Склад правопорушення. 1 страница

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

Структура складу правопорушення:

1. Об'єкт правопорушення;

2. Об'єктивна сторона правопорушення;

3. Суб'єкт правопорушення;

4. Суб'єктивна сторона правопорушення.

Об'єкт правопорушення - це суспільні відносини, охоронювані нормами права, яким при здійсненні правопорушення заподіюється певна шкода або створюється погроза заподіяння відповідної шкоди.

Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.

Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони так званих матеріальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечний або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечного або шкідливі) діяння.

Обов'язкова ознака об'єктивної сторони, так званих формальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечного, шкідливого).

Факультативні ознаки об'єктивної сторони правопорушень, тобто ознаки властивим не всім складам правопорушень (ознаки, які можуть доповнювати ознаки обов'язкові): місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя здійснення діяння.

Суб'єкт правопорушення - це деліктоздатна особа (фізичне, юридичне), що зробила правопорушення. Деликтоспособность - це передбачена нормами права здатність особи нести юридичну відповідальність за зроблене правопорушення. Деликтоспособность фізичної особи зв'язується з поняттями: «вік», «осудність». У карному праві суб'єкт злочину й суб'єкт відповідальності збігаються. У цивільному праві суб'єктом майнової відповідальності за шкоду, заподіяна неповнолітнім, що не достигли п'ятнадцяти років, можуть бути, наприклад, його батьки.

Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. У структурі втримування даної психічної діяльності розрізняють: провину, мотив, мета, емоційний стан.

123.Юридична відповідальність: поняття та підстави.

Юридична відповідальність — це різновид соціальної відповідальності.

В юридичній науці існує двоаспектне розуміння юридичної відповідальності:

позитивний (проспективний, або заохочувальний) аспект —передбачає заохочення - за виконання корисних для суспільства та держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов'язків)

негативний (ретроспективний, або охоронний) аспект —передбачає покарання - за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов'язків)

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик.

Підстави юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою тa повинною. Відсутність сукупності таких обставин виключає її.

Слід розрізняти підстави притягнення до юридичної відповідальності і підстави настання юридичної відповідальності.

Підстави притягнення до юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою.

Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення.

Правопорушення не приводить автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї.

Підстави настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною.

Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:

1) факт здійснення соціальне небезпечної поведінки (правопорушення) — фактична підстава;

2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) — нормативна підстава. Наприклад, у диспозиціях багатьох статей КК факт вчинення злочину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене;

3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);

4) наявність правозастосовного акта — рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) — процесуальна підстава.

124.Види юридичної відповідальності.

Види юридичної відповідальності можна розрізняти

1. по суб'єктах її покладання,

2. по характері застосовуваних санкцій (штрафні, правовідновлювальні),

3. по галузевій приналежності:

- карна (сама стругаючи, є слідством тільки злочину, її вид і міру визначає тільки суд, кримінально-правові санкції визначаються тільки карним законом);

- адміністративна (являє собою покладання й реалізацію адміністративного стягнення, є слідством адміністративної провини, передбаченого законодавством про адміністративні правопорушення);

- дисциплінарна (виникає як слідство дисциплінарної провини, є правовою формою впливу на порушників трудової, службової, військової, навчальної дисципліни);

- матеріальна (являє собою відшкодування працівниками або службовцями збитку, заподіяного ними підприємству, установі, організації при виконанні своїх трудових обов'язків, припускає відшкодування прямого дійсного збитку («упущена вигода» не відшкодовується), підрозділяється на обмежену, повну, підвищену);

- цивільно-правова (наступає за здійснення цивільного правопорушення, тягне наслідки майнового й компенсаційного характеру, заснована на принципі повного відшкодування шкоди, припускає відшкодування збитків у вигляді позитивного збитку (наприклад, втрата, ушкодження майна) і упущеної вигоди (неодержаних доходів),підрозділяється на договірну й позадоговірну).

125.Сутність позитивної юридичної відповідальності.

Позитивна юридична відповідальність — сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

У зміст "позитивної" відповідальності входить самостійна й ініціативна діяльність "у рамках правових норм і тих ідеалів, для досягнення яких вони видані"."Позитивна" відповідальність виникає в людини "уже тоді, коли він приступає до виконання своїх обов'язків, а не тоді, коли він їх не виконує або стане діяти всупереч їм".На жаль,позитивна юридична відповідальність в Україні застосовується рідко.

