Поняття та принципи виконання договору

Лекція 2 (2 год.) Тема. Виконання договорів

1. Поняття та принципи виконання договору.

2. Суб’єкти виконання договору.

3. Виконання договору належними сторонами.

4. Місце, строк та спосіб виконання договору.

Виконання договору - вчинення боржником і кредитором дій (чи утримання від дій), спрямованих на здійснення прав та виконання обов´язків, що випливають із договору (передача майна, виконання роботи тощо).

Договір вважається виконаним, якщо передбачені ним дії виконані повністю і належним чином, тобто з дотриманням усіх вимог, передбачених законом, договором.

Чинне законодавство закріплює такі основні принципи виконання зобов´язань: принципи реального і належного виконання зобов´язань. Ці принципи традиційно розглядаються як основні цивільно-правові засади виконання зобов´язання.

Будь-яке зобов’язання, у тому числі й договірне, має тимчасовий характер. Учасники цивільного обороту укладають договори заради певного правового результату, який досягається виконанням зобов’язання, що виникає з договору. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК). Виконання договірних зобов’язань повинно здійснюватися відповідно до умов договору, загальних положень щодо виконання зобов’язань, визначених у гл. 48 ЦК, та спеціальних правил стосовно виконання окремих видів договірних зобов’язань.

Виконання договірного зобов’язання - це вчинення боржником на користь кредитора або третьої особи певних дій, що становлять предмет виконання договірного зобов’язання. Виходячи з того, що дії боржника є правомірними і спрямовані на припинення договірного зобов’язання, вони за своєю юридичною природою є правочинами. Отже, на них поширюються загальні правила щодо правочинів.

Виконання договірного зобов’язання завжди полягає у вчинені боржником певних дій, визначених у договорі. Пасивна поведінка боржника, тобто утримання від певних дій, не може розглядатися як виконання договірного зобов’язання. Відповідно до умов договору дії боржника можуть бути різноманітними: передача речі кредитору у власність або тимчасове користування, сплата грошової суми, виконання роботи, надання послуги тощо.

Щоб виконання договірного зобов’язання призвело до припинення правовідносин між його сторонами, воно має відповідати певним загальним правилам, які називаються принципами виконання зобов’язань. Традиційно виділяють принципи: а) реального виконання (ст. 622 ЦК); б) належного виконання (ст. 526 ЦК); в) добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК).

Принцип реального виконання зобов’язання передбачає, що боржник має вчинити саме ті дії, які складають зміст договору, тобто виконати зобов’язання в натурі. Кредитор заінтересований саме у виконанні боржником обов’язку, визначеного договором, адже тільки це призведе до задоволення його потреб. Наприклад, наймач, укладаючи договір найму, бажає одержати в користування певну річ, а не грошову компенсацію. Саме тому кредитор має право витребувати у боржника річ, визначену індивідуальними ознаками (ст. 620 ЦК), або виконати зобов’язання за рахунок боржника (ст. 621 ЦК). Як правило, не допускається заміна реального виконання договірного зо­бов’язання іншими діями, зокрема, передачею кредитору грошового еквівалента предмета виконання. Крім того, у разі порушення боржником договірного зобов’язання сплата неустойки і відшкодування збитків, як правило, не звільняють його від виконання зобов’язання в натурі. Однак чинне законодавство, враховуючи інтереси кредитора, передбачає обмеження сфери дії принципу реального виконання зобов’язання. Так, боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі у разі передання ним кредиторові відступного (ст. 600 ЦК), відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК) або відмови кредитора від договору в разі порушення боржником зобов’язання, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом (ст. 615 ЦК).

Зобов’язання припиняється лише виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Принцип належного виконання зобов’язання закріплений у ст. 526 ЦК, згідно з якою зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, виходячи із положень ст. 6 ЦК, виконання договірного зобов’язання, у першу чергу, повинно відповідати умовам договору.

Важливим принципом цивільного права є принцип недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов´язання і недопустимості односторонньої зміни його умов за винятком випадків, передбачених законом. Якщо ж така відмова мала місце, то вона, як правило, розглядається як підстава для застосування міри відповідальності.

Дата добавления: 2015-05-10