Предмет, структура і метод соціології права

Аналіз проблем будь - якої науки повинен починатися з визначення предмету даної галузі знання і відповідно з установленням її місця в системі наук. Предмет пізнання науки - це зафіксовані в досвіді та включені до процесу практичної діяльності людини сторони, властивості та відношення об'єктів, які досліджуються з певною метою в конкретних історичних умовах. З даного визначення виходить, по - перше, що декілька наук можуть мати загальний об'єкт пізнання, в якому кожна з них виділяє свій власний предмет; по - друге, визнання історичної рухомості між різними галузями знання. Зазначені положення притаманні і предмету соціології права, бо право в тій чи іншій мірі служить об'єктом вивчення цілого комплексу наук. Будучи складним, багатогранним і різнорівневим суспільним явищем, право не може не підпадати до поля зору і соціальної філософії, і соціології, і політології, і правознавства, і соціальної психології, і етнології, і антропології й багатьох інших наук. Чи означає це, що зазначені науки з одних і тих же позицій досліджують право? Звичайно, ні. Кожна з них підходить до нього по - своєму, виходячи з власної, специфічної природи і характеру, що знаходить відбиття у визначенні її особливого предмету.

Соціологія права - молода наукова дисципліна. Її поява і розвиток не є чимось випадковим. Це результат історичного розвитку знань людства, їх диференціації, відокремлювання.

У 1962 році на V Міжнародному соціологічному конгресі група юристів і соціологів поставила на обговорення конгресу проблему " Зміст і метод соціології права ". У результаті дискусії був сформульований висновок, що сучасний інтелектуальний клімат, розвиток соціологічної теорії, а також методології суспільних наук визначили необхідність інституціоналізації соціології права як науки. Цю пропозицію конгрес прийняв і був створений Дослідний комітет соціології права, що діє у межах Міжнародної соціологічної асоціації.

Розвиток соціології права за останні роки обумовлений прагненням підвищити ефективність впливу права на регулюємі ним суспільні відносини, поставити на наукові основи діяльність правових установ. Для сучасного розвитку нашої країни необхідно можливо більш повне виявлення всіх взаємозв'язків держави і права у соціальній структурі, виявлення системи "спільників " і " супротивників " держави і права у соціальній дійсності, їх взаємодії і протидії, розробка загальної теорії прийняття оптимальних юридичних рішень, основ методики вивчення престижу права, ефективності правових норм.

Формування таких суміжних галузей знання, як соціологія права, філософія права і т.ін. завжди супроводжується дискусіями про їх наукову належність і дисциплінарний статус. Подібні суперечки сприяють уточненню позицій суміжних наук, конкретизації їх уявлень про предмет і метод нової дисципліни, більш осмислену і цілеспрямованому розвитку співробітництва між різними науками, поглибленню процесу наукового пізнання в цілому. В останні роки серед фахівців, які працюють у цієї галузі знання, намітилось декілька різних підходів до трактування місця соціології права у системі суспільствознавства.

Так, серед соціологів домінує думка про те, що соціологія права – це соціологічна дисципліна.[1] Деякі автори серед юристів трактують соціологію права як юридичну науку, яка нерозривно пов’язана з теорією права; як спеціальну юридичну дисципліну. Інші, поділяючи теоретичну та емпіричну соціологію права, відносять першу до загальної теорії права, а другу розглядають як самостійний напрямок досліджень у рамках правознавства в цілому.

Основним у всієї цієї проблематиці є вчення про ефективність правових приписів і діяльності державних установ, бо саме тут у найбільшій мірі виступає на перший план практично - політичне значення соціології права.

Соціологія права є однією з спеціальних соціологічних теорій. Вона покликана досліджувати феномен права з позиції соціології.

Об'єктивною підставою для виділення такої особливої галузі знань соціології служить те, що право - це важливий не тільки політичний й юридичний, але й соціальний інститут, якому належить найважливіша роль у соціальному контролі та в усьому соціальному регулюванні.

Правові явища і процеси не можуть бути глибоко і всебічно вивчені поза їх зв'язку з суспільством як соціальною системою, тобто поза соціальних зв'язків.

Соціологію права можна визначити як науку про загальні та специфічні соціальні властивості, закономірності і механізми взаємодії суспільства, як соціальної системи, і права, як його підсистеми, як засоби соціального регулювання.

