Підстилі

Ознаки офіційно-ділового мовного стилю

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об’єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

2. Даний стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професій­ної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо).

3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс­трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря­док слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; дода­ток — після керуючого слова; обставинні слова — яко­мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).

4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.
2. Дипломатичний — використовується в сфері між­державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.
3. Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, за­питів, повідомлень тощо.
4. Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

Як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його під­стилі мають власну сферу застосування, межі якої ви­значаються метою й умовами ділового спілкування. Во­ни виступають засобом функціонування взаємозв’язаних між собою систем документації — цілісних утворень із певними специфічними рисами (система управлінських, адміністративних документів та спеціалізовані (галузеві) документаційні системи (банківська, юридична тощо).

Особливості складання ділових листів.

Особливості складання ділових листів

Визначення мети листа

Функціональне призначення ділових листів як елемента діло­вої комунікації, полягає в досягненні згоди між двома та більшою кількістю партнерів (організаціями, установами, фірмами, окре­мими особами тощо).

Офіційно-ділова сфера спілкування, функціональне призна­чення ділового листування визначають його особливості..Насам­перед, це офіційність, зумовлена, по-перше, ситуаціями спілку­вання і, по-друге, характером відносин між партнерами.

Письмовій діловій мові притаманне використання ситуаційних кліше, стереотипних висловів, фраз. Уніфікація ділового листу­вання зумовлена вимогами економії мови і необхідністю полег­шити процес обробки листів. «Марнотратство в словах означає марнотратство в доларах» — люблять наголошувати американці.

У канцелярії Білого дому підрахували, що через недбале скла­дення ділових листів американські компанії щотижня втрачають кілька мільйонів доларів.

Цікаво, що Ф. Рузвельт не приймав до читання офіційні папе­ри, якщо розмір тексту перевищував половину сторінки, і вима­гав «укласти» суть будь-якої проблеми, якою б вона не була важ­кою, в зазначені рамки.

А. Ейнштейн у своєму зверненні щодо проекту створення атомної бомби зміг викласти прохання двома фразами: «Наполе­он відкинув звернення Фултока оснастити судна паровим двигу­ном і був розгромлений на морі. З Америкою скоїться те ж саме, якщо Ви знехтуєте винаходами сучасної науки».

За сучасних умов комп'ютеризації діяльності підприємств, фірм та корпорацій в Україні цей факт умисної еволюції амери­канського ділового листування є переконливим доказом уніфіка­ції та стандартизації письмового спілкування.

Отже, перед тим, як взяти ручку чи увімкнути персональний комп'ютер, варто усвідомити:

· який це буде лист (супровідний, лист-прохання, лист-пові-домлення, лист-нагадування та ін.);

♦ чи передбачається відповідь;

♦ чи зрозуміє адресат зміст листа однозначно;

♦ чи є впевненість у тому, що лист надійде вчасно (якщо ні, краще скористатися телефоном або модемним зв'язком).

Автор листа мусить чітко знати, про що писати, які наводити аргументи, якої мети прагнути. При цьому він повинен бути впевненим, що саме лист є найефективнішим засобом вирішен­ня питання.

Відомий американський менеджер Лі Якока у книжці «Ка­р'єра менеджера» зазначав, що підготовка ділового листа — це найкращий засіб пізнання таємниць менеджменту.

Чіткий порядок письмового викладення будь-якої ідеї тим са­мим є першим кроком до її втілення в життя. В розмові можна викладати різні недооформлені ідеї. Якщо ж думка викладається на папері, відбувається дещо таке, що спонукає заглибитися в конкретні деталі. При цьому набагато важче ввести в оману са­мого себе, ніж когось іншого.

Письмове мовлення має свої вади і переваги:

Людині, безумовно, значно легше викладати свої думки усно, нйВ письмово. Але дійсність вимагає, щоб усі вміла писати. Мета написання відома:

♦ привернути увагу до певної ситуації чи проблеми;

♦ дати змогу легко зрозуміти написане;

♦ спонукати діяти так, а не інакше.

