Методи регулювання в аграрному праві

1. У теорії права і держави дістав загальне визнання принцип розмежування галузей права залежно від прита­манних кожній з них предмета і методу правового регулю­вання*. Саме за цими ознаками було визнано галуззю права колгоспне право з властивими йому предметом і методами регулювання. Постійно діючий діалектичний про­цес розвитку продуктивних сил і вдосконалення суспільних виробничих відносин привів до державно-правової потреби у визнанні аграрного права як нової галузі права. Суттєві зміни в характері та змісті суспільних виробничих агропро­мислових відносин і реально існуюча зміна у їх відпо­відному правовому забезпеченні зумовлює визнання нової галузі права — аграрного права.

Ця галузь права характеризується наявністю в ній груп суспільних відносин, які відокремилися від основних галу­зей права. Зокрема, таку групу відносин становлять май­нові відносини приватної та державної власності. Остання перебуває у повному господарському віданні державних сільськогосподарських підприємств (організацій, об'єд­нань). Правовий режим цього майна визначається норма­ми правового інституту права приватної та права дер­жавної власності. Трудові правовідносини в сільськогос­подарських підприємствах усіх форм власності у сфері тру­дового права за видами суб'єктів, об'єктами і змістом є лише незначною частиною предмета трудового права, в той час як у системі аграрних правовідносин інститути трудо­вого права дотично до правового регулювання трудових відносин між працівниками і аграрними працедавцями на­бувають специфічного змісту, зумовленого особливостями сільськогосподарських продуктивних сил і виробничих від­носин.

Цими ж факторами зумовлюється зміст економічних ме­тодів, як правило, спільних для сучасної виробничо-госпо­дарської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм. Звідси ви­пливає спільність правових методів, що використовуються в процесі правового регулювання виробничо-господарської діяльності суб'єктів агропромислового комплексу.

Викладене свідчить, що наявність різновидів предмета аграрного права зумовлює потребу в різновидах методів аграрного права.

2. Визначення методів правового регулювання суспіль­них відносин, що існують у процесі функціонування агро­промислового комплексу, має і теоретичне, і практичне значення. Теоретичне полягає в тому, що встановлення таких методів та їх функціонування забезпечують наукову обгрунтованість аграрного права як галузі права. Практич­не ж значення виявлення цих методів сприятиме встанов­ленню стану і ступеня їх дієвості в досягненні завдань аграрного права, в додержанні його принципів; у ви­значенні, наскільки ці методи є ефективними, виправ­довують себе у правозастосувальній практиці в системі АПК.

3. В аграрному праві, як і в інших галузях права, методи правового регулювання являють собою встановлені або санкціоновані державою способи, засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб'єктів права — учасників аграрних правовідносин; це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни і припинення відносин між суб'єктами АПК. Пред­мет правового регулювання охоплює ті конкретні суспільні відносини, які регулюються нормами аграрного права, а метод правового регулювання визначає, яким чином ці конкретні аграрні відносини чи їх група регулюються нор­мами аграрного права². Під методом розумілись такі спосо­би, за допомогою яких держава на основі існуючої сукуп­ності правових норм забезпечувала потрібну їй поведінку людей як учасників правовідносин або застосовувала ті методи регулювання, які в конкретних умовах (полі­тичних, економічних, соціальних тощо) можуть дати максимальний очікуваний результат' у здійсненні аграрних та земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, станов­ленні ринкових відносин, у розвитку інфраструктури ринку

тошо.

Методи правового регулювання, що застосовуються в практиці правового забезпечення суспільних аграрних від­носин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, котрі є джерелом аграрного права. Це правило не виключає використання в аграрних відносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках од­норідності та спорідненості суспільних відносин.

4. Юридичним інструментом впливу на аграрних під­приємців з боку держави, способами регулювання внут­рішніх і зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграр­ному праві (рис. 2).

5. Загадьними основними методами регулювання висту­пають методи(способй7: 1) дозволу; 2) імперативної вказівкйрои.

Учасникам аграрних правовідносин: а) при_дозволі— дозволяється здійснювати певні види діяльності, наприк­лад, видачу^щензіГна"'перероблення зерна на спирт, видо­бування та розливання мінеральної води тощо; б) при імперативній вказівці — встановлюються, наприклад, гра­ничні норми вмісту нітратїв~тощо; 'в) при забороні_— пряма заборона на будьякі і наприклад, нецільове вико­ристання сільгоспугідь, експорт продукції за межі України без ліцензії тощо.

