Сучасне розуміння системоутворюючої категорії фінансового права

Місце фінансового права в системі права України.

Поняття та об'єктивна зумовленість предмету фінансового права постсоціалістичної держави.

Розуміння фінансового права у пострадянський період (1991-2003 pp.).

Радянська доктрина фінансового права (1940-1990pp.).

Становлення поглядів на сутність фінансового права вітчизняних юристів - фінансистів у дореволюційний період розвитку науки фінансового права

В настоящем, помня о прошлом, опираясь на вечное, строить будущее».

Основные принципы национальной политики в России

• Равенство прав и свобод человека и гражданина независимо от его пола, расы, национальности, языка, отношения к религии, принадлежности к социальным группам и общественным объединениям.

• Запрещение любых форм ограничения прав граждан по признакам социальной, расовой, национальной, языковой или религиозной принадлежности.

• Сохранение целостности и неприкосновенности территории Российской Федерации.

• Равноправие всех субъектов Российской Федерации во взаимоотношениях с федеральными органами государственной власти.

• Гарантия прав коренных малочисленных народов в соответствии с Конституцией РФ, общепризнанными принципами и нормами международного права и международными договорами Российской Федерации.

• Право каждого гражданина определять и указывать свою национальную принадлежность без всякого принуждения.

• Содействие развитию национальных культур и языков народов России.

• Своевременное и мирное разрешение противоречий и конфликтов.

• Запрещение деятельности, направленной на подрыв безопасности государства, возбуждение социальной, расовой, национальной и религиозной розни, ненависти либо вражды.

• Защита прав и интересов граждан Российской Федерации за ее пределами, поддержка соотечественников, проживающих в зарубежных странах, в сохранении и развитии родного языка, культуры и национальных традиций, в укреплении их связей с Родиной в соответствии с нормами международного права.

Список використаних джерел та літератури:

1.Гаврилюк P.O. Предмет фінансового права постсоціалістичної держави:Навчально-методичний посібник. - Чернівці: Рута, 2003. - 72 с.

2.Воронова JI.K. Правовые основы расходов государственного бюджета в СССР. - К.: Вища школа, 1981. - С. 76.

3.Годме П.М. Финансовое право. Пер. с фр. - М.: Прогресе, 1979. — С.42.

4.Халфина P.O. К вопросу о предмете и системе советского финансового права. В кн.: Вопросы административного и финансового права. -М, 1952.-С.194-195.

5.Пацурківський П.С..Співвідношення змісту категорій «обєкт науки фінансового права» та «предмет науки фінансового права»//Науковий вісник Чернівецьеогоуніверситету:Вип.187:Правознавство.-Чернівці:Рута,2003.-С.5- 13.

6.Пацурківський П.С..Дискусійні питання предмету фінансового права//Науковий вісник Чернівецьеого університету:Вип.62:ГТравознавство.- ЧернівціїРутаД 999.-С.26-35.

7.Пацурківський ГТ.С..Співвідношення змісту категорій «обєкт науки фінансового права» та «предмет науки фінансового права»//Науковий вісник Чернівецьеогоуніверситету:Вип.187:Правознавство.-Чернівці:Рута,2003.-С.5- 13.

8.Пацурківський П.С..Дискусійні питання предмету фінансового права//Науковий вісник Чернівецьеого університету:Вип.62:ГІравознавство.- Чернівці:РутаД 999.-С.26-35

1. Становлення поглядів на сутність фінансового права вітчиз­няних юристів - фінансистів у дореволюційний період розвитку науки фінансового права

Наукові погляди на сутність і зміст, межі фі­нансового права пройшли довгу та складну еволюцію, без вра­хування якої, на нашу думку, не можливо всебічно проаналізу­вати та адекватно відобразити сутність фінансового права пост- соціалістичної держави. Адже воно народжується та стверд­жується методом діалектичного зняття з фінансово-правових доктрин, теорій, концепцій минулого, насамперед з радянського фінансового права. Аналіз цих доктрин, теорій та концепцій пе­реконує, що у всі часи в підходах вчених до розуміння фінан­сового права мали місце плюралізм поглядів, різноманітність і навіть протистояння концепцій, наукова полеміка, яка періодич­но переростала в гострі дискусії.

До найбільш дискусійних питань, як правило, належали та продовжують ними залишатися нині наступні проблеми: 1) які саме суспільні відносини належать до сфери фінансового права; 2) які фонди грошових коштів необхідно включати в дану галузь права; 3) яким характером відзначаються фінансово-правові від­носини і чим саме він зумовлений; 4) що являє собою система фінансового права і чим вона зумовлюється; 5) в чому поляга­ють сутність і особливості фінансово-правового методу (чи ме­тодів) регулювання.

Інакше кажучи, в якості основного об'єктивного критерію віднесення правових норм до галузі фінансового права розгля­дався в минулому та продовжує розглядатися нині матеріальний зміст суспільних відносин, що регулюються фінансовим правом - фінансових відносин, однак не всіх, а лише публічних фінан­сів. Всі названі проблеми розв'язувались дослідниками в мину­лому та трактуються сучасними вченими-фахівцями з фінансо­вого права в залежності від того, як вони розуміли публічні фі­нанси. Наше розуміння публічних фінансів визначається принци­пом соціального натуралізму. Воно спирається на новітні досяг­нення науки про фінанси і виходить з того, що фінансові відносини - це відносини з розподілу та перерозподілу валового суспільного продукту і національного доходу. Тобто, що це - розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів.

