Підстави, види та порядок застосування заохочень до працівників

Заохочення було й залишається дієвим засобом забезпечення дисципліни праці. Заходи позитивного стимулювання, зважа­ючи на їх різноманітність, можуть бути об'єднані в такі групи: нагородження осіб, які відзначились; виявлення особі, яка відзначилась, громадської поваги; надання матеріальних пільг і переваг, або морального заохочення; виявлення державної довіри. У зв'язку з цим практичне значення має визначення цього поняття. Заохочення - це блага матеріального або мораль­ного характеру, пільги чи переваги, якими роботодавець відзначає трудові заслуги працівника.

Відповідно до ст. 143 КЗпП до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохо­чення, що містяться в затверджених трудовим колективом правилах внутрішнього трудового розпорядку. Згідно з п. 21 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій до працівників застосовуються такі заохочення:

а) оголошення подяки;

б) видача премії;

в) нагородження цінним подарунком;

г) нагородження Почесною грамотою;

д) занесення до Книги пошани, на Дошку пошани.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку можуть бути передбачені також й інші заохочення.

Крім того, необхідно сформулювати і нормативно закріпити поняття інших засобів правового стимулювання працівників. Під ними слід розуміти блага матеріального, морального або організаційного характеру, які надаються працівникам уповноваженими державними органами, установами і громадськими організаціями за їх трудові заслуги. Згідно зі ст. 146 КЗпП за особливі тру­дові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за відповідною професією. Працівники митних органів за мужність і відвагу, виявлені під час виконання службових обов'язків та інші особливі заслуги перед державою, можуть нагороджуватись державними нагородами (ч. 2 ст. 13 Дисциплінарного статуту). Нагородження державними нагородами проводиться відповідно до законодавства уповноваженими органами (наприклад, згідно з Зако­ном України від 16 березня 2000 р. "Про державні нагороди України", Положенням про відзнаку Президента України - медаль "За бездоганну службу", затв. Указом Президента України від 5 жовтня 1996 р. № 932/96, Положенням про Почесну грамоту Кабінету Міністрів України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1998 p. № 17). Крім того, працівники можуть нагороджуватись різноманітними держав­ними або громадськими установами і організаціями чи іншими об'єднаннями громадян, відповідно до закону та статутів. Їм також можуть бути присвоєні почесні або інші звання (наприк­лад, заслужений юрист України, почесний доктор права навчального закладу тощо). Головне, щоб ці заходи застосовувались до працівника за досягнення певних позитивних результатів під час роботи чи служби і мали реальні підстави, закріплені у відповідних правових актах.

Заохочення застосовуються роботодавцем разом або за погодженням з профспілковим комітетом (ч. 1 ст. 144 КЗпП). Відповідно до ч. 3 п. 21 Типових правил внутрішнього тру­дового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, заохочення, що передбачені підпунктами "а", "б" і "в" цього пункту, застосовуються роботодавцем за погодженням, а передбачені підпунктами "г" і "д", - разом з профспілковим комітетом. Під час застосування заохочень ураховується думка трудового колективу. Згідно з ч. 2 ст. 144 КЗпП заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників відповідно до правил їх ведення.

Дисциплінарна відповідальність працівників: поняття, підстави і види

В Україні динамічно розвиваються ринкові відносини, а тому слід належним чином замислитись над юридичною конструкцією дисциплінарної відповідальності працівників. Головна ідея, яка має бути запроваджена в норми про дисциплінарну відповідальність працівників, - це ефективність впливу на стан дисципліни працівників за належного рівня гарантій для них у разі притягнення до відповідальності. Якщо працівник не сприймає дисциплінарну відповідальність як засіб, що містить правовий примус, то ефективності від цього інституту трудового права очікувати марно.

Існування дисциплінарної відповідальності як різновиду юридичної також обумовлено низкою об'єктивних і суб'єктивних передумов.

