Спiльне, близьке або тотожне значення, але вiдрiзняються вiдтiнками значень чи стилiстичними забарвленнями

Пр.: престиж – авторитет,не ординальний – оригінальний.

Антоніми – це слова з протилежним значенням.

Пр:залежність – незалежність, багатство - бідність ..

Омоніми (від грец. однаковий та ім’я) – слова, що однаково

звучать, але мають різні значення.

Пр.: замóк – зáмок.

Пароніми (від пар… і грец. – ім’я, назва) – це однокореневі слова, близькі за звучанням але різні за значенням або які частково збігаються в значенні.

Пр.: адресат – адресант.

12. Поділ української лексики за сферами вживання та територіальним поширенням.

13. Стилістична диференціація української лексики.

14. Функціональні стилі сучасної української лексики.

Розмовний стиль.

Призначення: обслуговує офіційне чи не офіційне спілкування людей.

Ознаки: емоційність, експресивність, непідготовленість, діалогічність, невимушеність.

Мовні засоби: порушення норм, вживаються вигуки, прості не повні речення, емоційна лексика.

Підстилі:літературне і побутове мовлення.

Жанри: діалог, монолог, полілог, сімейна розмова.

· Науковий стиль

Призначення: повідомлення результатів наукової діяльності.

Ознаки: логічність, послідовність, узагальненість, абстрактність, інформативна об’єктивність, насиченість.

Мовні засоби: терміни, дотримання правил, складні речення, абстрактна лексика, відсутність вигуків.

Підстилі: власне науковий, науково навчальний, науково популярний.

Жанри:монографія, наукова стаття, підручник, лекція.

· Художній стиль

Ознаки:образність, поетичність, об’єктивність, експресія, символізм.

Сфера використання: худ.літ.

Функції: вираження почуттів мовців

Види: оповідання, повість, роман

Мовні засоби: прості або складні речення, вигуки, абстрактна лексика.

· Офіційно-діловий стиль

Ознаки: переважання стилістично нейтральних мовних засобів, вживання канцелярської лексики, відсутність емоційно забарвлених слів

Сфера використання:офіційні службові стосунки

Функції: інформування та воєвиявлення мовців

Види: закон, постанова, наказ, заява.

Підстилі: законодавчий, дипломатичний, юридичний, адміністративно-канцелярський.

· Публіцистичний стиль

Ознаки: повтори, наявність окличних речень, питань, вживання емоційно забарвлених слів.

Сфера використання: суспільне життя.

Функції: інформування та вплив на слухачів.

Види: промова, звертання, газетна або журнальна стаття.

· Конфесійний стиль

Ознаки: церковна термінологія, слова символи, метафора, алегорія, порівняння, архаїзми, непрямий порядок слів в реченні.

Сфера використання:релігія, церква

Функції: обслуговування релігійних потреб, як окремої людини так і всього суспільства.

Види: релігійні відправи, провідні молитви, церковні книги.

15. Особливості та різновиди офіційно-ділового стилю. Мовні засоби офіційно-ділового стилю

· Ознаки переважання стилістично нейтральних мовних засобів вживання канцелярської лексики, відсутність емоційно забарвлених слів.

Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу ділових

(місцевого, галузевого, державного діловодства) та юридично-

правових, виробничо-економічних і дипломатичних відносин.

Офіційно-діловий стиль використовується у процесі

спілкування в державно-політичному й економічному житті,

законодавстві, адміністративно-господарській діяльності.

Основне призначення офіційно-ділового стилю –

регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і су-

спільно-виробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби

людей у типових ситуаціях.

Найважливіші риси офіційно-ділового стилю

1. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, чіткість у

висловленні.

2. Однозначність формулювань.

3. Несуперечлива аргументація викладеного в документі.

4. Відсутність образності, емоційності й індивідуальних автор-

ських рис (хоча службові листи можуть мати окремі індивіду-

альні авторські риси).

5. Уживання усталених мовних одиниць – кліше, що забезпечують

певну стандартизацію ділових текстів.

6. Повторюваність окремих мовних одиниць.

7. Наявність реквізитів. Обов’язкові реквізити, без яких документ

не має юридичної сили, – дата і підпис.

8. Уживання стилістично нейтральної лексики (слів) у прямому

значенні. Використання залежно від мети суспільно-політичної,

професійно-виробничої, науково-термінологічної лексики.

9. Діловий текст може поділятися на розділи – 1, на параграфи (§) –

1.1., пункти (п.) – 1.1.1., підпункти (пп.) – 1.1.1.1.

10. Найуживаніші синтаксичні одиниці – прості поширені речення з

прямим порядком слів, складнопідрядні з причиново-наслідко-

· вими відношеннями частин.

16.. Кліше та штампи.

· Кліше – це масовий стереотип лише вживається в офіційному стилі (канцелярський зворот мовна формула.

· Штампи – це образна назва лексичних неповноцінних слів і фраз оратора. Це повторні звороти, що лексично відтворюються і не мають інформаційної цінності.

17. Особливості та різновиди наукового стилю.

· Призначення: повідомлення результаті в наукової в науковій діяльності. Ознаки: логічність, узагальненість, і абстрактність, інформативна об’єктивність, насиченість. Мовні засоби: терміни, дотримання правил, складні речення, абстрактна лексика, відсутність вигуків. Підстилі: власне науковий, науково навчальний, науково популярний. Жанри:монографія, наукова стаття, підручник, лекція.

18. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, службової довідки, листа, виступу. Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення (точності та логічності викладу і їхнього обов'язкового складника - мовної унормованості) кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. З цією метою студенти мають навчитися аналізувати наукові, науково-популярні тексти на лексичному, лексико-семантичному, стилістичному і граматичному рівнях, редагувати, скорочувати (компресія) тексти, конструювати елементи висловлювання з урахуванням запропонованої мовленнєвої ситуації. Правильно підібраний текст допоможе сформувати уміння спочатку правильно складати вторинні наукові тексти (конспект, анотацію, реферат), а потім підготуватися до написання власного наукового тексту, наприклад, дипломної роботи. Укладаючи конспект, студенти розуміють структуру наукового тексту й особливості його будови, усвідомлюють необхідність правильно скорочувати слова, написати план і виконати певну компресію тексту. Особливу увагу треба приділяти власне українській термінології, що перебуває у пасивному словнику переважної більшості фахівців, бо терміни співіснують в одному семантичному полі з не термінами (виражальні слова), що є "сигналами для розумової діяльності: "думай", "зверни увагу", "зупинись", "подивися з другого боку", "зістав""

19. Текст як форма реалізації професійної діяльності.

· Вимоги тексту: достовірність та об’єктивність змісту нейтральність тону, максимальна стислість. Текст повинен бути точним, не повинен містити в собі подвійного значення слів.

· Текст складається з таких елементів: вступ, доказ, закінчення.

· Простий текст – текст, що складається із самого значення.

· Складний текст – текст, що містить логічні елементи.

· Вимоги при складані тексту: достовірність та обов’язковість змісту, нейтральність, повнота інформації.

20. Сучасний український правопис. Типи словників.

21. Особливості та різновиди спілкування. Невербальні засоби спілкування.

Невербальні засоби спілкування – це система немовних засобів які слугують засобами обміну інформації людини.

Види: кінетичні – міміка жести рухи.

Ритміко-інформаційні – інтонація темп тембр

Текстичні засоби – дотик усмішка поцілунок

Проксеміка – дистанція, розташування

22. Поняття ділового спілкування.

· Ділове спілкування – цілеспрямований процес обміну інформацією, що переслідує конкретну мету.

23. Поняття «документ». Класифікація документів.

· Документ – матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у встановленому порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

· Класифікація:

· 1)за суб’єктів створення:службові, особисті.

· 2)за місцем виникнення: внутрішні, зовнішні

· 3) за найменуванням: заява, скарга, пропозиція, листи, телеграми.

· 4) за призначенням: організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові.

· 5) за стандартизацією: типові, трафаретні, індивідуальні.

24. Державний стандарт України. Склад реквізитів документів.

01 - зображення Державного Герба України, герба Автономної Республіки Крим

02 - зображення емблеми організації або товарного знака (знака обслуговування)

06 - назва організації вищого рівня

07 - назва організації

08 - назва структурного підрозділу організації

10 - назва виду документа

16 - адресат

19 - заголовок до тексту документа

21 - текст документа

22 - відмітка про наявність додатків

23 - підпис

26 - відбиток печатки

32 - запис про державну реєстрацію.

