Міжгалузеві й галузеві принципи 2 страница

Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві відповідає ціла система принципів, які є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гу­маністичною орієнтацією, зокрема:

законність покарання в розумінні конкретного його прояву; визначеність покарання у вироку суду;

обґрунтованість і обов'язковість його мотивування у вироку; гуманність конкретного покарання, яке не може спричиняти фізичних страждань засудженому або принижувати його люд­ську гідність;

індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпеці злочинця (врахування особи винного);

справедливість покарання, яка адекватна небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства про карність вчинків певного роду.

Інститутам цивільного процесу: позовному провадженню, провадженню у справах, що випливають з адміністративно-пра­вових відносин, інституту судового рішення, перегляду цивільних справ, виконання судових рішень і багатьом іншим, відповідає своя система принципів, адекватна принципам права в цілому, а також указаної галузі, що і зумовлює їх нормальне функціону­вання. Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:

виконання судових рішень державними виконавцями; швидке й реальне виконання судових рішень; мирова угода у виконавчому провадженні; диспозитивність виконавчого провадження; повернення стягнення на майно боржника та ряд інших. Різноманітність розглянутих принципів дозволила дослідни­кам дійти висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи мо­жуть виводитися з соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.

ПРАВО, ЕКОНОМІКА, ПОЛІТИКА

Розділ XIV

II ПРАВО, ЕКОНОМІКА, II ПОЛІТИКА

§ 1. Поняття відносної самостійності права

Усі так чи інакше пов'язані між собою явища соціальної дійсності доповнюють і збагачують одне одне. Завдяки цьому можливе пізнання права як конкретного цілого і всієї системи різноманітних відносин.

Поширене до розпаду Союзу РСР твердження про те, що зміст права є похідним від економіки, було проявом вульгарного еко­номізму. Тому слід відхилити спрощене уявлення про те, що нор­ми тільки юридично виражають економічні процеси суспільного життя, протоколюють економічну діяльність. Насправді на фор­мування права і його зміст впливають спадковість, міжнародні, організаційно-управлінські, демографічні, релігійні фактори, за­гальний рівень культури суспільства тощо. Не випадково в науці відмежовують юридичні відносини від інших соціальних відносин, оскільки вони мають свою власну, «паралельну» історію. З момен­ту свого виникнення право набуває відносної самостійності щодо суспільства, держави, економіки, волі правлячих сил, звичаїв, мо­ралі, корпоративних та інших соціальних норм.

Відносна самостійність передбачає наявність не менше двох компонентів, які перебувають у причинній або функціональній взаємодії. Відносна самостійність права вказує на його чільну роль, першість стосовно інших явищ дійсності. При цьому абсо­лютної, самодостатньої самостійності, відокремленості від зовнішніх чи внутрішніх факторів у складних соціальних систе­мах бути не може. Така властивість права дозволяє без обмежень використовувати набутий корисний досвід у регулюванні су­спільних відносин.

§ 2. Право і економіка

Залежність між адекватністю економічних відносин і їх пра­вовим опосередкуванням є аксіомою в юридичній науці.

Економіка — це система відносин щодо виробництва, роз­поділу, обміну і споживання матеріальних благ. Економіка пев­ним чином визначає, детермінує потребу в появі, існуванні і зміні 202

правових форм. У свою чергу правова форма є способом існуван­ня, виразу, розвитку і перетворення економічного змісту.

Взаємодія між цими двома складними системами відбувається таким чином, що зміни в одній з них спричиняють порушення стабільності в іншій.

Кожна з систем являє собою цілісне утворення із самостій­ною логікою свого розвитку. Право не просто оформляє еко­номічний зміст, а є його найважливішим елементом, свого роду опорною конструкцією. Порядок економічних відносин, які пов­торюються і підтримуються державою, — один з найважливіших проявів права. Встановлення зв'язків права і економіки потребу­ють пошуків, обґрунтованих висновків, а це означає, що ці зв'яз­ки не вкладаються у просту схему причина — наслідок. Виходячи тільки з економічної структури суспільства, неможливо відтво­рити систему правового регулювання в цілому, її окремі струк­турні елементи, характер її зворотного впливу на економічні

відносини.

У суспільстві не існує абсолютного протиборства і абсолют­ної гармонії між правом і економікою, але мають місце часткові суперечності і пристосування економічної і правової сторін одна до одної. Право активно впливає на регульовані відносини: при­скорює, гальмує (і навіть блокує) розвиток економіки або ж за­безпечує її звичайне відтворення. Такий вплив здійснюється че­рез законодавство — систему нормативно-правових актів, що

існують у державі.

