Тема 1. Предмет, задачі та сучаснийстан розвитку екологічної психології в Україні

1. Чим викликана актуальність і поява нового наукового напряму – екологічної психології?

2.Предмет екологічної психології.

3. Критерії, за якими термін «екологія» набуває екопсихологічного сенсу.

4. Об’єкт вивчення екологічної психології.

5. Найважливіші завдання екологічної психології.

6. Категорії «впливу» та «значущих переживань» в екологічній психології.

7. Поняття «середовище» в екологічній психології.

8. Визначення екологічної свідомості в екологічній психології.

9. Корені світоглядної основи планетарної екологічної свідомості.

10. Відношення екологічної свідомості до моралі ідеології, політики.

11. Екологічна свідомість у співвідношеннях біологічної природи людини, соціальної її сутності, культурно-історичних витоків суспільства, релігійних поглядів та культових сповідань.

12.Пояснити вираз: «екологічна свідомість може бути або не бути».

13. Онтогенез, актуалгенез і соціогенез екологічної свідомості.

14. Охарактеризувати екологічну проблематику сучасності: екстремальні ситуації і катастрофи; адаптація до змінних умов існування; психологічні процеси екологічного спрямування; психічні стани в екологічних опосередкуваннях; екологічна свідомість; середовище як детермінанта психічних впливів.

15. Характерні особливості розвитку нового екопсихологічного напрямку науки на початковій стадії.

Екологічна проблема лише наполовину є тим, що вимірюється об’єктивно показниками приборів та аналізів. Інша половина складається з психологічних, тобто суб’єктивних ознак, значущих переживань людей, їх настроїв і занепокоєнь, надій і сподівань, спрямованих в екологічну площину. Це означає, що екологічна проблема значною мірою зводиться до змісту та якості екологічної свідомості, а це є предметом екологічної психології.

Екологiчна психологiя - це наука, яка вивчає характер та особливостi психологiчних впливiв з боку природного, соцiального та антропогенного оточення, а також внутрiшнього середовища самої людини.

Це не просто вiдображення середовища органами чуття, з чим має справу загальна психологiя (вiдчуття, сприйняття і т.п.), це не поведiнка та дiяльнiсть, якi включенi в соцiальну взаємодiю, i не просто ставлення до оточення - це вплив середовища, який тягне за собою змiни комплексного характеру - вiд емоцiй та настроїв до мотивiв дiяльностi та спрямувань, цiннісних очiкувань, вчинкiв.

Предметом екологiчної психологiї виступає ментальна карта в суб’єктивному виразі разом з внутрiшнiм "простором" переживань, роздумiв, обра¢з, розчарувань, тривог, надiй, побоювань та iн. Але, якщо фiзичний, хiмiчний, бiологiчний i навiть соцiальний вплив оточуючого середовища на людину досить часто майже очевидний, то психологiчний вплив людини на саму себе ми часто навiть не сприймаємо. Хоча це в майбутньому могло б стати, напевно, однiєю з основних проблем серед досліджень екологiчної психологiї [11, 28].

Суб'єктивна картина свiту - це предмет екологiчної психологiї. Є речi, якi iснують об'єктивно, i є друге в них життя - суб'єктивне. I цих "других" життiв у кожного предмета та явища суб'єктивна кiлькiсть - скiльки людей, стiльки у кожної речi і своїх життiв. Візьмемо, до прикладу, слово "дiм" - житло. Це узагальнена форма поняття, де живуть. I в залежностi вiд можливостей, потреб у ньому, середовищних, клiматичних, географiчних умов, iнших обставин житлом може стати печера, хатина, особняк, квартира, вiлла, котедж i т.ін. Так ось, дiм, як конкретна фiзична будiвля, iснує об'єктивно i це - екологiя, а дiм, який є в головi, в уявленнi людини, - це поняття екопсихологiчне. I якщо це наше житло, то ми будемо почувати себе вдома i в хатинi, i в царськiй палатi, i в скромнiй двокiмнатнiй квартирi.

