Право промислової власності

Права автора

Поняття авторського права

Творча діяльність людей є надзвичайно різноманітною. Результати такої діяльності також характеризуються різнома­нітністю. Це можуть бути літературні, музичні твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, корисні моделі тощо. Але у будь-якому випадку об'єкти творчої діяльності людей потребують правової охорони.

Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій, здійсню­ється авторським правом. Об'єкти, що охороняються автор­ським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і держав­ної реєстрації.

Серед джерел авторського права слід назвати Конституцію (статті 41, 54), ЦК (статті 433—448), закони України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (в редак­ції Закону від 11 лютого 2001 p.), від 23 березня 2000 р. "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних (в редакції Закону від 10 липня 2003 р.)" та ін.

Особливу групу джерел сучасного авторського права станов­лять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літе­ратурних та художніх творів 1886 p., Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право 1952 p., Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. та ін.

Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, може використовувати спеціальний знак, який розміщується на кожному екземплярі твору і скла­дається з трьох елементів: латинської літери "С" обведеної ко­лом (©), імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору. Авторське право діє про­тягом усього життя автора і 70 років після його смерті.

16.4. Об'єкти авторського права

Об'єктом авторського права може бути як твір в цілому, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздат-ності і може використовуватися самостійно. Для авторського права не мають значення сутність твору, його наукова, літера­турна, художня цінність.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його ство­рення. Для виникнення і здійснення авторського права не ви­магається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формаль­ностей. Під охорону закону підпадають усі передбачені ст. 8 Закону "Про авторське право і суміжні права" твори, як опри­люднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

До об'єктів авторського права належать:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцис­
тичного, наукового, технічного або іншого характеру, зокрема:
романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови,
проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні
твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні
твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори
живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні
твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, картини, плани,
ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії,
архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та
інші переробки літературних або художніх творів; збірники тво­
рів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових
частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або
упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелек­
туальної діяльності;

4) інші твори.

Об'єкт авторського права повинен відповідати таким вимогам:

а) мати творчий характер;

б) бути вираженим в об'єктивній формі.

Тобто головна вимога до об'єкта авторського права — його творчий характер, тобто не передрук, наприклад, роману, не його коректура чи редагування, а саме написання роману.

Іншою ознакою твору як об'єкта авторського права є його

об'єктивна форма, тобто будь-яке її вираження, доступне для

оточуючих. Законодавець не вимагає, щоб твір був завершений.

Так, художник А. Іванов працював над картиною "З'явлення

Христа народу" понад 20 років, зробивши за цей час понад 600

етюдів та ескізів. Звичайно, що всі вони охороняються авторським

правом нарівні із завершеною картиною.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. Тобто сам задум щось створити ще не є об'єктом авторського права.

Так, ідею "Ревізора" М. Гоголю підказав О. Пушкін. Роман "Два­надцять стільців" починається з присвяти В. Катаеву, який "пода­рував" цей сюжет одному із авторів — своєму двоюрідному брату Є. Петрову за умови, що йому подарують золотого портсигара та присвятять цей роман.

Не є об'єктами авторського права (ст. 434 ЦК):

1) акти органів державної влади та органів місцевого самовря­
дування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх
офіційні переклади;

2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо,
затверджені органами державної влади;

3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають
характер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом, наприклад, твори на­
родної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів,
програми теле- і радіопередач, телефонні довідники тощо.

16.5. Суб'єкти авторського права

Суб'єктами авторського права можуть бути фізичні та юри­дичні особи.

Серед фізичних осіб слід насамперед виділити авторів, тобто творців об'єктів авторського права. Автор твору є первинним суб'єктом авторського права. Суб'єктами авторського права є також спадкоємці автора; особи, яким автор чи його спадкоєм­ці передали свої авторські майнові права. Вони не є творцями

певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом.

Суб'єктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону "Про авторське право і суміжні права" автор є первинним суб'єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примір­нику твору (презумпція авторства). Це положення застосову­ється також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кілька осіб. їх називають співавторами. Важливою умовою співавтор­ства є те, що вклад співавторів в твір повинен мати творчий характер. Тобто не можна говорити про співавторство, якщо одна особа диктує роман, а інша записує його, домовляється з видавництвом, дістає папір для видання тощо. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне і нероз­дільне. При нероздільному співавторстві неможливо виокремити творчу працю кожного співавтора. При роздільному співавтор­стві складові частини твору чітко визначені і відомо, хто кон­кретно із співавторів написав ту чи іншу його частину.

