Міжнародна процедураз примирення

У міжнародну процедуру з примирення входить діяльність слідчих і погоджувальних комісій, що мають на меті допомогти вирішенню спору шляхом досягнення безпосередньої угоди між сторонами.

У міжнародних спорах, що не зачіпають ні честі, ні суттєвих інтересів держав і фактичних обставин, що виникають із розбіж­ностей в оцінці ситуації, сторони вправі встановити спеціальний міжнародний орган — слідчу комісію для з'ясовування питань факту.

Комісії формуються на паритетних засадах із однаковою кіль­кістю представників обох сторін. У їхній склад як члени або голова можуть входити представники інших держав. Організація комісій і їхніх завдань визначається угодою сторін, що сперечаються.

Завдання слідчих комісій полягає в з'ясовуванні фактичних об­ставин спору. їхнє створення було передбачено Гаазькими конвенці­ями про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1899 і 1907 років, у яких був визначений статус міжнародних слідчих комісій.

Якщо сторони не домовляться про інше, то комісія формується шляхом призначення кожній із сторін двох членів, із яких тільки по одному можуть бути громадянами держав-сторін. Ці члени обирають

голову. Такий самий порядок установлений Загальним актом про мирне вирішення міжнародних спорів, прийнятим Лігою Націй у 1928 році і переглянутим ООН у 1949 році.

Розслідування комісією провадиться в змагальному порядку. Сторони у встановлені терміни викладають комісії факти, подають необхідні документи, а також список свідків і експертів, які повинні бути вислухані. Комісія вправі запитувати від сторін і інші додаткові матеріали. У процесі розгляду провадиться допит свідків, про що складається протокол.

За підсумками розслідування комісія виносить рішення за допо­могою упорядкування доповіді, у якій встановлюється тільки факт спору. Ця доповідь не має сили рішення суду або арбітражу, і сторо­ни мають право використовувати рішення комісії на свій розсуд.

Слід зазначити, що слідчі комісії в міжнародній практиці ви­користовуються досить рідко. Ширше використовуються погоджу­вальні комісії, що є новим способом вирішення міжнародних спорів. У статті 33 Статуту ООН цей спосіб спільно зі слідчими комісіями позначено поняттями «обстеження» і «примирення».

Погоджувальні комісії формуються так само, як і слідчі. Про­те вони мають більш широкі повноваження, ніж останні, тому що можуть не тільки з'ясовувати і встановлювати фактичні обставини, але й рекомендувати можливе вирішення цього спору. Але все ж таки, на відміну від суду й арбітражу, остаточне рішення в справі приймається сторонами, що не пов'язані висновками комісії.

Деякі багатосторонні конвенції, наприклад, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, передбачають створен­ня погоджувальних комісій, звичайно в порядку, подібному до того, що встановлений Гаазькими конвенціями. Відповідно до положень Акта про мирне вирішення міжнародних спорів 1985 року постійна погоджувальна комісія складається з п'яти членів. По одному члену комісії призначають сторони, які сперечаються, три інших призна­чаються серед громадян третіх держав. У разі утруднення у виборі членів їхнє призначення може бути доручено голові Генеральної Асамблеї ООН, третім державам або вирішено жеребкуванням.

21.5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)

Міжнародний арбітраж — це третейський суд для вирішення спорів між державами, створений на підставі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу.

Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності, а також норми права, що підлягають застосуванню, ви­значаються угодою сторін у спорі, що іменується компромісом.

Арбітраж завжди формується з непарної кількості членів, один із яких є суперарбітром, або головою.

Іноді арбітраж складається з одного арбітра.

Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то арбіт­раж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два другі третейських судді і супер-арбітр обираються ними за згодою серед громадян третіх держав.

Якщо в компромісі не сказане інше, арбітри повинні застосову­вати норми, зазначені в статті 38 Статуту Міжнародного суду ООН. У резолюції 1958 року Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам брати до уваги зразкові правила арбітражного розгляду, підготовлені Комісією міжнародного права.

У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду, її адміністративна рада, що складається з міністра закордонних справ Нідерландів і дипломатичних представників країн-учасниць. У Па­латі є список міжнародних арбітрів, із якого держави вибирають собі арбітра для розгляду і вирішення справ. Національна група арбітрів складається з 4 чоловік. Ці арбітри вправі висувати кандидатів для обрання в члени Міжнародного суду.

Міжнародному праву відомі такі види міжнародного арбітражу (третейського розгляду):

— ізольований арбітраж (арбітраж ad hoc), який створюєть­ся внаслідок особливої угоди сторін, що сперечаються, для розв'язання конкретного спору, не вдаючись до допомоги міжнародних інституцій;

— інституціональний (постійний) арбітраж, який здійсню­ється постійно діючим арбітражним органом. Такий арбітраж передбачає наявність між державами особливої угоди, за якою вони заздалегідь зобов'язуються передавати здатні виникнути між ними спори на вирішення третьої (незацікавленої) сто­рони. Як приклад постійного арбітражу може бути наведена діяльність Палати третейського суду на підставі Конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 року.

Дата добавления: 2015-05-10