Простiр квартири, як тiльки в неї вселяється людина, починає дiяти на неї. Меблi та iнтер'єр квартири завжди психологiчно впливають на людей, але особливо ми схильнi до цього в той час, коли ця обстановка знаходить особистiсний психологiчний сенс, суб'єктивну значимiсть. Пiсля робочого дня, пiсля вуличної метушнi, пiсля тривалого вiдрядження повертаючись додому, людина розслабляється, знiмає з себе тиски психологiчного захисту. В цей час простiр житла, соцiальний простiр сiм'ї, рiдне, близьке та людяне оточення справляє дуже сильний вiдновлюючий вплив. Але якщо iнтер'єр не "до душi", а щоб "не гiрше, нiж у iнших", якщо в сiм'ї нервознi, грубi, сухi стосунки, то людина, коли розслабиться, знiме з себе психологiчний захист, нiбито опиняється у пастцi: все негативне звалюється на неї, вражає та напружує її психiку. Безлад у квартирi - це i показник, i ознака, i причина невлаштованостi в сiмейному життi. На Сходi є повiр'я, що якщо кiмната не вимита, то в її кутках обов'язково оселиться диявол i буде заважати людям нормально там жити. В цьому є глибокий екопсихологiчний змiст i люди прибирають своє житло.

Отже, людина завжди намагається впорядкувати або переробити середовище свого проживання так, щоб воно її максимально влаштовувало психологiчно.

Але тут постає питання: а де межа і якісна норма в уявленнi "влаштовувала психологiчно"? А хіба науковi розробки ядерної енергiї або штучних водосховищ в районах гiдроелектростанцiй, плани поворотiв пiвнiчних рiчок, освоєння цiлинних земель, могутнi хiмiчнi гiганти - все це хіба не спрямоване на те, щоб середовище максимально задовольняло потреби людини? Весь парадокс i є у тому, що подiбнi втручання людини в природнє середовище продиктованi виключно добрими намiрами. Але природа не захотiла розумiти наших "добрих" починань i стала виправляти, компенсувати нашi до неї "поправки" вiдповiдними гримасами. Де стався "збiй", якi поняття не зiстикувалися в екологiї з психологiєю? Або психологiї з екологiєю?

Абстрактно вiдповiдь на поверхнi: споживацька психологiя не є екологiчною, тому вона й виявилася неадекватною природним явищам.

Екологiчна психологiя - новий науковий напрямок, який складається в умовах загостреної екологiчної кризи кiнця ХХ столiття на основi iнтеграцiї наукових знань сумiжних гуманiтарних дисциплiн. Екопсихологiя тiльки входить в етап накопичення фактiв, феноменологiї, носить доки що фрагментарно-описовий характер та вже сьогодні вимагає теоретичного осмислення, концептуального опрацювання сучасної екологічної дійсності у складі людської свідомості. Але для цього необхiднi розробки її власної системи понять, встановлення законiв розвитку психiчних явищ з урахуванням екологiчної дiйсностi, що в подальшому буде сприяти формуванню теоретичних основ прикладних та фундаментальних дослiджень, а також практичному використанню психологiчних знань в корегуваннi процесів взаємодії людини з оточуючим середовищем.

