КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Правосуб'єктність приватних аграрних підприємств кооперативного і корпоративного типів
1. В Україні за обсягами вироблюваної товарної маси продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, за кількістю зайнятих у цій діяльності громадян, за земельними площами провідне місце займають недержавні аграрні підприємці-товаровиробники. До них, зокрема, належать колективні сільськогосподарські підприємства, колективні рибогосподарські підприємства, спілки селян, сільськогосподарські виробничі кооперативи, аграрні акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. До них відносять також усілякі міжгосподарські підприємства, об'єднання, асоціації тощо, але всі вони, з формального правового погляду, все одно належать до суб'єктів підприємництва кооперативного чи корпоративного типів. Їхня Правосуб'єктність базується головним чином на нормах Законів "Про власність", "Про підприємництво", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про господарські товариства", а також на нормах їхніх установчих документів. Правосуб'єктності цих виробників продуктів харчування, сировини і продовольства притаманні певні спільні риси. Так, ці підприємці створюються (засновуються) громадянами і як такі вони, по суті, є приватними, недержавними. Спільність їхньої Правосуб'єктності простежується у спробі їхнього утворення (заснування). Ці аграрні підприємці за законом виникають явочно-нормативним способом, оскільки ініціатива їхнього створення (заснування) йде від самих громадян. Останні добровільно виявляють бажання створити аграрний кооператив (колективне сільськогосподарське підприємство тощо), особисто брати участь працею в його діяльності або заснувати акціонерне товариство чи товариство з обмеженою відповідальністю через об'єднання своєї приватної власності. Виключно добра воля працівників державних сільське-, рибогосподарських підприємств є основою для проведення приватизації способом акціонування і створення на його основі акціонерного товариства відкритого типу.
Спільність Правосуб'єктності наведених аграрних товаровиробників базується також і на тому, шо ці підприємці є юридичними особами, наділеними спеціальною право- і дієздатністю саме як аграрні товаровиробники. Як юри-дичнГбсоби ці аграрні підприємства можуть набувати права, створювати для себе юридичні обов'язки, бути позивачами і відповідачами в загальному, арбітражному та третейському судах. 2. Залежно від організаційно-правової форми приватні, недержавні аграрні підприємці — юридичні особи мають певні принципові відмінності, які дають підставу розмежовувати їх на дві групи: кооперативного і корпоративного типів, Аналіз економічних чинників, правомочностей аграрних приватних підприємців кооперативного і корпоративного типів (табл.) дає можливість розмежувати Їх, дати їхні правові обриси. Так, аграрні приватні зі статусом юридичної особи підприємці-кооперативного типу — це юридичні особи, засновані на недержавній формі власності, членстві," особистій трудовій участі членів суб'єктів підприємництва кооперативного типу, можливому (але не обов'язковому) об'єднанні майна — власності цих членів — для спільного ведення статутної діяльності з виробництва продуктів харчу вання,~сирбвйнй і продовольства рослинного і тваринного походження, їх переробки, реалізації (а також — не обов'язково — виконання інших робіт, надання послуг) з метою одержання прибутку. На відміну від них, аграрні зі статусом юридичної особи приватні підприємці корпоративного типу — це приватні агрогосподарські. товариства, у яких громадяни на підставі установчого договору виступають як засновники, а після реєстрації господарського товариства — учасники-інвестори останніх;ле, товариства, діяльність яких поряд зі статутною (виробництво продуктів харчування, сировини і продовольства, їх переробка і реалізація) націлена на задоволення інтересів виключно своїх інвесторів (учасників-акціонерів).
3. Особливість Правосуб'єктності аграрних приватних підприємств кооперативного типу полягає в тому, що в них має місце об'єднання насамперед робочої сили, а не капіталів. "У кооперації капітал — слуга, а не господар", — писав ще 1925 р. О. В. Чаянов. З цієї суті приватної юридичної особи кооперативного типу випливає, що таке підприємство має бути власником свого майна і що тільки при виході з нього громадянин саме як член цього підприємства, кооперативу набуває права на одержання своєї частки зі спільної часткової власності. Таке правило закріплено у ст. 9 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". 4. Особливість правосуб'єктності аграрних приватних підприємців кооперативного типу дістає свій прояв у здійсненні членами цих підприємств управління і контролю за діяльністю цих підприємців. Так, вищим органом самоврядування в цих аграрних суб'єктах підприємництва є загальні збори (збори уповноважених) членів цих підприємств, які мають скликатися не рідше ніж чотири рази на рік. За вимогою третини членів або ревізійної комісії можуть скликатися й позачергові збори. Збори правомочні вирішувати питання, коли на них присутньо не менше половини членів. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на зборах. Щодо самоврядування особливість їхньої правосуб'єктності виявляється у використанні принципу "один член — один голос" і відповідно — "один уповноважений — один голос" — здійснення управління вищим органом самоврядування в демократичній формі. 5. Особливість правосуб'єктності аграрних підприємців кооперативного типу (як і колишніх колгоспів) дістає свій прояв у методах державного керівництва ними. Так, державні органи управління в межах своїх повноважень застосовують не імперативно-владні методи, а методи рекомендацій, порад, заснованих на нормах аграрного (раніше колгоспного)' права. Обов'язкові приписи застосовуються лише у сфері техніки безпеки, виробничої санітарії, ветеринарії, захисту рослин тощо, тобто держава застосовує імперативно-владні методи лише там, де необхідним є захист робочої сили та споживачів. З переходом до ринкових відносин держава більше схиляється до застосування економічних методів впливу на аграрних підприємців (стимулювання виробництва, зокрема надання пільгових кредитів, застосування штрафних санкцій тощо).
