Мистецтво переконувати

План

1. Культура мови: поняття, ознаки.

2. Комунікативна професіограма фахівця.

3. Види і жанри усного професійного мовлення.

4. Основні норми етикету.

5. Види і жанри усного професійного мовлення.

1. Культура мови: поняття, ознаки.

1. Усне мовлення – це така форма реалізації мови, яка виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння і є первинною формою існування мови.

Українське усне мовлення стало сьогодні засобом широких ділових контактів – у трудовому колективі, на зборах, нарадах, конференціях, з’їздах, а також під час бесід, переговорів з діловими партнерами тощо. Ця широта суспільних функцій стає основою для розвитку та вдосконалення усної літературної мови. (Відомий економіст Г.Карпухін стверджує, що держава на міжнародних переговорах мала значні, мільйонні втрати через неправильно або неточно складені заяви, неточності в патентній формулі, мовне безкультур’я ділових людей. Сьогодні вносять пропозицію про те, щоб до характеристики ділових якостей людини додавати ще й мовну характеристику: вміє чи не вміє чітко висловлювати свої думки).

Культура мови – мовознавча наука, яка формує критерії оцінки мовних явищ.

Культура мовлення – дотримання мовних норм літературної мови та свідоме майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети і засобів спілкування.

Ознаками культури мови є: - правильність, змістовність, точність, логічність, доречність, чистота, виразність, багатство.

Головними з них правильність і змістовність.

Правильним є мовлення того, хто володіє літературною мовою. Тобто наявністю мовних норм.

Мовлення правильне тоді, коли мовець дотримується мовних норм: вимовних, наголошу вальних, графічних, орфографічних, словотвірних, лексичних, морфологічних, синтаксичних, пунктуаційних, стилістичних.

Правильність мовлення досягається за рахунок дотримання критеріїв зрозумілості та краси мовлення.

ПРАВИЛЬНІСТЬ

Критерії зрозумілості мовлення – це точність, доречність, логічність.

Критерії краси мовлення – чистота виразність, багатство. Тобто це все є змістовністю.

Ознаки зрозумілості мовлення.

1. Точність – критерій культури мовлення, що полягає у вмінні мовця добирати слова, словосполучення, які відповідають змісту та меті висловлювання.

Вимоги до точності мовлення правника повинно бути точним, вони зростають безпосередньо контакту з адресатом мовлення, а також при спілкування з великою аудиторією. Точність є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового стилю. Ця вимога є найактуальнішою особливо перед авторами законодавчих актів.

По-перше, правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімів, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів.

2. Доречність – критерій культури мовлення, наскільки повно і глибоко людина оцінює спілкування, інтереси, стан, настрій адресата (вікові особливості). А ще треба уникати того, що б уразило викликало роздратування у співбесідника, вказувати на помилки співбесідника у тактовній формі.

Також це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, неприпустимим є вживання емоційно0експресивної лексики у документі чи підручнику тощо.

3. Логічність – це якість мовлення, яка пов’язана із точністю, адже точність є попередньою умовою логічності.

– полягає у вмінні мовця забезпечувати змістові зв’язки між словами у реченні та між реченнями в тексті.

1) несуперечливість поєднання слів (кожен має право на належні, безпечні і шкідливі умови праці., а треба безпечні і здорові умови праці.);

2) відсутність багатослів’я;

3) відсутність підміни понять; (кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я іноземців від протиправних посягань; треба інших людей)

4) правильний порядок слів;

5) правильна координація підмета з присудком;

6) правильна побудова речень з однорідними членами;

7) правильне використання сполучних засобів;

8) помилкове поєднання дієслівних зв’язків української мови становить і являє собою, утворюючи зв’язку становить собою замість є ( становить );

9) Вживання пасивних конструкцій, до складу яких входять дієслова на – ся, замість активних конструкцій: Президент обирається народом – треба: Народ обирає Президента.

Ознаки краси мовлення: чистота, виразність, багатство.

Чистота - критерій культури мовлення, який полягає у використанні мовцем лише слів літературної мови, які відповідають її вимовним, наголошувальним та лексичним нормам.

Правник, який не слідкує за чистотою свого мовлення, не може стати фахівцем своєї справи.