Результатом нероздільного співавторства стали такі відомі твори як "Дванадцять стільців" (І. Ільфа та Є. Петрова), "Республіка Шкід" (Г. Бєлих та Л. Пантелеева). Під подвійним прізвищем Буало-Нарсежак випускали свої детективні психологічні романи неоднора­зові лауреати "Гран-прі за кращий пригодницький роман" П. Буало та Т. Нарсежак. Обговоривши загальну канву майбутнього детек­тиву, вони працювали в різних містах. Буало як математик розробляв складну інженерію сюжетних ходів, а Нарсежак, талановитий стиліст, займався психологічними характеристиками дійових осіб, літера­турно обробляючи текст. Прикладом нероздільного співавторства в образотворчому мистецтві можуть бути твори радянських худож­ників М. Купріянова, П. Крилова та М. Соколова (Кукринікси).

Кількість співавторів може бути необмеженою. В 1927 р. був написаний колективний роман "Великі пожежі", співавторами якого виступили 27 письменників.

Прикладом роздільного співавторства в юридичній літературі може бути підручник "Цивільне право України" за редакцією О. Дзери та Н. Кузнєцової, написаний творчим колективом. В образотворчому мистецтві прикладом є скульптурний ансамбль "Великий фонтан" на території Виставки досягнень народного господарства у Москві, окремі фігури якого виконані різними скульпторами.

Результатом роздільного співавторства став і сценарій роману Дж. Лондона "Серця трьох", який він писав разом із Ч. Говардом. Погодивши в загальних рисах карколомний сюжет, вони поділили і працю: кожен з них повинен бути написати по 15 картин, не уявляючи, що станеться в найближчому епізоді або через дванад­цять епізодів, які пише співавтор. Оскільки Ч. Говард писав значно швидше, то Дж. Лондон, обробляючи свою десяту картину, отри­мав від Ч. Говарда вже фінал п'ятнадцятої і дізнався, що головний герой одружений не з тією жінкою...

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що якщо співавторство є роздільним, то кожен з авторів зберігає за собою право розпоряджатися створеною ним частиною твору, в тому числі заборонити її використання, якщо інше не передбачено договором між співавторами.

В окремих випадках, якщо твір створено у співавторстві, авторське право на нього належить співавторам спільно. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Авторські права поділяють на особисті немайнові та майнові. До особистих немайнових прав належать:

а) право на визнання людини творцем об'єкта авторського
права;

б) право перешкоджати будь-якому посяганню на своє
авторське право, здатному завдати шкоди честі чи репутації
автора;

в) право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з вико­
ристанням твору, якщо це практично можливо;

г) право забороняти зазначення свого імені у зв'язку з вико­
ристанням твору;

д) право обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;
є) право на недоторканність твору.

Опублікування творів під псевдонімом — явище досить поши­рене в літературі. Так, Ж. Сіменон із 415 романів понад 200 опублі­кував під псевдонімами. Багато письменників стали відомі широ­кому колу читачів саме під псевдонімами: П. Рудченко — Панас Мирний, Л. Косач — Леся Українка, П. Губенко — Остап Вишня, М. Вілінська — Марко Вовчок та ін.

В ст. 439 ЦК недоторканність твору тлумачиться як недо­пустимість перекручення, спотворення або іншої зміни твору чи будь-якого іншого посягання на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводження твору без

його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, комента­рями тощо.

До майнових прав автора належать:

а) право на використання твору;

б) виключне право дозволяти використання твору;

в) право перешкоджати неправомірному використанню твору,
в тому числі забороняти таке використання та ін.

Використанням твору є його: опублікування, переклад, пе­реробка, аранжування, публічне виконання, продаж тощо.

Виключне право означає, що жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право, не може використовувати твір, не маючи відповідного дозволу.

Особисті немайнові права авторів творів не можуть бути передані іншим особам. Вони належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку відступлення майнових прав на використання твору.

Майнові права автора можуть переходити до інших суб'єктів авторського права на підставі закону, договору чи в порядку спадкування.

Майнові права автора на об'єкт, створений у зв'язку з вико­нанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, у якої він працює, якщо інше не встановлено договором.