Це явна мета. Але є також Мета, яку не бачить навіть той, хто пише лист. Ця мета — краще усвідомити проблему, скласти струнке логічне уявлення про свій задум.

Складання плану листа

Незалежно, якою мовою готується лист, після того, як визна­чена мета листа, складається його план. Ретельно відбираються всі факти, які необхідно вказати. Текст листа будується з трьох основних частин:

♦ вступ (посилання на попередній лист, стисла констатація факту іт. ін.);

♦ основний зміст (прохання, вказівка, додаткове повідомлення та ін.);

♦ заключна частина (подяка, прохання написати у разі, якщо щось залишиться незрозумілим тощо.).

Вступну частину будують залежно від мети написання листа. Наприклад:

♦ Якщо складається лист-відповідь, то у вступі висловлюють подяку за запрошення, повідомлення про те, що адресат є відомим у своїй галузі знань, тощо. Наприклад: Ми дякує­мо Вам за брошуру з інформацією про Ваші послуги...

♦ Якщо лист має лише інформаційний характер, то у вступі викладають історію створення організації, її розвитку та становлення, суть діяльності в цей час, наводять статистич­ні дані тощо. Наприклад: Ми повідомляємо, що наша компа­нія співробітничає з... (

♦ Якщо необхідно пояснити питання, поставлені партнером, то, крім відповідей, висловлюється думка про можливість дальшого співробітництва або про відсутність цієї можли­вості, викладаються пропозиції. Наприклад: У зв'язку з Ва­шим запитом ми повідомляємо, що могли б надіслати групу спеціалістів...

♦ Якщо лист має характер реагування на невиконання взятих обов'язків, недотримання строків поставки або інші дії, що зачитають інтереси адресата, оцінка того, що трапилось, та повідомлення про розрив відносин не повинні мати різкого характеру. Наприклад: Ми з подивом довідались, що ви не під­писали наші документи...

♦ Велике значення має виклад основного матеріалу листа. Вся інформація повинна подаватися стисло, логічно, ясно. Але й над­мірне захоплення лаконічністю не виправдане, оскільки веде до додаткових запитань, пояснень та уточнень, що вимагає продов­ження листування та відтягує практичне вирішення питань.

♦ Якщо в листі наводять інструкції або рекомендації, краще
визначати час їх виконання. Вислови на кшталт типу
у близькому) небажані.

У ході написання основної частини листа необхідно:

♦ проаналізувати всі аргументи, відмовитися, якщо це можли­во, від другорядного;

♦ згрупувати всі факти за обраним напрямом, підібрати заго­ловки до кожного розділу;

♦ написати кожний заголовок на окремому аркуші паперу, скласти до нього невеликі запитання";

♦ обміркувати черговіс/гь викладення, послуговуватися прин­ципом «від невідомого до відомого»;

♦ не зупинятися на банальних речах: «стислість — сестра та­ланту»;

♦ використовувати графіки, схеми, таблиці тощо;

♦ не нехтувати працею над чернетками, текст має бути зруч­ним для читання.

Заключна частина листа також має свої варіанти. Тут традицій­но викладаються надії на розвиток відносин і на те, що подана в листі інформація буде взаємно корисною. Наприклад: Сподіває­мось, що будемо підтримувати співробітництво, та запевняємо Вас...

· Якщо лист адресований особі, з якою ще не був установле­ний діловий контакт, у заключній частині адресант може написати, що сподівається на швидке отримання відповіді та виконання замовлення. Наприклад: Будемо вдячні за тер­мінове виконання нашого замовлення

У разі майбутнього розриву ділових контактів з партнером заключна частина листа може бути зведена до фрази: Одно­часно свідчимо про нашу відкритість до ділового співробітниц­тва в майбутньому.

Таким чином, за негативного змісту листа партнеру дається змога у разі зміни його позиції повернутися до ділового співро­бітництва. Така відповідь буде більше ознакою ввічливості, ніж надією на співробітництво надалі, отже, етикету буде дотримано.

