Майбутнє субкультур

Теорії формування субкультур

Причини формування субкультури

Відмінності між субкультурами

Одні субкультури пов'язані з територією, а інші — ні.

Одні мають систему підготовки нових членів, інші ж — ні.

Одні займаються залученням нових членів, інші — ні.

Одні субкультури ієрархічні, інші ж — ні.

Одні вдаються до повстання, інші — до протистояння або ізоляції.

Групи субкультур формуються через потребу втечі від загалу і намагаються знайти нове значення речей — вони постають з колективної і майже стихійної потреби по-новому визначити щось важливе для суспільства. Люди у пошуках розв'язань знаходять інших із подібними проблемами і починають усвідомлювати, з якою субкультурою вони хочуть себе ідентифікувати. Долучатися до неї чи ні — то справа кожного зокрема. Адже слід зважити на можливість остракізації з боку загалу.

Щоб вирішити суперечності в основній культурі, якщо вона вже не забезпечує наступне покоління дієвою ідеологією, субкультура набирає форми у власній музиці, моді та ритуалах, які здатні творити. Теорія просотування стверджує: напрямки творяться на вершині суспільної структури, а потім «просотуються» на інші рівні. Наприклад, вершиною структури можуть бути модельєри, моделі, рекламні агентства та відомі особистості. Молодь отримує інформацію з телепередач про моду, музичних кліпів та журнальних реклам.

Субкультуру визначають з марксистського погляду у контексті класу.

Субкультуру визначають з марксистського погляду, але без класової структури.

Субкультуру визначають як протистояння гегемонії — це субкультура на вищому рівні.

Пост-структуралісти визначають субкультуру як індивідуальне або групове протистояння. У 70-их роках пост-структуралісти розглядали вищий клас як такий, що горне до себе робітників, і тим мотивує їх разом із нижчим класом ставати заможнішими. З цього і виникла субкультура — щоб вирішити конфлікти між класами. Спільним тут є протистояння домінантній культурі. Якщо культура — це суспільне творіння, відтворення сенсу, значення та свідомости, то домінантна культура мусить бути найпоширенішою культурою — культурою, якій все до снаги.

Процес суспільної реінтеграції відбувається через перетворення субкультури на товар або через інтелектуальну стагнацію. Деякі групи можуть досягти стану, коли вони вважають себе культурою. Ті, що відходять від групи, реінтеґруються у суспільство. В міру того, як споживання альтернативних культур зростає, субкультури вливаються у головне річище. Тож молодь, щоб залишатися іншою, мусить постійно створювати для себе нову ідентичність. Медіа так швидко забезпечують нас величезним масивом інформації, що нові субкультури поглинаються ними майже в самому зародку. Перенасиченість ЗМІ може ліквідувати існування молодіжної субкультури. А це б означало кінець креативності, яка дуже важлива на цьому етапі життя. Культура знову й знову використовує нею створене — те, що колись належало альтернативним субкультурам, відроджується у головному річищі, як от ретро, рейв і панк. За допомогою засобів масової комунікації, наприклад, друкованих медіа та телебачення, домінантна культура включає в себе культуру, яка тільки-но з'являється. Згідно з теорією гегемонії, ті, чия ідеологія домінує, постійно забезпечують загальну згоду зі встановленим суспільним порядком. Найпоширеніші суспільні цінності з часом змінюються у міру того, як члени опозиційних другорядних груп включаються до домінантної культури. Таким чином, зазвичай без жодних збоїв, підтримується суспільний порядок, а контроль домінантної групи якщо і змінюється, то поступово. Внаслідок розвитку поняття гегемонії, виникла концепція залишкової та культури, яка тільки-но з'являється:

Залишкова культура — це витвір попередньої суспільної формації, яка залишається частиною домінантної культури, але збереглася як анахронізм.

Культура, яка тільки-но з'являється, містить нові значення, цінності, звичаї та досвід, які можуть бути альтернативними або опозиційними до домінантної культури.

Домінантна культура ефективно всотує ці культури до гегемонної — відбувається процес їхнього включення. Інколи, включивши таку культуру, домінантна культура змінюється.

