Правова природа договору банківського рахунку

Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами ґрунтується на договорі банківського рахунка. За договором банківського рахунка власник рахунка зобо­в’язується зберігати кошти в банку і розпоряджатися ними відповідно до встановлених правил, а банк — забезпечувати зберігання коштів, а також здійснювати операції із зарахуван­ня коштів на рахунок власника та списання їх з дозволу власника.

У банківській практиці цей договір найчастіше називають договором на здійснення розрахунково-касового обслугову­вання.

Відносини, які виникають між банком і клієнтом, умовно можна поділити на дві групи:

а) відносини, що стосуються відкриття та закриття банківського рахунка;

б) відносини, що пов’язані зі зберіганням у банку коштів клієнта та здійсненням банком розрахункових операцій, тобто безпосередньо здійс­ненням розрахунково-касового обслуговування.

За своєю природою інститут банківського рахунка має складний характер і охоплює як публічно-правові, так і при­ватні риси. З одного боку, відповідно до законодавства юри­дичні особи зобов’язані перед державою зберігати свої кошти в банку, а комерційні банки, керуючись приписами НБУ, ук­ладають договори з клієнтурою про відкриття й обслуговуван­ня банківського рахунка. Чинне законодавство також визна­чає порядок здійснення операцій на рахунках. З іншого боку, між банком і клієнтом виникають договірні відносини про встановлення цивільних прав і обов’язків, як відображу­ють їхні інтереси.

Зазначений договір складається за довільною формою і має містити реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов'язання сторін, відповідальність за невиконання їх, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може бути розірвано.

У договорі на розрахунково-касове обслуговування перед­бачається конкретна відповідальність обох сторін за невико­нання взятих на себе зобов’язань. Так, банк несе відпо­відальність за несвоєчасне чи неправильне списання коштів з рахунка клієнта або неправильне зарахування банком сум. Клієнт, у свою чергу, несе відповідальність за: неповідомлення банку про помилково зараховані на його рахунок суми; не­одержання клієнтом замовленої суми готівки; несвоєчасну сплату послуг банку тощо.

Цей договір е правовою формою, в рамках якої здійсню­ються розрахункові операції між підприємствами, орга­нізаціями. Договір банківського рахунка є господарським, двостороннім, консенсуальним, безстроковим і платним. У до­говорі банківського рахунка зазначаються права й обов’язки сторін (банку і його клієнта). Так, одна сторона — власник ра­хунка вправі вимагати від банку оперативного здійснення банківських операцій, а обов’язком є виконання всіх встанов­лених правил розрахунків. Відповідно банк має право вико­ристовувати тимчасово вільні кошти власника рахунка, вима­гати виконання банківських правил, зобов’язується здійснюва­ти касово-розрахункове обслуговування його, зберігати банківську таємницю.

Зміст відносин між банком і власником рахунка визна­чається не тільки волею учасників, а й банком, який визначає умови договору. Права й обов’язки власника рахунка і кре­дитної установи здійснюються на умовах, визначених у прави­лах Національного банку України. Власник рахунка зобов’язаний виконувати правила Національного банку України і не може включати умови, пов’язані з додатковими зобов’язаннями з договору. Крім того, він зобов’язується чітко виконувати встановлені правила здійснення розрахунків і підпорядковується щоденному контролю комерційного банку за цільовим використанням готівки, своєчасним перерахуван­ням коштів на рахунок клієнтів.

Отже, обидві сторони розрахункових правовідносин (ко­мерційний банк і власник рахунка) не мають права ухилятися від закону — вони діють лише в його межах.

Крім договору банківського рахунка, між банком і клієнтом може бути укладений договір банківського вкладу, за яким банк бере на себе зобов’язання зберігання грошових коштів, виплати по них доходів, повернення взятих сум на ви­могу клієнта, виконання доручень вкладників по розрахунках за вкладом.

49. Відповідальність за порушення здійснення розрахунків.

Розрахунки за товари готівкою не повинні перевищувати 150 тисяч гривень за добу

У сфері відповідальності за порушення порядку проведення готівкових розрахунків змін немає. Перевищення граничних сум розрахунків готівкою тягне за собою накладення органами ДПС адміністративного штрафу на підприємців і посадових осіб підприємств у розмірі від 1 700 до 3 400 грн.

Такий штраф може бути накладений не пізніше, ніж через два місяці з дня вчинення порушення.

Штраф за порушення порядку проведення готівкових розрахунків застосовується лише до підприємців і посадових осіб підприємств. Звичайну фізособу оштрафувати за цією статтею не можуть, оскільки у законодавстві поки немає прямої норми, що дозволяє залучити до відповідальності громадян за порушення граничних сум готівкових розрахунків.