16.7. Види авторських договорів

Взаємовідносини між авторами і організаціями, які випуска­ють у світ їх твори, будуються на підставі авторських договорів. Саме авторський договір є тією юридичною формою, яка дозволяє реалізувати права на публікацію твору, на його роз­повсюдження, на недоторканність та ін.

За загальним правилом договори про передачу прав на вико­ристання творів укладаються в письмовій формі (крім вико­ристання твору в періодичних виданнях — газетах, журналах тощо). Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, розміру і порядку виплати автор­ської винагороди, а також інших умов, щодо яких на вимогу однієї із сторін має бути досягнута згода).

Відповідні відомства і творчі спілки можуть розробляти при-мірні авторські договори (зразки авторських договорів).

Найпоширенішими видами договорів про використання творів є авторські договори замовлення, видавничі договори, поста-

новочні, сценарні, договори художнього замовлення, договори про видання творів у перекладі, у переробці, договори на ство­рення і передачу комп'ютерних програм.

Авторський договір замовлення укладається на створення кон­кретного твору. За цим договором автор зобов'язується створити твір відповідно до умов договору і передати його замовнику. У рахунок обумовленої договором винагороди замовник зобов'яза­ний виплатити автору аванс. Розмір і термін виплати визнача­ються угодою сторін. У випадках коли твір створюється за державним замовленням, ставки авторського гонорару вста­новлюються централізовано, відповідно до положень про міні­мальні ставки гонорару та авторської винагороди, затверджених урядом.

У автора "Гренади" М. Светлова на творчій зустрічі читачі запитали, чому цей вірш має незвичну побудову: "Откуда ж, приятель, Песня твоя: "Гренада, Гренада, Гренада моя ".

Відомий радянський поет жартома (а, можливо, і серйозно) від­повів, що на відміну від знаменитих авторів, які отримували гоно­рари за твір в цілому, йому як початківцю платили, по 50 копійок зарядок...

За видавничим договором автор передає або зобов'язується створити та передати видавцеві науковий чи художній твір, а видавець зобов'язується здійснити випуск цього твору протягом визначеного строку та сплатити обумовлену винагороду. Твір повинен відповідати визначеним в договорі умовам — жанру, обсягу. Протягом визначного в договорі строку автор не має права передати цей твір іншому видавцю.

За постановочним договором автор передає або зобов'язу­ється створити і передати драматичний, музичний, хореографіч­ний, пантомімний твір (балет, оперу, лібрето опери, музичну комедію тощо), а організація-постановник зобов'язується у визначений договором термін здійснити постановку і публічне виконання твору і сплатити автору обумовлену винагороду за публічне виконання.

Сценарний договір регламентує відносини, пов'язані з вико­ристанням літературного твору, за яким знімається кіно-, теле­фільм, здійснюється радіо- або телепередача, проводиться масово-видовищний захід тощо. Сценарний договір передбачає використання твору в змішаній формі.

Договір художнього замовлення визначає відносини, пов'язані зі створенням твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу. Предметом договору є різні твори образо­творчого мистецтва, які створюються автором на замовлення організації та приватних осіб і стають власністю останніх.

Безоплатне використання твору. Твір може бути вільно та безоплатно використаний будь-якою особою без згоди автора та інших осіб:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюст­
рація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відео­
грамах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв,
зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно
вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою
метою;

2) для відтворення у судовому та адміністративному про­
вадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3) при публічному виконанні музичних творів під час офі­
ційних та релігійних церемоній;

4) у виданнях, випущених у світ рельєфно-крапковим шриф­
том для сліпих (азбукою Брайля) та в деяких інших випадках
(статті 21—25 Закону "Про авторське право і суміжні права").

Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

16.8. Суміжні права

Розвиток техніки постійно розширює способи використан­ня творів літератури та мистецтва. Фотографія, кінематограф, відео- і звукозапис, радіомовлення, телебачення створюють ве­личезні можливості для відтворення та поширення авторських творів.

В 1961 р. в Римі була прийнята Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організа­цій радіомовлення. Права виконавців отримали назву "суміжних прав". Під суміжними правами традиційно розуміють права виконавців на результати творчої діяльності, права виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення.

В ст. 449 ЦК наведені такі об'єкти суміжних прав:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення.

