Метод правового регулювання. Для встановлення характеру відносин, які виникають, не­обхідно не лише визначити предмет регулювання (майнові від­носини регулюються

Для встановлення характеру відносин, які виникають, не­обхідно не лише визначити предмет регулювання (майнові від­носини регулюються, наприклад, і нормами аграрного, фінансо­вого права), а й з'ясувати, яким чином здійснюється регу­лювання цих відносин, якими засобами право впливає на ці відносини, тобто специфіку методу регулювання.

Особливості методу цивільно-правового регулювання поля­гають у:

• рівному правовому становищі учасників цивільних право­
відносин. Вони не підпорядковані один одному. Між ними
відсутні відносини субординації. Юридична рівність сторін —
найбільш яскрава ознака цивільних правовідносин.

• самостійності, свободі вибору учасників цивільних правовід­
носин. Цю особливість традиційно визначають терміном "диспо-
зитивність", тобто сторони у встановлених законом межах
самостійно визначають характер своїх відносин на власний
розсуд. Наприклад, законодавець передбачає, що право власності
у набувача майна за договором виникає з моменту передачі
речі, якщо інше не передбачено законом чи договором;

• майновому характері цивільної відповідальності. На відміну
від кримінального права, в цивільному праві вплив на поруш­
ника здійснюється шляхом ущемлення його майнових інтере­
сів — з нього стягуються збитки, штраф, пеня, неустойка або
покладається обов'язок виконати зобов'язання в натурі.

І що характерно, якщо для кримінально-правової відпові­дальності істотне значення має те, умисно чи з необережності вчинено злочин (наприклад, убивство), то розмір цивільної від­повідальності, як правило, не залежить від форми вини. Сусіда, якому залили квартиру, не цікавить: забули закрити кран, навмисно залишили відкритим чи своєчасно не полагодили. Потерпілий склав розрахунок збитків і вимагає, щоб вони були відшкодовані в повному обсязі;

• в особливому порядку розв'язання спорів між учасниками
цивільних правовідносин. За захистом порушених прав сторони
звертаються в органи, які не пов'язані із жодною зі сторін, а

спеціально створені для розгляду спорів — суд, третейський

суд.

Отже, цивільне право — це галузь права, яка на засадах юридичної рівності, диспозитивності регулює майнові, особисті немайнові відносини та відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю, з метою задоволення інтересів учасників цивільних правовідносин.

1.4. Принципи цивільного права

Під принципами цивільного права розуміють основні засади, на яких здійснюється регулювання цивільно-правових відносин. Принципи цивільного права відображають найбільш характерні його властивості. Застосування конкретних норм права можливе лише з урахуванням положень, які містять загальні принципи права.

Становлення і розвиток цивільного права базується як на загальноправових принципах, так і на галузевих. Загально-правові принципи містяться в Конституції України. Вони поши­рюються на всі галузі права.

Галузеві принципи закріплені у ст. З ЦК:

• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого
життя людини. Тобто органи державної влади і самоуправлін­
ня не повинні втручатися в приватне життя особи, визначати її
місце в суспільстві, диктувати характер поведінки;

• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,
встановлених Конституцією та законом. Держава надає рівну
правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Під­
стави і порядок позбавлення права власності регламентовані
законом (конфіскація, реквізиція);

• свобода договору. Цей принцип реалізується шляхом:
а) вільного вибору контрагентів; б) вільного обрання виду до­
говору; в) вільного формування умов, на яких договір уклада­
ється;

• свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена
законом. Не допускається адміністративне втручання в підпри­
ємницьку діяльність. Водночас керуючись інтересами публіч­
ними, держава за певних умов може регламентувати певні
відносини (наприклад, обов'язковість ліцензування медичної
діяльності);

• судовий захист цивільного права та інтересу. Суд зобов'яза­
ний розглянути будь-який спір, що стосується захисту законних
прав і свобод особи;

• справедливість, добросовісність та розумність. Суд не по­винен стояти на формальних позиціях при захисті порушених прав.

Наявність законодавчого переліку принципів не є перешко­дою до виявлення у цивільному праві й інших правових засад. Принципами цивільного права виступають також: принцип по­єднання інтересів особи та суспільства; принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню, та ін.

1.5. Система цивільного права

Цивільне право, як і будь-яка галузь права, є сукупністю розміщених в певній послідовності правових норм, об'єднаних в групи й інститути.

Цивільно-правовий інститут — це сукупність правових норм, які регулюють певну групу взаємопов'язаних суспільних відно­син. Наприклад, норми, які встановлюють підстави виникнення та припинення права власності, його зміст, способи захисту, становлять один із найважливіших інститутів цивільного пра­ва — право власності. Норми, які визначають поняття договору купівлі-продажу, його форму, права та обов'язки сторін, від­повідальність за невиконання зобов'язань, об'єднані в інститут купівлі-продажу.

Послідовність розміщення цивільно-правових норм відіграє важливе значення для їх розуміння та засвоєння. Так, скажімо, недоцільно починати вивчення сімейного права з питання про порядок і умови розірвання шлюбу, оскільки логіка вимагає спочатку засвоїти інститут про поняття та умови укладення шлюбу.

Завданням наукової систематики права є не тільки розмежу­вання окремих галузей права, а й систематичне розташування матеріалу, що належить до певної галузі права, з метою науко­вого узагальнення, послідовності вивчення та вдосконалення кодифікації.

Розміщені в певній послідовності цивільно-правові інститути становлять систему цивільного права. Для приватного права Європи традиційним є існування двох основних систем побу­дови цивільного права: інституційної та пандектної.

Інституційна система побудови включає три основні частини, в яких містяться цивільно-правові норми:

а) про особу; б) про речі; в) про зобов'язання.

Пандектна система складається із: загальних положень, речо­вого права, зобов'язального права, сімейного і спадкового права.

Цивільне право України побудоване за пандектною систе­мою і традиційно складається із Першої (її інколи називають Загальною) і Другої (або Особливої) частин.

Першу або Загальну частину становлять такі інститути:

• основні положення цивільного права;

• підстави виникнення цивільних прав та обов'язків;

• суб'єкти та об'єкти цивільних прав;

• правочини;

• представництво та довіреність;

• строки та терміни;

• позовна давність.

До Другої або Особливої частини належать:

• особисті немайнові права;

• речове право і право власності;

• спадкове право;

• загальні положення про зобов'язання;

• окремі види договірних зобовязань (купівля-продаж, да­
рування, міна, позика тощо);

• окремі види недоговірних зобовязань (заподіяння шкоди);

• зобов'язання, що виникають із односторонніх дій (обі­
цянка винагороди).

Сімейне право більшість вітчизняних фахівців розглядають як самостійну галузь права, тому до системи цивільного права його не включають.

Дата добавления: 2015-05-10