Об'єктивна передумова дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність можлива лише за умови поперед­нього пред'явлення до поведінки працівника певних вимог, які закріплені в нормах права та визначають певні межі поведінки. Ці межі поведінки визначаються законодавством, правила­ми внутрішнього трудового розпорядку та іншими локальними актами організації спільного процесу праці.

Необхідною суб'єктивною передумовою відповідальності є свобода волі людини. Для притягнення до відповідальності особи необхідно встановити, що вона порушила норму, маючи при цьому свободу волі у виборі того чи іншого варіанта поведінки, тобто, діяти так, як це встановлено правилами, або порушувати їх. Поведінка суб'єктів трудового права, яка забезпечує їм відповідальний або безвідповідальний стан під час виконання трудових обов'язків, залежить від свідомості.

Для застосування дисциплінарної відповідальності необхідно, щоб працівник свідомо по­рушив норми трудового права і, як результат, це потягло б за собою негативні наслідки для встановленого в роботодавця правового порядку.

Для чіткого розуміння змісту норм трудового права про дисциплінарну відповідальність працівників необхідно з'ясувати основні функції цього різновиду юридичної відповідальності. Функції дисциплінарної відповідальності визначаються її цілями і завданнями. Цілями дисциплінарної відповідальності є забезпечення належного рівня дисципліни праці працівників. Основними завданнями дисциплінарної відповідальності є: стимулювання працівників до чесної і сумлінної праці, покращення їх дисципліни, забезпечення своєчасного і точного виконання розпоряджень роботодавця; виховання працівників у дусі неухильного дотримання трудової дисципліни, розуміння її як необхідної складової спільного процесу праці та сутності діяльності працівника у трудовому колективі; підтримання право­порядку у сфері колективної праці, забезпечення непорушності трудових прав і законних інтересів роботодавця та інших працівників; запобігання дисциплінарним правопорушенням працівників, профілактика виявів нехтування ними правовим порядком на підприємстві, установі, організації або правами роботодавця-фізичної особи; примушення правопорушника до виконання вимог норм трудового права, а в необхідних випадках і його покарання з метою забезпечення прав і законних інтересів роботодавця та інших працівників. Таким чином, відповідно до завдань можна виділити такі функції дисциплінарної відповідальності: стимулюючу; виховну; відновну; запобіжну; каральну.

Важливим чинником ефективного і правомірного використання заходів дисциплінарної відповідальності щодо працівників є розуміння основних принципів застосування цього різновиду юридичної відповідальності.

1. Дисциплінарна відповідальність застосовується тільки за поведінку, вчинок. Це означає, що дії або бездіяльність працівників повинні бути об'єктивно виражені. Не може бути дисциплінарної відповідальності за думки, біологічні або соціальні властивості, родинні зв'язки, політичні переконання чи релігійні погляди, членство у профспілці.

2. Підставою дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку.

3. Дисциплінарна відповідальність настає за усвідомлене ставлення до своїх вчинків. Необхідною умовою відповідальності є вина працівника у формі умислу чи необережності.

4. Вимога законності - полягає в чіткому визначенні підстави дисциплінарної відповідальності й дослідженні конкретних фактів, на яких будується звинувачення працівника, в порядку, визначеному дисциплінарним законодавством.

5. Обґрунтованість дисциплінарної відповідальності - полягає в тому, що в результаті дослідження обставин справи про дисциплінарний проступок чітко встановлено його склад, а стягнення до працівника застосоване з урахуванням тяжкості вчиненого та особи працівника.

6. Справедливість дисциплінарної відповідальності - в кож­ному випадку виступає як її законність. Якщо рішення робото­давця законне, то воно й справедливе.

7. Доцільність дисциплінарної відповідальності - визначається її індивідуалізацією, тобто відповідністю діяння заходам, які застосовуються роботодавцем.

8. Невідворотність дисциплінарної відповідальності полягає в тому, що жоден факт дисциплінарного порушення не повинен залишитися без відповідного правового реагування роботодавця.

9. Презумпція невинуватості працівника - полягає в тому, що він не повинен доводите роботодавцю, що не вчиняв дисциплінарного проступку. Проблема доказування вини працівника - це проблема роботодавця.

