Конгресий конференції XIXст. іміжнародне право

Віденський конгрес 1814-1815 pp. Багато істориків вважають, що вплив Віденського конгресу на міжнародне право міститься лише

в посиланнях на статті Заключного акту конгресу, у яких було за­пропоноване встановлення міжнародного режиму по прикордонних і міжнародних ріках, а саме: Рейну, Маасу, Мозелю й Шельді. Також на міжнародне торговельне право вплинули 2 додатки, одним із яких заборонялася торгівля неграми, а по-іншому був установлений єдиний розподіл дипломатичних агентів на класи. Продовженням рішень Віденського конгресу був договір, укладений між Росією, Австрією й Пруссією, про створення Священного союзу, до якого незабаром приєдналося багато держав.

Декларація про припинення торгівлі неграми була прийнята 8 лютого 1815 р. У ній було закріплене положення про те, що пред­ставники держав, ті, що зібралися на конгрес, виражають бажання припинити торгівлю неграми як безкоштовною робочою силою, що є «ганебною для Європи й образливою для людства». Але, на жаль, у ній не було зазначено точного часу, до якого дана торгівля повинна бути припинена. Поділ дипломатичних агентів по класах закріплювався в одному з положень додатку Заключного акта Ві­денського конгресу. Відповідно до даного положення до першого класу агентів відносилися посли й папські легати, до другого — по­сланники, міністри й інші уповноважені особи, до третього — по­вірений в справах.

Паризький конгрес 1856 р. Паризький конгрес поклав початок новому періоду європейських міжнародних відносин, що не могло не зробити впливу на розвиток міжнародного права в цілому. Паризь­кий конгрес переглянув положення Віденського конгресу відносно судноплавства по міжнародних ріках і визначив, що дані положення будуть застосовуватися до Дунаю і його гирла.

Спеціальне положення Паризького трактату містить тезу про поновлення Лондонської конвенції від 13 липня 1841 p., відповід­но до якої всі протоки в морі оголошувалися закритими для про­ходу військових кораблів всіх держав. Чорне море було оголошене нейтральним. У відношенні Аландських островів не допускалося застосування якої-небудь зброї.

Найбільш важливу роль у розвитку міжнародного права відіграла Паризька декларація у відношенні міжнародного морського права. У ній містилися наступні положення: ворожий вантаж, за винятком військової контрабанди, повинен переміщатися під нейтральним прапором, нейтральний вантаж, за винятком контрабанди, не під­лягає захопленню під ворожим прапором тощо.

Берлінський конгрес 1878 р. Прийнятий Берлінський трактат визнав незалежними Сербію, Чорногорію й Румунію. Також у трактаті було передбачене зобов'язання забезпечувати захист прав людини від дискримінації.

Гаазькі конференції миру. Перша Гаазька конференція була про­ведена 18 травня 1899 р., у ній взяло участь 26 держав. її неофіційна назва була * мирна», тому що її основним завданням було обмеження озброєння й забезпечення миру.

Скликана з ініціативи Росії й СІЛА друга конференція миру відбулася в 1906-1907 pp., основний акцент був зроблений на юри­дичних питаннях права ведення війни.

Усього в Гаазі було прийнято 13 конвенцій, Декларація про за­борону метання снарядів і вибухових речовин з повітряних куль.

Перша конвенція містила в собі своєрідний кодекс здійснення добрих послуг, посередництва, діяльності міжнародних слідчих комісій і третейського розгляду. Істотне значення мала Конвенція про обмеження в застосуванні сили при стягненні по договірних боргових зобов'язаннях.

Третя конференція ухвалила, що воєнні дії не повинні почина­тися без попереднього попередження.

2.8. Основні тенденції розвитку буржуазної науки міжнародного права

Французька революція, війни Наполеона, а також Віденський конгрес і утворення Священного союзу, що відбулися за ними, вплинули на розвиток науки міжнародного права. Буржуазія, що прийшла до влади, не потребувала більше в революційному змісті природно-правових теорій.

Але перш ніж позитивізм переміг остаточно, наука міжнародного права випробувала на собі вплив філософії Г. В.-Ф. Гегеля, відповід­но до якої міжнародне право являє собою зовнішнє державне право. Зроблений Гегелем упор на значення сили в міжнародних відносинах привів до того, що його вплив на юристів-сучасників був незначним. Дана позиція для науки міжнародного права була мало прийнятною. Але найшлися деякі вчені, причому досить авторитетні, які зазнали на собі цей вплив. Одним з таких учених був А.В. Гефтер. У своїх працях Гефтер згодний з Г. Гегелем у тому, що джерелами міжнарод­ного права є людська свобода й воля. Він, як і Г. Гегель, зрівнював міжнародне право із зовнішнім публічним правом.

Юридичний позитивізм досяг більших успіхів у науково-теоре­тичному плані. Саме представники даної течії зробили аналіз ре­альної юридичної дійсності.

У цей період була видана велика кількість навчальної літера­тури.

Д. Кент розглядав міжнародне право як процес його застосуван­ня однією або декількома державами. Даний підхід одержав своє

велике поширення в США й Англії. Праця Д. Кента «Коментарі на американське право» була видана в 1836 р.

В Англії даний напрямок у середині XIX в. очолив Р.Філімор. Його чотиритомник «Коментарі по міжнародному праву» вийшов у період між 1854 і 1861 pp.

На початку XX ст. найбільш значним став курс Л. Оппенгейма, перше видання якого вийшло в 1905-1906 pp.

Відособлено від англо-американської науки міжнародного права стояв І. Бентам, що був філософом і теоретиком політичної економії, Бентам не обмежувався формально-юридичним аналізом науки між­народного права, а знаходив реальні інтереси учасників міжнародно-правового спілкування. Розроблена ним теорія утилітаризму являла собою одну з теоретичних основ англійського фритредерства (рух за свободу торгівлі).

Інший напрямок юридичного позитивізму, що акцентує увагу на впливі римського права й властивому йому розподілі юридичних інститутів на «особи», «речі» і «дії», одержав велике поширення в працях німецьких авторів. Прихильники даної теорії виходили з аналізу й узагальнення юридичних явищ, а не спроби з'ясувати їхню сутність. Із другої половини XIX ст. їхні праці одержали визнання й в інших країнах Західної Європи й Латинської Америки. Основними представниками даного напрямку були К. Бергбом, П. Лабанда, А. Есмен та ін.

У Німеччині найбільш ортодоксальним представником позити­візму був Е. фон Ульман, який вважав, що природне право являє собою «розумову спекуляцію».

Однак позитивізм у чистому виді не був найпопулярнішою течією, звичайно він доповнювався політичними або моральними міркуван­нями. Подібне відбулося з І.К. Блюнчлі й Ф. фон Аркушем. Видана в 1868 р. книга І.К. Блюнчлі «Сучасне міжнародне право цивілізова­них держав, викладене у вигляді кодексу», була досить популярною. Автор цієї праці основний акцент робив на християнський народ і державу. Для І.К. Блюнчлі і його прихильників держава являє собою колективну особистість, яка обдарована волею — юридична істота. Аналогічно трактував міжнародне право Ф. фон Аркуш,

В інших державах Європи позитивний напрямок також був попу­лярним, хоча його основні принципи не дотримувалися так строго.

Дата добавления: 2015-05-10