Склад правопорушення. 2 страница

На відміну від раціонального формування правової ідеології, правова психологія утворюється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб'єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т. ін.

Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб'єктів права, її напрямок, характер. Поведінкові елементи правосвідомості безпосередньо виступають об'єктом і засобом правового регулювання, тому що впливати на поведінку людей можна через їх правосвідомість, формування відповідних мотивів і правових установок.

Структуру правової свідомості становлять три складові:

правові знання, правові оцінки і правові установки.

Суб'єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів і посадових осіб держави і т. ін. Проте наявність певного обсягу правових знань ще не визначає істинного рівня правосвідомості, він конкретизується розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення. Необхідність і обсяг правових знань зумовлена включеністю суб'єкта в систему правових відносин. Набуття, засвоєння правових знаyь здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особи. Профільтровані крізь нього правові явища вимагають певного оцінного відношення, яке відображується в значущості, цінності як здобутих знань, так і правової дійсності з точки зору особи.

Роль правових оцінних уявлень виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов'язкове, необхідне.

Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правові установки особи утворюють ієрархічним чином структуровану систему, яка характеризується:

1) наявністю компонентів різної діаметрально протилежної значущості — позитивного і негативного відношення до

права;

2) акцентуацією поведінкових (регулятивних) аспектів;

3) домінуючим значенням елементів обов'язкового, нормативного.

Рівні правових установок відповідають певним структурним елементам правової поведінки — для дій характерні правові звички, операцій — правові диспозиції, поведінки — ціннісні орієнтації.

Ознаки правосвідомості:

1)є однією з форм суспільної свідомості;перебуває у взаємозв’язку з усіма її формами,які є предметом її відображення:випробовує їх вплив і здійснює на них свій вплив;

2)є системою почуттєвих і мисленних образів,що мають комунікативно-вольову спрямованість;

3)пов’язана зі знанням права,слугує підставою для розвитку права і праворозуміння;

4)сприймає правове середовище,право минуле,нинішнє,майбутнє безпосереднім і опосередкованим шляхом;

5)виступає передумовою і регулятором юридично значущої поведінки людини;

6)надає цілеспрямованого характеру діяльності посадових і службових осіб у межах права;

7)є однією з форм вираження правової культури і компонентом правової системи.

Правосвідомість пов’язана зі знанням права,ставленням до права,поведінкою у правовій сфері. Правосвідомість є суб’єктивною формою реалізації функцій права.

133.Елементи правосвідомості.

Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів: ідеологічних, психологічних і поведінкових.

1. Раціональні, світоглядні компоненти правосвідомості включають в себе знання та уявлення про право та правові явища в суспільстві. Рівень та якість таких уявлень можуть бути різними: від примітивних, поверхових — до науково-теоретичних, що утворюють правову ідеологію. Велике значення у правовій ідеології відводиться юридичній науці. Наукова теорія визначає стратегію розвитку правового життя в суспільстві, здійснює всебічний аналіз сучасної ситуації у сфері правового регулювання.
Правова ідеологія формується в результаті наукового теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення теорії як минулого, так і сучасного. Сучасна правова ідеологія включає в себе концепції правової держави, поділу влад, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права, громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму тощо.
2. На відміну від раціонального компонента правосвідомості, правова психологія, яка утворює емоційний компонент правосвідомості, утворюється стихійно, на основі емоційного ставлення до правових явищ в суспільстві, яке може бути і позитивним, і негативним.
Емоції є невід’ємною складовою свідомості. Взагалі важко зрозуміти природу людської поведінки, якщо повністю відкинути її емоційність. Емоції у правовій сфері впливають як на правомірну, так і на неправомірну поведінку особи. Правова психологія передбачає “переживання” правових явищ у свідомості на емоційному рівні.
Правова психологія і правова ідеологія знаходяться у невід’ємному зв’язку. На їх основі формується третій компонент правосвідомості.
3. Поведінковий, або вольовий елемент правосвідомості включає в себе мотиви правової поведінки, правові установки, тобто ті установки, які зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому середовищі.
Спочатку людина отримує інформацію про певну сторону правового життя. Отримавши цю інформацію, людина починає її аналізувати. На підставі цього у неї виробляється певна оцінка того чи іншого правового явища. Залежно від оцінки правових явищ з’являється певний мотив поведінки, людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших умовах, пов’язаних з тим чи іншим правовим явищем. Поведінкові елементи напряму пов’язані з волею людини.
Дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, як вона буде діяти в межах, передбачених законом. Дотримуватись його чи ні, визначається вольовим компонентом правосвідомості. Вольову спрямованість ще називають вольовою установкою, тобто готовністю людини до певних дій.
Таким чином, завдяки дії цих трьох елементів правосвідомості у людей формуються правові знання (отримуються в результаті ознайомлення з правовою нормою), правові оцінки (зіставлення норми права зі своїми власними цінностями), правові установки (вольова спрямованість поведінки, готовність до певних дій). У реальному житті всі ці компоненти правосвідомості виявляються як ціле, вони чітко не структуровані та не відділяються одне від одного.

134.Види правосвідомості.

Види правосвідомості:

По суб'єктах (носіям) правосвідомості розрізняють:

1) індивідуальна - сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

2) групова - виражає відношення до права, правовим явищам, їхню оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відбиває їхні загальні інтереси і потреби, співвідношення їх з інтересами всього товариства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);

3) суспільна - виражає відношення до права всього товариства, відбиває його інтереси.

Суспільна і групова правосвідомість виявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині воно проходить крізь призму особистих інтересів, чорт характеру. Було б неточним говорити, що суспільна і групова свідомість - це сума суджень про право кожного з членів соціальних груп, народу (товариства). Суспільна і групова правосвідомість виражає найбільше загальні, що збігаються оцінки права і правових явищ членами соціальних спільностей.

По глибині відбитка правової дійсності правосвідомість може бути:

1) повсякденна, непрофесійна - являють собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, що стикається з правом у повсякденній трудовий, сімейній, суспільній і інших сферах життя. Воно складається, насамперед, як результат того юридичного виховання, що він одержує, будучи членом упорядкованого товариства;

2) професійна - спеціалізовані правові знання, використовувані в роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор - обвинувачує, адвокат - захищає й ін.). Воно включає:

а) наукова (теоретична) правосвідомість учених, викладачів вузів;

б) практична правосвідомість судів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів і ін. Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення.

135.Функції правосвідомості.

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість елемент правової системи, поєднані з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо.

Основні функції правосвідомості:

1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна) — припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

2) правостворююча (ціннісна, емоційна) — припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

3) регулююча (настановна) — припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом — відповідно до правових дозволень і заборон.

У структурі правосвідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки:

1) правові знання;

2) правові оцінки;

3) правові настанови.

136.Правова ідеологія.

Правова ідеологія - це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.

Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології.

Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів:

теорії соціальної правової держави,

принципу поділу влади,

теорії народного суверенітету,

визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими,

принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.

Вона повинна формуватися як процес виявлення,теоретичного осмислення,координації і узгодження різних суспільних інтересів з метою досягнення соціального компромісу.

Правова ідеологія обґрунтовує і оцінює існуючі або виникаючі правовідносини,стан законності і правопорядку.

Правова ідеологія-це:

• усвідомлене осмислення правової реальності-правові ідеї,правові принципи,теорії,переконання;

• проникнення в сутність правових явищ-правові поняття,правові категорії;

• розщеплення свідомості на правомірну і протиправну поведінку,їх мотивація-юридично значущі цілі,юридично значущі мотиви,юридично значущі настанови.

137.Правова психологія.

Правова психологія —це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, громили заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у даному разі - на законодавство. В наші дні формування інституту приватної власності і всього, що пов'язано з існуванням приватного права, емоційно не сприймається певними верствами суспільства, які виховані на психології колективізму і продовжують керуватися її пріоритетами.

138.Функції правосвідомості.

Правосвідомість -елемент правової системи, поєднані з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо.

Функції правосвідомості - це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основні функції правосвідомості:

1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна) - припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

2) правостворююча (ціннісна, емоційна) - припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

3) регулююча (настановна) - припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом - відповідно до правових дозволень і заборон.

139.Правовий нігілізм та форми його прояву.

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігілізму - антипода правової культури. Правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Правовий нігілізм - це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) - найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

- невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

- низьку правову культуру;

- слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

1) якість законів та інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

3) високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати.

Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, який не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

140.Правова культура: поняття та зміст.

Правова культура — це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Складовою культури як соціального явища важливим є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т. ін.), ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження у життя.

Загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу і результату діяльності особи і суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людських сил і відносин, самої особи в усій різноманітності її виявлень. Особливі риси правової культури пов'язані з правом, правовою системою й іншими правовими явищами. Правова культура є ознакою високого ступеня участі членів суспільства у його правовому житті, здійснення правової діяльності, відображує стан законності і правопорядку, рівень правосвідомості. В юридичній науці склалося декілька методичних підходів до вивчення правової культури, найважливішими серед яких є структурно-функціональний і аксіологічний.

Структура правової культури суспільства включає.

1) культуру правосвідомості - високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;

2) культуру правової поведінки - правову активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

3) культуру юридичної практики - ефективну діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів.

Функції правової культури - це основні напрямки осягнення правових цінностей - вітчизняних і світових. Основними функціями правової культури є:

1) пізнавальна - засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення - вітчизняної та іноземної;

2) регулятивна - забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;

3) нормативно-аксеологічна - оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.

Правова культура особи – зумовлений правовою культурою суспільства ступінь правової розвиненості,ціннісної інформаційно-правової освіченості особи,що дає їй змогу адекватно орієнтуватися у різних правових ситуаціях,дотримуватися правомірної поведінки. Правова культура особи формується під впливом соціальних умов,залежить від повноти соціалізації особи як члена суспільства;зумовлюється правовою культурою суспільства,її структурою;зовні виражається у правомірній поведінці і навіть виробленні її стилю.

141.Правове виховання: поняття, форми, методи.

Правове виховання - це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання - дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень.

Правове виховання тісне пов'язане з усіма видами соціального виховання - моральним, політичним, естетичним та ін. їх можна назвати "субправовими", тобто такими, що "прилягають до правового", "пов'язані з правовим", оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.

Форми правового виховання:

1)правова освіта – цілеспрямований процес правового навчання в системі юридичного і неюридичного профілю,що полягає у передаванні,нагромадженні і засвоєнні знань,умінь і навичок правового характеру;

2)правова інформація – оперативне доведення до громадян повідомлень,що містять відомості про прийняття нових законів та підзаконних актів,їх змісту та спрямованості;

3)правова пропаганда – поширення правових знань серед населення шляхом тлумачення норм права через засоби масової інформації.

4)юридична практика – здійснення правовиховного впливу суду,прокуратури,органів внутрішніх справ,адвокатури на громадян;

5)безпосередня реалізація норм права;

6)правомірна поведінка;

7)самовиховання.

Методи правового виховання – сукупність прийомів і способів,за допомогою яких здобуваються правові уміння,уміння і навички,формується повага до права.

Основні методи правового виховання:

• метод переконання - передбачає гуманний вплив вихователя на свідомість, почуття і волю вихованців невербальними і вербальними засобами з метою формування у них активної позиції та позитивних якостей особистості;

• метод заохочення — це комплекс прийомів і засобів морального і матеріального стимулювання кращих результатів різнобічної діяльності особи, її успіху у вихованні;

• метод примусу — це система прийомів і способів, за допомогою яких вихователь примушує виховуваного розвивати і вдосконалювати свої кращі якості й відмовлятися від поганих, шкідливих звичок.

• метод прикладу — це цілеспрямований, планомірний, систематичний та системний вплив на свідомість і поведінку особи сукупністю позитивних особистих прикладів з боку керівників, педагогів та вихователів;

• метод змагання у правовиховній роботі надає можливість створити атмосферу здорового суперництва, рівняння на лідерів, стимулювання співпраці між усіма учасниками правовиховного процесу, а також, що є однією з найголовніших умов, забезпечує згуртованість, взаємоповагу та взаєморозуміння у колективі;

• метод спостереження передбачає цілеспрямовану, систематичну та системну діяльність відповідно до раніше розроблених планів чи програм фіксацію тих явищ, феноменів, які цікавлять педагогів, керівників інших учасників правовиховного процесу з метою їх оброблення, дослідження, аналізу й подальшого використання у практичній правовиховній діяльності.

142.Механізм правового регулювання: поняття та елементи.

Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких норматив­ність права переводиться в упорядкованість суспільних відно­син, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок.

Характеристика механізму правового регулювання дозволяє встановити його складові елементи, забезпечити їх єдність та взаємоузгодженість. Сучасна юридична наука характеризується наявністю двох підходів до визначення елементів механізму правового регулювання.

Перший з них — широкий підхід, що характеризується наявністю сукупності елементів, які беруть участь у процесі впорядкування суспільних відносин, а саме:

— норма права, яка визначає моделі можливої та необхідної поведінки суб'єктів суспільних відносин;

— нормативно-правовий акт — юридичний документ, що надає правовій нормі формально-визначеного, офіційного та обов'язкового характеру;

— юридичні факти — конкретні життєві обставини, які спричиняють дію норми права;

— правовідносини — різновид суспільних відносин, що регламентуються правовою нормою та виконують функцію взаємодії правової норми з конкретним суб'єктом і функцію визначення конкретної поведінки для персоніфікованих суб'єктів;

— тлумачення — діяльність із визначення дійсного змісту норми права у разі її незрозумілості чи невідповідності вимогам юридичної техніки;

— реалізація права як можливість втілення правової норми шляхом дотримання, виконання, використання та застосування;

— законність як один з принципів реалізації правових приписів через дотримання вимог норми права суб'єктами права;

— правосвідомість як рівень усвідомлення суб'єктами права правових приписів;

— правова культура як різновид загальної культури, що складається з духовних та матеріальних цінностей, які належать до правової дійсності;

— правомірна поведінка — усвідомлена діяльність суб'єктів, яка відповідає нормі права та соціально корисним цілям і знаходиться в установлених законодавством межах;

— протиправна поведінка — та, що протирічить правовим приписам;

— юридична відповідальність — це міра державного примусу (особистого, майнового чи організаційного характеру), яка застосовується до суб'єктів, котрі вчинили правопорушення, та пов'язана з покладенням на них нового додаткового обов'язку.

Другий підхід до елементної будови механізму правового регулювання є вузьким та включає лише елементи, які складають основу регулятивної функції права.

Серед них виділяють:

- норми права,

- нормативно-правові акти,

- правовідносини,

- реалізацію права,

- законність.

Кожен з елементів даної системи виконує специфічну функцію у задоволенні інтересів суб'єктів, в регулюванні суспільних відносин, у досягненні ефективності правового регулювання.

У правовому регулюванні право реалізується через його механізм - систему правових засобів і форм (норми права, правовідносини, акти реалізації і застосування норм права та ін.), тоді як правовий вплив здійснюється за допомогою системи неюридичних засобів - ідеологічних, психологічних, інформаційних та інших механізмів.

Дата добавления: 2015-05-07