Для соціології права можливо виділення принаймні трьох рівней аналізу суспільних явищ, а саме:

1) співвіднесення індивідуума, особистості з їх безпосереднім соціальним середовищем, коли цінності, настанови і т.п. характеристики особистості зіставляються з соціальними нормами, цінностями, які втілені в окремі, конкретні соціальні інститути - насамперед у систему правових норм суспільства;

2) співвіднесення зазначених правових норм (системи права) з іншими, більш широкими за своїм обсягом соціальними категоріями - суспільною правосвідомістю, мораллю і т.д.;

3) нарешті, співвіднесення з метою аналізу всієї сукупності пануючих у даному суспільстві політичних, правових, морально - етичних та інших норм і цінностей з провідними соціально - економічними характеристиками суспільства, його соціальною структурою.

При розгляданні першого з перелічених рівнів може бути показано, як зміни, що відбуваються у соціальному середовищі, у змісті правових норм, породжують відповідні зміни у поведінці особистості (що розуміється як сукупність соціально обумовлених властивостей і характеристик), що призводять до коректування цієї поведінки відповідно до вимог норм права.

За своєю сутністю зв'язок між явищами і процесами має характер взаємодії, коли ці явища і процеси складаються у певні системи, взаємно впливаючи й обумовлюючи один одного. Виділивши й описавши конкретні риси подібної взаємодії, установивши її структуру, ми зможемо проникнути углиб конкретного явища, заглянути далі " явної очевидності " конкретних фактів, виявляючи їх внутрішній зв'язок і взаємозалежність, проаналізувати характер, тип цього зв'язку.

Відомо, що як об'єкт дослідження, специфічний для соціології, обираються соціальні дії. До них належать як групові дії (тобто дії суспільних груп, верств, класів, тощо), так й індивідуальні дії - дії окремих осіб, що мають суспільне значення.

Це положення важливе і для соціології права, для визначення її предмету. Так, якщо для правової науки, у власному розумінні цього слова, головну роль відіграє вивчення відповідної галузі права, яка втілена у систему законодавства, то для соціології права головне полягає у вивченні закономірностей у діяльності осіб: а) які приймають закони; б) які застосовують закони, а також в) діяльності всіх тих осіб, на поведінку яких впливають норми права.

Поведінка зазначених осіб визначається (як і взагалі поведінка індивідуумів у суспільстві) на двох рівнях - матеріальному (відносини у сфері виробництва, економіки) і на похідному від нього ідеальному рівні (правила і норми, цілі, форми і способи діяльності, які приписані).

Для соціології права, що вивчає соціальне функціонування правових норм, більш близький саме другий аспект регулювання соціальної діяльності.

Для соціологічних досліджень в праві суттєво, що соціальна дія, тобто діяльність, яка відбувається у суспільстві, уявляє собою взаємодію.

Соціологія права виходить з примату суспільних відносин над правовідносинами та юридичною нормою. Характер суспільних відносин визначає і систему правових норм, і ступінь їх порушення (додержання), і " форму " реагування суспільства на правопорушення.

На відміну від юридичного підходу (правові норми - судова практика) соціологічний прагне розкрити більш глибинні зв'язки, які відбивають суть правових явищ: суспільні відносини - право - функціонування правових норм в суспільстві - їх соціальна ефективність.

Право - відносно самостійне суспільне явище, і в цієї якості воно - предмет юридичної науки. Право - сторона суспільства, і в цієї якості воно є предметом соціології права.

Оскільки право породжено суспільством, то усі юридичні явища в тієї чи іншої мірі є соціальними. Однак, зворотне було б невірним: не усякий соціальний феномен є правовим. Існує неправове соціальне, наприклад, те, що називається звичаями. Коли, обідаючи у ресторані, людина починає з супу, закінчує десертом, а потім вимагає рахунок - це приклад феномена звичаїв, а не феномена права (коли людина почуває себе пов'язаною договором)[2].

До предмету дослідження соціології права відноситься взаємодія юридичних і неюридичних чинників, взаємозв'язок правових і неправових явищ.

Таким чином, правові явища (правові чинники) мають інтерес для соціології права (на відміну від традиційної юриспруденції) не самі по собі, а в їх зв'язках з неюридичними чинниками, а неюридичні чинники значущі для соціології права (на відміну від загальної соціології) лише у зв'язках, впливах, взаємодії з правовими явищами.

Соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а також механізм і закономірності такої взаємодії і складають предмет соціології права.

