Введення

Висновок

Введення

Использование

Мультиплексоры могут использоваться в делителях частоты, триггерных устройствах, сдвигающих устройствах и др. Мультиплексоры часто используют для преобразования параллельного двоичного кода в последовательный. Для такого преобразования достаточно подать на информационные входы мультиплексора параллельный двоичный код, а сигналы на адресные входы подавать в такой последовательности, чтобы к выходу поочередно подключались входы, начиная с первого и заканчивая последним.

2.Культура первісних племен на території України

3.Трипільська культура

5.Список використаної літератури

Вирішуючи проблеми, пов'язані з кожною з національних культур, неможливо обійти увагою питання їх походження. Оскільки питання «нація» в теперішньому розумінні тісно пов'язане з державним устроєм народу, який заселяє певну територію, національну культуру в першу чергу слід було б розглядати у зв'язку з історією конкретної держави. Однак, як доводить і новітня, і давня історія, політичні кордони почасти залишаються тільки штучними і, нестійкими утвореннями. Вони змінюються значно швидше, ніж традиції народів, які закріплені у складному комплексі побутового та соціальної поведінки населення, в його менталітеті, що відображається в мові, досягненнях матеріальної і духовної культури. Вагоміше слід вважати не політичні, а мовні та територіальні ознаки кожної з культур. Проте сучасне розселення народів Європи та Азії є, переважно, результатом процесів, які тривали у світі з часів «неолітичної революції», в результаті якої сталася і «революція» демографічна. Зв'язки між мовами і мовними групами дозволяють припускати, що більшість сучасних народів Євразії отримали свою національну мову з одного джерела - індоєвропейської прамови, носії якого передавали його разом з досягненнями своєї синкретичної на той час культури. Однак, подальший розвиток людства призвело до істотного розгалудженню мов і значною культурної диференціації народів. Тільки у неповторному комплексі природних, расово - етнічних, мовних та геополітичних факторів, які діяли в конкретному історичному часі, й формувалися народи теперішнього світу, а разом з ними росли і їх унікальні культури. Не є винятком і культура України.

2. Культура первісних племен на території України

Відомо, що люди селилися на наших землях з незапам'ятних часів. Вітчизняними археологами знайдено сліди перебування пралюдини ще ашельскої епохи (1 млн - 150 ти. Років тому, хоча достовірність радіовуглецевого методу датувань останнім часом піддасться критиці). Такі знахідки трапляються на Дністрі, під Житомиром, на Закарпатті, в Донбасі і Криму. Однак поширенню людей в епоху палеоліту заважали льодовики.

По закінченні льодовикового періоду, який стався на межі палеоліту і мезоліту (10-11 тис. років тому), коли кліматичні умови стали більш придатними для життя, громади первісних мисливців прийшли сюди разом зі стадами тварин, на яких полювали. Археологічні знахідки доводять, що тодішні мешканці наших земель годувалися м'ясом різних тварин, серед яких мамонти, печерні ведмеді, дикі коні та ін У місцях стоянки первісної людини, які часто мали характер тривалих поселень, шар кісток сягає метра і більше. Між кістками археологи знаходять вугілля від багать, кремінний інструмент, яким користувався чоловік. Дуже часто кістки обпалені і розбиті, що свідчить і про широке використання вогню, і про спроби первісних людей виготовляти знаряддя праці з кісток.

Археологічних знахідок, які відтворюють життя давньої епохи, на наших землях менше, ніж у Німеччині, Франції, Іспанії чи інших країнах, де первісна людина жив в сухих гірських печерах, які зберігають сліди первісного життя значно краще, ніж наша вологий грунт. Відповідні ландшафту і клімату умови життя вимагали від тутешнього найдавнішого людини першочергових зусиль у певних напрямках боротьби за виживання. Так, не маючи природного сховища у вигляді печер, люди повинні були самостійно будувати собі житло. На наших землях первісна людина ховався від холоду і хижаків, або зариваючись у землю (катакомбна культура), або створюючи наземні будівлі. Дуже часто матеріалом для будівництва служили кістки мамонтів (стоянки в Мазіне, Міжріччя, Воронівці на Дністрі та ін), які покривалися гілками і обмазувалися глиною. На місці таких поселень археологи виявляють справжні витвори мистецтва: культові браслети з кісток мамонтів, які прикрашалися «сонячної» і «місячної» символікою, підвіски з морських черепашок, стилізовані жіночі статуетки, виготовлені з бивнів мамонтів, різноманітні культові предмети (серед яких і музичні інструменти), прикрашені різьбленням, тощо.

Визначною пам'яткою духовної і матеріальної культури найдавнішого населення України є Кам'яна Могила, розташована у степу поблизу с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. В її гротах виявлено більше тисячі малюнків різного часу, на яких зображено 15 видів тварин, різноманітні сцени полювання. Фігури виконані як в реалістичній, так і в схематичне манері. Деякі з малюнків ще й досі зберігають залишки червоної фарби.

Родоплемінного ладу у найдавніших жителів українських земель склався ще під час мезоліту. Археологічні знахідки характерних виготовлених з каменю та глини, доводжу про поширення серед первісних людей не тільки примітивних культів, пов'язаних з епохою полювання і збирання, а й більш розвиненого - поклоніння предкам, який на той час був пов'язаний з ідеєю материнства, роду і його прародительки, і, вірогідно, відповідав матріархальним принципам організації суспільних відносин.