♦ За потреби у заключній частині листа повідомляються пріз­
вище, посада, адреса та номер телефону особи, яка має змо­
гу допомогти у вирішенні питань. Таке повідомлення ро­
биться максимально доброзичливим тоном. Наприклад:
Уразі необхідності не соромтеся зв'язуватися з нашим пред­
ставником О. Шамраєм і з'ясовувати всі питання, які виника­
тимуть.

Особливості складання розпорядчих документів. Підготовка постанов, вказівок, розпоряджень. Розпорядчі документи — як особлива група організаційно-розпорядчої документації

В управлінській діяльності провідну роль відіграє організаційно-розпорядча документація. Вона призначена для оформлення процесів управління, правового закріплення розпорядчо-виконавчих дій державних та інших органів, а також підвідомчих їм установ, організацій чи підприємств на основі єдиноначальності чи колегіальності.

Порядок створення, оформлення та застосування основних груп організаційно-розпорядчих документів регламентується нормативними актами, що надає їм правового характеру.

Загальна й найбільш характерна властивість зазначених документів полягає в тому, що вони є джерелом або носієм інформації, широко використовуються в повсякденній діяльності, сприяють поліпшенню внутрішньої організації будь-якої установи, слугують підставою для прийняття рішень, узагальнень, довідкової роботи.

Основна ознака, яка дає можливість виділити розпорядчі документи в особливу групу — юридична підстава їх створення. Зазвичай вони регламентують процеси діяльності, встановлю­ють, припиняють, змінюють різні правові відносини і створюються у випадках, передбачених нормативними актами.

Жодний із розпорядчих документів не може містити положень, що суперечать закону.

Особливості складання розпорядчих документів

Складання розпорядчих документів — досить складний процес, у якому можна виділити такі стадії: вивчення суті питання, збирання та аналіз інформації із зазначеного питання, підготовка проекту документа, його, оформлення, погодження, засвідчення та доведення до виконавців.

Підготовку проекту розпорядчого документа може бути доручено одному або кільком структурним підрозділам або окремим посадовим особам. Для розробки проектів складних розпорядчих документів можуть створюватися робочі групи, залучатися кваліфіковані фахівці, вчені.

Основна вимога до створення розпорядчих документів — достатня компетентність посадових осіб, які над ними працюють.

Юридичною підставою створення розпорядчого документа може бути видання відповідного документа державними органами управління, конкретне доручення вищої установи, потреби виконавчої і розпорядчої діяльності для вирішення управлінських завдань. Установа або структурний підрозділ також можуть виступити ініціаторами розробки будь-якого питання розпорядчого документа.

Залежно від важливості управлінської дії, яку планується сформулювати у розпорядчому документі, передусім, слід ознайомитися з законодавчими та іншими нормативно-правовими актами з цього або ж з аналогічних питань.

Лише зібравши й проаналізувавши всі необхідні документи та факти, отримавши повну ясність з предмета вивчення, чітко визначивши мету видання, можна приступати до складання проекту розпорядчого документа. При цьому основну увагу слід сконцентрувати на формулюванні основних положень конкретного рішення. Спочатку треба зробити це в чорновому варіанті, потім відредагувати й уточнити у порядку погодження й, нарешті, оформити належним чином.

Перша стадія розробки розпорядчого документа — визначення кола питань, які необхідно вирішити. Починати роботу слід із вивчення нормативно-правових, насамперед, законодавчих, урядових і попередніх розпорядчих документів з питання, яке розглядається.

Підготовка проекту розпорядчого документа вимагає добору необхідної інформації, для чого використовують різні довідково-інформаційні документи: звіти, довідки, акти, службове лис­тування тощо.

Зібравши й вивчивши необхідні матеріали, досягши повної ясності з суті питання, яке розглядається, чітко визначивши мету видання розпорядчого документа, розпочинають створення його проекту.

У нормативно-правових актах передбачається обов'язкове дотримання ряду вимог і правил, які повинні забезпечувати юридичну повноцінність документів, оперативне їх виконання, пра­вильне і всебічне вирішення питання.

Проект розпорядчого документа погоджують із заступником керівника установи — куратором питань, що порушені в документі, та з керівниками структурних підрозділів, яких стосується наказ.

