Структура і функції ідеології. У межах будь-який ідеології, будь-якого ідеологічного вчення вирізняються такі структурні компоненти чи рівні:

У межах будь-який ідеології, будь-якого ідеологічного вчення вирізняються такі структурні компоненти чи рівні:

1)Теоретико-концептуальний, який утворюють основні тези, котрі розкривають цінності й ідеали певного громадського класу, нації чи держави, або групи прихильників певного напряму політичного розвитку (наприклад, реформатори, консерватори чи революціонери);

2)Программно - політичний, у якому соціально - філософські принципи чи ідеали перетворюються політичної елітою на конкретні програми, гасла й підвищити вимоги, сприяючи прийняттю політичним керівництвом певних політичних прийняття рішень та здійсненню що з ними дій;

3)Актуализированний, що є усвідомлені громадянами конкретні політичну мету, і навіть їх реалізація з допомогою конкретних методів і безкомпромісність дій.

Одночасно ідеологія, як найважливіший ключовою елемент політичної системи та політичного життя суспільства виконує на ньому низку значимих функцій. У цьому зв'язок ідеології з політикою носить двоїстий характер: ідеологія спрямовує політичну діяльність й політичне людський розвиток, та заодно політична практика і політичний реальність перевіряють реалістичність і сила тієї чи іншої політичного вчення. У результаті виходить свого роду "замкнуте коло" чи цикл: конкретна громадська ситуація породжує певну відповідальну потребам часу ідеологію - та, своєю чергою, оволодіває масами, стає матеріальної силою і змінює політичного життя - у результаті ж що склалася нова політична ситуація призводить до переоцінці початкового змісту ідеологічного вчення, її можливостей і достовірності.

До загальних функцій ідеології політична наука зазвичай відносить:

1)Ориентационную - ідеологія включає у собі основні уявлення про суспільство і політичною системі, політику і влади, допомагає людині орієнтуватися у політичного життя і здійснювати усвідомлені політичні вчинки;

2)Мобилизационную - пропонуючи суспільству певну модель (ідею, програму) досконалішого стану (ладу, режиму), ідеологія цим мобілізує членів товариства з їхньої стягування;

3)Интегративную - хоче сформулювати загальнонаціональні і загальнодержавні цінності й мети, пропонує їх суспільству, об'єднуючи з їхньої основі людей;

4)Амортизационную (тобто. зм'якшуючу) - пояснюючи і виправдовуючи у власних очах людей існуючу політичну систему і політичну реальність, ідеологія цим сприяє зняттю соціальної напруги, пом'якшенню і вирішенню кризових ситуацій, коли в структурі державної влади немає матеріальних або організаційних можливостей суспільства і громадян;

5) Функцію вислови й захисту національних інтересів певної соціальної групи чи класу - наприклад, марксистська ідеологія претендує на обстоювання пролетаріату, ліберальна - шару підприємців та власників, тощо.

Відомий дослідник проблем людського мислення До.Маннгейм, як і і Ко. Маркс, розумів ідеологію як «сукупність хибних уявлень». Проте більшої уваги він приділяв її функціональних характеристик.

Найважливіше, на його думку, функція ідеології виявляється у її здібності гуртувати людей, акумулювати політичну енергію. По функціональному ознакоюМаннгейм виділив власне ідеологію і утопію. Ідеологія — це «колективне несвідоме мислення певних груп, яке приховує дійсне стан суспільства як від, і з інших і тим самим стабілізує його».Утопическое мислення притаманно соціальних груп, що у знищенні і перетворення існуючого суспільства. Тому мимоволі бачать лише елементи ситуації, спрямованих з його заперечення. Таке мислення теж «нездатна правильно діагностувати дійсне стан суспільства... Їх мислення не буває спрямоване на діагноз ситуації: вона може служити лише керівництвом до дії».