Виконавцями є актори (театру, кіно тощо), співаки, музи­канти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співа­ють, читають, декламують, грають на музичному інструменті, танцюють чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури, мистецтва або твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. Право на інтерпрета­цію є по суті таким само правом, як і авторське право, тому законодавець охороняє права виконавців від можливих пору­шень — неправомірного запозичення, спотворення.

Так, твори Чайковського, Рахманінова, Глінки по-різному виконували С. Ріхтер та Ван Кліберн. Вірші О. Пушкіна своєрід­но читали І. Андроніков, В. Качалов, А. Остужев, Р. Сімонов, В. Яхонтов.

Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків.

Виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відео-запис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із зву­ковим супроводом, так і без нього). Виробники фонограм та відеограм мають виключні права на відтворення своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом, розпов­сюдження фонограм і відеограм серед публіки, право на будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм та ін.

Організацією мовлення є юридична особа — організація ефір­ного чи кабельного мовлення (телерадіоорганізація). Вона має виключне право щодо використання своїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забо­роняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигнал і для якого він не призначався.

Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення, на фонограму чи відео­граму — з моменту її вироблення; на передачу (програму) орга­нізації мовлення — з моменту її першого виходу.

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті права виконавців охороняються безстроково.

16.9. Захист авторських та суміжних прав

Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів ав­торського права або суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому кримінальним, адміністративним та цивільним законодавством.

Законом передбачені випадки, що дають підстави для судо­вого захисту авторського права і суміжних прав (ст. 50 Закону "Про авторське право і суміжні права"):

а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті
немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав;

б) піратство у сфері авторського права і суміжних прав —
опублікування, відтворення, ввезення на митну територію Ук­
раїни, вивезення з митної території України і розповсюдження
контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютер­
них програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм орга­
нізацій мовлення;

в) плагіат — оприлюднення (опублікування) повністю або
частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором
цього твору.

Плагіат — один із найпоширеніших видів порушення автор­ського права. Відомі випадки як повного, так і часткового запозичен­ня літературних творів. Так, якийсь Ногтєв ще в 1885 р. опублікував під своїм прізвищем в журналі "Жизнь" повість О. Пушкіна "Пікова дама". Радянський поет Ж. під своїм прізвищем опублікував в журналі "Октябрь" вірш А. Ахматової "Перед весной бывают дни такие".

Від плагіату слід відрізняти запозичення творчого характеру. До них належить використання відомих образів, сюжетів, наприклад, тема "пам'ятника" у Горація, Г. Державша, О. Пушкіна, сюжетна співзвучність японського художнього фільму "Сім самураїв" і аме­риканського бойовика " Чудова сімка" тощо;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб,
які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників
творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фо­
нограм, відеограм, програм мовлення, та інші випадки.

У разі порушення будь-якою особою авторського права або суміжних прав потерпілий має право:

• вимагати визнання та поновлення своїх прав;

• звертатися з позовом про припинення дій, що порушують
авторське право та суміжні права чи створюють загрозу їх по­
рушення;

• подавати позови про відшкодування збитків, включаючи
упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушни-

ком внаслідок порушення ним авторського права і суміжних прав, або виплату компенсацій;

• подавати позови про відшкодування моральної (немайно-
вої) шкоди;

• вимагати припинення підготовчих дій до порушення автор­
ського права або суміжних прав (наприклад, призупинення
митних процедур, якщо є підозра, що на митну територію Укра­
їни можуть бути пропущені контрафактні примірники творів,
фонограм, відеограм);

• вимагати публікації в засобах масової інформації даних
про допущені порушення авторського права або суміжних прав
та ін.

Суд може зобов'язати особу, яка порушила авторське право, замість відшкодування збитків або стягнення доходу сплатити потерпілому компенсацію в розмірі від 10 до 50 000 мінімаль­них заробітних плат (ст. 52 Закону "Про авторське право і суміжні права").

Традиційно результати творчої діяльності, як вже зазнача­лося, поділяють на дві основні групи. Якщо до п є р ш о ї належать результати інтелектуальної діяльності, що стосують­ся духовного світу людей (твори літератури, науки, мистецтва, виконавча діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телемовлення та ін.), то до д р у г о ї — ті результати творчої діяльності, які прийнято називати промисловою власністю, тобто йдеться про:

• наукові відкриття;

• винаходи та корисні моделі;

• промислові зразки;

• раціоналізаторські пропозиції;

• знаки для товарів та послуг;

• селекційні досягнення;

• нерозкрита інформація, у тому числі секрети виробництва
тощо.

