РОЗДІЛ 4. Тема 11. Особливості звернення стягнень у майнових та немайнових спорах

Тема 11. Особливості звернення стягнень у майнових та немайнових спорах

Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника. Порядок звернення стягнення на заставлене майно. Проведення арешту та вилучення майна боржника. Особливості оцінки майна боржника. Звільнення майна з-під арешту. Порядок реалізації майна на яке звернено стягнення. Особливості звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку. Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливості звернення стягнення на грошові кошти боржника – юридичної особи. Звернення стягнення на інше майно боржника – юридичної особи. Порядок підготовки та проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна. Підстави та порядок звернення стягнення на заробітну плату на інші види доходи боржника. Розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів. Кошти, на які не може бути звернено стягнення. Порядок стягнення аліментів. Особливості виконання рішень у немайнових спорах.

Основні поняття: виконавче провадження, майнові спори, немайнові спори, арешт майна, боржник, стягувач, прилюдні торги, аліменти.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ З ПІДГОТОВКИ ДО ВІДПОВІДІ НА ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ТА РІШЕННЯ ЗАДАЧ ЕКЗАМЕНАЦІЙНОГО БІЛЕТУ

Загальною рекомендацією щодо підготовки та змісту безпосередніх відповідей на теоретичні питання екзаменаційного білету є обов’язкове урахування комплексного характеру іспиту. Тому вказані відповіді повинні бути не лише системними, обгрунтованими та логічними щодо викладання матеріалу, але й містити у собі теоретичні положення як адміністративного права, так і адміністративного процесу. Слід пам’ятати, що для надання відповіді правового змісту студентам необхідно посилатися й на положення нормативно-правових актів. А внаслідок тісного зв’язку галузі адміністративного права з іншими галузями публічного права доцільно демонструвати й знання суміжних навчальних дисциплін.

Важливе значення для якісної підготовки відповіді має своєчасне з’ясування сутності питань, які містить білет, та планування структури даної відповіді. Тому, у разі виникнення сумнівів чи труднощів щодо сутності питання, студенту слід звернутися за методичною допомогою та відповідними вказівками до членів екзаменаційної комісії.

Суттєвою практичною допомогою в підготовки відповіді може стати уміле використання дозволеного дидактичного матеріалу: Конституції України, Кодексів, юридичних словників, довідників, альбомів схем тощо.

Істотним чинником є вдалий розподіл студентом часу, відведеного для підготовки відповідей на теоретичні питання та для вирішення задачі. При цьому, слід пам’ятати, що студент має право починати відповідь на білет з будь-якого питання, а можливо й з вирішення задачі.

Для більш правильного розуміння вищенаведених рекомендацій розглянемо орієнтовний зміст відповідей на окремі теоретичні питання з дисциплін, що виносяться на комплексний державний іспит.

Так, готуючись до відповіді на питання „Громадяни - суб'єкти адміністративно-правових відносин” з курсу адміністративного права доцільно врахувати наступні положення.

Перше за все, доцільно навести загальне поняття суб'єкта адміністративного права, зв'язавши його із суб'єктом права - учасником суспільних відносин, якого норми права наділяють правами й обов'язками. Із практичної точки зору важливо відрізняти суб'єкта адміністративного права, що володіє потенційною правоздатністю вступати в правовідносини від суб'єкта адміністративного правовідносини, що виступають безпосереднім учасником правових зв'язків у сфері виконавчо-розпорядницької діяльності. Необхідно пам'ятати, що за своїм характером і призначенню суб'єкти адміністративного права різні. Тому значна їхня група здійснює безпосередньо функції виконавчо-розпорядницького характеру, будучи органами виконавчої влади. Інші (громадяни, їхнього об'єднання, підприємства, установи) мають можливість брати активну участь у діяльності по керуванню державними справами. Визначаючи адміністративно-правовий статус громадянина, варто звертатися до положень нормативно-правових актів.

Треба акцентувати, що громадяни — найбільша група суб’єктів адміністративно-правових відносин. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами і свободами інших учасників правових відносин, виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України).

Найчастіше особа вступає у відносини з державою у сфері виконавчої влади, де практично реалізуються надані їй Конституцією та законами України права і свободи. Для реалізації деяких прав, свобод та виконання обов’язків важливе значення має громадянство — постійний правовий зв’язок особи та Української держави, що проявляється у їх взаємних правах та обов’язках. Право на громадянство є невід’ємним правом громадянина України, він не може бути позбавлений свого громадянства. Кожна особа має право на громадянство в Україні, яке вона може одержати за певних умов. Громадянство не поєднується з постійними трудовими чи службовими відносинами особи з конкретною організацією.

