Правовий захист особи. 1 страница

Державний службовець, посадова особа.

Державний службовець — працівник державної організації, установи, підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові функції на професійних засадах на основі трудового договору (контракту), що одержує заробітну плату з державних коштів відповідно до займаної посади і підкоряється службовій дисципліні.

Власне (безпосередні) державні службовці — особи, що мають виконавчо-розпорядницькі повноваження від імені держави.

Ознаки державного службовця як професіонала управління:

• має інформацію як особливий предмет праці, за допомогою якої впливає на тих, хто управляються (обслуговуються);

• працює оплатно (одержує заробітну плату);

• працює в інтересах тих, хто оплачує роботу;

• працює на професіональній основі, обіймаючи посади відповідно до кваліфікації та досвіду.

Обсяг і порядок використання державним службовцем владних повноважень фіксуються в юридичному документі — посадовій інструкції, штатному розкладі та ін.

Залежно від характеру здійснюваних функцій державних службовців можна поділити на: керівників; спеціалістів; технічний персонал; допоміжний персонал.

Працівники комерційних організацій зайняті в приватному секторі; їх колективи називають, як правило, персоналом.

Особа, що здійснює трудові функції на основі трудового договору (контракту) у приватному секторі, одержує плату за свою працю залежно від прибутку недержавної, комерційної організації.

Особливою групою службовців державних органів, підприємств, установ, працівників недержавних (комерційних) організацій є посадові особи.

Посадова особа — фахівець з управління, що обіймає посаду в державному органі, підприємстві, установі, комерційній організації і постійно або тимчасово виконує організаційно-розпорядчі та інші функції, пов'язані з владним впливом на підлеглих і зі здійсненням юридичне значущих дій, спрямованих на породження, зміну чи припинення правовідносин.

Ознаки державної посадової особи:

1) виконує функції публічного характеру;

2) є юридичне наділеною державно-владними повноваженнями;

3) має право видавати правові акти, обов'язкові для інших осіб (підлеглих і/або не підлеглих по службі);

4) виступає носієм і представником державної влади;

5) може бути притягнена до підвищеної юридичної відповідальності.

У Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян» закріплено право громадян на оскарження дій посадових осіб державних органів і громадських організацій. У ст. 55 Конституції України наголошується, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Класифікація посадових осіб держави може бути різною. Категорії посадових осіб залежно від їх статусу.

1. Недержавні службовці, що обіймають державні посади і мають владно-розпорядчі повноваження щодо осіб, не підпорядкованих по службі (представники влади). Це вищі посадові особи (суддя, прокурор та ін.). їх статус визначається Конституцією та іншими законами.

2. Державні службовці, тобто особи, що перебувають на службі в державних органах та їх апараті. Вони діють відповідно до Закону України «Про державну службу», інших законів про організацію і діяльність окремих державних органів.

3. Особи, що обіймають керівні посади в органах управління державних органів і організацій (глави міністерств, відомств та ін.).

4. Особи, що мають виборчий мандат (депутати, Президент). Категорії посадових осіб залежно від обсягу посадових повноважень:

— повноваження яких мають внутрішньо-організаційний характер

— повноваження яких мають публічний характер, тобто поширюються за рамки державних органів на організації і громадян, безпосередньо не підпорядкованих їм по службі

— наділені повноваженнями застосовувати засоби примусу щодо осіб, їм не підпорядкованих.

Посадовими особами в комерційних організаціях (господарських товариствах) України не можуть бути:

• члени виборних органів громадських організацій;

• військовослужбовці;

• посадові особи органів прокуратури, суду, служби державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату;

• посадові особи органів державної влади і управління, покликані здійснювати контроль за діяльністю комерційних організацій.

Вищою посадовою особою в Україні є Президент.

68. Державна служба та її види.