Отже, дисциплінарна відповідальність працівників - це передбачений нормами трудового права особливий правовий стан суб'єктів охоронних правовідносин, який виявляється в тому, що роботодавець дає негативну оцінку протиправній поведінці працівника та реагує на не! визначеними законом примусовими заходами.

У трудовому законодавстві України за деякими винятками не визначаються конкретні склади дисциплінарних правопорушень та санкції, що застосовуються за їх вчинення, бо це не можливо зробити у принципі. Це не можна зробити і в прави­лах внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства, установи, організації. Дисциплінарне правопорушення пов'язується з виконанням працівником трудових обов'язків, реалізацією його повноважень, дотриманням обмежень і заборон. Вирішити проблему визначення підстав дисциплінарної відповідальності працівників можна наступним шляхом. По-перше, в законі має бути чітко визначене поняття трудової дисципліни та дисциплінарного проступку. По-друге, закон має встановлювати більш-менш чіткий перелік загальних прав, обов'язків, обмежень та заборон для працівників. По-третє, необхідно передбачити повноваження роботодавця щодо забезпечення належного рівня трудової дисципліни працівників. По-четверте, окреслити перелік санкцій та порядок їх застосування в разі вчинення працівником дисциплінарного проступку. По-п'яте, посилити систему гарантій для працівників у разі їх притягнення до дисциплінарної відповідальності. Особливі гарантії необхідно передбачити для застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи. Тільки за наявності таких умов до працівника можна пред'являти більш-менш обґрунтовані претензії та притягувати його до дисциплінарної відповідальності.

Безперечно, є сенс у збереженні чіткого переліку підстав для розірвання трудового договору з працівником у разі вчи­нення ним грубих порушень трудової дисципліни. Але постає питання: які саме дії працівника є підставою для застосування дисциплінарної санкції "звільнення"? Пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду трудових спорів" визначає 5 підстав. Це пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП. Крім того, такою підставою є й п. 1-1 ч. 1 ст. 41 КЗпП, який передбачає розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації в разі вчинення ним винних дій, що призвели до несвоєчасної виплати заробітної плати або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Одним із найпоширеніших правопорушень у трудовому праві є дисциплінарний проступок. У чинному трудовому законодавстві для означення підстав застосування до працівників дисциплінарної відповідальності використовується термін "порушення трудової дисципліни" (ч. 1 ст. 147 КЗпП). На наш погляд, таке формулювання протиправного юридичного факту є невдалим, оскільки воно не відображає суті дисциплінарного правопорушення працівника Дисциплінарний проступок - це один із різновидів трудових правопорушень. Для об'єктивного визначення поняття дисциплінарного проступку необхідно розкрити склад цього правопорушення.

Суб'єктом дисциплінарного проступку є працівник, тобто особа, яка перебуває у трудових правовідносинах з конкретним роботодавцем.

Діяння правопорушника з об'єктивної і суб'єктивної сторони. Об'єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризують такі елементи: протиправність; діяння (у формі дії чи бездіяльності); шкідливі наслідки; причинний зв'язок між діянням і шкідливими наслідками; час учинення діяння; місце вчинення діяння.

Причинний зв'язок між діянням і шкідливими наслідками має носити безумовний характер, тобто: діяння - причина, шкода - наслідок.

Особливе значення для встановлення складу дисциплінар­ного проступку має час та місце вчинення діяння. Діяння працівника може визнаватися дисциплінарним проступком тільки за умови вчинення його на роботі та в робочий час. В окремих випадках, передбачених у нормативних актах як елементи об'єктивної сторони, враховуються час і місце вчинення проступку, які визначають протиправність поведінки працівника, незалежно від виконання ним трудової функції (наприклад, керівники підприємств, установ, організацій, державні службовці тощо).

