Єдинородний Син

100 Син Божий, друга Особа Пресвятої Тройці, рівний за гідністю і сутністю з Отцем: «Ти [Сину], Отче сяяння, Його сущності і єства незмінне і непохитне начертання, джерело премудрості і благодаті»[65]. Тому Церква ісповідує Христа «Єдинородним Сином, що в Отцевому лоні» (пор. Йо. 1, 18). Роджений від Отця Син – несотворений, Він Єдиний від Отця, неповторна Божа Особа, Слово Боже: «Слово вийшло з Бога, як стовбур із кореня, струмінь із джерела чи промінь із сонця […]. Сином кореня є стовбур, джерела – струмінь, а сонця – промінь, бо кожний початок є батьком, а все, що походить з якогось початку, є потомством, тим паче Слово Бога, Яке в прямому сенсі взяло ім’я Сина»[66].

101 Церква ісповідує Сина «єдиносущним Отцеві», окреслюючи рівність Осіб Пресвятої Тройці і єдність Божої природи, потверджуючи тим Божество Сина Божого: Син не виникнув у часі, як інше творіння. Тому Він не нижчий від Отця, співіснує з Ним вічно, на однакову з Ним міру в усьому, окрім того, що родити належить Отцеві[67].

0.5.3. Віруємо у Святого Духа

«І в Духа Святого, Господа животворящого,
що від Отця ісходить, що з Отцем і Сином
рівнопокланяємий і рівнославимий»
(Символ віри)

«Через Нього Дух Святий з’явився,
Дух істини, дар усиновлення,
запорука майбутнього спадкоємства,
початок вічних благ, животворча сила,
джерело освячення»
(Анафора святого Василія Великого)

102 Святий Дух – Третя Особа Божа, що від Отця ісходить (див. Йо. 15, 26). Таке ісходження Святого Духа можна пояснити, скориставшись святоотцівською аналогією: «Отець – джерело, Син – струмок, Дух – вода. Одне лише Джерело і для струмка, і для води; один лише Отець і для Сина, і для Духа, який – як вода, котра б’є з джерела й наповнює русло струмка»[68]. Святий Дух є Особою Божою, рівнопокланяємою і рівнославимою з Отцем і Сином. Він ісходить від Отця, перебуває в Слові та Його виявляє[69].

103 Святого Духа іноді порівнюють з подихом, завдяки якому лунає слово. Відповідно, у Пресвятій Трійці Отець вимовляє Слово (родить Сина) Святим Духом: «через подих, вимовляючи слово, чути голос»[70].

0.5.3.1. Об’явлення Святого Духа у Святому Письмі

104 У Святому Письмі слово «дух» (єврейською мовою – руах) має спільний корінь із дієсловом «дихати» й означає «подих», «вітер», «повітря». Людське життя пов’язане з диханням, і коли припиняється дихання, припиняється і життя. Ми не є володарями нашого життя: Бог дарує нам життя «Духом животворящим».

105 З перших речень книги Буття для означення живого Бога вживається образ «Духа Божого» (Бут. 1, 2). У розповіді Святого Письма про сотворення людини згадано про «віддих життя», що його Бог «вдихнув» у людину, через що вона стала «живою істотою» (пор. Бут. 2, 7). У Старому Завіті наведено й інші образи, які в Новому Завіті стають символами Святого Духа: «ріки води живої» (пор. Йо. 7, 38), «помазання» (пор. 1 Йо. 2, 20; 27), «вогонь очищення» і «вогненні язики» (пор. Лк. 3, 16; Ді. 2, 3), «вітер» (пор. Йо. 3, 8; Ді. 2, 2), «печать помазання» (пор. 2 Кр. 1, 22; Еф. 1, 13; 4, 30), «покладання рук» (пор. Ді. 5, 12; 8, 17-19), «голуб» (пор. Мт. 3, 16).

106 Новий Завіт надає Святому Духові титули, які підкреслюють Його особовість і божество: «Утішитель» (Йо. 14, 16), «Дух істини» (Йо. 16, 13), «Дух усиновлення» (Рм. 8, 15), «Дух Ісуса Христа» (Флп. 1, 19), «Дух Господній» (2 Кр. 3, 17), «Дух Божий» (Рм. 15, 19) і «Дух слави» (1 Пт. 4, 14). Ці титули показують, що Дух Святий є Господом життя, через що й називаємо Його «Господом животворящим». Анафора Літургії святого Василія Великого називає Святого Духа «животворящою силою», яка є «джерелом освячення» і «початком вічних благ».