Розглянемо на прикладах ці положення. Протягом тривалого часу діяльність суб'єктів малого підприємництва стримувалася досить складною системою оподаткування, обліку і звітності. До суб'єктів малого підприємництва належать фізичні і юридичні особи з невеликою кількістю найманих працівників і обсягом ре­алізації продукції (товарів, послуг). Після введення спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва тільки за перші два роки їх кількість зросла в сім разів і досягла понад мільйона осіб, а сплата єдиного податку збільшилася в 6,1 раза порівняно з попередніми роками. Тобто економічні відносини дістали додатковий імпульс внаслідок усу­нення причин їх штучного стримування.

Уведення ж додаткових форм фінансової звітності, нових за­собів обліку розрахункових операцій, навпаки, для таких суб'єктів малого бізнесу потягне за собою припинення зазначе­ної тенденції.

РОЗДІЛ XIV

ПРАВО, ЕКОНОМІКА, ПОЛІТИКА

Наявність у цивільному законодавстві досить статичних, відо­мих ще з часів Давнього Риму норм про договори купівлі-прода-жу, доручення, міни, застави та багатьох інших, протягом століть забезпечує звичайне відтворення економічних відносин.

Можливості передбачення розвитку соціально-економічних явищ з метою їхнього правового оформлення мають досить вузькі межі. Економічні явища перебувають під впливом не тільки стихійних соціально-економічний процесів, але й раціональних факторів, як, наприклад, вплив державної влади через законо­давство тощо.

Коли певні тенденції, що стали помітними в економіці, знахо­дять своє адекватне відображення в правовій формі, процес функціонування економіки відбувається нормально, що свідчить про ефективність діючих у цій сфері правових норм.

З часом економічні відносини і правова форма, яка їх забезпе­чує, застарівають, що, у свою чергу, вимагає реформування усієї економіки або її окремих сторін і нового законодавчого забезпе­чення цих економічних відносин.

При цьому вирізняють тенденції абсолютні, довгострокові і короткострокові, такі, що з'являються й зникають за певних умов, і універсальні, необхідні, неминучі, що випливають з еко­номічного життя і не можуть бути усунуті ніяким втручанням у соціальну сферу.

Щоб пізнати економічні тенденції, виявити і врахувати їх у відповідній правовій формі, необхідно якомога точніше визначити умови, за яких вони зникають. Річ у тім, що цих умов можна прос­то не помітити. Наприклад, існує економічна тенденція до нагро­мадження засобів виробництва. Але навряд чи можна сподіватися на те, що вона збережеться там, де швидко зменшується кількість населення. Зменшення засобів виробництва, у свою чергу, може залежати від неекономічних факторів. Це означає, що якщо в ос­нову законодавчих рішень будуть покладені недостатньо вивчені економічні тенденції, то не буде жодних підстав посилатися на право як основну причину недоліків, які є в економіці.

Оскільки за допомогою правової форми не завжди одержу­ють очікуваний результат, склалася думка про певну її друго­рядність. Наприклад, Закон України від 21 листопада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні», незважаючи на численні зміни до нього, досі не дістав потрібної реакції в системі економічних відносин. На цей час в Україні не зареєстровано жодної промислово-фінансові групи, хоча в Росії їх майже 75.

Правова форма не повинна і не може бути визнана рівнознач­ною з економічною системою та її якостями. Законодавство ви­ступає фактором, який спрямовує розвиток економіки не аби-ку-ди, а відповідно до потенційних її можливостей у даний період. Причому взаємодія між цими двома системами здійснюється не просто, так би мовити, лінійно: нормативний припис — очікува­ний економічний результат. Правовий припис передбачає в зада­них межах безліч можливих способів організації економічного змісту. Правова форма надає економічним відносинам нових яко­стей, у чому й полягає її регулятивна роль.

Прогнозування руху економічної системи, в чому великого значення набувають правові форми її опосередкованості, може бути достовірним лише на відносно коротких часових проміжках. За будь-яких суспільних умов окремі особи, групи людей, держа­ва завжди обмежені наявним майновим багатством суспільства, кількістю засобів виробництва і предметів споживання, існуючим рівнем техніки, системою суспільного розподілу праці, роз­поділом робочої сили між різноманітними галузями господар­ства, системою особистих потреб та іншими умовами. Досить ва­гомим фактором, що обумовлює межі прийняття економічних і правових рішень, є нині «екологічний імператив», що ставить під питання саме існування людини.

