Суд Божий

260 Христос навчає: «Коли хтось Мої слова слухає, а їх не береже, Я його не суджу, бо Я прийшов не судити світ, а спасти світ. Хто Мене відкидає і слів Моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке Я вирік, судитиме його дня останнього» (Йо. 12, 47-48). Суд Божий такий: «Світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, – лихі бо були їхні діла» (Йо. 3, 19). Цей суд розпочинається вже тепер, а мірилом його є віра в Христа: «Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, – той уже засуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого» (Йо. 3, 18). Суд залежить від віри і діл любові: «Все, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили […, або] не зробили» (Мт. 25, 40-45).

261 Суд Божий розпочався з воплочення Христа (див. Йо. 1, 9-13), а завершиться Його славним зновупришестям (див. Мт. 25, 31). Однак «про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, – лише один Отець» (Мт. 24, 36). Цей суд буде страшним для всіх, що чинять беззаконня (пор. Мт. 7, 23), а для праведників – благословенням (див. Мт. 25,.34).

262 Якщо людина упокоїлася в Бозі, розкаявшись у своїх гріхах, але ще не здобула духовної зрілості – повноти життя у Христі, то вона входить у Царство Небесне «наче крізь вогонь» (1 Кр. 3, 15). Така людина після смерті потребує духовного лікування – очищення від усякої скверни, щоб оселитися у «місці світлому,… де немає болізні, ні печалі, ні зітхання»[200]. Такий стан «зцілення» усопших у Церкві названо чистилищем [201]: «Всіляка добра і боголюбива душа, коли розв’яжеться від тіла, стає здатною відчувати й споглядати очікувані блага, а після очищення від того, що їй заважало, веселиться і радісно прямує до свого Владики»[202]. Ось чому Церква молиться за померлих: «Помагаймо їм і пам’ятаймо про них. Якщо сини Йова були очищені жертвою свого отця, чому ми сумніваємося, що наші жертви за вмерлих приносять їм певну втіху? Не вагаймося допомагати тим, що відійшли, і жертвуймо за них наші молитви»[203].

263 Людська нерозкаяність аж до смерті тягне за собою трагічну реальність пекла. Пекельний «вогонь» – це нездатність нерозкаяної людини прийняти Божу любов. «Слово Боже є світло, що просвічує уми вірних, але водночас і судний вогонь, що спалює тих, які… перебувають у нічній пітьмі цього життя»[204]. Пекло є не так покаранням Божим, як добровільно вибраним станом людини. Святий Августиннавчав: «Пекло – це буття без життя, а бути – не те саме, що жити»[205]. У цьому «бутті без життя» «душа, коли опиниться… поза гармонією, в якій її створив Бог…, буде відчувати розлад із собою в усіх своїх розумних порухах, буде каратися внаслідок цього розладу й відчуватиме відплату за свою непостійність і невпорядкованість»[206].

0.6.2.4.5. Бог – усе в усьому

264 У Своєму славному Пришесті Христос переобразить увесь світ, який позбудеться тлінності й минущості. «Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є» (1 Йо. 3, 2). Переображений світ служитиме для того, щоб людина прославляла Бога. Святе Письмо називає цей переображений світ «небесним Єрусалимом», у якому «ночі не буде більше, і не матимуть потреби у світлі світильника і світлі сонця, бо Господь Бог освітлює їх, і царюватимуть на віки вічні» (Од. 22, 5).

265 В оновленому сотворенні людина «узрить» обличчя Господнє: «Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний» (1 Кр. 13, 12). Прославлений стан людини – це участь у житті Пресвятої Тройці разом із Пресвятою Богородицею, ангелами та всіма святими. Передання називає цей стан Небом. «Небо – це країна живих, де немає ночі, де немає сну – образу смерті; де немає ні їжі, ні пиття – підпори нашої немочі; де немає недуги, болів, ліків, судів, торгівлі, ремесла, грошей – початку лиха; де немає воєн, цього кореня ненависті, а є країна живих, що не вмерли через гріх, а живуть істинним життям у Христі Ісусі»[207].

266 Син Божий передасть Отцеві Себе й усе сотворіння. «Якже все йому буде підкорене, тоді й сам Син підкориться Тому, що Йому підкорив усе, щоб Бог був усім в усьому» (1 Кр. 15, 28). Григорій Ніський, навчаючи про присутність Бога в усьому, зазначає: «У теперішньому житті є багато речей, потрібних до життя: час, повітря, місце, їжа і пиття, одяг, сонце, світила, – проте жодна з них не є Богом. А для блаженства, якого ми очікуємо, не потрібно жодної з цих речей; адже божественна природа буде для нас усім і замість усього, даруючи себе відповідно до кожної потреби того життя»[208].

«тобі молимось і тебе призиваємо,
Святий над святими,
щоб доброзичливістю твоєї благости
прийшов Дух твій Святий на нас»
(Анафора святого Василія Великого)

0.6.2.5. П’ятдесятниця

267 П’ятдесятого дня після Христового Воскресіння Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів (див. Ді. 2, 1-4). Зіслання Святого Духа знаменує собою завершення Божого сходження до творіння, розпочатого в сотворенні світу. У Дусі Святому Бог дарує Себе людині. Цей дар Божого життя є завжди благим для людини, тому ми називаємо його благодаттю. Дар Святого Духа дає людині можливість стати причасником Божої природи – бути обожествленою, увійти в сопричастя Осіб Пресвятої Тройці. Святий Дух наповнює творіння Своєю благодаттю і звершує його згідно з Божим задумом: «Божий Дух мав темряву матерії одуховнити, просвітити та втягнути в круг Божого життя»[209].

