Розвиток музичного мистецтва в кінці ХІХ – на початку ХХ ст

У ХІХ ст. продовжують розвиватися різні жанри народної музики, започатковані в минулі роки, і передусім лірична пісня, що була виразником характерних рис української ментальності – емоційності та естетизму.

Нових ознак набула діяльність співців-кобзарів, яких називали «народними Гомерами України». Вони об’єднувалися в кобзарські братства (гурти), передаючи традиції та звичаї свого мистецтва молодшому поколінню. Після навчання, що тривало не менше трьох років, учні складали перед гуртом своєрідний іспит – посвячувалися в кобзарі. Інколи вони отримували від учителя (майстра, панотця) бандуру. Найвідоміший кобзар ХІХ ст. – Остап Вересай із с. Сокиринці на Чернігівщині.

У другій половині ХІХ ст. активізується діяльність інтелігенції з вивчення і популяризації перлини української пісенної спадщини (Леся Українка, Марко Вовчок, Марія Загорська, Марія Заньковецька). Аматорський етап вивчення фольклору (записи, використанні в домашньому музикуванні) змінився науково-етнографічним (етнографія – наукова дисципліна, що вивчає народну творчість), який започаткував М. Лисенко.

Як і в попередні часи, провідною сферою творчості вітчизняних композиторів залишається хорова музика, однак її жанрова палітра значно розширюється: обробки народних пісень із досягненнями М. Леонтовича, духовна музика, хори акапельні і з супроводом, хорові мініатюри й твори великої форми – кантати (великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору й оркестру, переважно урочистого характеру).

В Україні цього періоду розвивається національна опера: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Купало» Анатоля Вахнянина, опери М. Лисенка.

У галузі симфонічної музики помітним явищем стала «Українська симфонія» Михайла Колачевського.

Микола Лисенко (1842-1912) – видатний музично-громадський діяч, композитор, диригент, фольклорист, піаніст і педагог. Його значення в розвитку українського музичного мистецтва:

 створив національну композиторську школу;

 створив національної опери, різноманітності жанрів: історико-героїчна («Тарас Бульба»), лірико-побутова («Наталка Полтавка»), комічна («Різдвяна ніч»), лірико-фантастична («Утоплена»), опера-сатира («Енеїда») та ін.;

 започаткував жанр дитячої опери (музична казка для дошкільнят «Коза-дереза», сатирична опера для молодших школярів «Пан Коцький», фантастична казка для старших учнів «Зима і весна»).

Одна з найкращих сторінок спадщини М. Лисенка – хорова музика. У цьому жанрі композитор писав як твори великої форми (урочиста кантата «Радуйся, ниво неполита»), так і ліричні, акварельні мініатюри («Сон», «Пливе човен»). Хор «Боже, великий, єдиний» М. Лисенка – високохудожній зразок церковної хорової культури – став духовним гімном України.

Джерелом натхнення для композитора була творчість Великого Кобзаря, яка надихнула митця на створення 80 вокальних і хорових творів. Монументальною вершиною музичної шевченкіани М. Лисенка став цикл «Музика до «Кобзаря», в якій представлено своєрідну портретну галерею образів із народу.

У солоспівах М. Лисенко поєднував прийоми народної та професійної музики, класичної та романтичної: романси «У мене був коханий рідний край», «Коли розлучаються двоє» на вірші Г. Гейне та ін.

Серед музики для фортепіано є п’єси-мініатюри (лірична «Елегія»), епічні твори віртуозного плану, Друга рапсодія. Улюблений романтиками жанр рапсодії Лисенко трактує оригінально. Твір побудовано на народно-національному ґрунті за принципом контрастного зіставлення двох розділів – речитативно-декламаційної думки і танцювальної шумки, що йде від практики народного інструментального музикування.

Національно-демократичні та музично-естетичні принципи М. Лисенка знайшли плідне продовження в діяльності його послідовників:

Кирило Стеценко (1882-1922) – музично-громадський діяч, композитор і диригент, священик, педагог. В образній сфері його музики домінують ліричні та лірико-драматичні мотиви. До самобутніх зразків хорової класики належать хори «Сон» і «Прометей», кантати «Шевченкові», «Єднаймося», «У неділеньку святую», церковна музика, обробка українських народних пісень.

Яків Степовий (1883-1921) – митець ліричного спрямування, писав камерну музику – вокальну та інструментальну. Відмітною рисою композитора було опосередковане відтворення національного колориту. В обробках народних пісень домінують ліричні та жартівливо-сатиричні образи. Найцікавіші твори Я. Степового: епіко-драматичний солоспів «Степ», вокальна мініатюра «Пісні настрою», пісні для дітей «Проліски» та «Кобзар». Фортепіанна спадщина Я. Степового охоплює твори великої форми (соната, фантазія) і п’єси-мініатюри, яким притаманні два струмені: ніжна лірика та сповнена радісного відчуття танцювальність.

Микола Леонтович (1877-1921) – майстер хорової мініатюри, автор численних хорових обробок українських народних пісень: «Щедрик», «Дударик», «Пряля», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам’яної», «За городом качки пливуть» та ін.

Методичні рекомендацації до виконання самостійної роботи

Опрацювавши теоретичний матеріал, дайте письмові відповіді на контрольні запитання за варіантами

Дата добавления: 2015-05-10