Розглядаючи процес взаємодії права й економіки, слід врахо­вувати не тільки фактичний стан економіки, але й економічну політику, яку проводять органи влади, а також і вплив наукових шкіл, теорій на зміст рішень, які ці органи приймають. Так, ідеї «свободи ринку», безконтрольної ринкової економіки з часом змінилися на більш зважені підходи «соціально орієнтованої еко­номіки», пов'язаної з активним втручанням держави в її регулю­вання. Недоторканність приватної власності, як з'ясувалося, по­винна узгоджуватися з суспільними інтересами. Досить корис­ною виявилась ідея планування економіки та правових рішень, що її регламентують. Отже, і роль законодавства на сучасному етапі розвитку економіки України, на відміну від інших держав, може бути викладена в таких напрямках.

Передусім слід забезпечити правовими засобами різно­манітність форм власності, рівність правового становища суб'єктів ринкових відносин, приватизацію державної власності, підлеглість державного сектора загальним правилам ринкової економіки, скорочення бюджетних витрат.

РОЗДІЛ XIV

Ще одним напрямком визначення ролі законодавства на су­часному рівні розвитку економіки є гарантування свободи під­приємництва, що перебуває у свободі здійснення чи нездійснення правової дії, а також у змісті та формі правової дії. З цим пов'яза­не завдання зменшення оподаткування для стимулювання еко­номічного росту і збільшення збирання податків.

Обмеження монополізму і неприпущення недобросовісної конкуренції є також важливою складовою ринкових відносин. При цьому більш продуктивним є не так забезпечення добро­совісної (егоїстичної) конкуренції, як поступове витиснення кон­куренції і заміна її на колективне співробітництво, співпрацю на благо суспільства між різними соціальними групами, служіння суспільству. Успіх європейського співтовариства є безумовним прикладом міжнаціонального, міждержавного співробітництва на противагу економічній конкуренції.

Право покликане забезпечити оптимізацію державного втру­чання в економіку. Це завдання не має кількісної оцінки. Воно спрямоване на збільшення ефективності виробництва, зайнятості населення, вирівнювання деструктивних явищ ринку (безробіття, коливання цін, зниження життєвого рівня), на посилення охоро­ни інтересів споживача і, нарешті, соціальної стабільності в су­спільстві.

Впливовою умовою функціонування ринкових відносин є та­кож послідовне втілення в життя принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Наявність у суспільстві різних соціальних груп з протилежними інтересами робить актуальним завдання встановлення правових гарантій різних способів розв'язання соціальних конфліктів.

Ринкова економіка має не лише плюси. Вона соціально супе­речлива і у зв'язку з цим тягне за собою негативні явища. Відомо, що свобода більш криміногенна, ніж тоталітаризм. При тоталіта­ризмі є можливість контролювати будь-які вчинки особи, задія-ної в економічній сфері, у такий спосіб стримуючи економічну злочинність на припустимому рівні. У розвинених демократичних державах рівень економічної злочинності більш високий (з по­ступовою динамікою приросту), ніж у державах з недемократич­ними політичними режимами. У зв'язку з цим для ефективної бо­ротьби з економічною злочинністю необхідне формування на­лежної правової бази, потрібної кількості кваліфікованих кадрів, фінансового і матеріально-технічного забезпечення, які б існува­ли в межах відповідного правового режиму.

ПРАВО, ЕКОНОМІКА, ПОЛІТИКА

§ 3. Право і політика

У процесі розвитку суспільних відносин політика є одним з факторів формування права. Право закріплюється в законо­давстві, яке виражає державну політику. Законодавство встанов­лює правові форми здійснення політики і, у свою чергу, сприяє здійсненню певної політичної лінії.

У перекладі з грецької мови слово «політика» озна­чає державну або громадську справу, сутністю якої є визначення форм, завдань, змісту діяльності держави. Термін «політика» має широкий спектр значень: влаштування державної влади; мис­тецтво спільного життя; сукупність настанов та мети різних соціальних груп і практичних дій у досягненні цієї мети; мис­тецтво досягнення можливого і необхідного; участь у справах держави для досягнення соціальної згоди і т. ін.

Іноді до широкого спектра значень терміна «політика» приєд­нується ще одне: політика як явище, сумнівне у моральному від­ношенні. Не випадково існує розхожа фраза: політика — це бруд­на справа.