Право промислової власності — це сукупність норм, що ре­гулюють майнові й особисті немайнові відносини, які виника­ють у процесі створення, оформлення та використання резуль­татів науково-технічної творчості, забезпечують правовий ре­жим використання цих об'єктів та захист прав авторів і патен-товласників.

До джерел права промислової власності належить Конституція (статті 41, 54), ЦК (глави 38—46), Закони України від 15 грудня

1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 1 червня 2000 p.), від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки", від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" (в редакції Закону від 17 січня 2002 p.), від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 p.), міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна — Паризька конвенція про охорону промислової влас­ності 1883 p., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р. та ін.

Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень на­укового пізнання (ст. 457 ЦК).

Не є відкриттям наукова здогадка, гіпотеза.

Ознаки відкриття:

а) це — результат творчої праці у сфері об'єктивно існуючих
закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, а
не просто технічне рішення;

б) воно має експериментальне або теоретичне підтвердження;

в) результат повинен бути невідомим раніше не лише в
районі, області чи країні, а світовій науці;

г) воно вносить докорінні зміни в рівень пізнання, є базою
для створення винаходів.

Автор відкриття має право надати йому своє ім'я або спе­ціальну назву (Закон Бойля—Маріотта, Джоуля—Ленца).

Так, відкриттям є встановлення раніше невідомого 104 елементу періодичної таблиці Менделєєва; доведеність, що в деяких металах та сплавах за певної температури зникає електроопір. Не всі відкриття користуються правовою охороною, перед­баченою гл. 38 ЦК, яка регулює відносини, пов'язані з правом інтелектуальної власності на наукове відкриття. Тобто в цій главі не йдеться про географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, відкриття родовищ корисних копалин тощо.

Відкриття може бути зроблене і випадково. Прикладом цього може бути відкриття німецьким фізиком К. Рентгеном особливих променів, які він назвав "Х-променем".

Винахід — це технологічне (технічне) рішення, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто:

а) є новим (відсутні будь-які відомості у світі, які є за­гальнодоступними до дати пріоритету. Секретна службова інфор­мація при визначенні поняття "новизна" до уваги не береться);

б) має винахідницький рівень (дійсно є внеском в науковий
та науково-технічний прогрес, а не звичайною інженерною роз­
робкою);

в) є промислово придатним для використання (практична
можливість використати винахід в певній сфері. Так, "техніч­
на розробка", як із стільця зробити табурет, не є промислово
придатною для використання).

Об'єктом винаходу може бути:

• продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму (сукуп­
ність клітин, що мають спільне походження і характеризуються
однаковими, стійкими ознаками, штами становлять базу біо-
технології і застосовуються з лікувальною метою), культура
клітин рослин і тварин тощо);

• спосіб;

• застосування раніше відомого продукту чи способу за новим
призначенням.

Правова охорона надається винаходу, який не лише відпо­відає умовам патентоздатності, а й не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманізму і моралі.

Останнє є перешкодою для патентування таких винаходів, як розривні кулі "дум-дум", "кулькові" бомби, протипіхотні "міни-стрибунці" та інша подібна зброя та боєприпаси, використання яких суперечить правилам та звичаям ведення війни... Не підпадають під поняття винаходу:

• відкриття, наукові теорії та математичні методи;

• методи організації та управління господарством;

• плани, умовні позначення, розклади, правила;

• методи виконання розумових операцій;

• комп'ютерні програми;

• результати художнього конструювання;

• топографії інтегральних мікросхем;

• сорти рослин і породи тварин тощо.

Корисна модель — це нове і промислово придатне конструк­тивне виконання пристрою.

Пріоритет, авторство і право власності на винахід посвідчу-ються спеціальним охоронним документом — патентом, а на корисну модель — деклараційним патентом, тобто в Україні передбачена патентна форма охорони об'єктів промислової власності.

Не можуть одержати правової охорони в межах патентного права: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позна­чення, розклади, правила; топографії інтегральних схем; сорти рослин і породи тварин тощо.

Суб'єктами патентного права є автори винаходів та корис­них моделей (винахідники), а також автори промислових зразків, які є фізичними особами. Суб'єктами можуть також бути патентовласники — фізичні та юридичні особи, які не є авто­рами, однак одержали окремі патентні права за законом або договором.

Дата добавления: 2015-05-10