6. Відмінною рисою правосуб'єктності аграрних підприємців кооперативного типу є реальна можливість впливу членів "як співучасника даної єдиної власності'" на окремого члена суб'єкта підприємництва кооперативного типу, зокрема через застосування до нього заходів заохочення і стягнення, передбачених статутом. До компетенції вищого органу самоврядування входить такий крайній захід дисциплінарного стягнення, як виключення з членів підприємств кооперативного типу. 7. Деякі відмінності в правосуб'єктності порівняно з підприємствами кооперативного типу мають приватні (недержавні) суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи корпоративного типу (акціонерні товариства тощо). Так, аграрні приватні зі статусом юридичної особи підприємці корпоративного типу — це юридичні особи, засновані на недержавній формі власності, особистій майновій участі (обов'язковому об'єднанні майна) селян, інших фізичних та юридичних (недержавних) осіб у статутному фонді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю для ведення статутної діяльності з виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, їх переробки, реалізації (а також — не обов'язково — виконання інших робіт, надання послуг) з метою одержання прибутку. Узагальнений досвід України та інших країн свідчить, що найпридатнішим для аграрного підприємництва є акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю.
Відповідно до статей 24 і 50 Закону "Про господарські товариства", акціонерне товариство — це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а товариство з обмеженою відповідальністю — це також товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Акціонери (учасники) товариства несуть відповідальність у межах їхніх акцій (вкладів). У випадках, передбачених установчими документами, акціонери (учасники), які неповністю сплатили акції (неповністю внесли вклади), відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми (невнесеної частини вкладу). 8. Принциповою особливістю правосуб'єктності цієї групи аграрних підприємців є насамперед те, що ці товариства є об'єднанням капіталу, а не особистої трудової участі; робота учасників (акціонерів) у них (на відміну від підприємств кооперативного типу) не є обов'язковою, а може мати місце на підставі трудового договору як додаткове стимулювання підвищення ефективності використання капіталу. У суб'єктах підприємництва корпоративного типу об'єднання капіталу у вигляді майна в натурі (сільськогосподарської техніки, продуктивної та робочої худоби тощо), грошових коштів, майнових (право користування приватною земельною ділянкою тощо) і немайнових (пов'язаних з майновими) прав у статутний фонд товариства має визначальне значення. В аграрному господарському товаристві селян виступає як інвестор-учасник (акціонер). Тому участь у статутному фонді, а не особиста трудова участь селянина в товаристві є визначальною в окресленні прав їхніх учасників (див. розділ IV цього підручника). 9. Особливість правосуб'єктності господарських товариств полягає у способах їх заснування, а також у видах майнових взаємин між засновниками/учасниками (інвесторами-акціонерами) з самим товариством. На відміну від суб'єктів агробізнесу кооперативного типу, аграрні господарські товариства засновуються приватними особами шляхом укладення установчого договору, потім — прийняття статуту та державної реєстрації явочно-нормативним способом цих господарських товариств. В установчому договорі (по суті — договорі про спільну діяльність зі створення аграрних акціонерних товариств і/чи товариств з обмеженою відповідальністю) відповідно до Цивільного кодексу України та Закону "Про господарські товариства" фіксуються майбутні взаємини між учасниками, розмір та види їх внесків, порядок розподілу прибутків та збитків тощо. 10. Участь селян у статутному фонді товариства є основою для здійснення управління діяльністю і контролю за суб'єктом підприємництва корпоративного типу. На відміну від підприємств кооперативного типу, в господарських товариствах управління і контроль здійснюються учасниками (акціонерами) залежно від їх частки у статутному фонді. Участь у статутному фонді, а не членство є основою для наймання за контрактом (у тому числі й неучасників) керівництва, фахівців та їх звільнення з посад у господарському товаристві. 11. Особливість правосуб'єктності аграрних господарських товариств базується на особливості правового режиму майна акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю. Так, відповідно до ст. 12 Закону "Про господарські товариства" ці товариства є власниками: майна, переданого їм засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариствами внаслідок господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами. Вкладами учасників і засновників акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю можуть бути, зокрема, будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти. Вклад (зокрема в натурі) оцінюється у гривнях і складає частку учасника та засновника у статутному фонді. З наведеної норми Закону випливає, що суб'єктом права власності на майно може бути як саме товариство, так і громадянин, який передав товариству "право користування" земельною ділянкою, іншим майном та майновими правами. Крім того, згідно зі ст. 10 цього ж Закону, учасник (акціонер) акціонерного товариства відкритого типу практично не обмежений щодо розпорядження своєю часткою в майні цього товариства (він може перездати її іншим особам). Тому, на відміну від підприємств кооперативного типу, майно (чи його частка) такого товариства може стати об'єктом права власності необмеженого кола осіб. Практично ця частка у статутному фонді акціонерного товариства може стати об'єктом стягнення за боргами акціонера і, наприклад, фінансово-кредитна установа може стати акціонером такого товариства. 