268 Святий Дух обдаровує людей багатством дарів: один Дух, а дарів багато (пор. 1 Кр. 12, 4). «Творіння не має жодного дару, який не походив би від Святого Духа»[210]. Святий Дух вносить сенс в історію людства, скеровуючи її до Христа – Божественного Логоса. Святий Дух є Джерелом і Подателем кожного людського життя. Саме Святий Дух творить людину «на образ» Христа, чинить її «душею живою», «храмом» Своїм і оселею Пресвятої Тройці.

0.6.2.5.1. Обітниця Святого Духа

269 Воплочення Божого Сина і Зіслання Святого Духа становлять єдину подію спасіння. Зіслання Святого Духа мало в Старому Завіті різні прообрази: хмару, яка вкрила скинію (див. Вих.. 40, 34-38); вогонь, що зійшов на жертву пророка Іллі (див. 1 Цар. 18, 30-40); «вітерець росистий» (Дан. 3, 50) як прообраз «подиху» Животворящого Духа. В описі новозавітної П’ятдесятниці знаками зішестя Святого Духа на апостолів є «вогненні язики» і «шум, неначе подув буйного вітру» (Ді. 2, 2).

270 Про Зіслання Святого Духа на апостолів звіщає Сам Ісус Христос: «Як прийде Утішитель, Якого зішлю вам від Отця, Дух істини, від Отця походить, Він і свідчитиме за Мене» (Йо. 15, 26). Святий Дух, Який «від Отця походить» (Йо. 15, 26), прийде на прохання Сина: «І проситиму Я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини» (Йо. 14, 16-17). П’ятдесятницю розпочинає воскреслий Христос, даючи апостолам владу відпускати гріхи: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 23).

271 Святий Дух сходить, щоб свідчити про Христа: «Він свідчитиме за Мене» (Йо. 15, 26). За словами апостола Павла, «ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого» (1 Кр. 12, 3). Святий Дух навчатиме апостолів усього, чого навчав Христос: «Святий Дух […] навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам» (Йо. 14, 26). «Коли зійде той, Дух істини, Він і наведе вас на всю правду, – Він бо не промовлятиме від Себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане» (Йо. 16, 13). «Кожна істина, незалежно від того, хто її висловлює, походить від Святого Духа»[211].

272 Благодать Духа обов’язкова для спасіння людини: «Сотворіння, навіть обдароване розумом і свобідною волею, вже й просвічене… життям благодаті, є до тієї міри чуже й немічне супроти Божого Духа, що від Нього майже безпосередньо відпадає, стає знову лише душевним і тілесним, не розуміючи Божого Духа»[212]. Усвідомлюючи необхідність божественної благодаті, Церква прикликає Святого Духа, розпочинаючи богослужіння з молитви «Царю небесний». Літургійне прикликання (грецькою епіклеза) Святого Духа «на нас і предлежачі дари» звершує освячення святих Дарів і нас самих. «Вогонь і Дух були в лоні, що Тебе носило, Вогонь і Дух були в ріці, де Тебе охрестили. Вогонь і Дух є у хрещенні, і в хлібі й чаші є Вогонь і Дух. У Твоєму хлібі живе Дух, Котрого не можна спожити. У Твоєму вині горить Вогонь, Котрого не можна випити. Дух у Твоєму хлібі, Вогонь у Твоєму вині – це великі чуда, що їх приймають наші уста»[213].

0.6.2.5.2. Зіслання Святого Духа

273 Святий Дух зійшов на апостолів після того, як Христос був прославлений – воскрес, вознісся на небо й возсів праворуч Отця. Сподобившись Святого Духа, апостоли стають «новими скрижалями благодаті, написаними Богом, живими рукописами спасительного Слова, написаними Духом, перстом Отця»[214]. Збуваються слова Йоана Хрестителя про очікуваного Спасителя, Який буде хрестити «Духом Святим і вогнем» (Лк. 3, 16).

274 Святий Дух дарує порозуміння між людьми, долаючи посіяні гріхом розбрат і поділи, зображені в Старому Завіті як образ Вавилонської вежі (див. Бут. 11, 1-9). Дух готує до зустрічі з Христом усі народи світу: «Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» (Ді. 2, 8-11).

275 Святий Дух «вчить» апостолів, щó треба говорити (див. Ді. 4, 8-12). Той же Дух велить їм слухати Бога більше, ніж людей (див. Ді. 4, 19). Духом Святим апостоли надихаються на сміливу проповідь Христа: «Всі сповнилися Святим Духом і сміливо звіщали слово Боже» (Ді. 4, 31). Дух веде їх проповідувати також і серед поган, долаючи людські упередження (див. Ді. 10, 9-20).

276 Святий Дух, який зійшов на апостолів, будує Церкву Христову: «Зішли силу, що ісходить від тебе, Найвищого Духа, котрого Ти дав улюбленому Синові Твоєму, а через Нього передав святим апостолам, щоб будували Церкву Твою»[215]. Апостоли ісповідують присутність Святого Духа в Церкві на Соборі в Єрусалимі: «Подобалось бо Святому Духові й нам…» (Ді. 15, 28).

277 Святий Дух творить Церкву, оживляє її як Тіло Христове й робить «місцем» спасіння: «Де Дух – там Церква, а де Церква, там Святий Дух»[216]. До Церкви покликані всі люди без винятку. Цей же Дух у Церкві відкриває християнам таїнство спасіння: «Поступ у пізнанні правди завдячуємо тому Божому і чудовому Духові, Творцеві і Провідникові Церкви»[217].

Дата добавления: 2015-05-07