Лексична чистота мовлення вказує на відсутність у мовленні ненормативної лексики, а саме:

1) розмовної лексики - класний, супер, кльовий;

2) фамільярна лексика – блат (зв’язки), братва (товариші),

3) зневажлива лексика - базікати (говорити), канючити (просити);

2) просторічної лексики, яка не відповідає нормам літературної мови, використовується недостатньо освіченими людьми. Тобто це суржик.

3) діалектної лексики;

4) слів-паразитів – зайві повторювані слова, які не мають змістового навантаження у фразі - от, да, так би мовити, значить, взагалі ….

Виразність – це такі особливості які підтримують інтерес, увагу слухачів.

Виразність мовлення досягається виокремленням найважливіших місць свого висловлювання. З цією метою треба застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, паузи, дикцію, інтонаційну виразність та технічні чинники виразності: дихання, темп, міміку, жести.

Багатство – ознаками багатства мовлення є великий словниковий запас мовця; вміння використовувати різні нормативні варіанти слів, словосполучень.

Джерелами багатства можуть бути будь-які елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичний багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами. Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів.

Одинадцятитомний тлумачний словник української мови (1971-1980) понад 130 тис. слів.

«Великий тлумачний словник сучасної української мови» (2001) містить понад 170 тис. слів, що свідчить надзвичайно високий потенціал української мови.

Дотримуючись критеріїв зрозумілості і краси, мовлення буде змістовним, що забезпечить повноту сутності висловлювання.

2. Комунікативна професіограма фахівця.

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.

З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:

- уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;

- аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;

- керувати спілкуванням, регламентуючи його;

- послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;

- уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати, перемовини тощо;

- уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;

- уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;

- уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;

- уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;

-уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;

-володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);

- бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови;

- володіти технікою спілкування;

- уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами;

- уміти використовувати «слово» для коректування поведінки співбесідника.

У сучасних умовах володіння живим усним переконуючим словом як засобом багатоманітного і різноспрямованого впливу на слухача ґрунтується на:

- культура мислення – самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, оперативність, відкритість;

- культура мовлення – правильність, виразність, ясність, точність, доцільність, логічність, оригінальність, краса;

- культура поведінки – ввічливість, тактовність, коректність, розкутість, серйозність;

- культурі спілкування – повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою слухачів, згуртування однодумців, відповідальність за мовленнєвий вчинок.

Невербальні засоби спілкування.

Мовлення - це єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів – жестів, міміки, погляду, пози рухів, тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби.

Невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками.

Між вербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функції:

- словесний – передається чиста інформація;

- н евербальний – ставлення до партнера.

Бажано розвивати вміння читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі.

Вміння користуватися ними сприяє формуванню культури спілкування, а отже іміджу самої особистості.

На думку американських вчених, для формування першого враження від співрозмовника важливим є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин.

Виділяють такі невербальні засоби спілкування:

Кінетичні – жести, міміка, поза, хода, контакт очей, напраленність рухів.

Праксодика і екстарлінгвістика – інтонація, гучність, тембр, пауза, зітхання, сміх, плач, покашлювання, тональність.

Тактика – потиск руки, поцілунок, поплескування по плечах, усмішка;

дотик, потиск руки, поцілунок.

Проксеміка – орієнтування, дистанція.

Ольфакторні – запах тіла, запах косметики.

Просторово-часові – відстань між співбесідниками, тривалість контакту, ступінь пунктуальності в часі.

Оптичні – одяг, косметика.

Акустичні – темп мовлення, тембр голосу, висота голосу, сила голосу, паузи, інтонація.

Кінетичні невербальні засоби спілкування є найважливішими. Серед них важлива роль відводиться міміці.

Міміка – це експресивні рухи м’язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.

З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування.

Розрізняють діловий, світський та інтимний погляди.

Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою – лінія між очима – діловий. Він не опускається до низу.

Якщо погляд фіксується нижче лінії очей – то це с оціальний огляд.

Інтимний погляд спрямований в трикутник між очима і грудьми.

Погляд має завжди відповідати типові спілкування ситуації. Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести.

Жести – це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.