В.Н.Кудрявцев вважає, що юридична сутність позитивної відповідальностіполягає в обов’язку і що поведінка суб’єкта, за який він несе відповідальність,суспільно корисна і правомірна, а головним елементом такої відповідальності є покарання (стягнення).

Під позитивною юридичною відповідальністю деякі автори розуміють правомірну діяль­ність, певний внутрішній стан індивіда, відчуття самодисципліни, свідомості тощо. А на думку П. Недбайла така відповідальністьвиникає у людини вже тоді, коли він приступає до виконання обов’язків, а нетільки тоді, коли він їх не виконує, діє всупереч їм.

126.Сутність ретроспективної юридичної відповідальності.

Ретроспективна юридична відповідальність — специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ретроспективна відповідальність наступає саме в силу того, що суб'єкт своїми діями порушує відносини юридичної відповідальності, чинить безвідповідально. Тому ретроспективна юридична відповідальність — це теж правові відносини, але конкретні, індивідуалізовані, що виникають на підставі правопорушення.

Ретроспективна юридична відповідальність — це визначені правом несприятливі наслідки, що настають для конкретної особи у зв язку з вчиненням нею правопорушення.

Ретроспективна юридична відповідальність - це специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладення на останнього обов'язку витерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності:

державно-правовий примус;

негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винний у його скоєнні;

обов'язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку.

127.Принципи юридичної відповідальності.

Принципи юридичної відповідальності – загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету,які слугують основними засадами імперативного характеру,на підставі яких компетентні органи застосовують санкції правових норм до правопорушників з метою забезпечення правового порядку.

Ці принципи є різновидом міжгалузевих принципів права,відображають його глибинні стійкі закономірні зв’язки.

Юридична відповідальність грунтується на принципах:

1) законності -полягає у тому, що юридична відповідальність:

• настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком;

• припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння);

• настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;

• припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності.

Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України);

2)обґрунтованості -виражається в:

• установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини;

• встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;

3)доцільності -полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права).

Цей принцип вимагає:

• індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер»);

• пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом;

4)невідворотності -полягає в:

• неминучості настання відповідальності правопорушника;

• оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;

• професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів;

• ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5)своєчасності — означає

• можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення.

Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року до 10—15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відповідальність здійснюється в межах строку задавнення позову; 6) справедливості — виявляється в такому:

• кримінальне покарання не встановлюється за проступки;• при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність;• зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом'якшує) її;• за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання.

Принципи «справедливість», «доцільність» охоплюються принципом більше загального порядку - «індивідуалізація юридичної відповідальності».

128.Мета і функції юридичної відповідальності.

Мета юридичної відповідальності – безперешкодне здійснення суб’єктивних прав та досягнення юридично значущого результату правомірною поведінкою суб’єктів суспільних відносин.

Мета юридичної відповідальності виражається у таких завданнях:

• запобігання правопорушення і підтримання правопорядку;

• притягнення правопорушників до відповідальності;

• відновлення порушених прав;

• виховання в особи настанов на правомірну поведінку та підвищення правової свідомості суспільства;

• виправлення й перевиховання правопорушників.

Мету юридичної відповідальності визначають її функції.

Функції юридичної відповідальності – основні напрями юридичного впливу на правопорушника та інших осіб з метою охорони й захисту правопорядку та виховання суб’єктів права,котрі вчинили або можуть вчинити правопорушення.

Основні функції юридичної відповідальності:

• охоронна(запобіжна)-полягає у попередженні правопорушень їх профілактиці; • захисна(відновлювальна)- полягає у відновленні незаконно порушених суб’єктивних прав,примусовій реалізації невиконаних юридичних обов’язків. Особливо виявляється у цивільно-правовій відповідальності(відновлення майнового права,відшкодування моральної шкоди);

• каральна(репресивна)- виражається у встановленні певних обмежень прав правопорушника,позбавленні його певних благ(матеріальних,нематеріальних) як кари за вчинення неправомірних соціально шкідливих діянь,що є водночас захистом від таких діянь особи і суспільства;

• виховна – полягає:а)у вихованні громадян в дусі поваги до закону;б)у виправленні й ресоціалізації засуджених;в)в інформуванні громадян про виявлені,припинені,розкриті правопорушення задля того,щоб вони усвідомлено вели себе правомірно.