Юридична служба (юрисконсульт) перевіряє відповідність проекту розпорядчого документа законодавству та розпорядженням вищих організацій і візує його за наявності необхідних віз. У разі невідповідності проекту документа вимогам законодавства чи розпорядженням вищих органів юридична служба, не візуючи проект, дає письмовий висновок з пропозиціями щодо законності вирішення відповідного питання для прийняття остаточного рішення керівником установи.

Видання розпорядчого документа без попереднього розгляду юридичною службою не допускається. Працівник юридичної служби, який не вжив необхідних заходів до усунення порушень законодавства, що призвели до негативних економічних наслідків, ураження прав і законних інтересів працівників, несе відповідальність у встановленому законодавством порядку (Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1995 р. №690).

Перед підписанням у керівника проект розпорядчого документа додатково ретельно вивіряється. При цьому особлива увага звертається на перевірку чисел, прізвищ, найменувань.

Особливу увагу фахівці концентрують на формулюванні основних положень конкретного рішення.

Документи розпорядчої діяльності поділяють на накази, вказівки, ухвали, розпорядження, рішення тощо.

Підготовка вказівок

Вказівка — розпорядчий документ, що видається ширшим ко­лом посадових осіб, ніж наказ: заступником керівника установи, головним інженером, головним конструктором, директором до­чірньої фірми.

Вказівка охоплює в основному питання організаційно-методич­ного, оперативного характеру, пов'язані з організацією виконання наказів, інструкцій та інших актів установи чи її вищих органів.

Даються вказівки для розв'язання поточних організаційних питань, а також дщ доведення нормативних матеріалів до безщь середніх виконавців.

Формуляр вказівки складається з назви відомства, установи чи її структурного підрозділу, назви виду документа, дати і місця ви­дання, номера, заголовка, тексту, підпису, позначки про ДОщд-ження.

Починається текст вказівки, зазвичай, словами:

«ЗОБОВ'ЯЗУЮ» або «ПРОПОНУЮ»,

які друкуються великими літерами.

Видають вказівки залежно від обсягу тексту на бланках стан­дартних форматів А4 або А5.

Підготовка розпоряджень '

Розпорядження — правовий акт управління, виданий посадо­вою особою чи державним органом владного характеру у межах наданої компетенції для вирішення оперативних питань. Має обов'язкову силу для громадян, організацій, підприємств чи уста­нов (далі — установ), або співробітників, яким вона адресована.

Розпорядження можуть видавати Кабінет Міністрів України, місцеві ради, представники Президента України на місцях, а та­кож установи та службові особи.

Розпорядження містять певне коло питань і діють протягом зазначеного в них строку. Можуть бути загальними для всього ко­лективу або стосуватися конкретних ланок його роботи.

Розпорядження мають багато спільного з наказами, і в право­вому розумінні ці розпорядчі документи рівнозначні.

Іноді розпорядження видають нарівні з наказом, замінюючи при цьому слово «НАКАЗУЮ» на слова «ДОРУЧАЮ», «ВИМАГАЮ», «ЗОБОВ'ЯЗУЮ», «ПРОПОНУЮ».

Відрізняються зазначені правові акти ще й тим, що накази в основному пишуть із загальних всеохоплюючих питань, а роз­порядження — з конкретних.

Зразок розпорядження київського міського голови наведено в додатку 4.10, а розпоряджень місцевих держадміністрацій — в додатку 4.11 та 4.12.

Підготовка і оформлення наказів.

Підготовка і оформлення наказів

Найпоширенішим видом розпорядчих документів, що застосовуються у практиці управління, є накази.

Наказ — це основний розпорядчий документ, який видає керівник підприємства, організації чи установи (далі — установи) на правах єдиноначальності і в межах своєї компетенції.

Створюється наказ на основі і для виконання законів, постанов і розпоряджень уряду, наказів і директивних вказівок вищих органів, а також вирішення оперативних питань діяльності конкретного органу.

За призначенням розрізняють:

♦ накази з основної діяльності (із загальних питань);

♦ накази із адміністративно-господарських питань;

♦ накази з особового складу.