25. Поняття «реквізит службового документа». Вимоги до змісту та розташування реквізитів.

· Реквізит – інформація зафіксована у службовому документі для його індефікації надання йому юридичної сили.

· Вимоги:

· Вища організація

· Структурний підрозділ

· Назва виду документа: відцентрована, офіційна назва

· Дата

· Адресат

· Текст: суцільно складний, таблиці

· Відмітка про наявність додатку

· Підпис

· Печатка.

26. Вимоги до бланків документів оформлювання сторінки.

На бланку друкується тільки перша сторінка, наступні – на

чистих аркушах паперу.

На другу сторінку не можна переносити тільки підпис, на ній

має бути не менше двох рядків.

Нумерація сторінок починає проставлятися з другої сто-

рінки.

Номери проставляються посередині верхнього поля аркуша

арабськими цифрами на відстані не менше ніж 10 мм від краю,

якщо текст документа друкується з одного боку аркуша.

Слово “сторінка” не пишеться, біля цифр не ставляться ніякі

позначки (крапка, риски). Якщо текст друкується з обох боків

аркуша, то непарні сторінки позначаються у правому верхньому

кутку, а парні – в лівому.

27.Особисті офіційні документи.

Особисті офіційні документи – це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання документів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами (підприємствами), іншими особами.

28.Специфіка складання автобіографії та резюме.

· Резюме – документ в якому претенденти повідомляють відомості про освіту, трудову діяльність, професійний досвід.

· Структура: назва, піп, контактні дані, мета, досвід роботи, освіта, навички, дані про себе.

· Типи резюме: хронологічні, функціональні.

· Автобіографія – документ, в якому особа, що його складає, подає опис свого життя та діяльності.

· Реквізити:

• прізвище, ім’я, по батькові у Н.в.;

• дата, місце народження;

• відомості про навчання;

• відомості про трудову діяльність;

• відомості про громадську роботу;

• короткі відомості про склад сім’ї;

• • дата і підпис автора.

29.Додаткова-інформаційні документи.

• Оголошення - це документ, в якому подається потрібна

• інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб.

• Рекламне оголошення

• Повiдомлення.

• Протокол - документ колегіальних органів, у якому фіксується місце, час і мета проведення зборів, конференцій, засідань, нарад, обговорень тощо, склад присутніх, зміст доповідей, виступів, що заслухані, та ухвали з обговорених питань.

• Витяг із протоколу – один із наймасовіших видів документації, що надсилається (передається) окремим особам (підприємствам).

• Довiдка - документ, що містить опис та підтвердження тих чи інших фактів і подій.

• Доповiдна записка - документ, адресований керівникові даної чи вищої установи з інформацією про ситуацію, що склалася, про наявні факти, явища, про виконану роботу з висновками та пропозиціями автора.

• Пояснювальна записка - з’ясовує зміст певних положень основного документа (плану, звіту, проекту тощо) або пояснює причини певного факту, вчинку, події.

• Службовий лист - це документ, за допомогою якого відбувається письмове спілкування між установами, організаціями й особами.

• Типи службових листiв: що потребують відповіді(лист, прохання, вимога), за кількістю адресатів(звичайний,циркулярний, колективне).

• Телеграма - це документ, який передається телеграфом, має гранично стислий текст, викликаний потребою негайного втручання в певну справу, термінового інформування когось про щось.

• Телефонограма - це документ, який передається телефоном,фіксується у спеціальній книзі (журналі) і містить розпорядження, інформацію вищих органів.

• Повідомлення. - Один з поширених документів довідково-інформаційного характеру.

• Факс - це документ, який передається телефоном, фіксується у спеціальній книзі (журналі) і містить розпорядження, інформацію вищих органів.

• Візитна картка - невеликий аркуш картону (звичайно 9х5 см,іноді 6х10 см), на якому друкується прізвище, ім’я, по батькові, місце роботи, посада, адреса, телефон, телекс, факс.

30. Службові записки: різновиди та особливості.

