Дихання. Типи дихання. Гігієнічні правила дихання

Техніка мовлення, її чинники.

Практичне заняття №6

Оволодіти основами теорії і практики виразного читання або досягти високого результату словесної дії, тобто емоційного впливу на слухачів під час читання, мовлення, є професійним обов'язком кожного вихователя. Проте високому результату словесної дії мають передувати добрі знання техніки мовлення. Можна досконало знати положення виразного читання, але якщо не мати відповідно підготовленого, розвиненого мовленнєвого механізму, то високих результатів словесної дії не досягти. Справді, не можна вплинути на слухачів мовленням, у якому явно чуються певні вади: нечітко, неправильно вимовляються окремі звуки, слова, вирази або надто різкий, подразливий або глухуватий хриплий голос, який перетинається частим невиправданим диханням.

Отже, майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, мовця не тільки знань теорії і методики, навичок і умінь виразного читання, а й добре виробленої техніки мовлення — комплексу теоретично-практичних основ вимови (досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися в педагогічних, навчально-виховних цілях мовою і мовленням).

Техніка мовлення складається з таких елементів: 1) дихання — фізіологічної основи мовлення; 2) голосу— головного,інструмента читця; 3) дикції — чіткого вимовляння звуків, слів, виразів; 4) орфоепії — правильної літературної вимови.

Без глибокого знання, практичного засвоєння елементів техніки мовлення не можна досягти виразності читання. Зупинимося на розгляді цих елементів.

Дихання. Основу розвитку техніки мовлення створює праг вильна постановка дихання, яка здійснюється завдяки вправам дихального апарату.

Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи (про них йтиметься нижче) диктуються змістом і в зв'язку з цим членують потік мовлення на мовні такти. Часте набирання повітря під час читання створює нічим не виправдані паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення. Отже, дихання може відіграти відпо-відну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме.

Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати його в процесі мовлення. Звичайний природний, не керований процес дихання складається з трьох моментів, які ритмічно повторюються: вдихання, видихання і паузи (стану спокою, відпочинку м'язів). Звичайне природне дихання не потребує свідомої уваги, бо відбувається поза мовленням. Тому вдих і видих його плавні, спокійні і майже однакові за тривалістю: зразу після вдиху йде пасивне й мимовільне видихання, а після нього — невеличка пауза і знову вдих і т. д.

У керованого дихання процес зовсім інший. Вдихання, видихання і паузи підпорядковані волі читця. Логічна й емоційна сторони мовлення потребують від мовця певної організації цього процесу: швидкого вдихання і повільного видихання, уміння керувати витратою повітря.

Природне дихання здійснюється не в усіх однаково. Це залежить від того, які саме м'язи органів дихання беруть найактивнішу участь у роботі дихального апарату. У цьому зв'язку його поділяють на чотири типи: ключичний (високий, плечовий), грудний (середній, реберний), діафрагматичний (низький, черевний), комбінований (грудно-черевний). Перші три типи вважаються неправильними, останній — правильним.

Ключичний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється лише верхня частина легень. У цьому випадку дихати доводиться частіше, ніж необхідно було б, оскільки в легені поступає мала кількість повітря. Цей тип розрізняти можна за такими оз-наками: при вдиханні підіймаються вгору плечі, лопатки і ключиці.

Грудний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється лише середня частина легень. На відміну від першого за таким диханням в легені поступає значно більша кількість повітря, проте ще недостатня, щоб заповнити і верхню, і нижню частини. Тому цей тип дихання також вважається неправильним. Його ознаки: грудна клітка розширюється, а живіт втягується.

Діафрагматичний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється переважно нижня час-тина легень. Таке дихання значно краще, ніж ключичне чи грудне, проте також неправильне, бо верхня й середня частини легень залишаються пасивними, погано вентилюються. Ознаки такого дихання: при вдиханні віддимається живіт, бо діафрагма інтенсивно скорочується, осідає і тисне на черевну порожнину. Це найпоширеніший тип дихання серед людей, які працюють фізично.

