Зона субтропічних сухих лісів і чагарників

Серед них перше місце посідають середземноморські лісові та чагарникові угруповання. Часто розрізняють лаврові ліси і чагарники, і шорстколисті ліси і чагарники. Проте відмінності між цими угрупованнями не такі значні, щоб виділяти їх в різні класи формацій. Це один клас, що включає менш ксерофільні (лаврові) і більш ксерофільні (шорстколисті) угруповання.

Область поширення лаврових і шорстколистих угруповань — субтропіки. Вони поширені в європейсько-африканському Середземномор’ї, в Південній Африці, в Північній Америці, в Чилі між 40 і 50° пд. ш., на значних просторах Австралії.

Характерна особливість цієї області — неспівпадіння теплого періоду з вологим. Максимум опадів випадає в зимовий період. Літо тут жарке (липнева ізотерма 20°) і сухе. Зима тепла — середньомісячні температури вище за 0°, ізотерма січня звичайно не нижче за 4°, лише на 1-2 дні температури можуть падати на декілька градусів нижче за 0°. Середньорічна кількість опадів — 500-700 мм, проте значна їх частина припадає на холодну пору року.

Зовнішній вигляд лісів в цих районах різний. Там, де кількість опадів вища, повітря, завдяки близькості моря, насиченіше вологою і прямі сонячні промені, проникаючи крізь вологу атмосферу, не обпалюють рослин. Дерева, до яких належить, наприклад, канарський лавр, що зростає на Канарських островах, мають плоске, лискуче, широке, шкірясте листя. Іноді розвинені ліси з переважанням хвойних порід, що мають лускате плоске листя (туя, кипарис) або вузькі плоскі хвоїнки (тис та інші види). Там, де вологість повітря, як і кількість опадів, менша, ліси утворені шорстколистими видами, нерідко з вузьким листям, витягнутим паралельно до падіння сонячних променів (такі, наприклад, евкаліпти в Австралії). Бруньки дерев звичайно захищені бруньковими лусками; у більш низькорослих видів, як, наприклад, у маслини і в рослин підліску, луски можуть бути і відсутніми. Епіфіти ‑ квіткові і папоротеподібні рослини ‑ або відсутні або розташовані невисоко (не вище 2-3 м) на стовбурах дерев. Переважають з епіфітів мохи і лишайники. Як правило, дерева і чагарники цих лісів вічнозелені.

Ярусна структура лісів така: два яруси дерев, рідше один, дуже часто виражений ярус невисоких деревець і чагарників, під ним — трав’яно-чагарничковий ярус. Моховий і лишайниковий покрив не виражені.

Досить багато ліан не лише з трав’янистими, але і з дерев’янистими стовбурами (з родів смілакс, шипшина, ожина та ін.), що підіймаються на 2-3 м по стовбурах дерев.

Багато рослин багаті на ефірні масла. Трав’яниста рослина ясенець так і називається «неопалима купина», тому що в літній теплий вечір довкола нього повітря насичене ефірними маслами настільки, що його можна підпалити і спалахне полум’я, яке, проте, не обпалить стебла і листя цієї рослини. Вегетаційний період стислий. Рослини з глибоким корінням, що досягає ґрунтових вод, квітнуть на початку або наприкінці сухого періоду (весною або восени), а на початку вологого періоду настає час цвітіння рослин з більш поверхневою кореневою системою, які використовують зволожені опадами верхні горизонти ґрунту.

Тваринне населення цих лісів досить різноманітне. Деревні (дуби, циклобаланопсіси, кастанопсіси, каштани та ін.), як і хвойні породи, дають значну кількість високоякісних їстівних плодів і насіння. Тому тут багато видів білок, бурундуків, летяг. З наземних гризунів переважають види, що поїдають насіння: миші і щури ‑ в Євразії, хом’яки — в Північній Америці. Присутня велика кількість як комахоїдних, так і зерноїдних птахів. Багато птахів осілі. Справжньої зими тут не буває і кількість корму круглий рік достатня для життя багатьох видів ссавців і птахів.

В областях переважання субтропічних лаврових і шорстколистих лісів спостерігаються різноманітні рослинні угруповання, частково пов’язані з тривалістю і вираженістю сухого періоду, частково ‑ з діяльністю людини, що вирубує первинні ліси.