Накази з основної діяльності поділяються на ініціативні та такі, що видаються на виконання розпоряджень вищих органів. Потрібно розрізняти специфіку написання і оформлення цих документів.

Ініціативні накази видають з питань:

А. Утворення, реорганізації, ліквідації, перейменування, зміни діяльності установи або її структурних підрозділів, створення постійно діючих та тимчасових колегіальних органів і комісій.

Наприклад:

«Наказ про створення творчого об'єднання», «Наказ про створення ліквідаційної комісії», «Наказ про зміни у складі дирекції комбінату», «Наказ про перерозподіл обов'язків ректорату»).

Б. Затвердження або внесення змін до статутів, положень, структури і штатної чисельності, штатного розкладу, інструкцій, правил, планів тощо. Це нормативні накази, які мають, зазвичай, загальний і безособовий характер, оскільки маються на увазі не лише конкретні особи, а весь колектив працівників; ними вста­новлюються також певні правила функціонування.

Наприклад:

«Наказ про внесення змін до статуту університету», «Наказ про внесення змін у штатний розклад», «Наказ про затвердження номенклатури справ»).

В. Надання посадовим і службовим особам організації певних прав і повноважень. Наприклад:

«Про надання першому проректору права підпису документів», «Про надання повноважень головному бухгалтеру», «Про покладення на секретаря відповідальності за стан ведення кадрової документації»

Г. Скасування попередніх наказів з основної діяльності установи у зв'язку із завершенням терміну їх дії, звільненням або переведенням на іншу посаду відповідальних працівників тощо.

Основні реквізити ініціативного наказу такі:

♦ назва організації;

♦ назва виду документа;

♦ реєстраційний номер документа;

♦ дата документа;

♦ місце складання або видання документа;

♦ реєстраційний номер;

♦ заголовок до тексту документа;

♦ текст;

♦ підпис керівника організації;

♦ відбиток печатки (в разі необхідності);

♦ візи погодження документа (проставляються у проекті документа);

♦запис про державну реєстрацію(в разі необхідності).
Підставами для видання наказів, що створюються на виконання розпоряджень вищих органів, можуть бути:

♦ положення Конституції і законів України, постанови та інші акти Верховної Ради України й Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

♦ укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України та Ради мініс­трів Автономної Республіки Крим;

♦ постанови і рішення інших вищих органів державної влади і державного управління;

♦ конкретні доручення організацій вищого рівня;

♦ провадження виконавчої та розпорядчої діяльності з метою виконання організацією покладених на неї завдань і функцій;

♦ потреба у правовому регулюванні діяльності.

Усі розпорядчі документи (постанови, рішення, доручення тощо), які надходять до певної організації від установи вищого рівня, доводяться до підвідомчих підприємств, що належать до сфери управління організації, шляхом видання наказів.

Накази з адміністративно-господарських питань видають у разі, коли такі питання потребують правового регулювання.

Наприклад:

«Наказ про встановлення порядку користування службовими автомобілями»,

«Наказ про створення робочої групи для підготовки до св'яткування річниці»,

«Наказ про розподіл коштів за виконання спеціального завдання»,

«Про призначення чергових у вихідні дні».

У цілому порядок підготовки наказів з адміністративно-господарських питань є аналогічним до наказів з основної діяльності. Відмінності можуть полягати лише в строках зберігання і, відповідно, у вимогах до формування наказів у справи.

Накази з особового складу поділяють на такі види:

♦ накази про прийняття на роботу (призначення на посаду);

♦ накази про переведення (переміщення) на іншу посаду (роботу);

♦ накази про звільнення (припинення трудового договору);

♦ накази про сумісництво;

♦ накази про зміну прізвищ;

♦ накази про заохочення (нагородження, преміювання);

♦ накази про накладення дисциплінарного стягнення;

♦ накази про надання матеріальної допомоги;

♦ накази про надання відпусток;

♦ накази про відрядження.

Порядок підготовки наказів з особового складу відрізняється від порядку підготовки наказів з основної діяльності та з адміністративно-господарських питань, й буде розглянуто окремо.

Специфіка оформлення цього виду наказу полягає в його індексації, складанні заголовків, формулюванні текстів та оформленні відміток про наявність документів, що є підставами для його видання.

За авторством накази можуть бути поділені на індивідуальні та спільні.

Індивідуальний наказ — це такий вид наказу, автором якого є якась одна організація.

Спільним наказом є наказ, виданий кількома організаціями одного рівня.

Оформлюють накази на загальних бланках або на спеціально розробленому в установі бланку наказу як з кутовим, так і з поздовжнім (центрованим) розташуванням постійних реквізитів»

33

Зберігання та передача особових справ в архів

Зберігання та передача особових справ в архів

Після звільнення працівника заяву про його звільнення, ко­пію наказу (розпорядження) або витяг з нього, а також інші доку­менти (лист про переведення на іншу роботу, подання на звіль­нення тощо), на підставі яких видано наказ (розпорядження), долучають до особової справи та заносять в опис. У додатку до особової справи працівника робиться запис про його звільнення. Після виконання цих процедур особова справа вилучається та зберігається у відділі кадрів протягом двох років, відтак здається на зберігання в архів організації до кінця загального строку збе­рігання — 75 років.

Доступ до особових справ повинен бути обмеженим. Вони му­сять знаходитись на особливому зберіганні нарівні із секретними документами.

Як правило, особові справи розмішують у сейфах чи, в край­ньому разі, у спеціально для цього пристосованих залізних шафах, що замикаються. Відповідальність за зберігання особових справ покладається на начальника відділу кадрів, референта з персона­лу, секретаря або відповідальну особу, призначену керівником.

Видаються особові справи для службового користування лише особам, коло яких визначене керівником установи. Не дозволя­ється затримувати особову справу понад добу, виносити її за межі підприємства. У разі використання особової справи забороняєть­ся робити будь-які виправлення раніше зроблених записів або вносити нові, вилучати документи чи долучати нові. Не дозволя­ється видавати особову справу особі, на яку вона заведена.

Щоб запобігти втраті особової справи, у ній необхідно трима­ти контрольну картку.

Контрольна картка залишається у кадровій службі на період видачі особової справи. Після повернення останньої у контроль­ній картці ставиться дата повернення, а особова справа поверта­ється на своє місце.

У разі відправлення особової справи поштою в картці вказу­ються дата відправлення, адресат, вихідний номер супровідного листа, дата поверненя справи. Після передачі особової справи в архів контрольна картка знищуєтьсяЗберігаються особові справи в архіві окремо від інших доку­ментів.

У разі переведення працівника на іншу роботу особова справа, як правило, не передається. Виняток становлять випадки переве­дення особи з підприємства на підприємство в межах однієї сис­теми, корпорації.

Складання опису документів особової справи

Опис документів особової справи містить їх порядкові номе­ри, індекси, найменування, кількість аркушів. Складається опис документів при первинному оформленні особової справи у тому порядку, в якому вони розміщені агідно з формою, наведеною у додатку 4.9.

Усі документи, що надходять до організації після оформлення особової справи, вносяться в опис додатково.

Кожному документові опису присвоюється назва згідно із за­писом, наданим йому при складанні. Запис проводиться так, щоб унеможливити підміну документів. Обов'язково ставиться дата занесення документа до особової справи.

Наприклад:

тт т

Наказ по Інституту

від 08.12.2009№12-К

10.12.2009

Відповідно заповнюють графи «Кількість аркушів», «Дата ви­лучення», «Ким вилучений документ та з якої причини».

Коли потрібно вилучити документ з особової справи, діспєк-тор по кадрах робить в описі відповідну позначку: Документ ви­лучено В.П. Недбайло для передачі у ВАК України.,

Забороняється вилучати документ з особової справи для зни­щення. У ході підготовки справи до передачі в архів в описі ро­биться запис цифрами та словами про кількість аркупгів, ставить­ся підпис відповідальної особи із зазначенням займаної нею по­сади та вказується дата передачі в архів.

Складання організаційних документів. Підготовка положень, інструкцій, правил.

Дата добавления: 2015-05-07