У найширшому значенні поняття «політика» — це відносини між державними утвореннями, великими соціальними групами, ет­носами, націями, верствами населення, класами, конфесіями, пар­тіями, профспілками з приводу тих чи інших соціальних подій.

Названі соціальні суб'єкти реалізують свої інтереси як у по­літичних, так і в неполітичних формах. При цьому все, що хоч якось пов'язане з питаннями завоювання, відмежування влади і її взаємодії з державою, містить політичний зміст.

Політика — це облік і поєднання всіх інтересів, що мають місце в суспільстві. У міру того як соціальні групи усвідомлюють свої класові, національні, партійні, групові та інші інтереси, вони починають діяти відповідно до них, влада ж як центральний еле­мент політики потрібна для проведення тих чи інших інтересів у життя. Тобто політика підштовхує індивідів до певних політич­них дій. При цьому соціальні групи, масові рухи покладаються не тільки на розум, а й піддаються емоціям, інстинктам, жаху, впли­ву вірувань, міфів, тобто певному психологічному впливу.

Основна мета політики — маніпулювати великими групами людей, спонукати їх іти у визначеному нею напрямку. Макіавеллі вважав, що лише незначна частина народу прагне до свободи, ос­новна ж маса прагне до безпеки. Отже, щоб не допустити масо­вих політичних рухів, держава шляхом прийняття відповідних правових рішень впливає на хід політичних подій, тобто знижує

РОЗДІЛ XIV

ПРАВО, ЕКОНОМІКА, ПОЛІТИКА

тиск політичних рухів на владу (наприклад, встановлює мінімаль­ний розмір оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпе­чення, соціальної допомоги, які забезпечують рівень життя не нижчий за прожитковий мінімум).

Існування масових рухів передбачає наявність політичного лідера, вождя чи іншого керівника. Він підтримує цілісність мас, виступає як втілення ідеї нації, волі, соціальної справедливості. Однак будь-які дії мас і їх лідерів повинні базуватися на верхо­венстві закону, їхньої поваги до нього, поваги до прав окремої осо­би, контролі за проведенням політики в інтересах суспільства, що є можливим лише в умовах демократичних політичних режимів.

У сучасному суспільстві соціальні суб'єкти здійснюють свою діяльність через систему політичних об'єднань — партій, гро­мадських рухів. Всі вони реалізують власні завдання через посе­редництво державних інститутів шляхом суворого дотримання вимог правових норм. У свою чергу, право впливає на політику через законодавство.

За умовами демократичної організації суспільства учасники політичних відносин поставлені в рівні межі правового спілкуван­ня. Це дозволяє підтримувати баланс різних соціальних сил у стані конструктивної взаємодії. Водночас історія людства, так само як і практика сучасного державно-правового будівництва, демонструє чимало прикладів домінування політики над правом, проведення її в позаправових формах.

У деспотичних державах Давнього Сходу (Єгипет, Вавилон), давніх державах Індії і Китаю, монархіях періоду абсолютизму, теократичних монархіях Азії й Північної Африки, радянському суспільстві пріоритет політики над правом забезпечувався від­повідно обожнюванням волі правителя, свавіллям феодальної влади, релігійно-общинними і моральними традиціями або ідео-. логічними юридичними конструкціями, вираженими в спільних актах партійних і державних органів. Політичне насильство ста­вало змістом законів, звичаїв, прецедентів судових органів, зако­нодавчі акти часто набували неправового змісту.

Співвідношення між політикою і правом суттєво змінилося в період буржуазних революцій у Європі та Північній Америці, ко­ли поряд із ідеями рівності, прав та свобод сформувався принцип верховенства права, його пріоритету над державою, обмеження свавілля політичної влади правами людини. Закони, що прийма­ються парламентом, все більше набувають правового змісту, обо­в'язкового для виконавчої та судової гілок влади. У свою чергу, 208

виборці під час виборів парламенту голосують за ту чи іншу партію, а значить, визначають напрямок політики держави. Партії, які перемогли на виборах, реалізують політичні інтереси соціальних суб'єктів через механізми державної влади. Таким чином, співвідношення політики, права і законодавства зале­жить від ступеня розвитку громадянського суспільства, його можливості впливати на формування політичного курсу держави і здійснення прав та свобод людини.

Враховуючи викладене, можна визначити напрямки взаємодії політики і права, які виражаються у станах єдності, розбіжності, у взаємопідтримці, протиборстві, солідарності, блокуванні.