У Європейсько-Африканському Середземномор’ї лаврові ліси представлені угрупованнями з пануванням Канарського лавра. Велике вічнозелене листя мають і багато видів підліску. Рясні надґрунтові та епіфітні папороті й мохи.

Шорстколисті ліси пов’язані із дещо більш ксеротермічними районами і утворені в Середземномор’ї вічнозеленими дубами (кам’яним дубом, а в західній частині й корковим дубом). Такі ліси досить світлі, тому мають багатий підлісок і трав’яний покрив. У них зустрічаються суничне дерево, мирт, ладанник, деревоподібний верес Erica arborea, маслина, яка нині частіше утворює культурні насадження.

Внаслідок вирубування лісів давно виникли різні чагарникові угруповання. Це найчастіше так званий маквіс, угруповання, поширене по всьому Середземномор’ю. До складу маквісу входять численні види вічнозелених чагарників, що складали в первинних лісах підлісок із домішкою окремих невисоких дерев. У деяких видів листя ерикоїдне, лускате, деякі види мають лозоподібні стебла. Нерідко угруповання маквісу мають висоту 6-8 м. До складу маквісу входять фісташка, суничне дерево, ладанники й багато інших видів в різноманітних поєднаннях.

Гарига [1] є наступним ступенем на шляху деградації лісів. Це угруповання більш низькорослі, верхній ярус яких звичайно утворений невеликою кількістю видів. Це може бути чагарниковий дуб Quercus coccifera, карликова пальма або пальміто Chamaerops humilis. Часто в них багато рослин з сильним запахом (чебрецю, розмарину, лаванди та ін.), що перешкоджає поїданню їх худобою. Багато з цих рослин вирощується для отримання ароматичних речовин. У східному Середземномор’ї широко розповсюджений різновид гариги, званий фріганою [2]. Для цих угруповань особливо характерні рослини із шпильками і колючками, з ароматичних рослин — представники губоцвітих, а також рослини з лезоподібними стеблами. На північній і східній околицях Середземномор’я, де бувають морози, угруповання чагарників включають значну кількість видів з опадаючим листям. Такі угруповання називаються шибляком [3]. Звідси родом бузок, що широко розводиться в країнах помірного поясу.

У Східній Азії (субтропічні райони Китаю, Японії) угруповання цього класу формацій широко розповсюджені. Тут у шорстколистих лісах панують різні представники родини буків (циклобаланопсис, кастанопсис та ін.), вічнозелені, із шкірястим жорстким листям, а також субтропічні хвойні дерева (юньнаньська сосна, кетелеєрія та ін.). Після вирубування цих лісів виникають чагарникові угруповання, що отримали назву «китайського маквісу». Слід нагадати, що як Середземномор’я, так і субтропічна Східна Азія ‑ країни стародавньої культури, де первинної природної рослинності мало залишилося. У Китаї, наприклад, вона збереглася лише довкола древніх храмів.

У інших країнах також зустрічаються угруповання, що відносяться до цих самих класів формацій. У Північній Америці панують вічнозелені дуби (Quercus densiflora, Q. agrifolia). Чагарники, що виникають на місці таких угруповань, отримали назву чапаралю [4].

Серед формацій лаврових і шорстколистих лісів осібно стоять ліси з секвої вічнозеленої, розвинені на схилах Сьєра Невади і Берегового хребта в штаті Каліфорнія. Ці ліси є чистими насадженнями секвої по берегах річок і річкових терасах. По схилах до неї домішуються дугласія (Pseudotsuga tахifоliа), хемлок або тсуга (Tsuga heterophylla), ялиця (Abies grandis), дуб (Quercus densiflora). Секвоя досягає стиглості у віці 500-800 років, живе понад 3000 років. Насіння погано сходить, та вона добре розмножується кореневою і пневою поросллю. До складу підліску входять вічнозелені Gaultheria shallon, Mahonia aquifolium, Arbutus menziesii і Rhododendron occidentale з опадаючим листям. У чагарничковому і трав’яному покриві також є вічнозелені форми Viola sempervirens, Chimaphila umbellata, Blechnum spicant і трав’янисті — орхідея Calypso borealis (що зустрічається і в темнохвойних лісах Євразії) і Cornus canadensis. У чистих секвойниках у трав’яному покриві панують папороті, в надґрунтовому ‑ мохи. Цей ліс становить перехідне угруповання від субтропічних лісів до темнохвойних.

