IV етап. Практичне застосування одержаних даних. 3 страница

Методика читання наукової літератури має свої особли­вості. Є "швидке" і "повільне" читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання. Побіжний пе­регляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація, і її потрібно ретельно опрацювати або отримати лише загальну уяву. Тобто по­біжний перегляд - це, по суті, "пошукове читання".

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем у руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на берегах.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літера­тури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання - це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпо­тези, які відповідають власному погляду на речі.

Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

- загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

- побіжний перегляд відібраної літератури і система­тизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

- читання за послідовністю розміщення матеріалу;

- вибіркове читання окремих частин;

- виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

а коли не цілком, то хоча б частково стане достовірним знанням.

Експеримент - це метод пізнання дійсності завдяки науково-організованому досліду, апробація знання дослі­джуваних явищ у контрольованих або штучностворених умовах з метою вивчення їх без супутніх обставин. Це такий метод вивчення об'єкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін "експеримент" (від латинського ехрегітепіит - спроба, дослід) означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики -вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення набуває експеримент при вивченні екстремальних умов. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об'єктів матеріального світу. В методо­логічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності. Суттєвою ознакою експерименту є активне втручання дос­лідника в об'єкт пошуку.

Експеримент проводять:

- при необхідності відшукати у об'єкта не відомі раніше властивості;

- при перевірці правильності теоретичних побудов; -при вивченні ступеня впливу активних факторів на

результат дослідження.

За ознаками мети експеримент класифікують на: констатуючий (діагностичний) - явище вивчають в умо-

вах дії існуючих незмінних факторів; формуючий експе­римент є основним видом дослідження, коли проводиться зміна факторів впливу і з'ясовування, завдяки найбільш активним факторам можна досягти бажаних результатів дос­лідження. Можна проводити паралельний експеримент (контрольна група і експериментальна), а може бути послідовний експеримент. Проводиться з одним і тим самим об'єктом, але змінюються умови. Будь-який вид експери­менту буде результативним, якщо його сплановано відпо­відно до вимог вірогідності, надійності, репрезентативності здобутих даних.

Переваги експериментального вивчення об'єкта по­рівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

- під час експерименту є можливість вивчати явище "у чистому вигляді", усунувши побічні фактори, які прихо­вують основний процес;

-в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;

- існує можливість повторюваності експерименту, тоб­то проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожно­му етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактич­ного матеріалу і його первинної систематизації використо­вують методи: опитування (анкетування, інтерв'ювання, тестування), експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (у фізиці, хімії).

Опитування дає змогу отримати як фактичну інформа­цію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети чи плану інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності

Типи та види бібліотек

Важливою теоретичною проблемою бібліотекознавства є розробка типології бібліотек на основі виявлення типових і специфічних ознак, що дозволяють розподілити різноманітну систему бібліотек на групи. Як основні одиниці угруповання бібліотек виступають поняття «тип» і «вид», що означають зразок, модель, різновид, яким відповідає група бібліотек, що мають визначені ознаки. При цьому бібліотеки, згруповані при класифікації за ведучою (основною) типологічною ознакою, називають типами, а створені в процесі подальшої деталізації – видами і підвидами.

Типологія бібліотек відбиває процес розвитку бібліотечної справи, появу і ріст нових бібліотек, ускладнення їхніх функцій, структури, взаємозв'язків і т.д. На початку ХХ ст. більшість вітчизняних бібліотекознавців виділяли три типи бібліотек: масові, наукові і шкільні. І.М. Фрумін за основу групування приймав не читацьке призначення бібліотек, а характер запитів читачів. Він виділяв два типи бібліотек – масові та наукові. У 50-60 р. О.С. Чубарьян диференціював бібліотеки за їх читацьким призначенням, виділяючи два основних типи бібліотек: масові; наукові і спеціальні. І в наш час у бібліотекознавців немає єдиної позиції у визначенні основних типів і видів бібліотек. Соціальне (суспільне) призначення бібліотеки визначає необхідність функціонального підходу до типологізації бібліотек. Цей підхід дозволяє розрізняти бібліотеки, насамперед за характером, змістом, напрямкам роботи.