Державна служба - урегульована законодавством професійна діяльність осіб, котрі обіймають посади в державних органах, підприємствах, установах щодо практичного виконання завдань і функцій держави. Державна служба може бути поділена на два види:

1) цивільна служба - а) в державних органах законодавчих, виконавчих, судових та ін.) та їх апараті (адміністративна служба - керівні ланки, які забезпечують діяльність апарату; патронатна служба - допоміжні ланки, які обслуговують діяльність керівних ланок: помічники-референти, консультанти, прес-секретарі тощо); б) в органах управління державних підприємств, установ;

2) мілітаризована служба (здійснюється зі "зброєю в руках") -а) військова - у Збройних Силах (у сухопутних, ракетних, військово-повітряних, військово-морських військах, військах протиповітряної і протиракетної оборони та ін.). В Україні військова служба здійснюється: 1) за екстериторіальним принципом (шляхом призову); 2) за контрактом (шляхом добровільного вступу); б) воєнізована - правоохоронна, правозахисна (в органах міліції, податковій міліції та ін.).

Проходження державної служби відображається в особистих справах, які веде кадрова служба відповідного державного органу і при переведенні державного службовця на нове місце передає за зазначеним місцем державної служби. На основі поняття "державна служба" виникло поняття "державний службовець".

69. Загальні риси всіх різновидів державних організацій, які входять до складу механізму держави.

Загальними рисами для всіх різновидів державних організацій, які входять до складу механізму держави, є те, що:

-вони є за своєю природою державними інститутами на відміну від самоврядних організацій;

-за їх посередництвом практично виконуються завдання і функції держави;

-вони утворюються за рішенням держави, уповноважених дер­жавних органів;

-вони утримуються за рахунок бюджетних коштів;

-їх працівники як державні службовці мають особливий ста­тус, особливі гарантії зайнятості та соціального захисту.

70. Поділ державної влади.

Принцип поділу влади складається із системи вимог:

1) поділ функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;

2) закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні своїх повноважень, недопустимість втручання в прерогативи один одного і їх злиття;

3) наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу і виключення зосередження всієї повноти влади в одній із гілок;

4) наявність у органів влади взаємного контролю дій один одного і неможливість зміни компетенції органів держави поза-конституційним шляхом.

Принцип поділу влади не є абсолютним. З одного боку, є потреба узгодження і взаємного правового контролю діяльності різних гілок влади. З іншого боку, здійснення судового контролю за законністю діяльності управлінського апарату означає порушення принципу поділу влади, тому що у такий спосіб судова влада втручається у виконавчу. Отже, принцип поділу влади не можна реалізувати повністю.

Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, що має виключне право приймати закони. Відповідно до ст. 75 Конституції України «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України». Назва гілки влади «законодавча» не означає, що, крім основної законодавчої діяльності (законодавча функція), представницькі органи не здійснюють ніякої іншої діяльності.

Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансова, яка реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни. Є засновницька функція, яка здійснюється через участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів. Проте головною особливістю організації та діяльності парламенту є його представницький характер. Парламент можна назвати владою прямого загальнонародного представництва. Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парламенту:

- представницьку,

- законодавчу,

- фінансову,

- засновницьку,

- контрольну.

Виконавча влада -- влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів. Очолює уряд його глава.

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми «стримувань і противаг» як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд).

Судова влада — незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя.

Судова влада здійснюється одноособово суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до суду, а також принципами права.

Таким чином, основні функції судової влади:

• охоронна (охорона прав);

• функція правосуддя (захист, відновлення прав);

• контрольно-наглядова (за іншими гілками влади).

Роль судової влади полягає у стримуванні двох інших гілок влади в рамках права і конституційної законності шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними.

71. Загальна характеристика функцій законодавчої влади

Законодавча влада — це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має виняткові повноваження на прийняття за­конів.

Органами законодавчої влади є парламенти, які в різнихкраїнах називаються по-різному: в США — Конгрес, в Англії - Парламент, у Росії — Федеральні Збори, в Україні — Верховна Рада. Парламент може бути однопалатним (Італія, Швеція тощо) або двопалатним (у федеративних державах — Росії, США, ФРН, а також у деяких унітарних державах — Франції, Польщі).

Головною функцією законодавчої влади є законодавче регу­лювання суспільних відносин, тобто прийняття законів. Так, згідно з Конституцією України Верховна Рада України (парла­мент) визнається єдиним законодавчим органом України. Відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим вва­жається Конституцією України лише представницьким органом. Оскільки парламент є безпосереднім виразником народного суверенітету, народної волі та інтересів, то крім законодавчої він виконує ще дві додаткові функції: 1)установчу; 2) контрольну.