Проте такої точки зору дотримуються далеко не всі вчені. У всі періоди розвитку науки фінансового права як вітчизняні, так і зарубіжні юристи-фінансисти нерідко саме поняття «фінан­сове право» ототожнювали з фінансами, з фінансово-правовою наукою і навіть з наукою про фінанси. Таке змішування якісно різних категорій - юридичних, економічних, науково-пізнавальних глибоко помилкове. Проте ми були б не об'єктивними, як би не сказали, що таке змішування має певне логічне пояснення (не переплутати з виправданням). Зокрема, методологічним ключем до такого пояснення є те, що «фінансове право» як юри­дична категорія генетично пов'язане з «публічними фінансами» як економічною категорією. При цьому характер їх взає­мозв'язку детермінований діалектикою форми та змісту.

Зокрема, видатний російський вчений кінця XIX - початку XX століть, що дістав в той період широке міжнародне визнання у галузі науки фінансового права, В.А.Лебєдєв, писав, що до фінансів належать не тільки державні доходи та грошові кошти, але й взагалі усі матеріальні та особисті кошти, які держава чи інша публічна влада має в своєму розпорядженні для задово­лення суспільних потреб. Використання державних коштів В.А.Лебєдєв до сфери фінансового права не відносив. З приводу останнього він, зокрема, писав: «...власне застосування, витра­чання коштів... виходить за межі відання фінансової науки... Для фінансового управління функція використання коштів по­лягає тільки у відпуску їх відповідно вимогам, з якими зверта­ються установи».

Інший відомий юрист-фінансист, сучасник В.А. Лебєдєва, 1.1. Патлаєвський до сфери публічних фінансів відносив і витра­чання державних коштів, але тільки виключно по лінії «бюджет - відомство - одержувач бюджетних асигнувань», тобто, ті від­носини, які сучасна наука фінансового права називає «вико­ристанням фондів». Ведучи мову про доходи держави, І.І. Пат­лаєвський мав на увазі не лише грошові кошти, але й різномані­тні натуральні повинності та податки. Зокрема, він включав до сфери фінансового права особисті трудові повинності громадян, наприклад, участь у громадсько-корисних роботах і навіть вій­ськову повинність, які сучасна юриспруденція відносить до сфери адміністративного і конституційного права.

Нерідко до сфери державних видатків, що регулюються фінансовим правом, юристи-фінансисти включали виплату за­робітної плати державним службовцям та пенсій бувшим чино­вникам. Тепер, як відомо, ці відносини регулюються відповідно нормами трудового права і права пенсійного забезпечення. Окремі автори до сфери фінансово-правового регулювання включали навіть так звані «речові потреби», тобто, казенні під­ряди і поставки - те, що в даний час у цивілізованих країнах належить до предмету цивільного права.

Деякі вчені до предмету фінансового права відносили вза­галі все державне майно, як у грошовому, так і в матеріальному вираженні, незалежно від способів його набуття та викорис­тання. При цьому ними робилась оригінальна класифікація та­кого майна: а) майно імператорського двору; б) домени - майно, що покликане за своєю природою приносити дохід державі, на­приклад, державні ліси; в) регалії - поштова, монетна, телегра­фна; г) державні промисли - гірничі, соляні і т.д. Внаслідок цьо­го фінансове право визначалось ними, як сукупність норм, «що регулюють придбання, управління і використання матеріальних ресурсів державою або як «сукупність законів, на підставі яких держава в даний час задовольняє власні матеріальні потреби».

Для всіх без винятку викладених нами вище позицій до­слідників фінансового права спільними з найбільш істотних рис є, по-перше, так званий «широкий» підхід до розуміння предме­ту фінансового права і, по-друге, тлумачення фінансових відно­син, як майнових. Прибічники такого підходу до розуміння фі­нансів і фінансового права в кінці XIX - на початку XX століть, тобто в період розквіту вітчизняного фінансового права, кількі­сно переважали над представниками усіх інших поглядів на пу­блічні фінанси і фінансове право.

Проте вже в той час висловлювались та обґрунтовувались якісно відмінні погляди на предмет фінансового права, що ви­явилися згодом незрівнянно пліднішими та прогресивнішими. Так, уродженець Київщини, найтитулованіший з усіх вчених юристів-фінансистів дійсний член Російської академії наук І. Янжул вважав, що натуральні повинності не належать до пред­мету фінансового права, а є сферою впливу двох інших галузей права - державного та адміністративного. Сферу фінансового права він обмежував тільки відносинами по формуванню держа­вних фондів грошових коштів, тобто, на мові сучасної наукової термінології, він бачив предмет фінансового права у розподіль­них відносинах.

Інший відомий дослідник цієї проблеми А.Свірщевський відзначав, що державні фінанси мали натуральний характер тільки у древні часи. В новий та новітній періоди історії людства вони переважно пов'язані з публічними фондами грошових коштів.

2. Радянська доктрина фінансового права (1940-1990 рр.).

