джерелами їх утворення

Власні джерела

Статутний капітал

Інші довгострокові пасиви

Залучені засоби: кредити банків та інші позики з терміном погашення більше одного року

Короткострокові пасиви

Залучені джерела

Нерозподілений прибуток

		Резервний капітал

Рис. 2.3. Класифікація засобів підприємства за джерелам їх утворення

Групування засобів активів і пасивів може передбачати їх розташування у балансі з урахуванням економічного змісту або за ступенем убування ліквідності або вимоги (наприклад, у балансах вітчизняних кредитних організацій). Ліквідність означає наявність достатніх платіжних засобів для сплати боргів у встановлені терміни. З цих позицій найбільшою ліквідністю у складі майна підприємства володіють грошові кошти, короткострокові векселі, цінні папери і дебіторська заборгованість, а вже потім товарно-матеріальні цінності і необоротні активи (останні відносяться

до категорії неліквідних). Ця черговість ліквідності визначає черговість відображення активів у балансі. Серед пасивів перевага віддається власним засобам (капітал, прибуток) або залученим засобам (кредиторській заборгованості).

Особливу увагу слід приділити двом видам заборгованості: дебіторської та кредиторської. Ці різні поняття, які не можна змішувати між собою. Більше того, це прямо протилежні поняття.

Дебітори – боржники. Це юридичні та фізичні особи, які в силу різних обставин стали нашими боржниками. Засоби нашого підприємства (організації) тимчасово знаходяться у них. Вони нам винні.

Дебіторську заборгованість можна назвати «засоби в розрахунках з дебіторами», тобто по суті це засоби нашого підприємства, які тимчасово знаходяться в інших підприємствах (організаціях). В кінці визначеного терміну вони підлягають поверненню нашому підприємству.

Дебіторами можуть бути:

- покупці і замовники, які ще не сплатили отриману ними від нас продукцію, виконані нами для нього роботи і послуги;

- наші постачальники і підрядники, які винні нам за виданими їх підприємствам (нами) авансам;

- підзвітні особи, тобто ті робітники підприємства, які отримали у касі гроші у вигляді авансу під звіт на різні потреби: на відрядження, господарські та інші потреби;

- бюджетні та інші організації за сумами наших передплат і переплат;

- робітники нашого підприємства за отриманими від організації позикам, по відшкодуванню матеріального збитку;

- засновники за вкладами, які вони повинні внести в статутний капітал підприємства (організації);

- наші дочірні підприємства (організації) за розрахунками з нами та інші дебітори.

Кредитори – це юридичні та фізичні особи, кошти яких тимчасово знаходяться у нас. Ми їм винні. Ми можемо бути винні (крім кредитів і позик):

- постачальникам і підрядникам за отримані від них матеріали, за виконані ними роботи, надані послуги, оплата яких нами не проведена;

- їм же по отриманим від них авансам;

- бюджету і позабюджетним організаціям по нарахованим, але ще не перерахованим податкам та іншим платежам;

- робітникам підприємства по оплаті праці;

- засновникам по виплаті дивідендів;

- підзвітним особам по перевитратам сум, які видані під звіт;

- іншим кредиторам по різним видам заборгованості.

Лука Пачолі першим намагався пояснити поняття «дати» і «мати». Відповідно його книзі віритель – кредитор, боржник – дебітор. Ці поняття Лука Пачолі вважав наріжним каменем юридичної теорії бухгалтерського обліку. Він писав: «Дебітором називається боржник, кредитором – віритель, якому винні».

Кредиторська заборгованість виникає у підприємства (організації) тому, що момент виникнення боргу не співпадає з моментом його сплати (погашення).

Вольфганг Швайкер у книзі «Подвійна бухгалтерія» (1549 р.) пояснив ті ж поняття по-своєму: «Дебітором називається боржник, який ставиться у Головній книзі проти лівої руки. Кредитором називається віритель, якому винні, він ставиться… у Головній книзі проти правої руки. Основа мистецтва бухгалтерії полягає у двох словах. Вони показують боржника і вірителя, на що ти повинен звернути увагу, так як усе залежить від того, кого визначити дебітором, кого кредитором».

Дата добавления: 2015-05-10