Установча функція законодавчої влади полягає в тому, що парламент формує або бере участь у формуванні уряду, обирає або затверджує на посадах керівників уряду, міністерств, відомств, а також інших вищих державних органів. Наприклад, Верховна Рада України дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, Генерального прокурора та інших керівників централь­них державних органів.

Парламент здійснює контроль за діяльністю підзвітних йому державних органів — уряду, міністерств, відомств (контрольна функція). Так, Верховна Рада згідно з нормами Конституції Укра­їни здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України.

72. Принципи діяльності виконавчої влади

Виконавча влада — це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має прерогативу виконувати прийняті парламен­том закони та інші рішення.

Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах називається по-різному: в США — Адміністрація Президента, в Італії — Рада Міністрів, у Росії — Уряд, в Україні — Кабінет Міністрів. Згідно з Конституцією України вищим органом у сис­темі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.

Основною функцією виконавчої влади є виконання законів. Окрім того, виконавча влада здійснює функцію підзаконного ре­гулювання суспільних відносин, тобто приймає підзаконні нор­мативно-правові акти.

Особливими принципами, на яких здійснюється виконавча влада, є:

· оперативність;

· організація на основі адміністративної підлеглості;

· підзаконність;

· підзвітність перед представницькими органами.

73. Функції судової влади

Судова влада — це відокремлена гілка влади, що має винят­кові повноваження на здійснення правосуддя. Отже, основною функцією судової влади є здійснення право­суддя.

Для функції правосуддя характерні такі важливі ознаки, як виключність та самостійність. Виключність означає, що ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Так, згідно з Конституцією України правосуддя може здійснюватися тільки судом, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допус­кається. Самостійність означає, що суди при здійсненні право­суддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керувати­ся тільки законом.

Наступна функція - контроль ― здійснення конституційного та судового контролю за законністю та обґрунтованістю рішень і дій державних органів ті посадових осіб. Особливого значення судовий контроль набуває у сфері кримінального судочинства. Особи можуть оскаржити в суд постанову про відмову у порушенні справи, санкцію прокурора на арешт

Функції судової влади поділити по основних напрямах її діяльності:

1. Функція правосуддя.

2. Конституційний контроль.

3. Контрольна функція.

4. Дозвільна функція.

5. Організаційна функція.

6. Кадрова функція.

7. Інформаційно-статистична функція.

8. Роз’яснююча функція.

9. Функція обрання міри запобіжного заходу у вигляді арешту.

10. Функція звільнення від покарання і направлення для відбуття покарання.

11. Функція звернення до виконання рішень суду і контроль за його виконанням.

74. Поняття та ознаки громадянського суспільства

Громадінське суспільство – це суспільна структура, що являє собою це сукупність громад­ських інститутів, які сформовані на добровільних засадах, діють на самоврядних засадах у межах Конституції та законів, за посередництвом яких індивіди вільно реалізують свої основні природні права і свободи.

Ознаки громадянського суспільства:

· Визнання автономної особи своїм головним субʼєктом, її прав та свобод – вищими соціальними цінностями;

· Самореалізація права громадянина через різноманітні обʼєднання, партії, церкву тощо. Вміння громадянина протистояти державі;

· Добровільне формування інститутів громадянського суспільства на засадах самоорганізації;

· Задоволення потреб людини завдяки співпраці поза безпосереднім втручанням держави;

· Наявність рівних можливостей громадянам вільно розпоряджатися власністю, правами та обовʼязками;

· Врегулювання та упорядкування суспільних відносин, завдяки чому осіб та обʼєднань відбувається в межах моральних, звичаєвих та релігійних норм при опорі на чинне право та власну самосвідомість.

75. Форми та інститути демократії як прояв державної влади

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути. Форма демократії — це її зовнішнє вираження.

Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами (народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій та непрямій:

Пряма — представницька демократія - форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування)

Непряма — безпосередня демократія - форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори).

2. Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом:

3. Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона і захист відповідно до міжнародних стандартів.

Форми демократії знаходять свій прояв у її інститутах (референдум, громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.).

Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії.