Розглядаючи ідеологію як один із засобів боротьби з політичними опонентами, До.Маннгейм виділяє часткову і тотальну ідеології. Часткова ідеологія ставить під деякі висловлювання політичного противника, підкреслюючи, що супротивник як представника певної соціальної групи часом свідомо чи несвідомо спотворює істину. Тотальна ідеологія, критикуючи світогляд противника, дискредитує всю структуру її свідомості, ставить під сумнів її здатність правильно мислити. Вперше такий спосіб боротьби з ідейними політичними противниками застосував До. Маркс, декларуючи наукову обгрунтованість лише своєю теорії.

З допомогою ідеології їхтерриториально-культурная і політичний спільність височить до усвідомлення себе, немов народу, до з'ясування свого місця та своєї роль історії цього регіону і людства загалом. Ідеологія сприяє раціоналізації світу і життя, дозволяє людині знайти стійкі орієнтири для своєї діяльності.

Невипадково основу кризи будь-яких цивілізацій і громадських організацій систем лежить, зрештою, ідеологічну кризу, а й будь-яке громадське відродження також починається з очищення й відновлення громадських ідеалів, із твердження нової виборчої системи цінностей.

Політика і ідеологія що неспроможні існувати друг без друга. У процесі їх взаємозв'язки і взаємодії теоретичні концепції впливають на політичні рішення, а практичні оцінки подій і явищ впливають утримання ідеології. Будь-яка політична мета формулюється з урахуванням певних цінностей. У цінностях концентруються найважливіші інтереси людей, класів, націй, суспільства загалом. Від ідеологічну орієнтацію політиків залежить розуміння ними суті політики.

Взаємодія ідеології й політики припускає наявність вони спільних рис. По-перше, політика та ідеологія — це явища свідомості. По-друге, спрямованість забезпечення інтеграції суспільства: політика здійснює це через соціальні проекти, ідеологія — через громадські ідеали; вони можуть використовуватися для легітимації і виправдання влади.

Взаємодіючи, але, не підміняючи одне одного, політика та ідеологія здатні вирішувати назрілі проблеми. Так, ідеологія теоретично обгрунтовує політичні рішення і дії, доводить їх до свідомості мас з допомогою ідеологічної пропаганди. Політика ставить перед ідеологією практичні завдання, які слід у вигляді певних концепцій із відповідною аргументацією. Взаємозв'язок політики і ідеології проявляється у функціонуванні політичної ідеології.

Американський політолог Ф. Гросс характеризує політичну ідеологію як вид ідеології, має свою структуру, цілі й специфічну спрямованість. Він виділяє у політичному ідеології:

• основні цінності («Загальна Декларація правами людини», 10 християнських заповідей);

• допоміжні чи інструментальні цінності, корисні за певних умов, але з обов'язкові всім (надійність, коректність, чесну гру, пунктуальність тощо. п.);

• абсолютні цінності (свобода, рівність, справедливість, толерантність та інших.).

Основними функціями політичної ідеології є:

• гносеологічна — створення моделі світу й визначення місця людини у ньому;

• аксіологічна — оцінка минулого та нинішнього з урахуванням різних і цінностей;

• програмно-цільова — формулювання мети діяльності групи, розробка програми її досягнення;

•футурологическая — моделювання розвитку для своєї групи й суспільства загалом;

• інтегруюча — формування певного підходи до тим чи іншим явищам соціокультурної практики суспільства;

• захисна — конкурентне взаємодію з іншими ідеологіями;

•социально-организационная — визначення принципів організації та управління життям спільності.

Впровадження ідеології в масовий політичний свідомість і у переконання — процес індивідуальний, заснований на політична і соціальна практиці суб'єкта. У зв'язку з цим вирізняються такі рівні функціонування політичної ідеології:

•теоретико-концептуальний, основу якого формулювання засад, які розкривають цінності, ідеали, бачення світу певного етносу, класу, групи, держави;

•программно-политический, у якому соціальні принципи і ідеали перетворюються на гасла, програми розвитку й вимоги політичних еліт, вкладених у прийняття управлінських рішень та орієнтування політичної поведінки громадян;

• актуалізований, що характеризує ступінь освоєння громадянами принципів, і цілей ідеології, що у їх політичному участі.

До основним типам політичних ідеологій, визначених наукою як класичні, ставляться: лібералізм, консерватизм і соціалізм.

Дата добавления: 2015-05-10