За функціональним призначенням вирізняють такі їх види:

- ритмічні жести – дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.

- емоційні жести – передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.

- вказівні жести – виконують функцію виділення якогось предмета через однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.

- жести-символи – інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямленими пальцями – «прошу». До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, передчуття приємного.

Поширені жести і їх тлумачення:

- пальці рук зціплені – знак розчарування і бажання співрозмовника приховати своє негативне ставлення;

- прикривання рота рукою – слухач розуміє, що ви говорите неправду;

- почухування і протирання вуха – співрозмовник наслухався і хоче висловитися;

- потирання підборіддя, прикривання обличчя руками – особа не налаштована розмовляти в цей момент;

- людина відводить очі – підтвердження того, що вона щось приховує;

- схрещення рук на грудях – людина нервує, краще розмову закінчити чи перейти на іншу;

- схрещення рук і тримання пальців у кулаці – людина налаштована вкрай вороже;

- відтягування комірця – людина гнівається або дуже схвильована;

- вказівний палець спрямований прямовисно до скроні, а великий підтримує підборіддя – негативне ставлення або критичне до почутого;

- руки за головою – впевненість, перевага над співрозмовником;

- тримання рук за спиною – впевненість у собі.

Поза – це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють «закриті» й «відкриті» пози.

Відомо, що людна, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься у його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче слухати – то відійде назад, стоятиме напівобернувшись.

Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо непотрібно підкреслювати свій статус – займе спокійну невимушену позу.

Хода – це стиль пересування, який теж належить до важливий невербальних засобів спілкування.

За ходою можна впізнати емоційний стан співрозмовника – гнів, страждання, гордість, щастя.

Хода тяжка, коли людина гнівається;

Легка – радіє;

В’яла, пригнічена – страждає;

Найбільша довжина кроку – людина почувається гордо.

Окрему систему становлять ритміко-інтонаційні невербальні засоби:

інтонація, гучність, темп, тембр, тональність.

Радість і недовіра зазвичай передається високим голосом;

Гнів і страх – також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звучання.

Горе, сум, втому передають м’яким і приглушеним голосом.

Темп мовлення теж відтворює певний стан людини:

- швидкий – переживання і стривоженість;

- повільний – пригнічення, горе, зарозумілість чи втому.

До такесичних засобів спілкування відносять і динамічні дотики у формі потиску руки, поплескування по плечах, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики є не лише сентиментальною дрібницею спілкування, а й біологічно необхідним засобом стимуляції. Вони зумовлені багатьма чинниками:

- професійним статусом;

- віком;

- статтю;

- характером їх знайомства;

Такесичний засіб поплескування по плечу - можливий за умови близьких стосунків партнерів спілкування.

Екстралінгвістична система – це наявність під час спілкування пауз, а також різних вкраплень у голос – сміху, плачу, покашлювання, зітхання. Ці засоби доповнюють словесні висловлювання.

Термін проксеміка означає «близькість».

Проксеміка – це не тільки відстань між людьми під час спілкування, а й конфігурація, яку вони творять. Якщо спілкувальники сидять навпроти, вони частіше конфліктують. За звичайної розмови доцільно розташовуватися під кутом один до одного. Піж час ділової зустрічі сідають з одного боку стола. На багатьох заходах зазвичай ставлять на столах картки з прізвищами запрошених.

Отже, щоб успішно здійснювати професійну діяльність, треба знати і вміти розпізнавати (читати) невербальні засоби спілкування.

Основні норми етикету. Правила, яких необхідно дотримуватись під час успішної ділової бесіди.

Мовний етикет – це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Дотримання мовного етикету людьми, чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами тощо – має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу підтримує позитивний імідж, престиж цієї установи.

Мовленнєвий етикет – реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.

Мовленнєвий етикет – поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного.

Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка на загал завше несе інформацію про мовця – з його знаннями, вміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі – несвідомі і свідомі – відхилення, помилки, порушення, іншомовні вкраплення. Мовець – це не «говорильний апарат», який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам'ять формули мовного етикету. Він має простір для маневру, має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми.

Для ділової людини користуватися правилами мовленнєвого етикету відновідно до ситуації є конче необхідно.

За умовами та змістом спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:

1. звертання.

2. вітання;

3. знайомство;

4. запрошення;

5. прохання;

6. вибачення;

7. згода;

8. незгода;

9. скарга;

10. втішання;

11. комплімент;

12. несхвалення;

13. побажання;

14. вдячність;

15. прощання.

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п’ять видів тональності спілкування:

1. Висока;

2. нейтральна;

3. звичайна;

4. фамільярна;

5. вульгарна.

Висока тональність спілкування характерна для зустрічей на найвищому рівні – сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збори, засідання, презентації, ювілейні заходи, пресм-конференції тощо);

Нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками;

Звичайна тональність реалізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо);

Фамільярна – в сім’ї, дружньому товаристві;

Вульгарна – в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.

Ділове спілкування пов’язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування – високої та нейтральної.

В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме : звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

Їх роль і значення особливо відчутні та важливі під час приватного діалогічного ділового мовлення, зокрема ділової бесіди, спілкування керівника з підлеглим чи розмови під час прийому відвідувачів тощо.

Ділова бесіда – це розмова, в якій бере участь небагато учасників.

«Ділова бесіда» - це мистецтво, а починати потрібно з одягу та ерудиції».

Подбайте про діловий стиль одягу. Не можна приходити на в мініспідниці, джинсах чи супермодному одязі, усьому має бути міра.

Мета ділової бесіди – отримання інформації, розв’язання важливих виробничих проблем, вирішення певних завдань.

У діловій бесіді є конкретні правила дотримання комунікативної етики. Треба бути уважним і тактовним до співрозмовника, вміти слухати його думку, враховувати погляд і докази, висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо, стежити за реакцією партнера і відповідно коригувати свої дії, стимулювати зацікавленість розмовою.

Успіх ділової бесіди залежить від ступеня готовності до теми розмови, психологічно сприятливої атмосфери, коректної мовної поведінки співрозмовників.

Основні елементи будь-якої ділової бесіди:

- встановлення місця й часу зустрічі;

- спосіб вступу в контакт (початок розмови);

- визначення мети бесіди (проблема, яку треба розв’язати, конкретне завдання);

- обмін думками, пропозиціями (оцінка, ухвала);

- фіксування домовленості і вихід із контакту (підсумки бесіди, взаємні зобов’язання).

Поради фахівців-психологів норми етики ділової людини – правильний вибір години, дня тижня, часу для важливої ділової бесіди

найпродуктивніший працездатний період – з 9 до 14 і з 16 до 20 години;

вибору місця зустрічі - власний кабінет, нейтральна територія.

Важливою і водночас найважчою частиною ділової бесіди є початок.

Отже, на початку бесіди слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають невербальні форми взаємодії – вираз обличчя, поза, вітальний жест.

Під час розмови слід триматися скромно, але впевнено. Не варто розмовляти уривчасто, ви маєте бути спокійним, чемним, щоби створити психологічно сприятливу атмосферу довіри, доброзичливості.

Початок бесіди – це встановлення контакту між партнерами.

- радять ставити запитання по суті;

- відповідати спокійно;

- виявляючи знання справи;

- аргументувати свою позицію;

- говорити докладно, але не багатослівно;

- створювати довірливу атмосферу, зацікавлювати співрозмовника.

Обговорення питання (проблеми). На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил.

- лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію;

- уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить;

- пам’ятати, що спілкуванню характерний діалогічний характер;

- аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази.

Прийняття рішення. Щоб прийняти правильне рішення, варто:

- запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми;

- уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення;

- визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення;

- не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть, якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

Вихід із контакту. Ініціатива завершення розмови має належати особі жіночої статі, людині старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці результату треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність.

Успіх професійного спілкування залежить від:

- мовця як особистості з індивідуальними ознаками;

- його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування;

- уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.

Щоб правильно спілкуватися і досягти мети спілкування, комунікант має володіти комунікативною професійно орієнтованою компетенцією.

Перелік порад, чого не слід робити під час бесід:

- розмову не варто починати з обговорення погоди;

- не нав’язувати розмови;

- не втручатися, не дорікати;

- не робити натяків;

- не зводити рахунки;

- не бути надто допитливим;

- не давати порад про здоров’я;

- не відводити очей у бік.