Найбільше доцільний комбінований тип дихання. В процесі такого дихання повітрям наповнюються всі ділянки легень. Такий розподіл дихання на типи слід вважати відносним, схематичним. Характер дихання кожної людини змінюється залежно від зовнішніх обставин та її внутрішнього стану. Проте можна зустріти таких людей, в яких переважає один з неправильних типів. У такому разі слід перебудувати даний загальний тип дихання, зробити його правильним, комбінованим.

Якщо розглядати дихання лише з урахуванням завдань виразного читання, то, можливо, немає потреби зупинятися на окремих неправильних його типах. Головне для читця - вміти керувати своїм диханням. Очевидно, як би він не дихав, однак своє дихання повинен уміти підпорядковувати потребам відтворення змісту читаного твору чи висловлювання власної думки, особливо настроїв, переживань. Для цього потрібно знати в загальних рисах, як відбувається процес дихання, і виконувати ті вправи, які допоможуть читцю удосконалити техніку правильного, керованого дихання. Вчитель повинен не тільки знати, як користується диханням читець, а й навчити дітей правильно дихати взагалі і в процесі мовлення. Отже, він повинен знати і неправильні типи дихання. Знання про них дадуть можливість учителеві, по-перше, переконатися у правильності чи неправильності власного та учнівського дихання, застерегти себе і їх від неправильного дихання, яке згодом може шкідливо впливати на здоров'я, і, по-друге, прискорити процес засвоєння правильного, керованого дихання.

Знати неправильні типи дихання необхідно ще й для того, щоб за потреби вміти ними користуватися. Читцеві часто доводиться вдаватися до неправильних типів дихання при передачі емоційного змісту тексту. Справді, коли ми передаємо особливу радість, ласкавість, привітність, то в процес дихання входить і ключичне.

Коли ж передаємо тривожність, схвильованість, то мимоволі користуємося грудним типом дихання.

При висловлюванні погрози, підсиленої злості, ненависті мимоволі користуємося діафрагматичним типом дихання.

Дихання, з одного боку,— акт рефлекторний, воно відбувається поза нашою свідомістю, виконуючи функцію газообміну в організмі, а з другого — це процес керований, оскільки зв'язаний з вимовою. Мовлення, читання вголос потребують великої кількості повітря, економного його витрачання і своєчасного, швидкого і непомітного для інших поповнення. Для цього треба привчити мускули грудної клітки не розслаблюватися відразу після видиху, як це буває при акті рефлекторному, а поступово, в міру потреб, підпорядковуватися волі мовця, читця. Все повинно регулюватися дихальним центром головного мозку. Досягти цього можна тільки за допомогою тренувальних вправ, які умовно поділимо на три групи.

Завдання першої — виробити вміння керувати роботою м'язів дихального апарату (виробити або закріпити комбіноване дихання).

Завдання другої — скоротити вдих і подовжити видих.

Завдання третьої — виробити вміння керувати диханням у процесі мовлення (читання, переповідання), тобто вміти підпорядкувати дихання вимогам тексту. Вправи необхідно проводити на чистому свіжому повітрі перед їдою або не менше як за годину після неї, при цьому треба витримувати відповідну тривалість: до наступної вправи переходити лише тоді, коли добре засвоєна попередня; при переході від беззвучного видиху до видиху озвученого використовувати середні «робочі» ноти голосу. Нагадуємо, суть проведення вправ не в тому, щоб уміти набирати великий запас повітря в легені при вдиху, а в тому, щоб оптимальний запас набраного повітря якнайраціональніше використати в процесі мовлення.

Вправи на вироблення вмінь керувати роботою дихального аппарату. (Додаток 1)

Вправи проводьте 2—3 рази на день протягом кількох тижнів, аж поки не виробиться навик комбінованого (грудно-черевного) дихання. Не забувайте, що видих повинен бути значно довший за вдих.

Вправи на скорочення вдиху і подовження видиху потрібно проводити 2—3 рази на день протягом місяця, а то і більше. Засвоєння їх залежатиме від індивідуальних здібностей того, хто вправлятиметься. Раніше, ніж розпочати ці вправи, треба перевірити місткість робочого повітря в легенях.

Дата добавления: 2015-05-10