Розглядаючи проблеми загальної типології субкультур виокремлюємо такі субкультурні типи:

‑ родинно-сімейна субкультура, яка є історично першою формою соціальної солідарності людства, що домінувала як основна форма соціальної організації людських груп до їх переходу до територіально-сусідського типу інтеграції. Сутність цього субкультурного типу полягає в тому, що рівень соціальної солідарності, зобов'язань і форм поведінки однієї людини стосовно іншої залежить від рівня їх кровної спорідненості, яка, у свою чергу, регулюється традиціями, що існують у тій локальній (національній) культурі, до якої належить ця людська група;

‑ етнічна субкультура, основний принцип формування якої пов'язаний з тим, що в центрі соціальної солідарності відповідної групи людей знаходиться досвід спільного проживання на суміжних територіях, зручності спільної господарської діяльності та захисту від зовнішніх агресивних чинників. Цей тип субкультури, на думку І. Чупахіної, є значною мірою меморіальним, оскільки ґрунтується на пам'яті про спільне походження та історію людей, що входять до даної субкультури;

‑ демографічна субкультура, в основі якої знаходяться вікові та статеві відмінності, що простежуються всередині груп людей, які спільно проживають. На базі цих відмінностей всередині культури сформувалися специфічні субкультури, орієнтовані на фізичні і духовні особливості різних вікових груп, особливості психології різних статей. Основою соціальної солідарності представників демографічної субкультури є спільність інтересів, форм поведінки, ціннісних установок, соціально-побутових елементів способу життя окремих вікових і статевих груп;

‑ конфесійна субкультура, в основі якої є певна релігія або релігійна течія зі специфічним набором своїх світоглядних і соціальних установок. І. Чупахіна відзначає, що цьому типу субкультури є властивою надзвичайно ефективна психіко-компенсаторна функція. Конфесійна субкультура принципово відрізняється від інших типів культурних підсистем своєрідним способом впорядковування світу і уявлень людини про нього, чітким виокремленням зони сакрального, принципово незбагненної раціональним інтелектом, та зони, категорично забороненої для раціонального осмислення і інтерпретації для людини, не посвяченої до специфічних таїнств клерикалізму;

‑ професійна субкультура, в основі якої знаходяться принципи соціальної свідомості і поведінки, що диктуються особливістю технологій діяльності в тій або іншій професії, зафіксованих в підручниках і навичках професійної підготовки, елементах соціальної етики, соціальної відповідальності за наслідки цієї діяльності, професійних традиціях, статусних ролях, професійній мові тощо;

‑ соціально-станова субкультура, що ґрунтується на ставленні різних суспільних верств до існуючого соціального порядку, який забезпечує політичні, економічні, соціальні, культурні та інші права і свободи особистості;

‑ делінквентна або кримінальна субкультура, орієнтована на свідоме і цілеспрямоване порушення усталених соціальних порядків і суспільної ідеології;

‑ елітарна субкультура, основною функцією якої є продукування соціального порядку у вигляді права, влади, органів легітимного насильства, структури соціальної організації суспільства, ідеології або авторитету, що обґрунтовує і підтримує існуючий соціальний порядок;

‑ дозвільно-ідеологічна субкультура, що характеризується наявністю в певної спільності людей специфічної філософії та прагнень діяльності і вирізняється певним романтизмом, набуваючи тенденцій відриву від панівної культури, орієнтуючись на специфічні прагнення і цінності своїх виразників.

Субкультура є характерною для певних соціальних, демографічних, етнічних груп. В сучасному світі розрізняють такі субкультури:

регіональні (зумовлені певними відмінностями між окремими регіонами країни);

професійні (зумовлені наявністю у суспільстві різних за соціальним статусом груп, що визначає їх соціальні ролі);

етнолінгвістичні (пов'язані із мовними, етнічними особливостями соціальних груп);

релігійні (що створюються у випадку, якщо релігійні норми стають основним елементом культури);

вікові (пов'язані з різними системами цінностей у представників різних поколінь).

Дата добавления: 2015-05-10