129.Законність та правовий порядок: порівняльна характеристика.

Правова законність і правовий порядок співвідносяться як засіб установлення правового порядку(правова законність) і впорядкована дійсність,наслідок дії правової законності(правовий порядок).

Правова законність -галузь сущого і належного,тобто є правом,що реалізується;це принцип,метод діяльності,режим правових дій і відносин;засіб встановлення правопорядку;визначає рівень правопорядку.

Правовий порядок – галузь сущого,тобто втілене в життя право; правова законність у дії,реалізована правова законність,результат принципу,методу діяльності,режиму правових дій і відносин;фактична упорядкованість суспільних відносин,що виступає як найважливіша основа для підтримання законності;залежить від зміцнення правозаконності. Законність невіддільна від правопорядку.

В будь-якому суспільстві суспільні відносини повинні бути відповідним чином упорядковані. Цьому допомагають різноманітні звичаї, традиції, соціальні норми — як моральні, так і правові. За їх допомогою забезпечується певний суспільний порядок. Тому не всі, а тільки частина суспільних відносин потребує впорядкування та врегулювання за допомогою правових норм. Інакше кажучи, правопорядок є складовою суспільного порядку і являє собою зафіксовані правовими нормами суспільні відносини. Через різноманітні суспільні відносини реалізуються відповідні права та обов’язки, що складають зміст правових норм, які, в свою чергу, юридично виражені в законах та інших нормативно-правових актах. Підвищення якості нормативно-правових актів, чітке та неухильне їх дотримання сприяє зміцненню законності та правопорядку в державі. Однак, навіть за наявності законів, норми яких спрямовані на закріплення правопорядку, складно домогтися чіткого дотримання законності та правопорядку, якщо не буде сформована висока правосвідомість громадян держави. Правосвідомість — це система поглядів, ідей, уявлень людей, які лежать в основі їх ставлення до закону та права. Вона залежить в основному від рівня правової культури та правового виховання. Саме тому головною метою держави є підвищення правової культури громадян, виховання і закріплення у них належного ставлення до права та закону, а відповідно й удосконалення їх правосвідомості. Законність є ніщо інше, як сфера вільного волевиявлення суб'єктів, в якій вони здійснюють будь-які дії, не заборонені правовими нормами. А правопорядок у свою чергу є результат дії законності, реалізованої свободи учасників правовідносин. Щоб у нашому суспільстві нормально існували законність і правопорядок потрібно щоб в діяльності держави здійснювався принцип поділу влади й, у суспільному житті реально втілювалася справедливість, гуманізм, рівність усіх перед законом, щоб інтереси суб'єктів права знаходилися під надійною охороною держави. І може бути саме головне, щоб держава відповідала перед своїми громадянами за порушення їх законних інтересів, а громадяни, в свою чергу, несли б відповідальність перед державою за скоєні правопорушення. Всі ці фактори і утворюють правову основу реальної демократії, концентрують у собі всі позитивні властивості правового регулювання суспільних відносин, які так необхідні нашому суспільству сьогодні.

Із законністю тісно пов’язане інше правове явище — правопорядок (правовий порядок). Поняття “правопорядок” широко використовується в чинному законодавстві, охорона правопорядку — найважливіша функція держави.

Найбільшого поширення одержав погляд на правопорядок як на реалізовану законність, як на суспільний порядок, що встановлюється та охороняється державою на основі чинних норм права та в режимі законності. З цього погляду правопорядок є продуктом дії в суспільстві режиму законності. Від рівня законності залежить рівень правопорядку. Однак подібне трактування здається не зовсім правильним. Дійсно, зазначені явища тісно взаємопов’язані. У формуванні правопорядку законність виступає як основний принцип діяльності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопорядок не може скластися як наслідок одного лише цього принципу, навіть і основного.

Тому точніше було б сказати, що правопорядок складається як результат реалізації всіх правових розпоряджень відповідно до принципу законності. Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законність — умова правопорядку. Результатом впливу права на суспільні відносини, підсумком його дії і реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних відносинах, правовий порядок.

Правопорядок — підсумок правового регулювання, його реалізована мета. Міцність правопорядку, його стабільність і непорушність забезпечується не формальною, а реальною законністю. У свою чергу правопорядок обумовлює зміст законотворчої діяльності, правовий характер законів.

Правопорядок є важливою передумовою ефективного функціонування всієї системи соціальних відносин. Він є важливим структурним елементом громадського порядку, під яким розуміється правильно налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин.

