Економічні відносини власності

Власність- суспільні відносини між людьми щодо привласнення умов їхньої життєдіяльності: засобів виробництва, благ особистого споживання, інших економічних та соціальних благ.

Відповідною субстанцією власності є не речі, а саме суспільні відносини, тобто відносини людей один до одного залежно від їхнього відношення до засобів своєї життєдіяльності: предмет, річ стають власністю тільки у процесі відносин людей, тобто суспільних відносин між ними. Відносини власності передбачають наявність суб’єктів та об’єктів власності.

Об’єкти власності –все те, з приводу чого між людьми формуються відносини належності, володіння, розпорядження та використання в їх економічному та юридичному змісті.

Залежно від свого походження об’єкти власності класифікуються на дані природою та ті, що є продуктами суспільної діяльності людей. До перших належать земля з її рослинним і тваринним світом, водоймами і надрами, природні фактори. До других - засобів виробництва, робоча сила, предмети особистого споживання, гроші, цінні папери, нематеріальні активи, корпоративні права тощо.

Власність на засоби виробництва – відносини між людьми щодо належності, володіння, розпорядження та використання в їх економічному та юридичному змісті.

Особлива роль у розвитку матеріальної і духовної сфер суспільства належить інтелектуальній власності.

Інтелектуальна власність – сукупність економічних та правових відносин між людьми щодо належності, володіння, розпорядження та використання продуктів інтелектуальної діяльності.

Продуктами інтелектуальної діяльності та об’єктами інтелектуальної власності є:

- твори науки;

- твори літератури та мистецтва;

- записи на носіях інформації;

- права на копіювання та розповсюдження;

- патенти, ліцензії;

- знаки на товари та послуги

Соціально-економічна визначеність суб’єктів власності залежить від існуючих типів, видів і форм власності. Відповідної до них суб’єктами власності є окремі індивіди, групи осіб, колективи, громадянські організації, держава та її структури, суспільство загалом.

Суб’єкти власності – фізичні та юридичні особи, між якими формується відносини щодо належності, володіння, розпорядження та використання умов і результатів виробництва.

Належність – вольове, свідоме (ідеальне, мислене) ставлення людей до умов і результатів виробництва як до своїх. Сутність належності як вихідного структурного елемента відносин власності характеризується, тим, що «особа вкладає свою волю в річ». Усі дії, які можуть здійснювати суб’єкти власності щодо об’єктів, зводяться до володіння, розпоряджання і користування ними. Це означає, що належність розгортається, тобто переходить у відносини між людьми щодо володіння, розпоряджання і користування об’єктами власності.

Володіння – реальні, фактичні дії людей щодо умов і результатів виробництва.

Володіння не є власність в її повному обсязі. Адже людина може реально, фактично володіти предметами, які не об’єктами її належності, власності. Функція володіння полягає в розпорядженні або використовуванні об’єктів належності або володіння. Тому потрібно розрізняти володіння власника, тобто особи, якій належить об’єкт, і володіння не власника – особи якій об’єкт не належить.

Розпоряджання -форма відносин між людьми щодо реалізації дій з об’єктами належності й володіння, якими є продаж, обмін дарування, надання в користування, заставу тощо тих чи інших об’єктів належності та володіння.

Використання (користування)- відносини між людьми щодо видобування корисних властивостей (споживчої вартості) з об’єктів належності, володіння і розпорядження під час їх виробничого й особистого споживання, а також одержання доходів від суб’єктів власності внаслідок їх продажу, надання в оренду тощо.

Отже, поняття повна власність охоплює єдність відносин між людьми щодо належності, володіння, розпоряджання і користування в їх взаємозв’язку і переході одне в одне. А кожний окремий структурний елемент власності утворює лише певну складову всієї сукупності відносин власності, тобто є неповною власністю. Відповідно і суб’єкти власності поділяють на повні, що персоніфікують усі її структурні елементи, та неповні, які персоніфікують один або кілька структурних елементів власності.

Юридичний зміст власності -сукупність (система) вольових, свідомих (ідеальних, уявних) відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об’єктів власності, що оформляються правовими нормами (законами тощо). У них фіксується воля суб’єктів суспільства, визначаються і регулюються відносини між ними, у тому числі право чинність дій суб’єктів власності.

Економічний зміст власності – сукупність, система реальних відносин володіння, розпорядження та використання об’єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення.

Форми реалізації - конкретні економічні форми виробничих відносин(заробітна плата, прибуток, позичковий відсоток, підприємницький дохід, дивіденд, земельна рента, орендна плата) в яких економічно реалізується власність на відповідні об’єкти власності (робочу силу, промисловий, торгівельний, позичковий капітал, цінні папери, землю тощо) та за допомогою яких суб’єкти власності присвоюють певну суспільного продукту; а також вилучення корисних властивостей з об’єктів власності у процесі їх виробничого та особистого споживання.

Конкретні економічні форми виробничих відносин(заробітна плата, прибуток, відсоток, дивіденд) як певні форми грошових доходів та економічні інструменти відносин присвоєння одночасно є економічними формами реалізації відповідних об’єктів власності.

Механізм реалізації власності – послідовний процес переходу юридичного змісту власності в її економічний зміст - виробничі відносини – з їх наступним формоутворенням, тобто переходом виробничих відносин у конкретних економічні форми, з подальшим переходом конкретних економічних форм та методів господарювання в господарський механізм суспільства.

Механізм та структуру реалізації власності наведено на рис. 1

Юридичний зміст

Рис.1

Особливе місце у механізмі реалізації власності посідає оренда. Оренда – це форма господарювання і тому економічна форма реалізації певних об’єктів власності; як така вона є відносинами між власником та орендарем щодо передачі власником належного йому майна орендареві у строкове і платне володіння, використання та розпорядження з метою одержання суб’єктами орендних відносин різних форм доходів.

Різновидом оренди є лізинг. Лізинг – це відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем щодо надання лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майна, яке є власністю лізингодавця, або куплене ним у власність за дорученням та за згодою із лізингоодержувачем, за умови сплати ним періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій розрізняють фінансовий та оперативний лізинг, а залежно від форми здійснення лізингових операцій він буває зворотнім, пайовим, міжнародним тощо. Об’єктом лізингу може стати будь-яке нерухоме чи рухоме майно – машини, устаткування, транспортні засоби тощо. Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти.

Управління реалізацією власності – діяльність людей у процесі володіння, розпоряджання та використання об’єктів власності, яка підпорядковуються економічним інтересам їх власників.

Управління процесом реалізації власності отримує свою завершену форму в явищі, яке відображається поняттям господарювання.

Господарювання – цілісна система форма організації відносин володіння, розпоряджання та використання, через яку економічно реалізується належність певного об’єкта власності певному суб’єкту.

Господарювання є формою економічної реалізації того чи іншого, виду і форми власності. Відповідно існують: одноособова, партнерська, кооперативна, акціонерна, державна, орендна та інші форми господарювання.

Дата добавления: 2015-05-10