12. Особливість правосуб'єктності господарських товариств дістає свій прояв у існуванні притаманного тільки цим суб'єктам "інституту права на дивіденди". Ця особливість базується на сутності цих товариств як об'єднання капіталу інвесторів на основній їх меті — задоволенні інтересів інвесторів (учасників, акціонерів). На відміну від суб'єктів підприємництва кооперативного типу (де виходячи з суті обов'язковості трудової участі члени мають право на частину прибутку залежно саме від трудової участі), в господарських товариствах на підставі ст. 10 Закону "Про господарські товариства" учасники (акціонери) мають право на одержання дивідендів від участі в статутному фонді з чистого прибутку (зиску) товариства. Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівнених до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти до кредитних банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання. Зокрема, він може використовуватися на виплату дивідендів акціонерам (учасникам). § 3. Правосуб'єктність державних аграрних товаровиробників 1. У часи "соціалістичної перебудови сільського господарства СРСР" велика роль відводилася державним соціалістичним сільськогосподарським підприємствам і, зокрема, радгоспам. Перші радгоспи виникали на базі націоналізованих поміщицьких маєтків, "розкуркуленого" селянства. Положенням "Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного рільництва" від 14 лютого 1919 р. перед радгоспами було поставлено завдання: давати найбільше продукції; "сприяти створенню умов для повного переходу до комуністичного рільництва". Ці ж завдання були поставлені перед радгоспами та іншими державними сільськогосподарськими підприємствами в постанові ЦВК і РНК СРСР від 16 березня 1927 р. "Про радянські господарства". Україна від колишнього СРСР успадкувала ці "радянські господарства", і нині їхня Правосуб'єктність визначається загальними Законами "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво" та іншими правовими актами, що регулюють правовий режим використання державної власності. 2. Радгосп, як і будь-яке інше державне сільськогосподарське підприємство, — це відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" (статті 1 та 2) вид основної організаційної ланки аграрного сектору народного господарства України, Державне сільськогосподарське підприємство — це заснований на загальнодержавній власності, самостійний статутний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює виробничу (продуктів харчування, продовольства та сировини рослинного і тваринного походження) і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Державне сільськогосподарське підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Воно не має у своєму складі інших юридичних осіб. 3. Особливість правосуб'єктності державного сільськогосподарського підприємства дістає своє відображення в його створенні. Відповідно до Законів "Про власність" (ст, 37), "Про підприємства в Україні" (ст. 5) таке підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (-й) органу. Такими органами нині виступає Фонд державного майна України. Державні сільськогосподарські підприємства відповідно до Декрету Уряду України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 позбавлені права бути засновниками будь-яких підприємств. Державне підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до ан-тимонопольного законодавства України. Воно може створюватися після виокремлення зі складу діючого підприємства даного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їхніх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Створення державного сільськогосподарського підприємства способом виокремлення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами. 4. Оскільки діяльність цього підприємства пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як головного засобу сільськогосподарського виробництва, то йому надаються ці землі відповідно Радою народних депутатів на умовах постійного і строкового користування, оскільки власником цих земель (як і самого державного сільськогосподарського підприємства) є і залишається держава. 5. Важливе значення для визначення правосуб'єктності державного сільськогосподарського підприємства має також і його статут. Згідно зі ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні", державне сільськогосподарське підприємство діє на основі статуту, що його приймає трудовий колектив і затверджує власник майна. У Статуті державного сільськогосподарського підприємства визначаються власник і найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності (обов'язково: виробництво продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, можливо також — їх переробка, реалізація тощо), його органи управління, порядок їх формування (призначення директора), компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. У найменуванні державного сільськогосподарського підприємства визначаються його назва (радгосп, державний кінний завод та ін.) і вид (державне). До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про повноваження, порядок створення та про структуру ради державного сільськогосподарського підприємства тощо. У його статуті визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). б. На особливість правосуб'єктності державного сільськогосподарського підприємства впливає особливість режиму його майна. Так, відповідно до Законів "Про власність" (ст. 37), "Про підприємства в Україні" (частини 2 та З ст. 10) майно державного сільськогосподарського підприємства відповідно до законів України, Статуту підприємства належить йому на праві повного господарського відання як таке, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству і Статутові підприємства. Відчуження від держави засобів виробництва, котрі є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані внаслідок відчуження зазначеного майна кошти спрямовуються виключно на інвестиції.
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 1981; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |