Історичні чергування приголосних

Чергування приголосних з фонемим нулем

Чергування приголосних за твердістю – м’якістю

Чергування приголосних за місцем і способом творення

1. Свистячі [з], [с], [ц] перед шиплячими завжди чергуються з [ж], [ч], [ш] в середині слів і на

межі слів:

Чергування	Приклади
[с]: [ш]	принісши – принішши, з чоловіком – с чоловіком, шчоловіком, пісчина – пішчина, одесчина – одешчина, клас четвертий – клаш четвертий
[з]: [ж]	зжитися – жжитися, їзджу – їжджу, через джерело – череж джерело
[ц]: [ч]	шприц чистий – шприч чистий, вінницьчина – вінниччина

2. Шиплячі [ж], [ч], [ш] перед свистячими завжди чергуються з свистячими [з], [с], [ц]

у середині слів.

Чергування	Приклади
[ш]: [с]	грієшся – грієсся, на грушці – на грусці
[ж]: [з]	обмежся – обмезся, книжці – книзці
[ч]: [ц]	не мучся – не муцься, у ручці – у руцці

На межі слів таких чергувань не буває: кущ зимує, це ж замок, комиш цвіте.

3. Приголосна фонема [т] перед шиплячими [ч], [ш] чергується з [ч] в середині слів і на межі

слів: заквітчати – [заквіччати], вітчизна – [віччизна], коротший – [корочший].

4. Приголосна [т] перед [ц] чергується з [ц]: коритце – [корицце].

5. Приголосна [д’] перед [с‘] чергується з [дз’]: радься – [радз’cя].

6. Одночасно з регресивною асиміляцією в ряді випадків відбувається й прогресивна асиміляція

в тій самій групі приголосних:

береться – [берецься] – [берецьця], коротший – [корочший] – [короччий].

7. Звичайним для української мови є таке явище, коли приголосна двічі чергується внаслідок дії

асиміляцій різного типу – за участю голосу та за місцем і способом творення:

безшумно – [бесшумно] – [бешшумно], з часом – [ж часом] – [ш часом].

· Чергування приголосних, що є наслідком асиміляції за місцем і способом творення (переважно

регресивної) має місце тільки в усному мовленні. Орфографією фіксуються поодинокі її прояви:

- написання щ на місці фонемосполучення [шч], [сч]: піщина, дощаний, щастя, Одещина

- та чч для позначення сполучення, що утворилися з [ц’ч]: козаччина, Донеччина, Німеччина.

Воно є наслідком регресивної асиміляції, що буває повною або неповною. Виділяють випадки обов’язкового м’якшення, факультативного м’якшення та відсутності м’якшення.

(Тоцька, с. 113)

(Тоцька, с. 114-115)

У сучасній українській мові при словозміні та словотворенні відбувається ряд закономірних історичних чергувань приголосних. До найпоширеніших належать такі:

1. Чергування [ г ], [ к ], [ х ] з [ ж ], [ ч ], [ ш ] (перше перехідне пом’якшення):

ворог – ворожий, рука – ручний, вухо – вушко.

2. Чергування [ г ], [ к ], [ х ] з [ з ٰ], [ ц ٰ], [ с ٰ] (друге перехідне пом’якшення):

нога – нозі, рука – руці, муха – мусі.

3. Чергування [д]:[дж], [т]:[ч], [з]:[ж], [с]:[ш], [зд]:[дж], [ст]:[шч], [д]:[ж]:

а) у дієслівних формах 1-ї особи:

берегти – бережу; пекти – печу; колихати – колишу; бродити – брожду; платити – плачу; возити – вожу; косити – кошу; їздити – їжджу; простити – прощу;

б) в однокореневих інфінітивних формах з різними відтінками значень:

запросити – запрошувати; садити – саджати; намолотити – намолочувати;

в) при творенні іменників:

носити – ноша; студити – стужа; світити – свічка; уродити – урожай; сухий – суша; пустиня – пуща; крутий – круча;

г) при творенні дієприкметників:

запросити – запрошений; студити – остуджений; народити – народжений;

4. Чергування [ ц ]:[ ч ] відбувається в невеликій групі іменників із суфіксами зменшеності, пестливості -к, -ечк-:

лице – личко, яйце – яєчко, серце – сердечко, сонце – сонечко, кільце – колечко.

(далі – Тоцька, с. 128-129)

(ще про чергування приголосних – Грищенко, с. 44-47)

Чергування приголосних (Ющук)

http://ukrainskamova.narod.ru/Links/Phonetika/34.HTM

Чергування звуків – закономірна заміна одного звука іншим у тому самому чи спорідненому слові.

При зміні й творенні слів задньоротові приголосні Г, К, Х, Ґ за певних умов (унаслідок теперішнього чи історичного по­м'якшення) переходять у свистячі та шиплячі:

Г–З–Ж: нога – нозі – ніженька, друг – друзі – дружба, могти – можу, казати – кажу.

К–Ц–Ч: рука – руці – рученька, рік – у році – річний, пекти – печений, вулиця – вуличний.

Х–С–Ш: вухо – у вусі – вушенько, рух – у русі – руши­ти, ковалиха – ковалишин, колихати – колишу, писати – пишу.

Ґ–ДЗ–ДЖ: ґерлиґа – ґерлидзі – ґерлидженька, Ґриґа – Ґридзі – Ґриджин.

Проте внаслідок дисиміляції (розподібнення) звуків замість закономірного Ч вимовляється й пишеться Ш у словах:

рушник, рушниця, дворушник (від рука), мірошник (від мірка), торішній (від торік), соняшник (від сонце), сердешний «бідолашний» (від серце, але: сердечний «серцевий, ширий і т. п.»).

В інших по­дібних випадках незалежно від вимови пишеться буква Ч:

молочний, пшеничний, сонячний, ячний, яєчня.

У дієсловах, крім того, відбувається перехід зубних приголосних Д, Т, З, С у шиплячі:

д–дж: садити – саджу – посаджений; водити – воджу – проводжати, загородити – загороджу, правда – справджу­ватися (винятки: завадити – заважати, привидітися – увижатися);

ЗД–ЖДЖ: їздити – їжджу.

Т–Ч: платити – плачу – заплачений, хотіти – хочуть.

СТ–Щ: захистити – захищу – захищений, розмістити – розміщу – розміщувати.

В інших частинах мови чергується Д–Ж (а не Д–ДЖ, як у дієсловах):

уродити – урожай, огородити – огорожа, погода – погожий, переходити – перехожий.

У звукосполученнях ДТ, ТТ перші звуки Д і Т чергуються з приголосним С:

веду – вести, ненавидіти – ненависть, цвіт – цвісти, мету – мести.

Дата добавления: 2015-05-07