У радянській науці фінансового права з перших же років її становлення та розвитку всупереч об'єктивному процесу значного звуження сфери товарно-грошових відносин в наслідок одержавлення суспільного виробництва методами експропріації, націоналізації та колективізації ще більше посилилась тенденція до ототожнення фінансів тільки з грошовими відносинами. На рубежі 30-х-40-х років XX століття ця тенденція стала домінуючою, а дещо пізніше - пануючою в науці фінансового права. Інші погляди на суспільну природу фінансів та фі­нансового права в цей час по-суті не висловлювались.

Так, І.І.Болдирєв, визнаючи фінансове право як "сукупність законодавчих настанов про фінанси, фінансовий устрій та фінансове управління даної держа­ви", розумів під фінансами гроші або такі матеріальні цінності, які без особли­вих зусиль та труднощів можуть бути переведені в гроші. Цієї ж позиції дотри­мувались, не зважаючи на окремі нюанси у їх поглядах, A.M. Гурвіч, С.А.Котляревський, М.Д. Загрядков. Своїми науковими розробками, як дореч­но зауважив К.С. Бельський, вони підготували ґрунт для створення власне нау­ки радянського фінансового права, підготували підхід від розуміння сфери фі­нансового права як державного господарства взагалі до розуміння його предмета як виключно державних фондів коштів.

Класичний період розвитку радянського фінансового права розпочався у 1940 році, після опублікування статті Ю.А. Ровинського «Предмет радянського фінансового права» та першого радянського підручника з фінансового права. У цих роботах раніше фрагментарні, неповні, безсистемні знання з радянського фінансового права були вибудувані у чітку, внутрішньо-логічну систему категорій та понять, з чітко визначеними межами пред­мету фінансово-правового регулювання та його методом. Це сталося в ході найбільш плідної в довоєнний період дискусії про систему права та систему законодавства, яка відбулася на рубе­жі 30-х-40-х років XX століття.

Тоді ж, у 1940 році, основоположник радянського фінан­сового права Ю.А. Ровинський писав: «Фінансове право в СРСР, як сукупність юридичних норм регулювання відносин у галузі державних фінансів, є самостійною галуззю права, що покли­кана регулювати діяльність соціалістичної держави у сфері пла­нової акумуляції і планового розподілу державних грошових засобів з метою забезпечення будівництва комуністичного сус­пільства». Так було остаточно подолано традиції дореволюційної російської, західноєвропейської, континентальної та англо- американської наукових фінансово-правових шкіл щодо необгрун­товано розширеного тлумачення предмету фінансового права.

Не вніс Ю.А. Ровинський істотних змін у дане визначення фінансового права і в своїй основній науковій праці, опубліко­ваній через двадцять років після цього: «Радянське фінансове право як галузь радянського соціалістичного права є сукупність норм, що регулюють відносини в галузі фінансової діяльності дер­жави з метою виконання її завдань і функцій, спрямованих на по­будову комунізму в СРСР». Більшість з наступних визначень предмету фінансового права, що робились авторами цілого ряду підручників, посібників, монографій і статей, були більш або менш вдалими варіаціями останнього визначення Ю.А. Ровинського. Необхідно підкреслити, що тривалий час в радянській юриспруденції сфера дії фінансового права визначалась голо­вним чином двома елементами - утворенням та розподілом фі­нансових ресурсів держави, а третій її елемент - використання фондів грошових коштів держави - як правило, був відсутнім у цих визначеннях його предмету. Одними з останніх серед відо­мих вчених-юристів визначали сферу фінансового права на основі вищезазначеного підходу В.І. Лісовський та С.С. Алексеев.

Рівно через сорок років після визначення сфери дії фінан­сового права Ю.А. Ровинським його суттєво уточнила та збага­тила одна з учениць цього відомого науковця та педагога, фун­датор української школи юристів-фінансистів Л.К. Воронова. «Фінансове право, - зазначала вона, - це сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, що є частиною національного доходу країни, з метою забезпечення виконання завдань і функцій радянської загальнонародної держави». Вона, таким чином, уточнила зміст поняття фінансової діяльності держави за рахунок включення до нього такого елементу, як використання фондів грошових кош­тів держави, конкретизувала його, а також точніше відобразила у визначенні мету правового регулювання цих відносин, опус­тивши при цьому за межі визначення положення про те, що це - окрема галузь права. Таке визначення фінансового права з часом стало загальновизнаним і внаслідок цього набуло рис класичного.

3. Розуміння фінансового права у пострадянський період (1991-2003 рр.).

В постсоціалістичний період сферу дії фінансо­вого права розширили ще більше, включивши до неї поряд з фі­нансовою діяльністю держави ще й фінансову діяльність органів місцевого самоврядування. Дане визначення із вищезазначеним уточненням нині наводиться майже у всіх підручниках, навча­льних посібниках, наукових виданнях, що оприлюднюються в Україні та інших постсоціалістичних державах. Проте при де­тальнішому аналізі з'ясовується, що наведене вище та усі інші, йому подібні, визначення предмету фінансового права мають недоліки онтологічного та методологічного характеру.