Суб'єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина порушника і мотивація поведінки. Вина - психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його шкідливих наслідків. Від поєднання інтелектуального і вольового моментів залежать 2 форми вини порушника дисципліни, які мають свої різновиди: умисел (прямий і непрямий) і необережність (легковажність і самовпевненість). Дисциплінарний проступок визнається вчиненим з умислом тоді, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала їх шкідливі наслідки і бажала (за прямого умислу) або свідомо допускала настання шкідливих наслідків (за непрямого умислу). Дисциплінарний проступок уважається вчиненим через необережність, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (за легковажності), або ж не передбачала можливості таких наслідків, хоча повинна і могла їх передбачити (за самовпевненості). Усвідомлення працівником протиправності своїх діянь е необхідним для встановлення його вини. Якщо працівник знає, що діяння протиправне і вчиняє його, він є винним. Мотив як елемент суб'єктивної сторони характеризує внутрішні ціннісні орієнтації працівника і є показником можливості вчинення ним більш тяжких правопорушень.

Встановлення вини працівника як необхідного елемента складу дисциплінарного проступку є обов'язковим.

Дисциплінарний проступок - це протиправне, винне (умисне або необережне) діяння (дія чи бездіяльність) працівника, що посягає на встановлений правовий порядок взаємовідносин із роботодавцем шляхом невиконання або неналежного виконання працівником своїх трудових обов'язків, зловживання або перевищення прав, порушення заборон чи обмежень.

Дисциплінарна відповідальність працівників має два різновиди: загальна і спеціальна. Загальна і спеціальні дисциплінарна відповідальність розрізняються: за джерелами, тобто нормативними актами, які регулюють той чи інший різновид відповідальності; за колом осіб, до яких вона застосовується; за видами стягнень; за порядком застосування і оскарження дисциплінарних стягнень. Загальна дисциплінарна відповідальність має саму широку сферу застосування, оскільки поширюється на переважну більшість працівників і передбачена КЗпП. Спеціальна дисциплінарна відповідальність встановлюється спеціальними нормативними актами про дисципліну (законами, положеннями, статутами).

Порядок застосування до працівників дисциплінарних стягнень

Санкція у трудовому праві -це структурний елемент норми, яка визначає вид і межі впливу на правопорушника, що застосовується уповноваженою особою безпосередньо або ж через відповідний юрисдикційний орган на підставі правопо­рушення, конкретизується актом застосування відповідної норми, реалізується в більш-менш чітких процесуальних формах, встановлює обмеження правового, особистого, матеріального чи організаційного характеру і так запобігає правопорушенням.

Класичним прикладом штрафних санкцій трудового права є дисциплінарні стягнення. Стаття 147 КЗпП передбачає тільки 2 дисциплінарні стягнення: догана і звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні санкції у трудовому праві за характером заходів стягнення можна розділити на 2 групи: одні з них полягають у позбавленні або обмеженні правопорушника певних прав, благ або в покладанні на нього спеціальних "штрафних обов'язків". До таких санкцій у трудовому праві України належать, наприклад, пониження у спеціальному званні на один ступінь, звільнення працівника з роботи. Інші заходи полягають у владному засудженні поведінки правопорушника без обмеження його прав або покладання на нього спеціальних обов'язків. Такими є, наприклад: зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність. Реалізація цих стягнень не обмежує будь-які права особи, до якої застосовано стягнення, а тільки створює обумовлений певним терміном "стан покараності правопорушника".

Законодавство переважної більшості країн передбачає дисциплінарні санкції, сутністю яких є моральне засудження роботодавцем протиправних дій працівника. До них належать заува­ження, усна чи письмова догана або сувора догана. Сутність дисциплінарної санкції "догана " випливає з філологічного тлумачення цього терміну. Слово "догана" тлумачиться як осуд, несхвалення поведінки, учинків або офіційна негативна оцінка учинків, ставлення до праці.

Коли ж санкція "догана" поєднується з позбавленням заохочувальних виплат (наприклад, позбавлення премії, скасування або зменшення розміру надбавок), вона фактично перетворюється з каральної санкції в кумулятивну і є значно ефективнішою.