6. З урахуванням загальних методів і статутної право­здатності аграрних товаровиробників у аграрному праві є Р?Д-метоаів> що використовуються при здійсненні внутрі­господарської та зовнішньогосподарської діяльності сєк-тів аграрного підприємництва. Практйчний прояв способів, засобів правового регулювання здійснюється через встанов­лення відповідних юридичних фактів (державної реєстрації фермерського господарства, агрогосподарського товариства, інших суб'єктів аграрного підприємництва, прийняття на роботу спеціаліста за трудовим договором, контрактом), виключення чи виходу з членів підприємства кооператив­ного типу або з учасників товариства тощо.

Застосування відповідних методів юридичного правового регулювання орендних відносин зумовлюється особливостя­ми цих відносин. У цьому аспекті способом правового регулювання є порядок і умови надання суб'єктам аграрно­го підприємництва прав юридичної особи (явочнии^метод), що забезпечується такими юридичними фактами, як прий­няття Статуту конкретного підприємства загальними збора­ми громадян — засновників суб'єктів аграрного підприєм­ництва і державна реєстрація цього підприємства. Саме такий правовий метод породжує правоздатність і само­стійність їхньої виробничо-господарської діяльності у ви­рішенні як внутрігосподарських, так і зовнішніх сфер еко­номічних стосунків.

7. Статут приватного кооперативного (колективного), орпоративного, державного чи спільного сільськогосподар­ського підприємства є джерелом аграрного права. Рівно­часно статут поряд з іншими локальними нормативно-пра­вовими актами виступає методом (засобом) локально-пра­вового визначення і закріплення юридичного статусу цих суб'єктів аграрного підприємництва, визначення кола їх суб'єктних прав і юридичних обов'язків у межах їх спе­ціальної статутної правоздатності. Саме метод локально-правового регулювання визначає споспрактичного здійснення підафцємн]щькоі ир6нйч вомочності всіх суб'єктів аграрного підприємництва;

8. Демократія і ґласність є своєрідним державно-право­вим засобом правового забезпечення самоврядування. За­вдяки цьому створюється можливість для активної участі членів колективних підприємств та акціонерів у вирішенні виробничо-господарських, соціально-економічних та інших проблем діяльності у цих суб'єктах господарювання; Ак­тивність членів у роботі органів управління від загальних зборів до зборів виробничих підрозділів аграрних суб'єктів підприємництва кооперативного типу, забезпечення поряд­ку голосування таємного чи відкритого, наявності кворуму, свободи критики дає підстави вважати, що широка демо­кратія і гласність є методом правового регулювання уп­равлінських взаємин у цих підприємствах.

9. Членство в аграрних приватних підприємствах коопе­ративного типу є головною особливістю аграрного права, оскільки воно є організаційно-правовою основою утворення колективних сільськогосподарських підприємств і коопера­тивів та виникнення внутріколективних членських майно­вих, управлінських, трудових, соціальних відносин (у тому числі соціального страхування), земельних та інших від-

носин. Членство в колективному сільськогосподарському підприємстві, міжгосподарській організації — це правова передумова виникнення і функціонування аграрних від­носин. Без членства немає суб'єктів аграрного підприєм­ництва кооперативного типу, кооперативної власності й демократії в самоврядуванні. Членство є юридичним фак­том, залежно від якого виникають, змінюються або припи­няються аграрні кооперативні відносини як предмет аграр­ного права.

В цьому розумінні право членства є передумовою всіх внутрігосподарських і кооперативно-міжгосподарських від­носин. За допомогою такого правового способу визначає­ться характер взаємовідносин сторін і зміст аграрних пра­вовідносин між колективним сільськогосподарським під­приємством чи кооперативом і його членами, між госпо­дарствами-учасниками і міжгосподарською організацією або

об'єднанням.

Свідченням того, що членство є методом правового регу­лювання, може бути приклад виникнення трудових пра­вовідносин у суб'єктах аграрного підприємництва. В пер­шому випадку вони виникають за допомогою такого право­вого засобу, як членство, а в другому — за допомогою трудового договору (контракту). Коли ж громадянин бажає працювати в колективному підприємстві чи в кооперативі, але не бажає стати його членом, то він може укласти з цим підприємством трудовий договір. Викладене дає під­стави твердити, що в аграрному праві членство є не тільки правовою основою аграрних правовідносин, але й методом правового їх регулювання.

Дата добавления: 2015-05-10