Правовий статус громадянина включає до себе:

а) основні (невід’ємні) права (або права і свободи людини і громадянина);

б) комплекс прав та обов’язків, що закріплюються Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно-правовими нормами;

в) гарантії реалізації цих прав та обов’язків, а також механізм їх охорони державою.

До основних прав, крім невід’ємних (на життя, здоров’я, честь, гідність та ін.), можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, власності, користування засобами транспорту, будовами, політичні права (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльності держави) та ін.

Комплекс прав та обов’язків у різних галузях управління складають права на підприємництво та створення підприємств, на землю, на освіту, на користування досягненнями культури та ін.

Гарантії реалізації цих прав та обов’язків, а також механізм забезпечення їх державою знаходять своє відображення в Конституції та законодавчих актах України.

Адміністративно-правовий статус громадянина України встановлюється обсягом та характером його адміністративної правосуб’єкт­ності, котру складають адміністративна правоздатність та адміністративна дієздатність.

Адміністративна правоздатність — це визнана законом за громадянином фактична можливість бути суб’єктом адміністративного права, мати права та обов’язки адміністративно-правового характеру. Адміністративна правоздатність виникає з моменту народження людини. Її обсяг встановлюється і змінюється за допомогою адміністративно-правових норм. Вона підтверджується документами про громадянство — паспортом громадянина України, а для осіб до 16 років — свідоцтвом про народження.

Правоздатність не може бути обмежена або відчужена, від неї неможливо відмовитись добровільно (оскільки така відмова не має юридичної сили). Правоздатність людини утворює юридичне поняття особи і громадянина. Тільки у випадках, передбачених кримінальним або адміністративним законодавством, громадянин може бути позбавлений якоїсь частини адміністративної правоздатності — права пересування, батьківських прав тощо.

Адміністративна дієздатність є другою складовою частиною адміністративної правосуб’єктності. при цьому адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності громадян, оскільки вона складає умови, за яких реалізуються їх суб’єктивні права і обов’язки.

Адміністративна дієздатність — це визнана законом спромож­ність громадян своїми діями набувати і здійснювати права і виконувати обов’язки адміністративно-правового характеру. В повному обсязі адміністративна дієздатність виникає з досягненням 18-річного віку. Разом з тим вона виникає і по досягненні 16-річного віку — одержання паспорта та дотримання правил паспортної системи, охорона природи та ін. Адміністративна дієздатність може наставати у деяких випадках і до досягнення 16-річного віку — право на працю.

За своїм змістом права громадян можна поділити на три групи:

1) на участь у державному управління та соціально-політичну активність: право на державну службу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об’єднань чи входження в них та ін.;

2) на одержання допомоги від відповідних компетентних орга­нізацій: право на медичну, санітарно-епідеміологічну допомогу, безкоштовне користування благами (бібліотеками, парками і т. ін.), користування транспортом, одержання оплатних та інших послуг;

3) на права, що захищаються: в адміністративному порядку (адміністративна скарга, адміністративно-юрисдикційне провадження), судовому порядку (скарга, позов), особисто громадянином (необхід­на оборона).

Важливо з'ясувати особливості спеціальних адміністративно-правових статусів індивідуальних суб'єктів (членів адміністративних колективів, суб'єктів адміністративної опіки, мешканців територій зі спеціальними адміністративно-правовими режимами, суб'єктів дозвільної системи).

У рамках відповіді слід розкрити сутність понять загальної й спеціальної правосуб'єктності індивідуальних суб'єктів, адміністративної правоздатності й дієздатності громадян. Необхідно розібратися із правами й обов'язками громадян у сфері виконавчої влади, особливостями адміністративно-правового статусу іноземних громадян й осіб без громадянства, а також уміти виділяти юридичні гарантії суб'єктивних прав громадян. Наприклад, підкреслити, що адміністративно-правовий статус іноземців регламентується Законом України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також міжнародними угодами. Статус осіб, які не мають громадянства, але перебувають на території України, визначається законодавством України.

Доцільно навести основні обмеження для іноземців і осіб без громадянства, що зводяться до таких: 1) вони не можуть займати деякі посади (Президента України, судді, перебувати на посадах у складі морських та повітряних екіпажів та ін.); 2) вони не мають доступу до посад державних службовців, діяльність яких пов’язана з державною таємницею; 3) ці особи не можуть служити у Збройних Силах України; 4) для іноземних громадян і осіб без громадянства допускаються обмеження в пересуванні чи перебуванні в окремих місцях; 5) для них встановлені окремі правила паспортного режиму, вступу в навчальні заклади тощо; 6) для іноземних громадян та осіб без громадянства встановлена особлива адміністративна деліктоздатність.

Особливе значення має вивчення й знання статей Конституції України, законодавчих і нормативних актів, що регламентують адміністративно-правовий статус індивідуальних суб'єктів, у тому числі суб'єктів, що мають спеціальний адміністративно-правовий статус.

При підготовці відповіді на питання „Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення: поняття, види, процесуальне оформлення” з курсу адміністративного процесу доцільно врахувати наступні положення.

Насамперед треба акцентувати на тому, що важливе значення для правильного і об’єктивного вирішення справи мають заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення. Вони застосовуються для припинення адміністративних проступків, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного розгляду справи та виконання постанов про накладення адміністративних стягнень по справах.

У ст.ст. 260–267 КУпАП наведено перелік заходів процесуального забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення: адміністративне затримання; особистий огляд і огляд речей; вилучення речей і документів: відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан сп’яніння. Два заходи забезпечення встановлено іншими статтями КУпАП: доставлення порушника (ст. 259) і його привід (ст. 268).

Доставлення порушника згідно з ст. 259 КУпАП здійс­­ню­ється з метою, по-перше, припинення правопорушення; по-друге, складення протоколу про адміністративне правопорушення; по-третє, встановлення особи порушника. Фактичне здійснення доставлення забезпечується застосуванням психічного або фізичного впливу.

Наприклад, залежно від місця, підстав і мети доставлення порушника можуть здійснювати: працівники міліції, уповноважені посадові особи, які здійснюють нагляд за додержанням правил користування засобами транспорту (ст.ст. 222–229, 236 КУпАП), правил пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил на транспорті, повноважні представники природоохоронних органів, народні дружинники, громадські природоохоронні інспектори, працівники воєнізованої охорони.

Схожим з розглянутим заходом забезпечення є привід порушника в разі ухилення його від явки на виклик органу внут­рішніх справ або судді. Це також примусове доставлення особи, але відмінність полягає в меті доставлення — привід здійснюється працівниками міліції для забезпечення присутності правопорушника при розгляді справи. Привід допускається лише у випадках, прямо передбачених законом (ч. 1 ст. 268 КУпАП).

Адміністративне затримання, як правило, може тривати не більш як три години. Більш тривалі строки може бути встановлено тільки законодавчими актами (ч. 1 ст. 263 КУпАП). Так, на строк до трьох діб з письмовим повідомленням прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора може бути затримано осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон, якщо вони не мають документів, що посвідчують їх особу. До розгляду справи може бути затримано осіб, які вчинили дрібне хуліганство (розглядається протягом доби), порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або проявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях (протягом трьох діб), та ін.

З метою забезпечення законності застосування адміністративного затримання про нього складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім’я та по-батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Затриманому надається право ознайомитися з протоколом і підписати його (або відмовитися від підписання), вимагати повідомити про місце його перебування родичів, адміністрацію за місцем роботи або навчання. Про затримання неповнолітнього повідомлення його батьків або осіб, які їх замінюють, є обов’язковим (ст. 261 КУпАП).

Особистий огляд і огляд речей провадяться з метою виявлення, закріплення необхідних доказів правопорушення і забезпечення подальшого притягнення порушника до відповідальності. Право на їх проведення надано уповноваженим на те посадовим особам органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ і прикордонних військ, а на огляд речей також органів лісоохорони, рибоохорони і органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання. Цей перелік може бути розширено лише законодавчими актами (ст. 264 КУпАП).

Особистий огляд провадиться уповноваженою на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі. Огляд речей, ручної кладі, багажу, знарядь полювання і лову риби, добутої продукції, транспортних засобів та інших предметів здій­снюється, як правило, в присутності їх власника. За його відсутністю зазначені речі може бути піддано оглядові лише у невідкладних випадках, але з обов’язковою участю двох понятих.

Проведення огляду оформлюється спеціальним протоколом або про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в протоколі про адміністративне затримання.

Вилучення речей і документів, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, здійснюється уповноваженими особами, яким надано право провадити адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, з метою забезпечення доказів, а також, залежно від результатів розгляду справи, забезпечення їх кон­фіскації, оплатного вилучення, знищення або повернення володільцеві.