Законодавство України передбачає ряд дисциплінарних санкцій які можна умовно назвати "дискваліфікація". Так, наприклад, ч. 1 ст. 32 Закону "Про статус суддів" передбачає як один із видів дисциплінарних стягнень "пониження кваліфікаційного класу". Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону "Про судоустрій України" залежно від рівня професійних знань, посади, стажу та досвіду роботи встановлюються 6 кваліфікаційних класів судді. А в ч. 6 ст. 89 Закону "Про судоустрій України" вказано, що пониження кваліфікаційного класу судді допускається лише в порядку дисциплінарного стягнення і не більше, як на один клас. Дисциплінарний статут прокуратури України у п. 2 ст. 9 передбачає для прокурорсько-слідчих працівників таке дисциплінарне стягнення, як "пониження у класному чині". Дисциплінарний статут митної служби України також передбачає ряд стягнень, пов'язаних із статусом цієї категорії працівників, а саме: затримання на період до одного року присвоєння чергового спеціального звання та пониження у спеціальному званні на один ступінь.

Сутність дисциплінарної санкції "звільнення з роботи - це визнане законом право роботодавця позбавляти працівника можливості заробляти в нього собі на життя. Не позбавляючи людину можливості заробляти на життя працею в принципі, роботодавець позбавляє такої можливості саме в нього. Однак реалізація цього права роботодавця має свої межі. По-перше, ч. 6 ст. 43 Конституції гарантує громадянам захист від неза­конного звільнення. По-друге, враховуючи конституційний характер права на працю та важливість праці як джерела добробуту переважної більшості громадян України, право робото­давця на звільнення працівника з роботи як дисциплінарного стягнення має чіткі межі.

По-перше, за по­рушення трудової дисципліни до працівника може бути застосоване тільки одн е стягнення. Ця норма є цілком логічним продовженням норми ч. 1 ст. 61 Конституції про те, що НІХТО не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. По-друге, ст. 147-1 КЗпП досить чітко визначає органи, уповноважені застосовувати дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стяг­нення накладаються органом, якому надано право: прийняття на роботу; обрання на посаду; затвердження на посаду; призначення на посаду такого працівника. На працівників, що несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися вищестоящими, відносно вищенаведених, органами. По-третє, важливою гарантією для працівника є незначні строки давності для дисциплінарних проступків (6 місяців з дня вчинення проступку) та строків для застосування дисциплінарного стягнення (не пізніше одного місяця з дня його виявлення) (ст. 148 КЗпП). По-четверте, такою гарантією є право працівника давати письмові пояснення (ч. 1 ст. 149 КЗпП). Відмова працівника надати письмові пояс­нення відповідно до ч. 1 ст. 63 Конституції не є порушенням дисципліни. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе. Однак відсутність таких пояснень не перешкоджає застосуванню стягнення, якщо роботодавець має докази того, що пояснення ним вимагалися. Такі дії роботодавця можуть підтверджуватися актом за підписом декількох осіб, який фіксує відмову працівника надати пояс­нення щодо дисциплінарного проступку.

Частина 4 ст. 149 КЗпП встановлює правило, відповідно до якого стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій у п. 31 передбачають триденний строк для повідомлення наказу про оголошення стяг­нення працівникові. Відмова працівника від ознайомлення з наказом (розпорядженням) про його покарання або відмова від підпису посвідчується актом, складеним за участю очевидців цього факту.

Важливою складовою гуманізму норм трудового права є гарантована законом можливість оскарження накладеного дис­циплінарного стягнення та захист від звинувачень роботодавця.

Стаття 151 КЗпП встановлює норми, що дають працівникові шанс на юридичну реабілітацію. Перебіг річного терміну після застосування дисциплінарного стягнення дає підстави говорити про відсутність будь-яких юридичних претензій до працівника з боку роботодавця. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року. Тобто, працівник, який реабілітувався сумлінною працею, має реабілітуватися і юридично. Виправданість подібних норм перевірена багаторічною практикою їх застосування.

Дата добавления: 2015-05-10