Головним недоліком такого підходу до визначення пред­мету фінансового права - тільки зазначенням його меж - є те, що він є нічим не обґрунтованим відступом від загальноприйн­ятого у континентальній системі права критерію поділу права на галузі у відповідності зі змістом суспільних відносин, що ре­гулюються тією чи іншою системою норм права. При цьому вказівка на обсяг предмету правового регулювання не обов'яз­кова у визначенні предмету, хоча в силу традицій, що склались, вона може міститися також.

Наприклад, у статті 1 нового Цивільного кодексу України зазначається, що «цивільним законодавством регулюються осо­бисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), за­сновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майно­вій самостійності їх учасників». При цьому уточнюється, що «до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкування однієї сторони другій сторо­ні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне зако­нодавство не застосовується».

Сучасна доктрина адміністративного права під предметом цієї галузі норм права розуміє «суспільні відносини управлінсь­кого характеру», що складаються у сфері організації та функціо­нування виконавчої влади, державного управління та місцевого самоврядування, а також в процесі внутрішньо-організаційної та адміністративно-юрисдикційної діяльності інших державних органів.

При традиційному підході до визначення предмету фінан­сового права тільки через вказівку на його межі, як уже зазнача­лося вище, залишаються не розкритими сутнісні риси власне предмету фінансово-правового регулювання — публічних фінан­сів. У радянський період, коли майже усе приватне було зни­щено і тотально панувала суспільна власність на засоби вироб­ництва та його результати, а приватний сектор складав мізерну долю процента у всьому валовому внутрішньому продукті, гро­шові ресурси переміщались з фонду у фонд, не залишаючи од­ного і того ж власника - державу. Тобто, питання, правомірно чи ні здійснюється таке переміщення грошових ресурсів, мало другорядне значення.

Таким чином, розуміння предмету фінансового права пройшло тривалу і складну еволюцію, у різні періоди воно було різним. Воно зумовлювалось насамперед розумінням суті та ро­лі публічних фінансів у житті суспільства, ролі об'єктивних та суб'єктивних факторів у суспільному прогресі, нарешті, розу­мінням права як феномену суспільного життя. Розуміння пред­мету фінансового права, що склалося у соціалістичний період розвитку суспільства, не може бути механічно перенесене у но­вий період суспільного розвитку без шкоди для держави, орга­нів місцевого самоврядування та суспільства в цілому.

В постсоціалістичний період, в порівнянні з попереднім історичним періодом, ситуація у сфері публічних фінансів, зок­рема, та фінансів в цілому докорінно змінилася. Питома вага валового продукту, що виробляється у суспільному секторі, рі­зко скоротилась та продовжує зменшуватись, а питома вага сус­пільного валового продукту, що виробляється в приватному сек­торі, навпаки, стала переважаючою та дальше продовжує зрос­тати. Держава опинилась в ситуації, коли поступово, проте не­ухильно звужуються її можливості протиправно зловживати природними правами та законними інтересами приватних влас­ників при формуванні публічних фондів грошових коштів, коли фінансове законодавство держави об'єктивно змушене у все бі­льшій мірі втілювати її природне фінансове право.

Що ж саме є предметом фінансового права постсоціалістичної держави і в чому полягають його сутнісні характеристики та особливості? На це питання, поставлене усім ходом сучасної фі­нансово-правової теорії та практики, вже почали з'являтися деякі нові відповіді та гіпотези. Насамперед деякі дослідники фінансово­го права у ситуації, що склалася, зробили висновок про зникнення єдиного предмету фінансового права, а на підставі останнього - про розпад галузі фінансового права на галузь бюджетного права, галузь податкового права, деякі інші. Дещо нижче проаналізуємо, на скільки обґрунтований такий висновок. А поки що наведемо приклади ще деяких новацій щодо предмету фінансового права, на нашу думку, також дуже дале­ких від істини. Так, М.В. Карасьова обґрунтовує висновок про те, що «в сучасних умовах досить очевидно проявився майновий характер відносин, що регулюються фінансовим правом». «Сьо­годні стало цілком очевидно, - резюмує вона, - що фінансове право, так же, як і цивільне право, регулює дві групи суспільних відносин. По-перше, воно регулює відносини власності, тобто відносини по володінню, користуванню та розпорядженню май­ном. По-друге, фінансове право регулює відносини по перемі­щенню майнових благ від однієї особи до іншої». Нарешті, М.В. Карасьова підкреслює: «окрім усього іншого, фінансове право регулює відносини власності фізичних осіб та організа­цій. Тобто, наяву не описка відомого вченого, зроблена ним в запалі полеміки, наукової дискусії, а свідома позиція, послідо­вна лінія, обійти мовчанням яку означало б не тільки погрішити проти істини, але й образити неувагою її автора.

У значній частині наукових робіт, у навчальній літературі і навіть в новітніх нормативно-правових актах найвищого рівня продовжує залишатися точка зору на предмет фінансового права як на відносити владні. Наприклад, в Податковому кодексі РФ, прийнятому в 1998 році, відзначається, що: «Законодавство про податки і збори регулює владні відносини...»

Щоб правильно відповісти на питання, чи настільки змі­нився у даний час предмет фінансового права, що він став кон­курувати з предметом права цивільного і адміністративного права, на нашу думку, необхідно насамперед з'ясувати питання, чим же в дійсності є публічні фінанси, в чому саме полягає їх суспільна природа та історичне призначення, місце у суспіль­ному прогресі та в системі фінансового права зокрема.

