Покаяння

789 Христос, Добрий Пастир, Який прийшов знайти «загублених овець», закликає усіх до покаяння: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4,17). Без покаяння не може бути ні спасіння, ані нового життя. Христос у притчі про блудного сина розкриває суть покаяння як повернення до Отця і прийняття дару Його прощення. У покаянні пізнаємо Бога як люблячого й милосердного Отця. Він приймає розкаяних грішників і радіє з їхнього навернення, «бо Він Благий і Чоловіколюбець»[473].

790 Покаяння дозволяє християнинові не лише досвідчити Бога як милосердного Отця, а й віднайти в Його обіймах самого себе – відчути себе сином, який з чужого краю гріха повернувся до батьківського дому праведності. У Неділю блудного сина Церква співає: «Як блудний син, прийшли ми, Щедрий, змарнувавши все життя наше на чужині і розтративши все багатство, яке Ти дав нам, Отче. Прийми нас розкаяних, Боже, і помилуй нас»[474].

791 Покаяння становить основу християнської духовності, оскільки визначає весь рух до Бога, започаткований Ним і підтримуваний Його благодаттю. Початком цього руху є фундаментальна внутрішня зміна (навернення), яка приносить нове бачення себе самого, інших людей, Господа Бога. Метою цього руху є визволення від гріхів і повернення до повноти життя у Богові. В Неділю митаря і фарисея на Утрені співаємо: «Відчини мені двері покаяння, Життєдавче, – молиться зранку дух мій у святім Твоїм храмі, бо вся моя тілесна храмина осквернена; але Ти, Щедрий, очисти мене Своєю ласкавою милістю»[475].

792 Покаяння має позитивний характер, оскільки не принижує людину, а визволяє і животворить. Це сила віднови й відродження людини. Покаяння, як зазначає святий Йоан Ліствичник, – це плід надії та заперечення відчаю[476]. Адже покаятися – це дивитися не вниз, на власні недоліки, а вгору, на Господню любов; не назад із докором самому собі, а вперед із вірою. Треба бачити не те, чого мені не вдалося досягнути, а те, ким із милості Христа я ще зможу стати. Покаяння є неперервним шляхом зцілення та зростання особи. Святі Отці кажуть, що покаянню немає меж[477]. Саме за таке постійне переображення нашого життя в покаянні ми молимося на богослужіннях: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім».

793 Отже, покаяння – це просвітлення, перехід від темряви до світла. Доки ми не побачимо Христового світла, доти не зможемо побачити власних гріхів. Що ближче ми до Бога, то краще бачимо, якими грішними ми є. Світло Христове просвічує нас і веде до покаяння – бачення краси, а не потворності, усвідомлення Божої слави, а не власної убогості.

2.2.4. Духовна боротьба в житті християнина

794 Кожен християнин від свого Хрещення вступає в духовну боротьбу, у якій помирає для гріха, щоб жити для Бога. Ця боротьба, як навчає апостол Павло, точиться «не проти тіла й крові, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6, 12). Християнин веде духовну боротьбу, озброївшись молитвою, постом і милостинею, очищаючи помисли й досягаючи безпристрасності. «Воїни невидимої боротьби – всі християни; воєвода – Господь наш Ісус Христос… у супроводі Ангельських чинів і Святих; поле битви – наше серце й уся внутрішня людина; і час битви – усе наше життя»[478].

2.2.4.1. Піст і милостиня

795 Давні християни постили, наслідуючи сорокаденний піст Христа, під час якого Він боровся проти спокус диявола та переміг їх. Піст як спосіб духовної боротьби розвинуло чернецтво, бачачи в ньому засіб осягнення чистоти серця. Піст охоплює всю людину: тіло – через стриманість у їжі та питті, душу – через стриманість від пристрастей. Святий Йоан Золотоустийнавчає: «Ти не їси м’яса? Не споживай нескромностей своїми очима. Нехай постить і слух; а піст слуху в тому, щоб не приймати лихослів’я та наклепів. Нехай і язик постить від сквернослів’я і лайки… Яка користь, коли ми стримуємося від споживання птиці й риби, а братів угризаємо та пожираємо?»[479].

796 Піст нерозривно пов’язаний з милостинею. «У день, коли постиш, споживай лише хліб та воду. А те, що ти звичайно споживав би, маєш віддати вдові, сироті чи потребуючому. Таким чином ти мусиш самому собі в чомусь відмовити, щоби з твоєї відмови хтось інший отримав користь, щоб наситився й помолився за тебе Господеві»[480]. Милостиня як вияв любові до ближнього є наслідуванням самого Бога, Який першим виявив Своє милосердя до людини.

2.2.4.2. Лихі думки

797 Людина, постійно перебуваючи в полі впливу різних думок, ідей, поглядів, обирає собі з-поміж них ті, які вважає для себе важливими. Такі думки можуть бути як добрими, так і лихими, а тому по-різному впливають на духовне життя людини.

798 У книзі Буття читаємо, як змій обманув людину, сказавши, що вона стане як Бог, коли відкине Його заповідь. Спокуса – це спонука до гріха. Опинившись перед нею, людина може або піддатися їй, або її відкинути. Адам і Євa піддаються гріховній спонуці (лукавій думці), а тому є особисто відповідальними за гріх.

799 Подібне відбувається й у нашому житті. Якщо ми приймаємо лихі думки, то грішимо. Початком кожного гріха є прийняття лихої думки з бажанням втілити її в життя. Доки людина не приймає лихої думки, доти ця думка не є гріхом, а лише спокусою. Святий Йоан Дамаскинрозрізняє п’ять стадій процесу проникнення лихих думок у серце: навіювання, розмова, боротьба, згода, пристрасть[481].

800 З навіювання починається дія спокуси. Навіювання може мати вигляд різних образів, фантазій, спогадів, приходити через матеріальні речі та обставини, зображаючи зло привабливим. Такі думки супроводжують людину протягом усього життя. Подібний досвід мав Христос під час спокушування у пустелі. Якщо навіювання не відкинути, проникнення лихої думки в серце людини триватиме далі.

801 Друга стадія – це «розмова» з навіяною думкою, коли людина обдумує та зважує аргументи «за» і «проти» навіяного. Про небезпеку цієї «розмови» з лукавим ми знаємо з книги Буття: розмова Єви зі змієм стала першим кроком прародичів до гріха. Натомість, Христос під час спокушування в пустелі не входив у розмову зі спокусником, а рішуче відкидав його навіювання словами Святого Письма.

802 Третя стадія – боротьба. Думку, яка через розмову проникла в серце, важко відігнати. Без боротьби й зусиль людина не зможе позбутися її. Запорукою перемоги в цій боротьбі є Боже Слово і молитва.

803 Четверта стадія – згода, яка є прийняттям лихої думки, що рівносильне поразці в боротьбі. Прийнявши лиху думку та вирішивши її здійснити, людина вже згрішила, навіть якщо гріховного задуму не буде здійснено.

804 П’ята стадія – пристрасть. Це стан поневолення людини внаслідок гріховного вчинку. Пристрасна людина відчуває постійний потяг до зла. Він може досягти такої сили, що людина втрачає силу до спротиву, стає узалежненою від зла і рабом пристрасті.

Дата добавления: 2015-05-07