107 Христос говорить про особливу місію Святого Духа в історії спасіння: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то Він і свідчитиме за мене» (Йо. 15, 26-27). Як прорік Христос, Святий Дух «навчить вас усього і все вам нагадає» (Йо. 14, 26), «наведе вас на всю правду […] і звістить те, що настане» (Йо. 16, 13). Він «прославить Сина, бо візьме з Синового, щоб звістити учням» (пор. Йо. 16, 14).

0.5.3.2. Святий Дух, що від Отця ісходить

108 Отці Церкви, навчаючи про особовість Святого Духа, насамперед наголошували на тому, що відрізняє Особу Святого Духа від Осіб Отця і Сина, тобто що Святий Дух від Отця ісходить. Цю віру вони соборно сповідували в Символі віри: «Вірую… в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця ісходить». Про ісходження Святого Духа святий Кирило Олександрійськийповчає: «Святий Дух – це Той, який… виливається від Бога Отця через Сина й відкриває нам Своє існування наче в образі подиху вуст»[71].

109 Святі Отці відрізняли внутрішнє життя Пресвятої Тройці від її об’явлення у творінні. У Пресвятій Тройці Святий Дух ісходить від Отця – єдиного Начала Пресвятої Тройці. Коли Святі Отці говорили про дію Осіб Тройці у творінні, то сповідували, що Отець зсилає Святого Духа «через Сина»[72]. Святий Кирило Олександрійський, сповідуючи одну й ту ж саму віру, трактував це зсилання Святого Духа «через Сина» як походження Святого Духа «від Отця і Сина» [73]. «Деякі говорили, що Святий Дух походить від Отця і Сина, інші ж твердили про походження від Отця через Сина. Усі вони різними словами висловлювали те саме значення»[74].

0.6. Віруємо в Бога Отця, Творця неба і землі, і в Спасителя нашого Ісуса Христа, і в Духа Святого, Господа Животворящого

«Творця неба і землі, всього видимого і невидимого»
(Символ віри)

«Господи неба і землі,
і всього видимого й невидимого створіння»
(Анафора святого Василія Великого)

0.6.1. Творець і Його творіння

110 Наша віра у Творця дає можливість осягнути сенс і сутність сотвореного світу. Біблійне Об’явлення відкриває нам у сутності світу присутність Бога: ми пізнаємо Творця і світ – Його творіння.

111 Слово «творіння» вказує на пов’язаність світу з Особою Творця, «творінням рук якого» є світ. Ось чому не можна пізнавати творіння окремо від Творця. Боже Об’явлення привертає увагу не так до законів природи, як до ділання Творця в Його божественному Промислі. У світлі віри нам відкривається справжня краса творіння – відблиск краси та величі його Творця: «Яка їх, Твоїх діл, Господи, сила! У мудрості усе ти створив» (Пс. 104 (103), 24).

0.6.1.1. Отець творить через Сина у Святому Дусі

112 Бог – у Своїй любові до людства – вийшов із неприступного світла Свого внутрішнього божественного життя та об’явив Себе в сотвореному Ним світі: «Днесь незаходиме сонце засяяло, і світ осяюється Господнім світлом»[75]. Основою світу є «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа» (пор. 2 Кр. 13, 13)[76]. Святий Василій навчає про участь трьох Осіб Пресвятої Тройці у сотворенні світу: «Первісна причина створеного – Отець, причина творяча – Син, і причина звершуюча – Святий Дух»[77]. Цей сотворений у любові світ стає «храмом» – місцем і середовищем спілкування Бога з людиною. Перебування Бога в світі як у храмі є прообразом входження Божого Сина в людське тіло – воплочення (див. Євр. 10, 5).

113 Воплочення Божого Сина розкриває сенс сотвореного світу. У визначений момент історії Син Божий сходить у творіння, щоб піднести творіння до Бога: це звершується дією Святого Духа. У «шести днях» творення Святий Дух готує середовище для людини (див. Бут. 1), у Старому Завіті підготовляє людину до зустрічі з Воплоченим Сином Божим, щоб через Ісуса Христа привести все творіння до Отця, «щоб Бог був усім в усьому» (1 Кор. 15, 28).

Дата добавления: 2015-05-07