Екологiчна психологiя - це самостiйний напрямок психологiчної науки, який вивчає характер та особливостi психологiчних впливiв на свiдомiсть (iндивiдуальну чи суспiльну), своєрiдний вплив на психiку природного, штучного та соцiального оточення, а також внутрiшнього стану самої людини. Цим визначенням упроваджуються три основнi поняття: свiдомiсть (будемо говорити екологiчна свiдомiсть); середовище (природне, штучне, соцiальне та внутрiшнє, ендогенне); психологiчнi впливи (як однобiчний вплив середовища на свiдомiсть, так i їх зворотнi впливи). Виходячи з цього робочого визначення, предметом екологiчної психологiї треба визнати не саму по собi свiдомiсть (це предмет загальної психологiї), а саме екопсихологiчний її змiст в контекстi взаємодії людини з середовищем, в активних їх взаємостосунках, взаємозв'язках та взаємовпливах. Iншими словами, предметом екологiчної психологiї виступає не стiльки психiчне вiдтворення життєвого середовища органами чуття i не просто емоцiйне ставлення до вiдтворюваного, скільки взаємодія усього цього, яка тягне за собою глибинно психологiчнi змiни комплексного характеру: вiд емоцiй, почуттiв і настроїв до мотивiв дiяльностi та цiннісних орiєнтацiй, прагнень людей по вiдношенню до особистісно значущих еколо­гiчних реалiй. Таким чином, предметом екологiчної психологiї стає категорiя ЗНАЧУЩИХПЕРЕЖИВАНЬ людини чи людей з приводу екологічної дійсності. Поняття значущих переживань вперше в психологiї поставлено Ф.В.Басiним в дискусїi радянських психологiв початку 70-х рокiв. Це поняття увiйшло в психологiчну науку і стало розглядатися у зв'язку з особистiсними сенсами, запровадженими в психологiю теорiєю дiяльностi, цiннiсними орiєнтацiями, установками, iншими категоріями спрямованостi особистостi, що виражають внутрiшню основу ставлення людей до дiйсностi.

Об'єктом дослiдження екологiчної психологiї є сама людина та групи людей. Не природа й не оточуюче середовище, в якому проходить життя людини, стає в центр уваги екологiчної психологiї, а те, що займає її розум і почуття, її переживання з приводу екологiчної дiйсностi, вона сама в своєму життєвому середовищi. Як би дивно не здавалося, але об'єкт екологiчної психологiї потрiбно шукати не зовнi людини, а в нiй самiй, в її почуттях, думках та переживаннях, в її свiдомостi та пiдсвiдомостi. Екологiчна психологiя покликана цiлком і повнiстю працювати з глибинними структурами особистостi, її установками, екологiчними цінностями та орiєнтацiями.

Основнi завдання екологiчної психологiї зводяться до вивчення, розробки та впровадження засобiв і методiв екологічної корекцiї, спрямуванні розвитку психiчних явищ екологiчної свiдомостi у напрямі опосередкування екоатрибутивної поведiнки і дiяльностi. Отже, екологiчна психологiя, пiзнаючи мало вивчене коло психічних явищ, реалiзує їх та запроваджує в практику за допомогою спецiально створених iнформацiйних, педагогiчних, соцiальних, медичних, адмiнiстративних, господарських, iнвестицiйних, iнших iнтелектуальних технологiй з наголосом на словi "психолого-": психолого-iнформацiйних екологiчних технологiй, психолого-педагогiчних екологiчних технологiй, психолого-адмiнiстративних та iн. екологiчних рiшень.

Не тiльки оточуюче середовище, повернемось до раніш сказаного, людина схильна "психологiзувати", але створюючи уявлення – образи, людина спiввiдносить їх з внутрiшнiм "простором" свого єства і станом душi. Як правило, i тут образи не знаходять тотожних узгоджень. А це вже психічна напруга, тривога, стрес.

Екологiчна психологiя покликана вирiшувати завдання узгодження екологiчної сутності в психологiчному плані iндивiдуальної і суспiльної свiдомостi на рiвнi особистiсних сенсiв. Екологiчна психологiя, вирiшуючи свої практичнi завдання, покликана сприяти становленню та розвитку екологiчної свiдомостi людей.

Екологiчна свiдомiсть не може бути iдеологiзованою або полiтизованою. Вона може бути, чи не бути. При наявності свідомості взагалі, екологічної свідомості може і не бути. Її треба формувати.

Єднiсть поглядiв планетарної екологiчної свiдомостi пояснюється тим, що коренями своїми вона сягає в бiологiчну природу людини. Домiнанта соцiального в походженнi людини, з побоювань критики бiологiзаторства витіснила на заднiй план природну її сутнiсть. Природного, бiологiчного, буквально живого в людинi, ми нiби-то стали соромитися i, якщо не заперечували його, то i не сприймали серйозно, вiдправляли на периферiю свiдомостi, залишали у тiнi. I навiть там, де цей факт не обiйти, ми намагалися говорити про бiологiчне в людинi, як про щось незначне, майже принизливе. Саме так ми тулмачили проблему потреб людини, коли бiологiчнi потреби вiдносили до нижчих, в той час як серед вищих обговорювали соцiальнi, духовнi, iнтелектуальнi, культурнi. Але навряд чи ці вториннi, тобто духовнi, є бiльш важливими для життя людини потребами, нiж "примiтивнi" потреби в харчуваннi, житлi, продовженнi роду та ін., їх просто не можна порiвнювати. Екологiчна психологiя - це та сфера духовного життя людини, яка зберiгає важливе значення бiологiчної потреби у пiдтримці, збереженні та вiдтворенні самого життя як окремої людини, так i людства в цiлому. Спочатку треба жити, а потiм можна говорити про життя людське, навпаки не буває. Щоб зрозумiти цю просту iстину людству знадобилося стати перед неминучою загрозою самому життю, тiльки пiсля цього воно стало проявляти збентеженість і тривогу.

Саме тривогу і стурбованiсть з приводу самозбереження ми спостерiгаємо в сучаснiй нам суспiльнiй свiдомостi. Це ще не екологiчна свiдомiсть дiйсно глобального, ноосферного розумiння небезпеки, це ще не є "почуття природи". Сьогоднi це переважно лише усвiдомлення загрози, певний стан розгубленостi та хаотичного опору. Тiльки тепер, коли втрачена впевненiсть, людина замислилась, але, схоже, вона по-новому намагається зорiєнтуватися, отже може ще наробити багато лиха, якщо не послідує обачностi і застереженням екологiчної психологiї. Тому сьогоднi немає альтернативи екологiчнiй просвiтi, екопсихологiчнiй науці, психотерапевтичнiй роботi з екологiчною свiдомiстю. Це спеціальна і вкрай необхiдна робота, це окреме завдання екологiчної психологiї, хоча, можливо, й не таке воно очевидне для буденної свiдомостi як, скажiмо, житлове будiвництво або виробництво продуктiв харчування. Проте, нехтувати ним, означає терпiти нехай непомiтну, проте величезну загрозу смертi, яка вже пiдкрадається і стає майже невідступною.

Правильне розумiння того чи іншого середовищного явища та активне, своє­часне вживання заходiв захисту також будуть складати предмет екологiчної психологiї. Але тут завдання екологiчної психологiї виступає iншою своєю площиною - мало знати, хоча гнозис, знання вже є коренем екологiчної свiдомостi: видiлення потрiбного знання, у-відомлення власного розуміння, - є суттєво значимим для того, щоб розпорядитися актуальним сприйняттям дійсності задля досягнення сприятливого результату. Iншими словами, предметом і завданням екологiчної психологiї є й вiдповiднi технологiї вирiшення конкретних практичних проблем екологiчного спрямування.

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ В УКРАЇНІ. Екологічна психологія розвивається в Україні протягом останніх 12-15 років. Потужним поштовхом і соціальним замовленням на неї стала ситуація психологічних наслідків Чорнобильської екотехногенної катастрофи, невпинне погіршення екології, актуальність дисципліни у підготовці різнопрофільних фахівців за навчальними планами вищих навчальних закладів освіти.

За цей час українська наука і практика одержала нову генерацію дослідників – екопсихологів, визначилася з предметом досліджень раніше не опрацьованої психологічної реальності, дійшла розуміння самостійності даного наукового напряму. Проведена у 2003 році перша науково-практична конференція і збірка наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України в рубриці „Екологічна психологія”, засвідчують факт становлення й розвитку цієї сфери знання в Україні.

Цей випуск може слугувати певним індикатором сучасного стану справ у галузі. Тому для змістовного його з’ясування виконаємо контент-аналіз публікацій збірника.

Варто зразу зауважити, що із 65 надрукованих робіт вітчизняних авторів (7 робіт – російських і білоруських фахівців ми не будемо враховувати у кількісних показниках, використовуючи їх ідеї лише у якісних аналізах) 57% виконані докторами і кандидатами наук (переважно психологічних, хоча є і медичний та педагогічний профілі), решта 43% представлені науковими початківцями – аспірантами, науковими кореспондентами, спеціалістами, викладачами, асистентами (табл. 1). Сам факт масштабної залученості молоді дає надію на перспективність розвитку наукового напряму екологічної психології.

Таблиця 1.

Представництво фахівців України, які працюють у сфері ЕП

(за опублікованими матеріалами І Міжнародної конференції з проблем ЕП, 2003 рік)

№ п/п	Різновид критерію	Абсолютна кількість	У процентному виразі
За рівнем професійної кваліфікації
1.	доктори наук (всі доктори психологічних наук)		6,2	57%
2.	кандидати наук + наукові співробітники (с.н.с. і м.н.с.)		46,2
3.	докторанти (мають ступінь кандидата наук)		4,6
4.	Аспіранти		13,8	43%
5.	наукові кореспонденти		7,7
6.	спеціалісти, викладачі, асистенти		21,5
За сферою соціальної практики (основним місцем роботи)
1.	науково-дослідницькі інститути		49,2
2.	академічні інститути та університети		41,6
3.	науково-прикладні установи		4,6
4.	організації та установи практичного спрямування		4,6
За регіональним критерієм (місцем проживання)
1.	центральний регіон України		67,7
2.	південний регіон України		10,8
3.	північний регіон України		7,7
4.	східний регіон України		13,8
5.	західний регіон України

Україна регіонально неоднорідна в соціально-економічному і виробничому комплексі, багатобарвна вона й в еколого-географічному плані: від лісостепу центральних областей, гористості західних і полісся північних областей до степової зони з індустріальною інфраструктурою східних. Проте екопсихологічні дослідження здебільшого концентруються в центральних установах і закладах країни – близько 70%, східні регіони дали близько 14% екопсихологічних публікацій, південний і північний регіони незначно відрізняються – 11% і 8% відповідно, але жодної публікації не надійшло з західних областей України. Можливо наші колеги там недостатньо чи несвоєчасно були поінформовані, адже в західних областях, як на нашу думку, є досить серйозний нерозкритий потенціал екологічних психологів.

Близько половини (49,2%) екопсихологічних досліджень виконано в науково-дослідних інститутах (переважно в інституті психології, директор С.Д. Максименко), дещо менше (41,6%) – в академічних інститутах та університетах і дуже мало в практичних та відомчих установах і організаціях (близько 10%). Відсутні роботи від спеціалістів практичної психології та соціальної роботи в системі освіти, де налічується близько 8 тисяч фахівців-психологів. При цілеспрямованій роботі це – надзвичайно потужний потенціал екопсихологічних кадрів.

Сьогодні вже можна говорити про таку спрямовану організаційну й координаційну роботу з посилення та активізації еколого-психологічних розробок, адже екопсихологічна теорія і дослідницька практика у цій сфері наукового знання, як кажуть, набула свого обличчя. Глянемо на це предметно.

Відомо, що зародження й розвиток будь-якої наукової сфери починається з накопичування феноменології, на підставі якої здійснюється теоретичне узагальнення фактів і явищ та згодом виростає власна методологія. Наукові узагальнення, методологічні конструкції, теорії і концепції потребують окрім загальних для науки ще й спеціальних термінів і понять. Останні в робочому порядку напрацьовувалися ще на етапі збору первинної інформації та феноменології, тепер вони вточнюються, десь переглядаються, вдосконалюються.

Треба сказати, що перший етап нашими науковцями пройдено, і на сьогодення хоч і продовжує накопичуватися фактичний матеріал, але все наполегливіше розробляються теоретичні (35,4%) і методологічні проблеми екологічної психології (10,8%) (табл. 2).

Таблиця 2.