Призначення бібліотек пов’язане з головними задачами суспільства: вихованням і формуванням нової людини. У ході їх вирішення з одного боку, йде процес подальшого дроблення функцій і структури виробництва, науки, освіти, поглиблення їхньої спеціалізації, що у свою чергу, підсилює диференціацію професій і спеціальностей. Ця тенденція об'єктивно формує потреби в усі більш вузькій області знань. У структурі інформаційних запитів починають усе більш домінувати запити вузькогалузевого типу. З іншого боку, у міру розвитку суспільства підсилюється інтеграційна тенденція, суть якої складається в росту комплексності всіх ланок техніки, виробництва, науки, виховання й утворення людини, у посиленні їхньої взаємодії і взаємопроникнення, у зміцненні їхньої єдності. Бурхлива інтеграція науки, виробництва, утворення і виховання вимагають «комплексних» фахівців, що синтезують різноманітні наукові знання, а також усебічно розвинутих людей.

Сполучення в інформаційних потребах і читацьких інтересах комплексної і вузькоспеціальної тематики правомірно пов’язує типологію бібліотек з диференціацією й інтеграцією, чому відповідають два типи бібліотек – універсальні і спеціальні.

Можна виділити наступні основні типологічні риси універсальних бібліотек: комплексність запитів читачів; універсальність фондів і довідково-бібліографічного апарату за галузевим, типологічним, видовим і віковим складом; регіональна спрямованість діяльності; виконання координаційних функцій бібліотечного обслуговування певної території.

Універсальні бібліотеки створюють можливість задоволення будь-яких інформаційних потреб, зв'язаних із усебічним розвитком особистості. Книжкові зібрання цих бібліотек найбільш значні за кількістю й універсальністю за змістом. Вони комплектують, організують збереження і використання фонду в усіх галузях знання відповідно до соціально-економічних, культурних, природно-географічних, демографічних особливостей регіону. Побудова мережі універсальних бібліотек відповідає адміністративно-територіальному розподілу країни, сприяє розвитку регіональної економіки і культури, широкої пропаганди наукових і культурних досягнень. Універсальні бібліотеки виконують функції центрів координації бібліотечного обслуговування в обласному, районному, міському масштабі і будують свою роботу в сполученні з іншими ланками, не підмінюючи спеціальних бібліотек, а доповнюючи їхню діяльність, головним чином в області загальнонаукової, міжгалузевої, комплексної тематики, а також у галузях суміжних або не забезпечених спеціальними бібліотеками.

Основною типоутворюючою ознакою спеціальних бібліотек вважається задоволення інформаційних потреб, пов’язаних із професійної (наукової, виробничої, навчальної) діяльністю, підготовкою кадрів фахівців для різних галузей народного господарства. Спеціальні бібліотеки, як правило, створюються у відповідності, із прийнятою структурою виробництва, науки, утворення і культури. Функціональний і структурний взаємозв’язок спеціальних бібліотек з науковими установами, підприємствами, проектно-конструкторськими організаціями, навчальними закладами визначає задоволення професійних запитів.

Можна виділити три основні групи спеціальних бібліотек: суспільно-політичного, природничонаукового і прикладного профілю. У свою чергу, усередині цих груп може бути проведена диференціація бібліотек відповідно до їх приналежності (відомча, вищих і середніх спеціальних закладів). Кожна мережа спеціальних бібліотек має свої, тільки їй властиві специфічні задачі, від яких залежать склад читачів, фондів, особливості методів роботи, характер взаємин усередині системи і з іншими системами (наприклад, інформаційними).

Основним джерелом інформації вчених – суспільствознавців є книга, журнал, газета, що і переважають у фондах спеціальних бібліотек суспільних наук. Цим вони відрізняються від спеціальних технічних бібліотек, у фондах яких технічні звіти, деякі види офіційно-відомчих видань, креслярсько-конструкторської документації, стандарти, держстандарти, галузеві стандарти й ін. нерідко вважаються більш важливим чим книги, тому що дозволяють оперативно інформувати читачів. Закономірною є також наявність у бібліотеках мистецтвознавчого і філологічного профілю друкованої графіки, нот, рукописів.

Спеціальні бібліотеки з гуманітарних науках відрізняються від інших спеціальних бібліотек, насамперед, технічних, і тим, що в їхніх фондах велике місце займає «стара література». Наукові публікації по багатьом галузям гуманітарних наук довше не втрачають своєї цінності, чим публікації з природних і технічних науках.

Використовуючи інші другорядні ознаки, з числа наукових, науково-технічних, технічних і навчальних бібліотек можна виділити групи за відомчою приналежністю (наукові бібліотеки АН, наукові і науково-технічні бібліотеки галузевих міністерств, бібліотеки системи утворення).