Такий підхід орієнтує конкретні дослідження на пошуки нових неюридичних чинників, що впливають на право або зазнають його вплив, на з'ясування нових механізмів і напрямків взаємозв'язку юридичних і неюридичних чинників, виявлення нових тенденцій і в остаточному підсумку закономірностей у відповідній сфері суспільного життя.

Соціологічний підхід до дослідження права передбачає вивчення юридичних явищ в трьох основних напрямках

Перший напрямок дослідження охоплює вивчення тих особливостей соціально - економічних умов життя, що потребують юридичного урегулювання суспільних відносин в кримінально-, цивільно-, адміністративно - правових та інших формах. Тут набувають свого матеріального обгрунтування всі юридичні інститути та норми. Іншими словами, в ході дослідження, яке проводиться в цьому напрямку, виявляються потреби суспільства в певному виді правового регулювання і чиниться пояснення вибору юридичних засобів їх задовільнення. Другий напрямок охоплює дослідження соціального, соціально - психологічного і юридичного механізмів дії правової норми. Вивчення соціального і соціально - психологічного механізмів передбачає визначення відповідних чинників, які впливають на виконання юридичних норм і побудову ряду моделей поведінки, які дозволяють досліджувати сукупну дію усіх цих соціально і юридично значущих чинників, які зведені до єдиної системи. Його результати стають теоретичною базою для науково обгрунтованих рекомендацій органам, що застосовують право, та для удосконалення законодавства шляхом збагачення його соціального змісту за рахунок відбиття у правових нормах економічних, політичних, соціально - психологічних та інших моментів. В свою чергу дослідження юридичного механізму веде до створення теоретичного фундаменту для поліпшення структури самих правових норм, більш чіткішого відбиття їх юридичного змісту шляхом уточнення прав і обов'язків учасників правовідносин і для раціоналізації законодавчої техніки.

Третій основний напрямок включає вивчення ефективності правових норм, в процесі якого виявляється достатність або недостатність юридичних засобів, обраних для досягнення поставлених цілей.

Соціологія права як науковий напрям має основні, саме їй притаманні проблеми.

Структурно соціологія права складається з таких головних розділів: загальні теоретичні та методологічні питання; спеціальні проблеми та конкретні соціально - правові дослідження; методика та техніка соціально - правових досліджень.

У ряді загальних проблем важливе місце посідають такі, як соціальні джерела права, соціальна система і соціальний механізм функціонування правових інститутів, система соціальних функцій права, правові проблеми соціального планування, взаємодія права і громадської думки, престиж права й юридичних професій у суспільстві.

Що стосується спеціальних проблем, то можна визначити такі, як соціогендерний аспект у соціології права, соціологічні проблеми нормотворчості та діяльності по застосуванню права, соціологічний підхід до дослідження судової діяльності, інститутів і норм кримінального права тощо [3].

Соціологія права досліджує юридичні явища в рамках загальної соціологічної теорії, зосереджуючи свою увагу на праві (як соціальному інституті), його зв'язках з іншими соціальними інститутами (економікою, політикою, моральністю тощо).

Соціологія права прагне пізнати фактичну соціальну дійсність у тому обсязі, в якому вона пов'язана з правовим чинником.

Вона намагається з'ясувати за допомогою якого способу право змінює соціальну дійсність або за допомогою якого способу соціальна дійсність формує право.

Соціологія права прагне пізнати право в його дії, а саме виявити галузь, в якій швидкі або повільні правові зміни є ефективними; вона намагається визначити, якого роду правовий інструментарій приводить до відповідних змін у політичної свідомості, сфері господарських відносин або в стосунках між людьми, намагається виявити посередні або побічні негативні наслідки, які право може створити.

Соціологія права прагне визначити, в якій галузі функціонують необгрунтовані уявлення у зв'язку із застосуванням права, в якій мірі вони погоджуються з дійсністю, які посередні причини таких необгрунтованих уявлень.

Соціологія права вивчає дію права передусім для того, щоб давати рекомендації, які ведуть до раціонального та ефективного формування соціальної дійсності.

Співвідношення, взаємозв'язок і взаємодія права, його інститутів і норм із соціальною дійсністю - є центральною проблемою соціології права.

Вона вивчає не все в праві й не право, взяте само по собі, а соціальне у праві, взаємодію соціального і правового, тобто соціальну обумовленість права, соціальні умови й основи його дії та соціальну роль права.