Еспіналь – угруповання вічнозелених колючих чагарників в Андах у Чилі та на рівнині Гран-Чако в Аргентині. Для Е. Характерні види родів Prosopis, Croten, Colletia, кактуси, акації та ін. Аналог маквісу, чапаралю, частково монте.

Монте – рослинна формація ксерофільно-сукулентних чагарників на сухих підвищених рівнинах у Венесуелі та Аргентині. Представлена ендемічними видами акації, паркінсонії, кротона та ін., а також кактусами.

Парамо, парамос – тип високогірної рослинності, розвинутий на висотах 3,2-4,5 км в Андах та горах Сх. Африки між поясом криволісся та сніговою лінією. Характеризується рідкими деревами (2-5 м заввишки) з родини складноцвітих, трав’яним покривом з дерновиннях ксерофільних злаків з домішкою подушкоподібних та розет очних рослин.

У Австралії шорстколисті ліси утворені переважно видами евкаліптів (Eucalyptus marginata, E. diversicolor, E. redunca), висота яких сягає 60-70 м. Вони мають рідку домішку дерев інших видів. Ліси ці дуже світлі, оскільки листя розташоване ребром до сонячних променів. Тому вічнозелений підлісок, утворений численними видами, дуже пишний. Особливо багато видів бобових і протейних. Епіфіти і ліани з квіткових практично відсутні.

Шорстколисті субтропічні чагарники Австралії носять назву скраб. Їх рослинний покрив дуже близький до підліска евкаліптових лісів. У скрабі панують види бобових, миртових. Листя жорстке, стоїть ребром, сіро-зелене, тьмяне, нерідко представлене філодіями (сплощеними черешками); багато колючих рослин. Наявні казуарини з лозоподібними гілками і чагарникові евкаліпти. Найпишніше цвітіння спостерігається восени ‑ у травні, весною — в серпні.

У південній Африці шорстколиста рослинність представлена переважно чагарниками, що мають листя ерикоїдного, лускатого і голчастого типів з родин вересових, бобових, рутових, крушинових, протейних та ін.

Л.Е. Родін і Н.І. Базилевич указують для субтропічного листяного лісу біомасу 410 ц/га; за П.П. Второвим і Н.Н. Дроздовим, коливання біомаси в субтропічних лісах і чагарниках залежно від умов існування коливаються від 500 до 5000 ц/га, в маквісах ‑ ближче до 500 ц/га. Чиста первинна продукція сухої речовини складає від 50 до 150 ц/га, в близьких до маквісу угрупованнях – 80-100 ц/га.

[1] Гаріга, гарріга – угрупування низькорослих розріджених вічнозелених ксерофільних чагарників (гол. чином чагарникового дуба, Quercus coccifera) або карликової пальми (Chamaerops humilis) на кам’янистих та скелястих схилах Середземномор’я. Панівні рослини нижчі, ніж у маквісі, й зазвичай не змикаються наземними частинами.

[2] Фригана – чагарникові угрупування на сухих пд. схилах у Середземномор’ї (Балканський п-ів, Кіпр, Мала Азія, Крим, Закавказзя). Переважають ксерофільні вічнозелені колючі та подушкові напівчагарники за участю низьких чагарників і трав.

[3] Шибляк – угруповання листопадних чагарників у Середземномор’ї (гол. чином східному), зазвичай вторинні. Утворені пухнастим та густим дубами, держидеревом, грабняком, сумахом, глодом, шипшиною тощо.

[4] Чапараль – субтропічні чагарникові угрупування (гол. чином вторинні), поширені у Пн. Америці (Каліфорнія, Мексика). Утворені шорстколистими вічнозеленими чагарниками: деякі види дубів, толокнянки тощо. Аналог маквісу, еспиналі, почасти монте.

Дата добавления: 2015-05-10