Право і політика передусім мають єдине джерело розвитку і функціонування — суспільні відносини, і, насамперед, відносини власності, на підставі яких виникають політико-правові зв'язки.

Право виражає міру (межі) свободи та рівності учасників гро­мадських відносин, включаючи політичні відносини між соціаль­ними групами, партіями, націями, станами з приводу здійснення політичної влади, що складаються об'єктивно впродовж розвит­ку суспільних відносин.

Право і політика мають нормативну природу. Вони формують­ся у вигляді визначення напрямків діяльності (політика), прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин (право). Проте на відміну від правових політичні норми не завжди мають ознаку формаль­ної визначеності і можуть бути закладеними в політичних погля­дах, ідеях, уявленнях політичних діячів, засобах підтримки, нейт­ралізму, насильства, які використовує державна влада. Крім того, в політичних нормах відсутня ієрархічна структура — всі полі­тичні норми, ідеї, програми перебувають у співвідношенні конку­ренції, їхня різноманітність обмежується правом. У системі права, навпаки, існують норми, які мають вищу юридичну силу.

Право і політика у своїй основі містять загальні принципи функціонування і ціннісні орієнтації, що відбивають інтереси і по­треби соціальних суб'єктів. Ця обставина робить законодавство формою вираження, здійснення захисту, переконання на користь певної політики. Шляхом прийняття нормативних актів реалі­зується міжнародна, національна, культурна, екологічна, еко­номічна та інша державна політика. При цьому кожна держава існує в межах певної світової політики.

Коло суб'єктів сучасної світової політики значно розширило­ся. З другої половини XX століття на політику почали помітно впливати так звані нетрадиційні фактори — транснаціональні

РОЗДІЛ XIV

корпорації (ТНК), неурядові організації та рухи, засоби масової інформації і т. ін. Отже, якщо предметом міжнародних відносин є суто міждержавні відносини, правове регулювання взаємодії між державами, то світова політика включає більш широкий спектр проблем, що пов'язані з діяльністю нових, недержавних суб'єктів. Водночас у сучасному світі існує глобальний взаємозв'язок — політичний, економічний, соціальний, ідейно-психологічний. Внутрішні процеси в одних країнах впливають на відносини в інших країнах, і навпаки, фактори зовнішньої політики роблять значний вплив на внутрішньополітичні події. Це досить легко простежити. Вирішення суто внутрішньої проблеми з боку дер­жави — встановлення плати за комунальні послуги (воду, опа­лення, газ) для населення, обмежило надання Україні зовнішніх кредитів, а позиція Ради Європи стала основою Для припинення виконання вироків у вигляді смертної кари або її відміни в більшості країн СНД. Водночас, незважаючи на давні демокра­тичні традиції, Сполучені Штати Америки вважають застосуван­ня смертної кари внутрішньополітичною справою своєї держави. У праві закріплюються політичний устрій суспільства, політичні права і свободи громадян, механізм функціонування політичних інститутів, причому, як правило, — в нормативних ак­тах, що мають вищу юридичну силу в системі законодавства: кон­ституціях або конституційних (органічних) законах.

Вимоги правових норм є обов'язковими не тільки для грома­дян, але й для депутатів, керівників держави, державних служ­бовців, які здійснюють політичну владу, і це є важливою складо­вою правової політики держави.

Розділ XV

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

§ 1. Правові системи сучасності і критерії їх класифікації

У загальній теорії права «правова система» — поняття, яке характеризує сукупність усіх правових явищ дійсності з точки зору вираження їхньої цілісності і взаємозв'язку. Структура правової системи складається зі статичних і динамічних елемен­тів. Правова система в статиці охоплює сукупність:

а) норм, принципів, інститутів (нормативний бік системи);

б) правових установ (організаційний елемент);

в) правових поглядів, ідей, уявлень, притаманних даному
суспільству (ідеологічний елемент).

У динаміці правової системи вирізняють: правотворення, ре­алізацію права, що включає виникнення, зміну і припинення пра­вовідносин, правове мислення. Дослідження правової системи у взаємодії з економічною, політичною, ідеологічною, моральною, релігійною та іншими суспільними системами, тобто зі всім комп­лексом соціальних інститутів і цінностей, властивих певній кра­їні, становить поняття національної (внутрішньодержавної) пра­вової системи як поодинокого явища. Національна правова сис­тема як конкретно-історична соціальна реальність відповідає поняттю правової системи у «вузькому» розумінні і в межах дер­жавного кордону має ознаки єдності і суверенності.