Кількісний аналіз у розробці екопсихологічних проблем та характеру їх наукового опрацювання [1]

	Ключові поняття контент-аналізу	Кількісний аналіз (%)	Ранг
п р о б л е м а	методологія екологічної психології	10,8
середовище як детермінанта психічних впливів	30,8
екологічна свідомість	49,2
психічні процеси в екопсихологічному контексті	10,8
психічні стани під впливом екологічних чинників	16,9
внутрішньоособистісні залежності і впливи (інтрапсихічні явища)	10,8
міжособистісні взаємодії і впливи (інтерпсихічні явища)	3,1
екстремальні ситуації і катастрофи	12,3
технології формування і корекції	16,9
адаптація до змінених умов існування	6,2
х а р а к т е р р о б о т и	теоретично-аналітичний	35,4
описовий (огляд викладення попередніх досліджень)	20,0
постановчий (обґрунтування проблеми)	12,3
експериментальні дослідження	33,8

Провідне місце в опрацюванні фактографічного матеріалу належить екологічній свідомості (49,2% робіт від загальної їх кількості) та екопсихологічній тематиці середовища, як однієї з найвагоміших детермінант психологічних впливів на людину (30,8%). У полі зору українських психологів знаходяться також психічні стани, що виникають під впливом екологічних чинників (16,9%) та психічні процеси в екопсихологічному контексті (10,8%). Продовжує слугувати своєрідною дослідницькою моделлю ситуація наслідків Чорнобильської техногенної катастрофи у розробці проблем екстремальних ситуацій та вточненню і доповненню уявлень про посттравматичні дистресові явища психіки у роботах 12,3% авторів. Адаптація до змінених умов існування викликає увагу 6,2% дослідників.

Спроби перейти від загальнотеоретичних питань і проблем екологічної психології до практичного їх застосування спостерігаються у 16,9% роботах, де напрацьовуються технології формування і корекції екологічної свідомості та психічних станів.

Порівняно новим явищем у дослідженнях екопсихологічної тематики є поява робіт, що вивчають екологічні впливи в інтраіндивідуальному (10,8%) та інтеріндивідуальному плані (3,1%).

Теоретичні та емпірично-експериментальні роботи кількісно приблизно зрівноважені (майже кожна третя робота є або теоретичною, або експериментальною, див. табл.2), правда, з деякою перевагою аналітико-теоретичних (35,4%), які, здебільшого, узагальнюють авторські попередні дослідження і спостереження. Варто зауважити, що появляється досить багато описових (кожна 5-та робота - 20%) та постановчих (12,3%) робіт, що вказує на творчу пошукову, пілотажну активність українських екологічних психологів.

Звертає на себе увагу експериментальна база екопсихологічних досліджень (табл. 3). Попередньо готового діагностичного інструментарю для розпізнавання нової психічної реальності (екологічної в психології) ще 10 років тому не було. Тому й тепер у 55% діагностичних процедур зберігається звернення до традиційних психодіагностичних методів, що використовуються в загальній та соціальній педагогічній, віковій, інших сталих розділах психології. 40% робіт використовують адресно і спеціально розроблені авторами анкети, опитувальники, інтерв’ю, тематичні бесіди тощо. Але значна частина авторів (25%) запобігає до розроблених останнім часом вітчизняними і російськими екопсихологами спеціальних тестів, або вдається до конструювання власних. Це хороша ініціатива, але її треба супроводжувати процедурами валідизації.

Традиційно ми вивчаємо явища психіки, у тому числі й екологічного її спрямування, на учнях і студентах. Мало виходимо на широку аудиторію дорослого населення, і ще менше вивчаємо буденну свідомість масового побутового вжитку. Якщо співставити кількісні показники (табл. 3), то учнів (звичайно різних вікових категорій) ми залучаємо до екопсихологічних досліджень у якості випробовуваних у 6 разів частіше, ніж студентів, і майже в 9 разів більше, ніж дорослих. Носіями нашого екопсихологічного знання, таким чином, стають діти шкільного віку у п’яти з половиною-кратній перевазі у порівнянні з іншими віковими групами населення. Як би не створити нам суто дитячу екопсихологію.

Таблиця 3.

Дата добавления: 2015-05-10