Під час неоліту, яке для Східного Європи датується 4-3 тис. до н.е., культури мешканців українських земель виразно розподілялися на два типи: автохтонну мисливську і запозичену землеробську. Перші землеробські племена з'явилися з гирла Дунаю. Їх прийнято відносити до культури з лінійно - стрічкової керамікою. Достовірно відомо, що саме вони принесли в наші землі культурні злаки, які в дикому вигляді зустрічалися тільки в субтропічній зоні Азії та Африки. Від цих племен традиції землеробства були успадковані і представниками буго- дністровської мисливської культури, але далі на північ і схід вони в епоху неоліту не поширені.

В епоху енеоліту землі України почали розподілятися на зони трьох господарських типів. Правобережжі стало колискою трипільської землеробської культури, а степовий південь - скотарства, пов'язаного з племенами так званої ямної культури, які вели кочовий спосіб життя в степах від Дністра до Зауралля. У лісах і лісостепах поруч з мисливцями і рибалками зустрічалися і представники скотарства (середньоостроговська культура 4-3 тис. до н.е.).

3. Трипільська культура

Попри наявні умови, більш - менш помітною конвергенції (змішування, асиміляція) між культурами різного типу в цей період не спостерігається. Однак, згідно археологічних даних, досягнення сусідів були відомі представникам кожної з культур, які все ж віддавали перевагу традиційному для них способу господарювання.

Найбільшого розвитку в цей час досягла трипільська культура, названа так за назвою с. Трипілля Київської області, де на потужний культурний шар матеріальних залишків вперше натрапив київський археолог Хвойка в 1896 році. За деякими етноанатомічним показниками трипільці були досить далекими від пізніх слов'ян, тому важко бачити в них безпосередніх попередників теперішніх українців. Однак досягнення трипільців багато в чому позначилися на подальшій долі культури на українських землях, оскільки започаткували традиції землеробства, а воно назавжди стало визначальним фактором розвитку стабільної частини місцевого населення, зумовлюючи побут, звичаї, календар і вірування.

Сліди трипільської культури виявлено на великій території, яка охоплює майже всю Правобережну Україну і землі сусідніх країн: Польщі, Молдови, Румунії. Трипільці жили протягом 4-2 тис. до н.е. у селищах, які складалися з декількох десятків, а іноді й сотень невеликих будинків зроблених з дерева і обмазані глиною. Ці будинки розташовувалися своєрідними кільцеподібними вулицями по колу, в центрі якого знаходилося більше будівля громадського призначення. Рядів жител навколо центру іноді траплялося до десяти. І хоча частіше зустрічаються селища меншого типу, стали відомими поселення, які можна вважати протомістами, адже вони складалися з понад двох тисяч будинків (Майданецьке городище на Черкащині).

Будинок належав одній, рідше кільком сім'ям. Крім жилих приміщень, у ньому обов'язково були глиняна або кам'яна піч та комори, де зберігалися їстівні припаси. Тип житла відповідав певній громадській організації. Люди жили більш відокремлено тяжіли до сімейного побуту. Ці форми збереглися і до пізніших часів. У найдавніших згадках про слов'ян у наших землях розповідається, що їм властиво жити сім'ями, в окремих будинках, кожен з яких коштує осторонь від сусідніх.

У споживанні трипільців знаходилася велика кількість посуду. Її теж виробляли з глини, яку дуже часто вкривали монохромними або поліхромними розписами. Ці розписи складалися з рослинного або геометричного орнаменту, інколи - зображень одомашнених тварин, зокрема, кіз і корів. На уламках глиняного посуду залишилися сліди сонячних символів, серед яких кола, хрести, різновиди свастики. Такі символи характерні для культури раннього землеробства, коли люди, які усвідомлювали свою залежність від сил природи, намагалися впливати на неї за допомогою магічних дій і знаків.

У цей період люди сприймають сонце як верховне божество всесвіту, від якої залежить усе і, в першу чергу, ті стихії, які мають безпосередній вплив на врожай, на родючість землі, худоби. Такі вірування отримали назву солярних. Вони були притаманні людству протягом досить тривалого часу і зустрічалися під час перших землеробських цивілізацій у різних куточках світу. Однак з класовим розшаруванням суспільства такі вірування поступаються іншим релігійним системам, які більше пов'язані з конкретними формами державної влади та суспільного ладу.

Є підстави вважати, що трипільська культура виникла в умовах матріархального суспільства, оскільки під час розкопок археологами виявлено досить велику кількість глиняних фігурок людей, серед яких переважають жіночі зображення типу «венер» палеоліту. Вони, швидше за все, уособлювали вірування в духів предків і, в першу чергу, в материнських богів. Але серед цих фігурок зустрічаються і зображення тварин, які можуть бути як свідченням про залишки тотемічних вірувань, так і про естетичні смаки трипільців безпосередньо пов'язаних з їх повсякденним побутом. Відомо, що в їх господарстві тварини мали важливе значення. Люди розводили велику рогату худобу, кіз, свиней, овець, використовували тварин як тяглову силу при оранні землі, перевезенні врожаю, будівельних матеріалів тощо. А із овечої вовни вони навчилися виробляти одяг. Отже, тварини користувалися в трипільській культурі великою пошаною.

Рідкісними є поки що знахідки пластики із зображенням людей, призначення яких не зовсім зрозуміло.

Подібно багатьом народам, які вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що таким чином можна забезпечити присутність духів та їх допомога по повсякденним справах сім'ї. Також у межах приміщень зустрічаються і поховані кістки та черепи домашніх тварин: бика, собаки, свині.

Деякі дослідники тлумачать позначки на кераміці трипільської доби як літери і навіть роблять спроби дешифрувати написи, які в разі доведеності їх літерного характеру потрібно буде визнати найдавнішим з відомих до цих пір форм звукового письма.

Близько 2.000 р. до н.е. трипільська культура занепадає. Її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском більш численних войовничих, як вважають, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнурковим кераміки та частково змішуються з ними.

Дата добавления: 2015-05-10