Психологічні особливості судового процесу. Психологія прийняття рішення судом

Психологічні особливості процесуальної діяльності суду пов’язані з такими обставинами:

1) чітким порядком розгляду справ у суді (точна правова регламентація процедури);

2) стадійністю здійснення діяльності (процес проходить декілька точно визначених етапів);

3) активністю різних учасників процесу (прокурора, захисника, цивільного позивача, цивільного відповідача);

4) зовнішніми умовами, в яких здійснюється правосуддя (зал судового засідання, технічне оснащення процесу, наявність атрибутики).

Судова діяльність характеризується певною послідовністю, стадійністю. Судовий процес складається зі стадій, що змінюють одна одну.

На кожній стадії виносяться процесуальні рішення. Стадійність процесу перебуває у повній відповідності з науковою організацією праці (НОП). Стадії процесу обмежені часовими інтервалами, розташовуються у логічній послідовності, дають змогу успішно здійснювати судову діяльність.

Так, центральною стадією кримінального процесу є стадія судового розгляду. У плані психології важливе значення має така частина судового розгляду, як судове слідство, у якій суд за участю підсудного, захисника, потерпілого й обвинувача безпосередньо досліджує докази, зібрані на стадії досудового слідства і пред’явлені суду учасниками судового розгляду або повідомлені самим судом.

Під час судового слідства головуючий, обвинувач, захисник, суддя допитують підсудних, свідків, заслуховують висновок експерта, оглядають речові докази, оголошують протоколи та інші документи.

Психологія взаємин учасників судового розгляду передбачає поділ процесуальних функцій, змагальність сторін. Змагальний процес будується на засадах процесуальної рівності сторін.

При цьому обвинувач несе «тягар доказування» винності обвинуваченого. Активна діяльність суду полягає у забезпеченні рівних прав сторін (обвинувачення і захисту).

У змагальному процесі можна говорити про психологічні особливості діяльності обвинувача, захисту, суду.

Функція підтримання державного обвинувачення у суді покладається на органи прокуратури. Прокурор, підтримуючи перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь в їхньому дослідженні (ст. 264 КПК України). Прокурор повинен сприяти встановленню об’єктивної істини у кримінальній справі.

Прокурор має переконати суд у правильності пропонованої ним моделі події злочину й особах, які його вчинили. Промова повинна містити раціональне й емоційне.

Захисник повинен організувати захист так, як вважає за доцільне, використовуючи різні тактико-психологічні прийоми. При цьому він повинен діяти у межах закону, не допускати порушень норм адвокатської етики. Захисник може використовувати «слабкі місця» обвинувачення.

Однак неприпустимим є «свавілля захисту» недобросовісних адвокатів, які використовують протиправні й аморальні засоби. «Захистити клієнта будь-якими засобами» не можна підносити до рангу принципів діяльності адвоката.

Дата добавления: 2015-05-10