4. Поняття та об'єктивна зумовленість предмету фі­нансового права постсоціалістичної держави.

Аналіз літера­тури про публічні фінанси з неминучістю засвідчує, що і в науці про фінанси є чимало дискусійних, спірних проблем. Проте пи­тання про сутнісні характеристики фінансів наукою про фінанси уже розв'язано. Зокрема, у відомому підручнику з фінансів під редакцією Л.А. Дробозіної підкреслюється: «Фінанси відрізня­ються від грошей як за змістом, так і за функціями, що викону­ють. Гроші - всезагальний еквівалент, з допомогою якого на­самперед вимірюються затрати праці асоційованих виробників, а фінанси - економічний інструмент розподілу та перерозпо­ділу валового внутрішнього продукту і національного дохо­ду, знаряддя контролю за утворенням та використанням фондів грошових коштів. Головне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забез­печити не тільки потреби держави і підприємств у грошових засобах, але й контроль за використанням грошових ресурсів». Такої ж точки зору на фінанси дотримуються й інші відомі фа­хівці науки про фінанси.

Французький класик науки про фінанси і науки про фі­нансове право П.М. Годме ще у XX столітті звернув увагу на те, що у суспільстві з ринковою економікою паралельно існують дві сфери фінансів - державні фінанси і приватні фінанси. «Іно­ді видається доцільним, - писав він, - допускати деяку аналогію проблем державних фінансів і проблем приватних фінансів з метою їх найкращого та найголовнішого розв'язання» Водно­час, аналізуючи фінанси французького суспільства, де державні і приватні фінанси давно досягли класичних форм зрілості - в Україні та інших постсоціалістичних країнах цього ще немає - він писав: «В жодному випадку не слід забувати про фундамен­тальну відмінність між державними і приватними фінансами. Основна відмінність між ними зумовлена тим фактором, що стан приватних фінансів і динаміка приватних фінансів залежать від законів ринкової економіки. Так, попит і пропозиція на рин­ку зумовлюють визначення розміру процентної ставки. Стан же і динаміка державних фінансів визначаються рішеннями держа­ви і діями публічної влади».

Він дав розгорнуту характеристику відмінностей приват­них фінансів від державних, які можна звести до наступних:

1. Приватні фінанси зорієнтовані на одержання прибутку. Державні фінанси, навпаки, є засобом задоволення так званого загального інтересу. Це найголовніша, сутнісна відмінність цих обох типів фінансів, якою зумовлюються і всі інші їх відмінно­сті між собою.

2. Держава може в примусовому порядку забезпечити собі прибутки шляхом запровадження податкової системи, в той час як застосувати примус до самої держави неможливо. Приватні особи не можуть в примусовому порядку забезпечити власні прибутки і, відповідно, можуть виявитись неспроможними ви­конати свої зобов'язання.

3. Державні фінанси пов'язані з державною грошовою си­стемою, тоді як грошова система не залежить від волі приват­ного власника, який є розпорядником власних фінансів.

4. Розмір державних фінансів незрівнянно більший, ніж розмір фінансів будь-якого приватника, окремо взятого. «Цих відмінностей цілком достатньо, - резюмує П.М.Годме, - щоб розглядати фінансове право як самостійну науку, яка не дивля­чись на свій зв'язок з приватними фінансами, чітко відмежову­ється від останніх».

З вище викладеного очевидно, що фінанси - це не просто грошові, а розподільні і перерозподільні суспільні відносини, які опосередковуються, реалізуються з допомогою грошей, що між фінансами публічними та фінансами приватними наявні прин­ципові відмінності якісного характеру, що безпосереднім об'єк­том правового регулювання публічної влади є не усі фінансові відносини, а лише та частина з них, поява якої історично зумо­влена виникненням публічних потреб, тобто публічні фінанси.

Публічні фінанси на даному етапі розвитку цивілізації, будучи нерозривно пов'язаними з існу­ванням власне держави, не дивлячись на свій об'єктивний хара­ктер, проявляються не інакше, як у формах, визначених держа­вою. Тобто, держава, враховуючи суспільні потреби, які завжди детерміновані рівнем розвитку продуктивних сил, масштабами державної діяльності, соціальними завданнями на відповідному етапі розвитку і т.д., надає фінансовим відносинам, що об'єк­тивно народжуються, адекватні правові форми. Вона з допомо­гою права встановлює конкретні види платежів (податків, збо­рів, мита) і порядок їх зарахування в державні грошові фонди, визначає напрями використання фінансових ресурсів, принципи їх розподілу і т.д. Інакше кажучи, вона здійснює це з допомогою фінансового права.

Отже, матеріальним предметом фінансового права ви­ступають публічні фінанси, які є за своєю суттю розподіль­ними та перерозподіленими суспільними відносинами, або, інакше кажучи, розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів. Це відносини не грошові, хоч без посередництва грошей вони не можливі в принципі. Це відноси­ни не владні, не управлінські суспільні відносини, тому що сен­сом, змістом фінансових відносин є не підпорядкування волі одного суб'єкта - державі волі іншого суб'єкта, наприклад, пла­тника податків, а розподіл та перерозподіл суспільних благ. На­решті, це не відносини власності, а відносини з приводу розпо­ділу та перерозподілу частини приватної власності задля задо­волення загального, публічного інтересу.

Таким чином, фінансове право можна визначити, як систему норм права, що регулюють розподільні, перерозподільні та контрольні відносини у сфері публічних фінансів з метою створення суспільних, державних, муніципальних та суспільних (недержавної та не комунальної форми власності) фондів грошових коштів для задоволення загальних, спільних для всіх, суспільних потреб.

Таке розуміння предмету та змісту фінансового права, на нашу думку, найбільш адекватно відповідає його справжній су­спільній природі. З його позицій стає можливим вирішити також усі інші вузлові дискусійні питання сучасної теорії і практики фінансово-правового регулювання, про систему фінансового права та системоутворюючі фактори, про місце фінансового права в системі галузей права, про системоутворюючу категорію науки фінансового права та інші.

У відповідності з принципом соціального натуралізму межами фінансо­вого права є природні межі публічних фінансів, тобто, завжди і всюди фінан­совим правом повинні регулюватися усі без винятку розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів, оскільки усі їх види без жодного винятку належать до єдиного предмету фінансового права. Не поширювати дію фінансового права на якусь частину публічних фінансів означало б прирікати їх на хаотичність, аморфність, не надати їм відповідної правової форми далеко не в повному обсязі і не в публічних інтересах використати їх внутрішній потенціал. І навпаки - поширювати дію фінансового права на інші сфери суспільних відносин - владні, майнові, відносини власності, на приватні фінанси і т.д. - означало б застосувати до цих природних, об'єктивних за змістом відносин не­адекватну правову форму, яка у кожному аналогічному випадку вступала б в антагонізм з невластивим їй змістом, деформувала б цей зміст, спотворюючись при цьому сама, приносила б для суспільства замість прогресу і задоволення його інтересів найрізноманітніші проблеми та катаклізми.

Класичним прикладом останнього може бути фактичне та юридичне одержавлення у бувшому СРСР грошових коштів колгоспів та інших кооператив­них організацій. Здійснене під лозунгом створення умов для перетворення всіх форм власності в країні в одну форму - державну, воно було за своєю суттю не­правомірним розширенням юрисдикції не власника (держави) на об'єкти чужої власності, з одного боку, та адекватним обмеженням природних прав істинного власника - колгоспів на об'єкти їх власності, з іншого боку. І хоча це фактичне захоплення бувшою радянською державою чужої власності відбулося за допо­могою відповідних юридичних форм та актів, легально, воно ще раз підтвердило істинність положення про детермінованість правових відносин, похідних за своєю природою, економічними відносинами як базисними.

Внаслідок цього волюнтаристського включення грошових коштів колгос­пів до складу державних фінансів не принесло користі ні державі, ні колгоспам. Навпаки, різке обмеження самостійності колгоспів у використанні власних грошових коштів, а нерідко повна відсутність такої самостійності стали однією з головних причин різкого погіршання їх фінансового стану, що в свою чергу зумовило необхідність невдовзі розпочати широкомасштабне надання держа­вою цим де-юре самостійним суб'єктам господарювання регулярної грошової допомоги у формі субсидій на сільгосппродукцію, прямих бюджетних інвести­цій у колгоспний сектор економіки, багаторазового списання державою боргів колгоспів за банківськими кредитами тощо. Всі перераховані фактори не зміц­нили державні фінанси, як очікувалось в первісному задумі, а навпаки, ще бі­льше послабили їх, а в сукупності з іншими причинами зумовили їх повне фіас­ко.

Це закономірний наслідок державного волюнтаризму у сфері фінансової політики, оскільки сам факт існування держави фінансових відносин не поро­джує. Фінанси, як і держава, є об'єктивним результатом всього суспільного роз­витку, з'являються історично приблизно одночасно, виступають одне по відно­шенню до іншого у певному розумінні слова певним наслідком та причиною водночас. Перебільшення або ж недооцінка ролі держави у розвитку фі­нансових відносин в однаковій мірі методологічно хибні, а практично шкідливі та небезпечні.

5. Місце фінансового права в системі права України.

Система фінансового права завжди детермінується системою публіч­них фінансів, що складаються з окремих якісно виокремлених в силу свого місця у розгалуженому та складному ланцюгу розподільних відносин ла­нок цільної сфери публічних фінансів, які, не дивлячись на це, залишають­ся за своєю об'єктивною економічною суттю єдиними, однорідними. Цей висновок багаторазово обґрунтований та підтверджений відомими вченими-фінансистами, що належать до різних історичних періодів та наукових шкіл, дозволяє поставити під сумнів достовірність твердження Д.В.Вінницького про "відсутність системи однорідних відносин, правове регулювання яких могло б здійснюватись єдиним методом та подібними правовими засобами"². В дійснос­ті усе з точністю до навпаки, предмет фінансового права характеризується саме однорідністю, внутрішньою системністю економічного змісту суспільних від­носин. Тому, якщо залишатися на позиціях предметної зумовленості кожної з галузей права, у відповідності з принципом соціального натуралізму не­обхідно визнати єдність фінансового права як класичної галузі права.

Природно, в силу багатьох об'єктивних факторів фінансові системи різ­них держав не ідентичні, а інколи істотно відрізняються між собою. Наприклад, у РФ як федеративній державі є фінанси суб'єктів федерації, в той час як в Україні як державі унітарній такої ланки у державних фінансів не має. Основ­ними ланками публічних фінансів у РФ та в Україні в даний час є: бюджет, ці­льові бюджетні фонди, позабюджетні публічні фонди, податки, фінанси соціа­льної сфери, державне майнове та особисте страхування, державні і муніципа­льні кредити, фінанси державних і муніципальних підприємств та деякі інші³. У відповідності з цими ланками фінансових систем обох держав як економічним змістом утворюються згідно принципу соціального натуралізму фінансово-правові інститути як адекватна їм правова форма. Єдина за економічним зміс­том фінансова система не може детермінувати утворення декількох якісно різнорідних галузей права.

На жаль, деякі теоретики права, поспішаючи стати першовідкривачами, проголошували та продовжують проголошувати виникнення на основі публічних фінансів у якості самостійних основних галузей бюджетного права та фі­нансового права. Зокрема, Д.В.Вінницький пише: "В даний час...Податкове і бюджетне право наділені властивостями, внутрішньо притаманними, самостій­ним галузям права". В іншому місці цієї ж роботи він висловлює ще більш чіт­ку позицію, називаючи "податкове і бюджетне право самостійними основними галузями". Так і напрошується до автора цих оціночних міркувань за­питання, в чому ж дійсно він бачить якісну відмінність предметів цих, з дозволу сказати, "галузей права", якщо податки і бюджет є різновидами перерозподільних відносин у сфері публічних фінансів?

Проявляючи непослідовність, на наступній сторінці даної ж монографії Д.В.Вінницький робить висновок "про комплексність фінансового права на су­часному етапі". "Комплексність фінансового права, - пише він, - проявляється у декількох факторах: 1) у відсутності загальних фінансово-правових положень фундаментального характеру, закріплених у позитивному праві (загальній частині); 2) у відсутності дієвої системи закріплених у законі галузевих принципів, категорій та юридичних конструкцій, що в однаковій мірі використовувалися б у правових утвореннях, які традиційно включаються у фінансове право; 3) у відсутності системи однорідних суспільних відносин, правове регулювання яких могло б здійснюватися єдиним методом та подібними правовими засоба­ми; 4) в наявності ознак правової автономії у найбільш крупних підрозділів, що традиційно включаються у систему фінансового права (тобто податкового і бю­джетного права); 5) у відсутності єдиної системи фінансово-правових джерел, що знаходить свій прояв не лише у відсутності російського фінансового кодек­су, але й взагалі будь-якого спеціального законодавчого акту, що стосувався б фінансів загалом та в цілому".

Про невідповідність дійсності аргументів, наведених під номерами 3 і 4, зазначалося вище. Аргументи 1, 2 і 5 зовсім не стосуються сутнісних, систе­моутворюючих галузь фінансового права об'єктивних факторів, а є за своїм змістом довільним набором фрагментарних суб'єктивних вражень про суще та належне у змісті фінансового права їх автора. Наведені аргументи не тільки є недостатніми для таких кардинальних висновків, як визначення предмету галузі права, її системи і т.д. Ці аргументи в більшості своїй не наукові, не відобра­жають сутнісних рис об'єкту пізнання. Фінансове право в дійсності є не надгалузевою системою, покликаною забезпечити, — як пише Д.В.Вінницький, — ефективну взаємодію і координацію самостійних галузей (податкового і бю­джетного права) та деяких правових інститутів, що охоплюються ним", не комплексною галуззю права, а однією з класичних галузей російського права, системи права України, системи права інших постсоціалістичних держав і регулює, як уже відзначалось вище, розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів.

За­стосування принципу соціального натуралізму до фінансового права дозволяє також логічно завершити довготривалу дискусію про місце фінансового права в системі позитивного права тієї чи іншої країни. До числа дискусійних питань місця фінансового права в системі права постсоціалістичних держав, що мають особливо важливе методологічне значення, на нашу думку, на­лежать наступні: а) про характер галузі фінансового права - фі­нансове право «надгалузеве утворення», класична галузь права чи взагалі не є самостійною галуззю права?; б) про час і способи виникнення фінансового права як галузі права; в) чи не зникає фінансове право як окрема галузь права у зв'язку з бурхливим розвитком бюджетного і фінансового права?

На перше із вище зазначених питань нами уже дано аргу­ментовану відповідь про те, що фінансове право об'єктивно на­лежить до числа класичних галузей позитивного права постсоці­алістичних держав. Продовжувати дискусію з даного питання може лише людина, яка свідомо або в силу інших обставин не враховує наявних об'єктивних реалій чи дотримується традицій певної наукової школи, що склалися раніше. В якості прикладу останнього твердження можна навести вислів уже згадуваного нами П.М.Годме про публічне право: «Публічне право, - пише він, - традиційно ділиться на дві галузі: конституційне право, яке містить норми, що регулюють діяльність державних органів, які приймають політичні рішення; адміністративне ораво, що включає правові норми, які регулюють діяльність органів вико­навчої влади у сфері управління. Що стосується фінансового права (виділено мною - П.П.), то воно доповнює ці дві галузі». В даному випадку детальну полеміку з автором наведених мір­кувань вважаємо зайвою. Відзначимо тільки, що усі названі га­лузі права - конституційне, адміністративне і фінансове - мають в якості предметів свого регулювання якісно відмінні суспільні відносини, на що до певної міри звернув свою увагу і сам П.М.Годме. Вже в силу цього фінансове право не в змозі допов­нювати ні конституційне право, ні право адміністративне.

Також не складає особливих труднощів, на нашу думку, і друге питання - про час і способи виникнення фінансового пра­ва. Тим не менше тривалий період воно залишалося диску­сійним, а до певної міри не втратило свого дискусійного харак­теру по даний час. Зокрема, пів століття тому, у 1952 р, Р.О.Халфіна висловила припущення, що фінансове право виді­лилось з державного права та адміністративного права і внаслі­док цього пізніше набуло якостей самостійної галузі права. Та­ку позицію поділяли Б.М.Іванов, М.І.Піскотін, С.Д.Ципкін. В даний час аналогічної позиції дотримується М.В.Карасьова, яка, зокрема, пише: «Фінансове право, на відміну від конститу­ційного та адміністративного, з'явилося значно пізніше, оскі­льки виділилося з названих галузей та з фінансової науки в са­мостійну галузь у зв'язку зі специфікою об'єкта правового регу­лювання та його суспільним значенням».

В 1976 р. В.В.Бесчеревних зробив висновок про те, що фінансове право не виділялося з інших галузей права, а виникло відразу ж як самостійна галузь поряд і водночас з державним правом та адміністративним правом. В полеміці з Р.О.Халфіною В.В.Бесчеревних сформулював своїм опонентам два наступних запитання: 1) коли саме відбулося виділення фінансового права з інших галузей права та 2) в чому саме проявилося це виді­лення? Оскільки на поставлені запитання жоден з опонентів не дав ніякої відповіді; В.В.Бесчеревних дійшов висновку, що в дійсності ніякого «виділення» фінансового права не було і що в якості самодостатньої галузі права фінансове право існує з мо­менту своєї появи на світ. На момент появи галузі фінансового права В.В.Бесчеревних не вказує.

А.І.Худяков у 1995 р. посилює аргументацію зробленого В.В.Бесчеревних висновку: «...Звідси, - пише він, - держава, її фінанси і фінансове право, будучи атрибутами одне відносно іншого, з'являються практично одночасно». Ми цілком і повні­стю поділяємо висновок А.І.Худякова про історичний час вини­кнення фінансового права як явища суспільного життя, запере­чуючи при цьому атрибутивність держави і публічних фінансів. Обидва ці явища є самостійними феноменами суспільного про­цесу, хоча й тісно пов'язаними один з одним. «Про те, що фі­нансове право не виділялося з інших галузей права, а виникло водночас з виникненням держави», - пише і О.М.Горбунова. Не співпадіння часу виявлення наукою фінансового права з ча­сом його дійсної появи, наявність різноманітних думок вчених з даного питання зовсім не означають, що протягом усього попе­реднього періоду суспільного розвитку фінансове право не існу­вало взагалі чи було складовою частиною якоїсь іншої галузі права. Останнє засвідчує лише недостатність пізнання наукою фінансового права зокрема та юриспруденцією в цілому ключо­вих методологічних проблем теорії фінансового права та фінан­сово-правової практики.

Сама постановка питання про виділення фінансового пра­ва з права конституційного чи права адміністративного чи з того й іншого одночасно методологічно хибна, суперечить принципу соціального натуралізму, оскільки в кожної з цих галузей доко­рінно відмінні, свої предмети правового регулювання. Це з точ­ки зору науки; Водночас історія фінансового права багатьох держав, в т.ч. історія вітчизняного фінансового права містить безліч прикладів, коли тривалий час фінансово-правові відноси­ни в силу найрізноманітніших причин помилково відносились до сфер права державного, адміністративного права чи того та іншого водночас. Відновлення наукової істини в такому випадку у формі обґрунтування галузевої самостійності фінансового права і створило ілюзію виділення фінансового права з інших галузей права.

На питання, чи не зникає фінансове право як окрема га­лузь позитивного права у зв'язку з бурхливим розвитком най­крупніших інститутів цієї галузі права - бюджетного права та фінансового права - нами уже обґрунтовано відповідь: ні, не зникає, оскільки в основному, в сущому те й інше відображає перерозподілені відносини у сфері публічних фінансів. Відмін­ності між бюджетом і податками як ланками публічних фі­нансів мають не якісний характер, а стосуються виключно особливостей та форм прояву. Тому немає потреби створю­вати дві галузі фінансового права, які відрізнялися б між собою не онтологічними рисами, а другорядними деталями. Крім того, таке методологічно хибне розв'язання проблеми ще більше розбалансувало б і без того відмінні режими фінансового правового регулювання різних ланок єдиної системи публічних фінансів, що й без цього з надлишком має місце у різних інститутах фі­нансового права.

Дата добавления: 2015-05-10