Яких саме помилок припускаються найчастіше?

- виявляють авторитетність;

- не зважають на погляди інших;

- ігнорують стан співрозмовника;

- не виявляють інтересу до проблем співрозмовника;

- перебивають мовців;

- говорять, не впевнившись, що їх слухають;

- говорять довго;

- обмежуються однією пропозицією.

Звичайно, під час бесіди потрібно виявляти вихованість, а це передбачає ввічливість, доброзичливість, тактовність, стриманість, повагу до співрозмовника. Лише тоді ділове спілкування буде діяльно-практичним і успішним.

Найголовніші кроки, що дозволять провести бесіду успішно

1. Ретельна підготовка.

Перед початком складіть бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію.

2. Пам’ятайте, до чого Ви прагнете.

Чітко сформулюйте мету бесіди, виберіть стратегію та тактику проведення бесіди.

3. Намагайтеся створити довірливу атмосферу.

Співбесідник намагатиметься зробити для Вас щось хороше, якщо Ви справите на нього хороше враження.

4. Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.

Взаємна довіра завжди необхідна, аби досягти поставленої мети.

5. Не змушуйте співбесідника постійно приймати рішення.

6. Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях.

Поважайте думки співрозмовника, як свої власні.

7. Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання.

Уміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання власних думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, істинності, взаєморозуміння, поваги.

8. Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.

9. Підсумуйте результати бесіди.

Прийом відвідувачів – це приватне ділове мовлення, що є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання службових обов’язків.

Під час розмови з відвідувачами керівник має дотримуватись низки щодо культури усного мовлення, зокрема:

- темп мовлення узгоджується із ситуацією розмови, він повинен бути неспішним, але не надто млявим і байдужим;

- тон розмови обирати спокійний, діловий, стриманий. Керівник має уважно слухати, чітко давати поради;

- робити порівняно невелику кількість пауз. Кожна пауза увиразнюватиме сказане. Вона, звичайно, може бути викликана потребою знайти влучне потрібне слово;

- слова вимовляти виразно, але менш старанно, ніж при публічному мовленні. Надмірну ретельність в артикуляції сприймають як вияв агресивності, нетерпимості, бажання якнайшвидше «виставити відвідувача за двері»;

- абсолютно відсутні образливі слова-жаргонізми.

Важливим є й вимоги, які ставлять до мовлення та культури поведінки відвідувача.

Людина, яка прийшла на прийом, має назвати себе (прізвище, рід занять, посаду) і коротко викласти суть справи, подякувати за пораду, допомогу. В кабінет керівника не прийнято заходити і сідати без дозволу чи запрошення, а керівникові не личить годинами «тримати відвідувача за дверима», чи не запропонувати йому сісти, чи не провести в кінці розмови до дверей або хоча б подати руку, особливо якщо це літня людина.

Теми рефератів:

1. Організація полілогу.

3. Комунікативна культура оратора.

4. Публічне мовлення.

5. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу.

6. Співбесіда із роботодавцем. Поведінка під час бесіди.

7. Етичні питання використання мобільних телефонів.

8. Етикет телефонної розмови.

Рекомендована література:

1. Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова: Навч. посібник – Донецьк, 2003. – 480 с.

2. Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібник. – К.: Каравела, 2006. – 352 с.

3. Український правопис \ За ред. Є.І. Мазніченко, Н.М.Максименко, К.С.Чайка. – К., 2007.

4. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – К.: 1997

5. Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992

6. Этика делового общения. – К., 1998

Які ви можете назвати слова-звертання?

Пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродію), друзі, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибоко поважний, високо достойний, шановний, дорогий.

З’ясуйте яких неточностей припускається Ваш співрозмовник під час спілкування. запишіть правильні варіанти.

Зустрінемось через пару днів.

Вибачаюсь!

Ви перепутали адрес.

Я задаю вам питання.

До зустрічі слідуючого тижня.

Скажіть, будь-ласка, скільки годин?

По якому ділу Ви до мене.

Дозвольте подякувати Вас.

Я розділяю Ваш смуток.

Дата добавления: 2015-05-10