Разом з тим, проведення розрахунків за договором купівлі-продажу з порушенням встановлених Цивільним кодексом вимог за готівковими розрахунками може спричинити за собою визнання угоди недійсною.

Нормативні акти Укази Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня 1995 р., “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” в редакції Указу від 11 травня 1995 р..

50. Грошова система України та її елементи.

Під грошовою системою держави необхідно розуміти врегульовану нормами права і взяту у своєму взаємозв'язку сукупність форм та методів планомірної організації грошового обігу на її території. Тобто грошова система, будучи державно-правовою формою організації грошового обігу, припускає адекватне законодавче регулювання.

Грошова система як складне соціальне явище складається з низки взаємопов'язаних елементів (ланок), які історично змінюються. Такими елементами (ланками) є: грошова одиниця, види грошових знаків, що наділені державою платіжною силою, порядок емісії грошей та ії забезпечення, правовий режим валютних цінностей, статус національної та іноземних валют, форми і режими готівкового та безготівкового грошового обігу, масштаб цін, державні органи, які регулюють і контролюють грошовий обіг (особливості організації регулювання грошового обігу).

Законодавчими актами регулюються ці основні ланки грошової системи, а також структура та повноваження державних інститутів, що беруть участь в організації грошового обігу, умови їх взаємодії.

Зміст грошової системи необхідно розглядати як внутрішню організаційно-правову форму грошового обігу. При цьому грошова система нараховує два блоки елементів:

1. Функціональні елементи грошової системи:

а) грошова одиниця України (національна валюта);

б) масштаб цін;

в) види державних грошових знаків, що мають статус єдиного законного платіжного засобу на території України.

2. Організаційні елементи грошової системи: а) організація готівкового обігу;

б) організація безготівкового обігу;

в) сукупність державних органів, що здійснюють управління грошовим обігом України.

Якщо перший блок елементів виражає зміст грошової системи, то елементи другого блоку - організацію, динаміку грошової системи.

Першим елементом грошової системи України є грошова одиниця.

Грошова одиниця - це встановлений законодавством номінал грошового знака, який служить для порівняння цін усіх товарів у даній країні. Найменування грошової одиниці - карбованець, долар, марка і т. д. - складалося, як правило, історично. Наприклад, слово "рубель" походить від дієслова ""рубати", оскільки означало відрубаний від срібного злитка шматок певної ваги; долар - спотворена назва німецької монети "талер" та ін.

Грошова одиниця має внутрішню будову, тобто ділиться на дрібніші пропорційні частини.

В Україні відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею є гривня. Введення гривні як національної валюти України було здійснено в ході проведення грошової реформи у вересні 1996 року. Здійснення грошової реформи базувалося на положенні розділу VI Декларації про державний суверенітет України, яким було закріплено право Української PCP самостійно формувати банківську, цінову, фінансову, митну, податкову систему, формувати Державний бюджет, а при необхідності вводити свою грошову одиницю. Аналогічним чином законодавством закріплялося право республіки на самостійну організацію грошового обігу на її території.

Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" Національний банк України з 2 вересня 1996 року випустив в обіг банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень і розмінну монету номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Відповідно до цього ж Указу Національний банк припинив емісію українських карбованців, а безготівкові розрахунки (включаючи переведення) здійснювалися тільки в гривнях. Таким чином, з 2 по 16 вересня 1996 року в готівковому обігу були наявні і гривня, і український карбованець; і лише з 24 годин 16 вересня 1996 року єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня, що привело до припинення функціонування українського карбованця в готівковому обігу. А ще пізніше були випущені в обіг банкноти номіналом 200 гривень, а потім 500.

Наступним елементом грошової системи є масштаб цін. Фактично в даній ситуації йдеться про закріплення змісту різних форм, кількості дорогоцінних металів у національній грошовій одиниці. Примітивні грошові системи змінилися формою організації грошового обігу, в умовах якої золото, срібло стали виконувати грошові функції, сформувався ваговий масштаб цін, оскільки в обігу використовувалися дорогоцінні метали у формі злитків різної ваги. Саме в цих умовах формується зміст, закріплення природи масштабу цін, що має яскраво виражене державно-правове значення. Відбувалося це шляхом нормативного закріплення зв'язку між грошима в обігу і дорогоцінним металом, який вони представляли, виражалося у формуванні державою правового механізму забезпечення кредитних грошей.

Масштаб цін як елемент грошової системи трансформувався під впливом об'єктивних передумов:

1) установлений державою і нормативно закріплений ваговий вміст дорогоцінного металу в грошовій одиниці;

2) організаційно-правові основи ціноутворення;

3) інфляція;

Дата добавления: 2015-05-10