Бібліотеки вищих навчальних закладів, центральні наукові бібліотеки АН за складом фондів наближаються до універсальних, однак за своїм соціальним призначенням – це спеціальні бібліотеки. Відбувається, таким чином, інтеграція функцій бібліотек різних типів і видів. Наукова типологія бібліотек повинна виходити з рухливості граней, що розділяють бібліотеки, враховувати знову виникаючі перехідні і проміжні типи і види бібліотек, передбачати і визначати напрямки їхнього можливого розвитку, перехід від одного виду до іншого, поява нових видоутворень.

Обслуговування читачів у бібліотеці включає два основні види взаємопов’язаної діяльності: документно-інформаційну (видачу первинних та другорядних документів) та соціально-комунікативну (організацію між особистого спілкування читачів у бібліотеці). Вони спрямовані на надання читачам сукупності бібліотечних послуг, що містить три відносно самостійних класи: документаційні, комунікативні та послуги бібліотечного сервісу.

Бібліотечні фонди: основний і довідковий.

Бібліотечний фонд – систематизоване зібрання творів друку та інших документів, підібраних у відповідності до завдань бібліотеки і потреб її читачів. Протягом багатьох століть історії бібліотечної справи збирання книг називалося просто бібліотекою. Це пояснюється тим, що саме слово «бібліотека» вживалося у буквальному розуміння – «зібрання» або «сховище» книг. Поняття «фонд» виникло значно пізніше і в перекладі з французької мови воно означає «основа чого-небудь». На початку ХХ ст. широкого розповсюдження набув термін «книжковий фонд» у зв’язку з перевагою обсягу книг у бібліотеках, але вже наприкінці 30-х років досить часто вживається поняття «бібліотечний фонд». У 60-80-ті роки завдяки працям Ю.В.Григор’єва та Ю.М. Столярова, уточнюється зміст поняття «бібліотечний фонд» його функції і властивості. Цей термін остаточно входить до бібліотечного лексикону.

Бібліотечний фонд (БФ) – це певним чином упорядковане, систематизоване, бібліотечним чином оброблене, розміщене в приміщеннях бібліотеки, розставлене на стелажах і полицях, доступне для читачів зібрання документів. БФ – це твори друку (книги, газети, журнали тощо), а також інші документи (діафільми, мікрофільми, грамплатівки та ін.). Фонд – це не довільно зібрані документі, а підібрані на основі стандартного їх відбору, у відповідності до завдань бібліотеки і потреб її читачів. І, нарешті, БФ створюють не самоцільно, а для широкого громадського користування. Всі ці ознаки характеризують суть БФ і дають можливість відрізними його від фонду архіву, книжкового магазину, музею, бібліотечного колектора тощо.

Фонд тісно пов’язаний з іншими підсистемами бібліотеки: контингентом читачів, бібліотечним персоналом та матеріально-технічною базою установи. Обумовлюючи їх стан, під впливом цих підсистем розвивається й сам фонд. Його обсяг і зміст взаємопов’язаний з контингентом читачів бібліотеки з характером їхніх потреб. Великий за обсягом, але за своїм змістом не пристосований до складу і потреб читачів фонд так само небажаний, як і невелике, але погоджене за змістом зібрання документів. У фонді не має бути видань, не потрібних читачам ні нині, ні у перспективі.

Головні властивості БФ – цілісність, відкритість, множинність, динамічність, інформативність, керованість, кумулятивність, стохастичність, гетерогенність, надійність.

Функції БФ – це система задач, обумовлена його можливостями як інформаційного масиву. У зв’язку з тим що фонди бібліотек різних типів мають різне цільове призначення і специфічно виявляють загальні фондові властивості, вони мають як загальні, так і типологічні, більш того – індивідуальні функції.

Сучасні функції БФ розбиті на дві групи: соціальні і технологічні (організаційні). Найважливіші соціальні функції бібліотеки – бути пам’яттю людства, формувати в читачів широкий світогляд, кращі моральні якості, сприяти загальній і професійній освіті, розвитку всіх галузей науки, виробництва, культури.

БФ характеризуються рядом параметрів, ознак, до основних з яких відносять їх обсяг, повноту, склад і структуру.

Класифікація БФ є єдиної для всіх бібліотек країни. Класи і різновиди фондів взаємозалежні й утворюють специфічну ієрархічну систему. Існує багато способів класифікації бібліотечних фондів, але виділяються тільки два основних види, точніше класи фондів: універсальні і спеціалізовані. Такий розподіл фондів відповідає прийнятій типізації бібліотек. Фонд вважається універсальним, якщо у ньому представлені документи всіх тематичних напрямків, усіх типів літератури (наукової, науково-популярної, навчальної, довідкової, виробничої й ін.) і усіх видів документів. Якщо у фонді відсутній масив документів з якої-небудь теми, типу чи виду документа, то фонд не вважається універсальним. Різниця універсальних фондів масових і наукових бібліотек випливає з різниці їхніх функцій. Універсальним фондам наукових бібліотек притаманна повнота як вітчизняних, так і іноземних документів, що наближається до вичерпного.

Фонд спеціальний орієнтований на задоволення спеціалізованих запитів читачів, необхідний їм для заглибленої розробки вузьких наукових проблем, а тому так само, як і фонди УНБ, підбирається найповніше.

Спеціалізація БФ проводиться за тематикою, галуззю – фонди технічних, сільськогосподарських, медичних і інших бібліотек; за видами документів – фонди патентних бібліотек, бібліотек стандартів, цінників і прейскурантів і т.п.; за цільовим і читацьким призначенням – фонди бібліотек для сліпих, навчальних, довідкових, науково-дослідницького, виробничого характеру.

Фонд складається з взаємозалежних частин – підфондів. Так, у бібліотеці створюються книжковий і журнальний підфонди, підфонди неопублікованих документів і описів винаходів (патентний) та ін.

У практиці формування БФ концентрація інформації в ньому здійснюється двома шляхами. Перший з них – це добір і придбання у фонд окремої бібліотеки з величезного масиву документів, що маються у світі (документного потоку), найбільш цінних з погляду розвитку науки і культури, функцій, задач і профілю бібліотеки, що містять інформацію в найбільш стиснутій, компактній формі. Добір дозволяє фонду мати мінімальний фізичний обсяг і зберегти повноту потрібної інформації. Другий шлях – особливий метод побудови фонду, що складається з двох частин – ядра і сфери. Ядро бібліотечного фонду – це необхідно мінімум документів, що цілком відбиває функції, профіль тип даної бібліотеки. Сюди входять найзначніші видання, що користуються постійним попитом читачів: праці класиків літератури, мистецтва, науки, техніки, що узагальнюють, оглядові роботи, довідники, словники і т.п. Ядро є стабільною частиною фонду, має внутрішню динаміку, постійно поповнюється. Сфера БФ доповнює ядро і містить літературу активного, але не тривалого попиту. Вузькі тимчасові рамки використання – основний критерій приналежності документів до сфери. Сфера є джерелом поповнення ядра: найбільш коштовні, що витримали перевірку попитом читачів у сфері фонду документи переводяться згодом (через 3-4 року) у ядро. Зі сфери періодично виключаються застарілі, непрофільні й інші документи.

Існують досить стабільні в цілому технологія і принципи формування БФ. Моделювання дозволяє створити образ фонду і виявити найбільш раціональний спосіб його формування. Комплектування – процес наповнення фонду документами, його постійного відновлення. Облік документів, їхнє розміщення на бібліотечних полках, розміщення і збереження в приміщеннях бібліотеки відносяться до процесів організації фонду. Керування фондом – це планування роботи з фондом на основі вивчення його розвитку, створення апарата керування фондом, методики прийняття рішень по оптимальному його формуванню.

Бібліотечні каталоги та картотеки

Система каталогів і картотек як одна із форм бібліотечного обліку: організація, ведення, редагування.

Однією із форм індивідуального обліку видань є каталог, що складається з карток відповідно упорядкованих (за алфавітом, таблицями ББК, хронологічно і т. д.). Кожна бібліотека повинна мати систему каталогів і картотек на свої фонди.

Організація каталогів та картотек починається з розробки необхідної документації. Кожна бібліотека розробляє власні документи де використовуються типові або приблизні зразки. Відповідно до специфіки окремої бібліотеки даються уточнення та доповнення.

Основними документами, що регламентують функціонування каталогів і картотек бібліотеки, є “Положення про систему каталогів і картотек Бібліотеки”. В даному документі визначається функціональне призначення системи каталогів, склад і структура, залежність системи каталогів від складу й розміщення фондів, структури бібліотеки, контингенту користувачів і системи їхнього обслуговування.

На кожен каталог розробляється “Положення про каталог (картотеку) бібліотеки”, яке складається з таких позицій:

- загальні положення;

- відомості про призначення і функції каталогу (картотеки);

- відображення в каталозі фондів бібліотеки;

- структура каталогу;

- організація, ведення й редагування каталогу;

- допоміжний апарат до каталогу.

Також в Положенні повинні бути вказані документи, що використовуються в роботі з каталогом: технологічні інструкції, пам’ятки тощо.