Інститути демократії розрізняються за сферами діяльності на економічні (декларування доходів), політичні (президентське ве­то), соціальні (оплачувані відпустки). За формами державної ді­яльності існують інститути, що діють у сфері прийняття держав­них рішень (законодавча ініціатива, читання законопроектів), за­безпечення охорони прав і свобод громадян і виконання ними обов'язків (Уповноважений Верховної Ради України з прав люди­ни); у сфері здійснення правосуддя і контролю за законністю (адвокатура, звернення до Конституційного Суду). Інститути де­мократії можуть мати імперативний (свобода преси, вільне голо­сування під час виборів) і консультативний (всенародне обгово­рення, опитування населення) характер

76. Демократія і самоуправління

Самоврядування народу — вид соціального управління, який грунтується на самоорганізації, саморегулюванні та самодіяльності учасників суспільних відносин. Самоорганізація — самостійне здійснення організаційних дій. Саморегулювання — самостійне встановлення норм, правил поведінки. Самодіяльність -самостійна діяльність з прийняття рішень та їх реалізації. При самоврядуванні об'єкт і суб'єкт управління збігаються, тобто люди самі управляють своїми справами, приймають спільні рішення і спільно діють із метою реалізації прийнятих рішень.

Не можна ставити знак рівності між демократією І самоврядуванням, оскільки самоврядування — об’ємніше поняття 1 триваліше явище, ніж демократія: воно передує їй і переживає її,

Самоврядування склалося в період родового ладу. В умовах первісного роду публічна влада здійснювалася самим населенням через загальні збори членів роду, Тут фактично збігалося управління і самоврядування, оскільки всі члени роду брали участь в управлінні його справами,

З виникненням держави на зміну самоврядуванню прийшло управління: державний апарат зосередив у своїх руках владу, використовуючи її з метою управління справами суспільства. Самоврядування не зникло.

Демократія – форма держави, де основним джерелом державної влади виступає народ, який здійснює владу безпосередньо так і через представницькі органи.

Демократія:

1 Виникає за часом пізніше самоврядування.

2. Допускає наявність систем самоврядування.

3. Мас лише політичний характер,

4, У суспільстві існує лише одна загальнодержавна система демократії.

5. Основні форми таінститути демократії закріплені в законі, що обумовлює їх юридичну обов'язковість для всіх.

Державне управління і самоврядування -- не альтернативні. У рамках демократії вони діють паралельно на основі взаємодії і взаємного доповнення. Демократія є умовою розвитку самоврядування. Самоврядування є ядром демократії. Елементи самоврядування використовуються при здійсненні політичної влади. В моменти участі у вирішенні державних справ системи самоврядування набувають політичного характеру, який визначається конкретною мірою цієї участі.

77. Взаємодія громадянського суспільства та держави

Слід відрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспільство».

Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.

Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави:

1) держава і громадянське суспільство -- збіжні соціальні системи;

2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство;

3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.

Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідношенні з державою:

1) не існує до держави і поза державою;

2) не включає державу, розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держави;

3) складається із суб'єктів — вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;

7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах

78.Демократія як форма реалізації народовладдя

Демократія (з грец. «влада народу») — форма держави, де основним джерелом державної влади виступає народ, який здійснює владу безпосередньо так і через представницькі органи

Демократія характеризується певними ознаками, зокрема:

народ - визначається джерелом влади в державі; рівноправність усіх, відсутність привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; широкий спектр виборчих прав громадян, що включає: рівні права голосу громадян під час виборів чи референдумів, однакова можливість брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати та бути обраним до органів державної влади; політична рівноправність усіх в участі формуванні державної влади; виборність вищих органів державної влади та можливість народу реально впливати на державну владу. Через функції демократії проявляється її сутність та соціальне призначення. Проте, на ряду із функціями демократії чільне місце посідають керівні ідеї, положення – принципи демократії.

79. Інститути громадянського суспільства

Інститут громадянського суспільства — форма організації і засіб здійснення спільної діяльності громадян, спрямованої на захист власних прав та інтересів. І.г.с можуть бути формальними і неформальними, до них відносять: громадян та їх групи, громадські організації, політичні партії, професійні спілки, організації роботодавців, благодійні організації, творчі спілки, релігійні організації, засоби масової інформації, самоврядні територіальні громади, органи самоорганізації населення, трудові і навчальні колективи та ін.