Правопорядок — це заснована на праві і законності організація правового життя, що відображає якісний фактичний стан суспільних відносин, врегульованих правом.

Особливості правопорядку: це стан упорядкованості правом суспільних відносин; це порядок, передбачений нормами права; правопорядок є результатом втілення в життя правових норм, їх реалізації; правопорядок забезпечується державою, йому притаманні єдність, стабільність. Це — реалізація законності, прав, свобод і обов’язків громадян; підпорядкованість суб’єктів нормам права у їх правових відносинах.

Правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпечує стабільність громадського життя і соціальний прогрес. Оскільки він визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найважливіші риси і сторони соціально-економічного ладу, систему політичних відносин.

Правопорядок можна розглядати як єдність права і влади. Це порядок, при якому правове положення і взаємини всіх суб’єктів суспільного, політичного і державного життя чітко визначені законами і захищені державою.

Правопорядок варто відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища — громадського порядку, що, як і правопорядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. Однак, на відміну від правопорядку, громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Отже, громадський порядок — це стан урегульованості суспільних відносин, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільного впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок, з другого — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку.

Тривалий час різниця між законністю і правопорядком не проводилась і вони використовувались як рівнозначні поняття, але це неправильно. Законність — це засіб встановлення правопорядку, а правопорядок — результат здійснення права і законності. Міцність і ефективність правопорядку залежить від ступеня втілення вимог законності. Якщо законність виступає як причина, то правопорядок — як наслідок. Законність — це повнота реалізації правових норм, а правопорядок — їх фактичне втілення в життя. Законність — засіб підтримки правопорядку.

130.Державна дисципліна та її види.

Державна дисципліна - це режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, який грунтується на вимогах до кожного суб'єкта виконувати свої обов'язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб'єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі.

Дисципліна пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відбиваються:

1) вимоги суспільства до індивідів і колективів;

2) соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповідності інтересам суспільства, законності, правовій культурі.

Види дисципліни:

· державна — виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;

• трудова — обов'язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;

• військова — додержання військовослужбовцями правил, встановлених законами, військовими статутами, наказами;

• договірна — додержання суб'єктами права договірних зобов'язань;

• фінансова — додержання суб'єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових розпоряджень;

• технологічна — додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяльності та ін.

Державна дисципліна реалізується в сфері здійснення функцій держави, її органів, установ, підприємств, її види: планова, фінансова, службова дисципліна та ін.

Для підвищення ефективності дисципліни важливими є:

• застосування заходів заохочення з метою розвитку спонукальних факторів (оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна винагорода);

• накладення заходів юридичної відповідальності (звільнення, депреміювання, пониження на посаді та ін.).

Слід визнати, що дисципліна залежить не стільки від сили примусу або виховного впливу переконанням, скільки від раціональної системи господарювання і управління, стилю керівництва, орієнтованого на особу, яка реалізує себе в процесі праці.

131.Гарантії законності.

Гарантії правової законності – система загально соціальних і спеціально-соціальних(юридичних) умов,засобів,способів,що закріплені в чинному законодавстві та спрямовані на забезпечення режиму законності.

Гарантії законності можна поділити на: загальносоціальні та спеціально-соціальні.

Загальносоціальні гарантії правової законності

– умови,що визначають зміцнення режиму правохаконності:

економічні — ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості в законності;
2) політичні — ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади.
3) ідеологічні — ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове кавчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка поінформованість населення, сюбода преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя.
Економічні, політичні, ідеологічні гарантії законності — це реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства.
Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві груп:

- юридичні — передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання;
- організаційні — заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з пра-
вопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадрова робота, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності,боротьби з корупцією тощо.

Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі:

1) превентивні (запобіжні) — полягають в запобіганні правопорушенням: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення;
2) припиняючі (такі, що кладуть край) — спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;
3) відновлюючі — виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння;
4) каральні, або штрафні, — спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення.
Юридичні гарантії законності за суб'єктами застосування можуть бути такими:
-парламентські;
-президентські; — судові;
-прокурорські;
-адміністративні (управлінські);
-контрольні;
- муніципальні (місцеві).

132.Правосвідомість.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів: ідеологічних, психологічних і поведінкових.

Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне (наукове) відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин. Сучасна правова ідеологія включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо.

Дата добавления: 2015-05-07