Слід пам’ятати, що Законом України від 24.09.2008 року внесено зміни до глави 20 КУпАП, яка отримала нову назву - „Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення”, а також у новій редакції викладено ст. 265 КУпАП. Крім того, вказану главу кодексу доповнено статтями: 265-1 „Тимчасове вилучення посвідчення водія”, 265-2 „Тимчасове затримання транспортних засобів”, 265-3 „Тимчасове вилучення талону про проходження державного технічного огляду або ліцензійної картки на транспортний засіб”. Тому при відповіді треба звернути увагу на особливості процесуального оформлення застосування вказаних заходів, які передбачені не тільки положеннями КУпАП, але й відповідними постановами Кабінету Міністрів України..

Важливо вказати й на те, що з метою забезпечення законності застосування розглянутих заходів ст. 267 КУпАП передбачає можливість їх оскарження заінтересованою особою у вищий орган (вищій посадовій особі) або прокуророві.

З урахуванням того, що екзаменаційний білет складається з теоретичної та практичної частин, суттєвим чинником, що визначає загальну оцінку складання іспиту, є правильне вирішення задачі. Здебільшого вирішення задачі передбачає знання матеріального та процесуально-деліктного права, а відповідно й використання матеріальних та процесуальних норм права. Перш за все ідеться про належне застосування норм адміністративно-деліктного права. Тому при вирішенні задач необхідно продемонструвати вміння правильного використання норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та Науково-практичного коментарю до нього.

У ході підготовки до вирішення задачі важливо відразу з’ясувати головні умови запропонованої конфліктної ситуації, визначити перелік питань та обставин, які потребують правового аналізу, оцінки та обґрунтованої відповіді, а також спланувати послідовність наведення таких відповідей.

Наприклад, можна висловити рекомендації щодо вирішення такої задачі: „Заступник начальника РВВС піддав гр. Фролова штрафу за появу в громадському місці у стані алкогольного сп`яніння з урахуванням того, що місяць назад за аналогічне правопорушення у відношенні гр. Фролова матеріали передавалися на розгляд трудового колективу за місцем роботи. Здійсните юридичний аналіз ситуації?”

Аналіз умов запропонованої задачі передбачає знання низки положень матеріальної та процесуальної частини Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водночас формулювання задачі помітно ускладнює визначення головної мети, адже оцінки потребує не лише застосування посадовцем конкретного розміру штрафу, але й факт передачі адміністративних матеріалів на розгляд трудового колективу. Саме тому, студенти повинні не лише довести наявність у діях гр. Фролова ознак складу правопорушення, передбаченого відповідною частиною ст. 178 КУпАП, але й звернутися до положень ст. 21 КУпАП, яка передбачає можливість передачі адміністративних матеріалів на розгляд трудового колективу. Адже неврахування останньої може привести до прийняття заступником начальника районного відділу внутрішніх справ незаконного рішення в частині застосування до гр. Фролова ч. 2 ст. 178. У даному випадку має повторність діяння, а не правопорушення, а тому правильним й законним є застосування санкції, передбаченої ч. 1 ст. 178 КУпАП. Втім, не слід забувати, що повторність діяння має бути врахована посадовою особою шляхом застосування максимального розміру штрафної санкції, яка є відносно визначеною.

Враховуючи, що в ході рішення задачі, доводиться факт конкретного правопорушення, а саме ст. 178 КУпАП, необхідно навести характеристику елементів складу даного правопорушення, їх основних та факультативних ознак (предмет, місце, час, характер правопорушення тощо). Важливе значення має уточнення повноважень суб’єктів адміністративної юрисдикції, що визначені ст.ст. 222, 255, 276, 277 та ін. Для більш повного обґрунтування рішення зазвичай доцільно використовувати положення статей глави 4 КУпАП, якими визначено загальні правила та порядок накладання адміністративних стягнень (ст.ст. 34, 35, 36, 38, 39 тощо).

Крім того, комплексний характер державного іспиту вимагає обов’язкове висвітлення особливостей процесуального порядку та оформлення процесуальних документів. Тому необхідно вказати на учасників провадження у справі, особливості складання протоколу про адміністративне правопорушення (ст.ст. 254-258), розгляду адміністративної справи (ст.ст. 276-282), винесення постанови (ст.ст. 283-285). При цьому важливо вказати строки виконання тих чи інших процесуальних дій, що матимуть місце під час розв’язання конфліктної ситуації, наведеної в умовах задачі.

Поряд з цим, слід пам’ятати, що значна частина задач має певну специфіку, а тому можливим є: використання інших кодексів та законодавчих актів; наведення структури адміністративного провадження та надання юридичної характеристики конкретних стадій провадження; аналіз змісту адміністративно-правового статусу особи, що притягується до адміністративної відповідальності; тощо. У разі сумнівів щодо правильності та повноти алгоритму рішення задачі доцільно звернутися до екзаменатора за порадою.

Дата добавления: 2015-05-10