Інститутами громадянського суспільства є:

· добровільні суспільні організації і суспільні рухи, а також партії на перших етапах свого існування, поки вони не задіяні в механізмах здійснення влади;

· незалежні засоби масової інформації;

· громадська думка як соціальний інститут;

· вибори і референдуми, якщо вони допомагають формувати і виявляти громадську думку і захищати групові інтереси;

· залежні від громадян елементи судової і правоохоронної системи (суд присяжних, народні загони міліції і т.п.).

80. Формування концепції громадянського суспільства в Західній Європі

Термін «громадянське суспільство» використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. За цією давньою традицією, витоки якої йдуть від ідеї поліса у Арістотеля (koinoia politike — громадянське суспільство); sosietas civilis у Ціцерона — громадянське суспільство і держава ототожнюються: бути громадянином держави означає бути членом громадянського суспільства, поводитися відповідно до його законів.

Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття.

Найважливішу роль у становленні поняття громадянина відіграла низка мислеників періоду Відродження та Просвітництва. Серед них передусім варто назвати таких філософів, як Томас Гобс, Джон Лок, Ж.-Ж.Русо, Імануїл Кант, Джон Стюарт Міль, Георґ В.Ф.Геґель. Хоча основні ідеї, які стосуються поняття громадянина та громадянського суспільства, були розвинуті в руслі політичної ідеології лібералізму, але сучасне розуміння громадянина та громадянського суспільства є швидше наслідком діалогу політичних ідеологій. Особливо важливим у цьому відношенні були поправки до ідеології лібералізму, джерелом яких були такі політичні ідеології як консерватизм, націоналізм та соціалізм. Кожен видатний політичний мисленик нового і новітнього часу не міг обійти питання про взаємини особи і держави та про роль особи у творенні та функціюванні державних установ. Тому поняття громадянина та громадянського суспільства, як деяка серцевина політичного мислення, негайно зав'язує на себе цілу низку інших питань політичної філософії.

81.Формування концепції громадянського суспільства в Україні.

Громадянське суспільство — це сукупність громад­ських інститутів, які сформовані на добровільних засадах, діють на самоврядних засадах у межах Конституції та законів, за посередництвом яких індивіди вільно реалізують свої основні природні права і свободи.

Розглянемо суттєві ознаки громадянського суспільства. Громадянське суспільство, його інститути обумовлені без­посередніми життєвими потребами та інтересами людей. Суспільство як складна соціальна система не може перебува­ти в хаотичному стані, соціальні взаємини людей повинні так чи інакше бути впорядкованими, однак державні і самоврядні заса­ди в їх організації та регулюванні можуть мати неоднакову пито­му вагу. Низький рівень соціальної активності громадських утво­рень компенсується повсякденним втручанням у суспільні вза­ємини з боку державної влади. І, навпаки, значне коло питань спільної життєдіяльності людей, які вирішуються на автономних засадах, не дає підстав для широкого використання державно-примусових заходів, що за таких умов розглядається скоріше як виняток, ніж як правило.

Громадянське суспільство спирається на самоврядний по­тенціал суспільства на те, у яких межах воно здатне самоорганізо-вуватися на основі виявлення і реалізації своїх власних потреб, що обмежує претензії з боку державної влади на всеохоплюючу (тотальну) опіку індивіда та суспільства. Щодо структурних особливостей, то державна організація на відміну від системи са­моврядування засновується на чіткому розподілі суб'єкта і об'єкта владних відносин, характеризується виокремленням пев­ного прошарку людей — державних службовців, що займаються управлінням на постійних професійних засадах. Громадянське суспільство формується історично, відображає певні якісні характеристики суспільства, набуті лише на певному етапі його розвитку. Бачення особливостей громадянського суспільства як відносно відокремленого від суспільства явища, що має власний зміст і структуру, притаманне філософам і юрис­там, починаючи з середини XVIII століття. Уперше на чіткі від­мінності між громадянським суспільством і державою вказав ви­датний німецький філософ Гегель¹.

Дата добавления: 2015-05-07