Службові листи — узагальнена назва різноманітних за змістом інформаційних документів, які виступа­ють основним засобом спілкування й оперативного управління діяльністю установ, організацій, підпри­ємств.

Доповідна записка - це службовий документ, адресований керівникові даної чи вищої організації, в якому автор інформує про ситуацію, що склалася, про події та факти, що мали місце, про виконану роботу, а також наводить свої висновки та пропозиції.

Пояснювальна записка - це службовий документ, в якому пояснюється зміст окремих положень основного документа (плану, звіту, проекту) чи причини якихось подій, фактів тощо.

Рапорт – письмове звернення працівника до вищопосадової особи.

31.Особливості складання звіту та протоколу.

Звіт – це документ, в якому подається в письмовій формі

повідомлення про виконання якоїсь роботи.

Реквізити:

• назва виду документа (звіт);

• період, за який складається звіт, назва установи, організації,

підприємства;

• текст;

• підпис;

• дата складання звіту, індекс документа;

• гриф затвердження (підпис, дата).

• Протокол – документ колегіальних органів, у якому фіксується місце, час і мета проведення зборів, конференцій, засідань, нарад, обговорень тощо, склад присутніх, зміст доповідей, виступів, що заслухані, та ухвали з обговорених питань.

Протокол укладає офіційна компетентна особа, що засвідчує той чи інший факт.

Групи:

1. Стислі, де фіксуються лише ухвали.

2. Повні, що містять, крім ухвал, виступи доповідачів та

інших учасників зборів, нарад, засідань.

3. Стенографічні, де виступи записані дослівно.

Реквізити:

• назва виду документа (протокол);

• порядковий номер протоколу;

• назва зборів, конференції, засідання, наради із зазначенням їх характеру (загальні збори, виробнича нарада, розширена нарада тощо);

• назва підприємства, організації;

• дата, місце проведення зібрання;

• кількісний склад учасників (якщо учасників багато, то до-

сить вказати кількість присутніх і додати до протоколу реєстра-

ційний лист);

• посади, прізвища, ініціали керівників зборів, конференції,

наради (голови, секретаря, членів президії);

• порядок денний (питання мають бути сформульовані у

називному відмінку);

• текст;

• перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сто-

рінок;

наради (голови й секретаря).

32.Українська термінологія у професійному спілкуванні.

Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови,

які задовільняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах.

Однією з таких підмов є наукова мова (інші назви (мова науки й техніки,

фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.

Наукова термінологія (вище породження людської думки, національної за

своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням. Професійне

спілкування в будь(якій галузі неможливе без термінології.

33.Історія та сучасні проблеми української термінології.

На сьогодні виділяють 6 основних етапів історії української термінології:

1. Період стихійного нагромадження термінологічної лексики (ІХ – перша половина ХІХ ст.).

Важливу роль у поширенні наукових знань та професіоналізму в Україні відіграли Острозький культурно-освітній центр (1580–1608); братські школи, що виникали в ХVІ–ХVІІ ст. у Львові, Вільні, Бересті, Рогатині, Перемишлі, Луцьку, Кременці та інших містах; Київський культурно-освітній центр (Братська школа – з 1615 р., Києво-Могилянська колегія – з 1632 р., Києво-Могилянська академія – з 1701 р.). Уже в ХVІІ ст. вчений Києво-Могилянської академії Г. Кониський обґрунтував теорію терміна.

2. Період другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. Діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка

У 1873 р. у Львові засновано Наукове товариство імені Тараса Шевченка, яке з 1892 р. стає першим українським науковим центром на зразок європейських академій. Термінологи НТШ мали різні погляди на розвиток української термі­но­логії, тому виокремились такі дві групи науковців: 1) прихильники терміно­творення в дусі народної мови, на її основі й за її законами (В. Левицький,
І. Пу­люй, І. Верхратський, І. Кандяк, Р. Цегельський); 2) симпатики запровад­жен­ня в українську мову інтернаціональної термінології (І. Горбачевський,
С. Рудницький, М. Вікул, А. Семенцов).

3. Третій період, пов’язаний з утворенням наукових товариств у Східній Україні (1913 р. – у Києві, 1918 р. – у Луганську).