Множинний, неоднорідний характер національних правових систем викликав численні спроби розбити їх на групи, здійснити їх класифікацію за класами, типами, виходячи з тих чи інших кри­теріїв. Слід, проте, констатувати, що визначення кількості сімей, груп, класів, типів, правових систем і належна їх класифікація завжди були і є дискусійними питаннями.

Під правовою системою в «широкому» розумінні (правовою сім'єю) мають на увазі більш-менш велику сукупність, кла­сифікацію типів національних правових систем, близьких за кон­структивними, техніко-юридичними та іншими особливостями.

У різний час як критерії класифікації висувалися такі:

різна роль правових джерел у правових системах, у зв'язку з чим розрізнялися: континентально-європейське, англо-амери-канське та ісламське право (Леві-Ульман);

РОЗДІЛ XV

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

національний критерій з виокремленням сімей: індоєвро­пейських, семітських, монгольських, права нецивілізованих на­родів (Созе-Алль);

ідеологічний і техніко-юридичний критерій з виокремлен­ням трьох правових сімей: романо-германського загального права і соціалістичної, а також «інших систем», мало пов'язаних між собою, — ісламського, іудейського права, права країн Азії і Ма­дагаскару (Рене Давід);

змістовий критерій, що залежить від ступеня «спорідненої близькості» при відмові від використання зовнішніх критеріїв — географічних, національних та інших, при цьому класифікація включала: французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську, індійську правові системи (А. Армінджон, Б. Нольде, М. Вольф);

історичне походження і розвиток правової системи, панівна доктрина юридичної думки і її специфіка, своєрідність право­вих інститутів, правові джерела і способи їх тлумачення, ідео­логічні фактори, у зв'язку з чим усі національні правові системи згруповані у вісім правових сімей: романську, германську, скан­динавську, загального права, соціалістичного права, права країн Далекого Сходу, ісламського права, індуського права (К. Цвай-герт, X. Кетц) та багато інших.

Найбільш аргументованими, на наш погляд, є класифікації, що ґрунтуються на системі критеріїв. Це дозволяє уникнути одномірності, однобічності при вивченні змісту правових систем. Зо­крема, в основу класифікації можуть бути покладені такі критерії:

а) історична ознака — спільність походження;

б) географічні ознаки;

в) своєрідність нормативної основи, ієрархія джерел права;

г) техніко-юридичні особливості, засоби правотворення,
своєрідність юридичних понять або окремих правових інститутів;

ґ) роль судових органів у правотворенні;

д) особливості механізму реалізації і застосування юридич­
них норм;

є) особливості юридичної ідеології сил, які є при владі, і мо­рально-етичні уявлення в суспільстві.

Розрізняють такі основні структурні сукупності правових систем: романо-германське право (його називають ще континен­тальним), до якого також належить скандинавське, латиноамери­канське право і право Японії; англо-американське право, або сис­тема «загального права»; соціалістичне право; релігійно-тради-212

ційні правові системи, включаючи мусульманське право, індуське, іудейське, канонічне, далекосхідне, традиційне право країн Азії та Африки. В окремих державах спостерігається переплетіння, множинність двох або більше правових систем. Ці правові систе­ми інколи називають «гібридними», оскільки їх важко віднести до якоїсь правової сім'ї, — це стосується правових систем Філіп-пін, Ізраїлю, Японії, Камеруна, Греції, Сомалі, Південно-Афри-канської Республіки, штату Луїзіана в США, провінції Квебек у Канаді, Шотландії та ін. Наприклад, правова система даної країни може мати певні особливості, завдяки яким їх відносять до конкретної правової сім'ї, але водночас вона може мати такі особливості, які не дозволяють цього зробити. Таке згладжуван­ня розбіжностей характерне для права в країнах Африки та Ближнього Сходу, де одні частини правової системи були набли­жені до західних ідеалів (у кримінальному праві, у торговельному праві та процесі), а інші (правовий статус особи, сімейне право та земельне право) продовжували існувати відповідно до тра­диційних принципів даного регіону. Такий феномен типовий не тільки для цих країн. Глибокі розбіжності можуть бути виявлені і поміж правовими системами, що, як узвичаєно вважати, належать до однієї правової системи. Американська система права, без сумніву, належить до сім'ї загального права, хоч численні від­мінності відмежовують її від англійського права, головним чином через те, що Англія — унітарна держава, а США — федерація.

Дата добавления: 2015-05-10