Організація каталогу – це складний процес, який включає тісно пов’язані між собою операції:

- документне забезпечення функціонування каталогу;

- матеріально-технічне забезпечення;

- визначення структури й наповнення каталогу;

- оформлення каталогу;

- ведення каталогів і картотек (розстановка карток, вилучення карток, деталізація каталогу та ін.);

- редагування каталогів і картотек: планове й поточне, повне чи вибіркове редагування;

- звіряння фондів з каталогами.

Організація каталогу (картотеки) завершується оформленням паспорта (див. додаток), тобто кожен каталог чи картотека підлягають паспортизації. Тут відображаються відомості стосовно кожного каталогу (картотеки): дата організації; охоплення фондів; оформлення карток; форма та колір роздільників тощо.

На основі даних паспортизації можна виконувати необхідні планові розрахунки, вести облік і контроль роботи з довідково-пошуковим апаратом. В процесі паспортизації уточнюються назви каталогів і картотек, їхній обсяг, інші паспортні дані. Якщо така документація відсутня то проводиться аналіз каталогу на основі якого до паспорта включаються необхідні відомості. Усі відомості заносяться в повній формі без скорочень, чітким розбірливим почерком, друкуються на машинці або оформляються з допомогою комп’ютера. Деякі пункти Паспорта заповнюються підкреслюванням, або виділенням шрифту. Паспорт заповнюється працівником, який відповідальний за ведення саме цього каталогу.

Оригінал паспорта можна розробити самостійно, бо не існує єдиної форми для всіх бібліотек. Цю роботу виконують фахівці, що працюють з каталогами. Щорічно дані Паспорта уточнюються й доповнюються, до них вносяться коригуючі дані щодо обсягу каталогу.

Складання каталогів відбувається за правилами загальної технології бібліотечного опрацювання документів.

На процес обробки документів складається технологічна інструкція “Шлях документа в процесі обробки”. Інструкція повинна враховувати особливості кожної конкретної бібліотеки. В інструкції, як правило, відображають такі питання:

- загальна технологія, організація процесів опрацювання документів, послідовність етапів;

- складання бібліографічних описів;

- систематизація документів;

- перевірка правильності опрацювання документів: редагування бібліографічного запису, індексів систематизації, рубрик абетково-предметного каталогу (АПК), оформлення каталожних карток;

Для підвищення якості обслуговування користувачів і поліпшення інформаційно-пошукових можливостей каталогів застосовується бібліографічне редагування.

Редагування бібліотечного каталогу – це перевірка відповідності структури, змісту і оформлення бібліотечного каталогу вимогам, що до нього ставляться, та усунення виявлених під час перевірки недоліків.

При редагуванні абеткового каталогу виявляються недоліки у правильності розстановки карток і написання заголовків, при редагуванні систематичного каталогу – відповідність змісту документа класифікаційному індексу ББК.

Редагування абеткових каталогів відбувається відповідно до поточних і перспективних планів і є поточним й плановим. Планове здійснюється під час розстановки карток з бібліографічними описами нових видань у каталогах. Виявлені недоліки у розстановці карток, помилки бібліографічного опису, у шифрах відразу виправляються.

Відомо, що різні видавництва по-різному подають прізвища авторів. Тому в каталозі твори одного автора можуть бути роз’єднані. При редагуванні каталогу необхідно зібрати всі твори одного автора в одному місці. Тепер за основу береться український варіант.

Навіть якщо прізвище писатиметься українською і російською мовами однаково, описи видань творів того самого автора можуть стояти в різних місцях тільки тому, що написання імен чи по батькові російською та українською мовами не збігається.

Для того, щоб зібрати твори одного автора в одному місці необхідно дати в алфавітному каталозі посилання від усіх випадків неприйнятої до прийнятої форми написання заголовка індивідуального автора.

Бібліоте́чний катало́г — сукупність розміщених за певними правилами бібліографічних записів на документи, що розкривають склад і зміст фонду бібліотеки або інформаційного центру. Бібліотечний каталог функціонує у картковій або машиночитній формі (електронний каталог), на мікроносіях, а також у формі книжкового видання. Каталоги складаються з карток, що містять відомості про книги, журнали й інші друковані матеріали. Залежно від способу групування карток каталоги бувають: абетковий, систематичний, предметний. У раціонально організованій системі кожний з каталогів розкриває фонд у певному аспекті. Каталоги не дублюють один одного, а доповнюють. Всі каталоги становлять єдине ціле. Створенню каталогів передує бібліографічний опис джерела.

Типи каталогів

Дата добавления: 2015-05-07