Іншими словами, в задачу соціології права входить дослідження права як важливого елемента соціальної системи, його взаємодія з іншими соціальними структурами, тобто з'ясування, зокрема, того, як, з одного боку, у суспільстві виникає і визріває соціальна потреба у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин й як у процесі такого регулювання відбиваються особистісні, групові й суспільні інтереси, а з другого, - як здійснюються соціальні функції права, яким чином і наскільки ефективно під впливом права у суспільстві відбуваються ті чи інші соціальні зміни.

Соціологія права прагне додати своїм висновкам такий вигляд, щоб вони були придатні для впровадження у соціальну практику.

Так, наприклад, висновки, що пов'язані з проблемами злочинності, повинні бути сформульовані таким чином, щоб вони змогли дати можливість дослідникам - практикам перевести теоретичні концепції на мову їх професійної діяльності. І хоча така практика знаходиться тільки на первісній стадії, проте вона вже позитивно відбивається на збагаченні тими чи іншими способами теоретичних знань практичним досвідом і, навпаки, практики - теорією.

Соціологія права аналізує дійсність, прагне емпірично її розкрити та дати найбільш повну та виразну картину цієї дійсності.

Соціологія права має не тільки саме теоретичну частину; набір спеціальних проблем, які складають її теоретичну основу, але й складний комплекс питань, які стосуються методології та процедури дослідження.

Структуру соціології права на емпіричному рівні складають факти та емпіричні закони, а також методика і техніка конкретних досліджень.

Емпірична соціологія права накопичує той фактологічний матеріал, на базі якого розвивається при відповідному теоретичному узагальненні уся соціологія права.

Одним з важливіших завдань, яке вирішується соціологією права, є пояснення емпіричних даних.

Предметом емпіричної соціології права є фактична поведінка людей у сфері дій права. Це пояснюється тим, що соціально - правові факти виявляються як реальні дії людей.

Предмет дослідження тієї чи іншої науки нерозривно пов’язаний з її методом. Метод науки – це шлях наукового пізнання соціальної дійсності. Соціологія права використовує різні загальнонаукові методи: діалектичний метод /виходить з принципів єдності і боротьби протилежностей як джерела розвитку, єдності логічного й історичного у пізнанні, включаючи до себе сходження від абстрактного до конкретного, сполучення аналізу і синтезу/, метод системного аналізу /спрямований на дослідження об’єкта як частини цілого і як цілого, яке складається з частин, як системної цілісності, робить акцент на виявленні механізмів забезпечення цілісності об’єкта, на аналізі зв’язків між різними елементами системи/, метод структурно-функціонального аналізу /один із напрямів системного підходу, який розглядає об’єкт дослідження як структурно розчленовану цілісність, в якій кожний елемент структури має своє функціональне призначення/, статистичні методи /математичні методи досліджень масових явищ випадкового характеру/, методи соціально-психологічних досліджень /насамперед різні способи тестування/ тощо. Особливе місце посідають соціологічні методи емпіричних досліджень – методи збирання емпіричної інформації /спостереження, опитування, аналіз документів, експеримент/.

Конкретні соціологічні дослідження у праві націлені на вивчення як соціальної обумовленості, так і соціальної дії, ефективності дії права та його інститутів, розкриття впливу права на суспільні відносини, на практику і зворотне діяння соціальних чинників на право.

Отже, у рамках зазначеної спільності (в самому широкому розумінні) об'єкта пізнання різних наук про право не можна не бачити своєрідності підходу соціології, насамперед соціології права, до його вивчення. Соціологія, соціологія права досліджують соціологічне у праві, тобто розглядають право як одну з соціальних підсистем, як соціальний інститут. Це означає, що право вивчається з точки зору виявлення у ньому насамперед інтересів, цінностей і норм, дій і взаємодій особистостей, соціальних груп і суспільства в цілому. Тому, точно кажучи (тобто в більш вузькому, власному розумінні), безпосереднім об'єктом соціології права є не само по собі право, а його взаємозв'язок і взаємодія з соціумом, що знаходить своє відбиття як у соціальній обумовленості права, так і у впливі права на соціальну реальність. І тут питання про об'єкт соціології права як би зливається з питанням про його предмет.

Таким чином, соціологія права уявляє собою певним чином структуровану систему соціальних знань про право як особливий соціально - юридичний феномен в його генезисі, а також дії, тобто як соціальне діюче (соціально спрямоване) явище, процес.

Саме така формула предмету соціології права є оптимальною і відображає те загальне, що зближує позиції вчених як юристів, так і соціологів, поза залежністю від нюансів, які є в їх міркуваннях.

Дата добавления: 2015-05-10