Активно опрацьо­вувати та творити українську термінологію почали після проголошення Української Народної Республіки (1917 р.), коли було скасовано заборони щодо української мови. У цей час зацікавлення термінологією набуває масо­вого характеру, над виробленням української термінології працювали Україн­ське наукове товариство в Києві (голова М. Грушевський).

4. Період діяльності Інституту української наукової мови.

Українське мовознавство, зокрема термінологія, за влучним висловом ві­до­мого українського термінолога А. Вовка (США), пережило “золоте десяти­річчя” (1921–1931), яке залишиться безпрецедентним у світовій практиці. ІУНМ структурно поділявся на шість відділів: природничий, сільськогосподарський, соціально-економічний, технічний, мистецький, правничий.

5. Період функціонування української термінології 1932–1990 років.

У тридцятих роках розпочалось переслідування українських мовознавців. Програмними стали статті “На боротьбу з націоналізмом на мовному фронті ” А. Хвилі, “Термінологічне шкідництво і його теоретичне коріння ” О. Фінкеля.

В Україні впроваджено унікальний, виключно радянський винахід: формально національну (українську) мову не забороняли, навпаки, говорили про бурхливий її розквіт, благотворний вплив на неї “братньої” мови, але насправді її розвиток коригували в потрібному політичному напрямі.

6. Сучасний період розвитку української термінології
(90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.)

На сучасному етапі розвитку української лігвістичної науки простежуємо зацікавлення термінознавством. Помітним є намагання науковців – фахівців у різних ділянках знань і мовознавців, унормовувати галузеві термінології.

34.Поняття «термін». Ознаки терміна.

Термін – це слово або словосполучення яке зіставляється з чітко окресленим поняттям певної галузі, науки, техніки, мистецтва, суспільно- політичного життя і виступає у системі відношення з іншими подібними одиницями мовами,утроворюючи разом із ним особливу систему –термінологію

Ознаки: системність,точність(правильно орієнтований термін,нейтральні тобто потрібні додаткові знання щоб зрозуміти значення,неправильно орієнтовані),прагнення до однозначності(має одне єдине значення)стислість,нейтральність,наявність дефініції.

35.Термінологія та професійна лексика.

36.Термінологія та номенклатура у професійні мові.

Терміноло́гія — це сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

Номенклатура: 1)сукупність номенів або назв; 2)Сукупність умовних символів, графічних позначок, що нерідко складаються з цифр та букв; 3)сукупність термінів без дефініцій; 4)сукупність міжнародних назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині тощо.

37.Термінологія та терміносистема. Ступені спеціалізації термінів.

Терміносистема- сукупність термінів певної системи..

Поділ за ступенем спеціалізації:

• Загальнонаукові терміни-вживаються майже в усіх галузевих терміносистемах.

• Міжгалузеві-використовується у кількох споріднених галузях системи

• Вузькоспеціальні терміни-відображають специфіку конкретной галузі.

38.Структура та будова термінів.

Структура термінів:прості-серед яких виділяють непохідні,похідні. Складні –термін в якому можна виділити 2 слова. Складені – словосполучення, терміни-символи.

Поділ термінів за будовою: однокомпонентні,двокомпонентні,трикомпонентні,багатокомпонентні.

39.Кодифікація, уніфікація і стандартизація термінів.

Уніфікація та стандартизація термінів: уніфікація-впорядкування термінології різних галузей,стандартизація-це вироблення термінів-зразків.

Кодифікація – систематизація термінів у словниках і довідниках.

Уніфікація - Приведення до певних правил

40.Лексико-семантична характеристика термінології.

Багатозначні

Можуть мати антоніми і синоніми..

41.Багатозначність та синонімія термінів.

Для термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кільказначень, кожне із значень належить до різних термінологій. Як прикладможна навести значення термінів стопер та стела стопер — 1) машина длябуріння свердловин, спрямованих уверх; 2) захисник у футболі та деякихінших спортивних іграх. Стела — 1) вертикальна кам'яна плита чи стовп зрельєфним зображенням чи написом; 2) центральна частина стебла й коренявищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів.Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявомневпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінологіївідносять також синонімію термінів: мовознавство — лінгвістика, алфавіт— абетка, орфографія — правопис, багатозначність — полісемія, значення —семантика. Про досконалість термінології можна говорити у тому випадку,коли дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожнеспеціальне поняття позначається одним терміном. Синонімія ібагатозначність у термінології порушують вимогу однозначноївідповідності між терміном і позначуваним ним поняттям.

42.Омонімія, анатомія та паронімія термінів.

Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.

Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням

Синоніми - це слова тотожні або близькі за значенням, але різні за звучанням: аргумент, доказ, підстава, обґрунтування.

43.Джерела поповнення української термінології.

44.Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень.

Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція - інформативна (повідомлення, пояснення, з'ясування, обґрунтування, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання - передавання інформації. Загальні ознаки наукового стилю - поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки - усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту - монологічна (опис, міркування).

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

45.Оформлювання результатів наукової діяльності.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат - нове знання, здобуте під час наукових діяльності та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Реферат

анотація

46.План і тези як важливий засіб організації розумової праці.

тези – будь- яке твердження яке стисло викладає ідею. Текст, що формує сутність, обґрунтує доказ.

Види:оригінальні, вторичні.

План – короткий перелік проблеми досліджуваних у науковому тексті, структура тесту.

Види: прості, складні; за типом: питальний, називний, тезовий.

47.Конспектування наукової інформації. Типи конспектів.

Конспект – це стислий писаний виклад змісту.

Типи:плановий, цитати, вільний, тематичний, опорний.

48.Анотування наукових текстів. Структура та особливості тексту анотації.

Анотування – це процес аналітично-синтаксичною опрацювання інформації мета якого отримати узагальненої характеристики документів, що розкриває його політичну структуру і зміст.

Структура анотації: бібліографічний опис, власне тексти анотації (автор, жанр, тема).

49.Реферування наукових текстів. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.

Реферування – процес аналітичного синтаксичного опрацювання інформації, що полягає в аналізу первинного документа находженої найголовніших у змістовному відношенні даних.

Реферат – вторинний документ, результат опрацювання інформації стислий виклад праці. Вид письмового повідомлення, виклад думок поєднаних однією темою.

Склад: титульна сторінка, план, текст, список літератури.

50.Основні правила бібліографічного опису.

Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.

Під час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку" приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст.

Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором.

51.Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.

Стаття - 1) науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті; 2) самостійний розділ, параграф у юридичному документі, описі, словнику.

Наукова стаття - один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг наукової статті - 6-22 сторінки, тобто 0, 35-1 др. арк. (10-40 тисяч знаків).

Вимоги:

Оптимальний обсяг наукової статті - 6-12 сторінок.
Стаття, як правило, має містити повну назву роботи, прізвище та ініціали автора, анотації трьома мовами (українською, російською, англійською), список використаної літератури.
Умовно в тексті можна виділити такі структурні елементи.
1. Вступ - постановка наукової проблеми, її актуальність, зв'язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (1 абзац або 5-10 рядків);
2. Основні (за останній час) дослідження і публікації, на які спирається автор; сучасні погляди на проблему; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття (0,5 сторінки тексту);
3. Формулювання мети статті (постановка задачі) - висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи.
4. Виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. У ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, ідеї, думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності, зв'язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фактичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок).
5. Висновок, у якому формулюється основний умовивід автора, його рекомендації, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість; коротко накреслюються перспективи подальших розвідок з теми (1/3 сторінки)

52.Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової та дипломної робіт.

Курсова робота - це самостійна робота дослідницького характеру спрямована на вивчення конкретної роботи.

Дипломна робота – це самостійне, оригінальне, наукове дослідження з актуальних проблем.

Структура курсової та дипломної роботи:

титульна сторінка, зміст, вступ, актуальність і практичне значення, мета, завдання, предмет і об’єкт дослідження, основна частина(теоретичний розділ, практичний), висновок, список літ.

53.Сутність перекладу. Етапи процесу перекладання.

Переклад – процес відтворення письмового чи усного тексту засобами іншої мови.

Етапи: зорове чи слухове сприйняття інформації чужою мовою, усвідомлення змісту;аналіз інформації мовою оригіналу та синтез рідною мовою; відтворення змісту рідною мовою.

Дата добавления: 2015-05-10