Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Прогалини в праві і засоби їх подалання та усунення 1 страница




Прогалина в праві (в законодавстві) — це пропуск у регулю­ванні певних відносин.

Про прогалину для регулювання життєвих ситуацій в су­спільних відносинах можна говорити і в тих випадках, коли вони перебувають у сфері правового регулювання, тобто коли залиши­лися неврегульованими ті відносини, які повинні бути врегульо­вані правом.

Причини прогалин різні. Це стосується обох її видів — первісних і наступних прогалин. Первісні прогалини зумовлені тим, що законодавець не врахував у формулюваннях норматив­них актів всю багатоманітність життєвих ситуацій, що вимагають правового регулювання. Це може трапитися також через прора-


РОЗДІЛ XXIV


ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ


 


хунки, допущені при розробці закону, у використанні прийомів юридичної техніки. Наступні прогалини з'являються об'єктивно внаслідок постійного розвитку суспільних відносин, виникнення нових життєвих ситуацій, які не могли бути заздалегідь передба­чені законодавцем.

Оскільки зовсім уникнути прогалин неможливо, тобто прога­лини є нормальним явищем у праві, то слід знайти засоби їх опе­ративного заповнення (усунення чи подолання).

Єдиним засобом усунення прогалин є правоутворююча діяльність державних органів. Однак, якщо прогалина виявлена в ході правозастосування, то швидке прийняття необхідних право­вих норм не завжди можливе, тому правозастосовчі органи вико­ристовують оперативні засоби подолання прогалин з метою вирішення конкретної юридичної справи.

До таких засобів належать: аналогія закону, аналогія права, субсидіарне застосування правових норм.

Аналогія закону — це поширення в процесі правозастосуван­ня на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чин­ності норм, які регулюють відносини, подібні тим, що потребують урегулювання в межах даної галузі права за найсуттєвішими ознаками. «Подібність» відносин означає однотипність правово­го режиму їхнього регулювання.

Оскільки наявність прогалини не є підставою для відмови у вирішенні справи, правозастосовувач знаходить норму, що регу­лює такі «подібні», аналогічні відносини і застосовує її до конк­ретної ситуації.

Так, чинне цивільне законодавство містить норми, які регулю­ють порядок відшкодування збитків, завданих особі при ряту­ванні майна. Водночас у ньому відсутня норма, яка б визначила порядок відшкодування шкоди, що виникла внаслідок рятування людського життя. Враховуючи істотну подібність між зазначени­ми відносинами, правила про відшкодування збитків про рятуван­ня майна використовувалися судовою практикою як правова підстава при прийнятті судового рішення щодо відшкодування шкоди, яка виникла при рятуванні людського життя. На не­обхідність застосування аналогії закону подекуди прямо вка­зується в нормі — ст. 242 ЦК України говорить про те, що до до­говору міни застосовуються правила договору купівлі-продажу.

На підставі застосування аналогії закону розширюються межі регулюючого впливу норми. Внаслідок цього норма стає та­кою, що має два предмети регулювання: визначений законодав-


цем, а також юридичною практикою застосування норми за ана­логією і в субсидіарному порядку.

Аналогія права — це застосування до конкретних відносин за­гальних засад і смислу законодавства в разі відсутності норм, що регулюють подібні з найсуттєвіших ознак відносини. Це значить, що юридична справа вирішується на основі принципів права, таких як справедливість, гуманізм, юридична рівність, відповідальність ' за вину та інших, які переважно закріплені у відповідних статтях Конституції або в загальних положеннях законодавчих актів. За­стосування аналогії права до конкретної справи не має обов'язко­вої сили при вирішенні інших, подібних справ.

Субсидіарне застосування (міжгалузева аналогія) є застосу­ванням до конкретних відносин нормативного припису, який ре­гулює подібні за суттєвими ознаками відносини в суміжних, споріднених галузях. При цьому запозичення можливе тільки в галузях, що мають схожість у засобі правового регулювання, на­приклад застосування приписів про терміни в цивільному праві до регулювання трудових правовідносин. У субсидіарному засто­суванні закладений важливий момент — економність норматив­ного матеріалу: коли є можливість застосувати відпрацьоване в інших галузях, то немає сенсу приймати нові норми.

Можливість застосування норм за аналогією прямо передба­чена в окремих законодавчих актах (наприклад, ст. 11 ЦПК Укра­їни говорить, що в разі відсутності закону, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України), тобто аналогія цілком виправда­на в конституційному, цивільному, трудовому, земельному, про­цесуальному та інших галузях права.

Інститут аналогії не може бути використаний для подолання прогалин в Особливій частині кримінального права (в Загаль­ній — це зустрічається). У цьому разі слід пам'ятати про сформу­льований ще в Давньому Римі принцип: «Немає злочину без вка­зування на те в законі». Неможливе застосування аналогії закону й аналогії права в разі притягнення осіб до адміністративної дис­циплінарної відповідальності, оскільки перелік заборонених дер­жавою діянь повинен бути повно і недвозначно сформульований у законодавстві.

Прогалини в праві слід відрізняти від поняття юридичних колізій. На відміну від прогалин юридичні колізії — це «надли­шок» нормативно-правових актів, які суперечать один одному.


РОЗДІЛ XXIV


Такі суперечності знімаються шляхом видання колізійних норм. Колізійні норми дозволяють обрати норму (або право), яка необхідна для регулювання конкретних суспільних відносин. Наприклад, колізійна норма Цивільного кодексу України «За­кон, застосований до спадкоємства» встановлює, що відносини щодо спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спад­кодавець мав останнє постійне місце проживання. Наявність цієї норми дозволяє уникнути юридичних колізій між нормативними актами різних країн у сфері спадкоємства.


Розділ XXV

ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

§ 1. Поняття тлумачення норм права

Процес регулювання суспільних відносин завершує ре­алізація права. Проектувати норми права на рівень конкретних суспільних відносин, конкретної життєвої ситуації неможливо без розуміння змісту норм, а це означає, що їх осмислення є обов'язковим етапом в механізмі реалізації права. Саме тому юридична герменевтика як вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів посідає важливе місце в різних видах юридич­ної практики.

Під тлумаченням норм права розуміють діяльність, спря­мовану на осмислення норм права, яка здійснюється за допомо­гою сукупності прийомів та способів. Наслідком тлумачення може бути роз'яснення змісту правових норм. Роз'яснення норм викликане потребами інтерпретатора і потребами юридичної практики. Таким чином, поняття «тлумачення» охоплює тільки інтелектуальну діяльність, що спрямована на осмислення змісту правових норм.

Необхідність такого тлумачення обумовлена особливостями предмета пізнання, тобто нормативних правових приписів, логіч­ним, матеріальним і вольовим змістом правових норм, а саме:

1) нормативністю права (норми права поєднують абстрактне і
конкретне, є результатом абстрагування і водночас мають конк­-
ретний зміст, модель поведінки; шлях від абстрактної норми до
конкретної ситуації здійснюється завдяки тлумаченню і без інте­-
лектуальної операції, осмислення змісту норми є неможливим);

2) формальною визначеністю права в певному тексті. Єдність
тексту статті і змісту норми права не означає їх тотожності, бо
термін нерідко буває більш вузьким чи більш широким, ніж пра-­
вове поняття, або поняття виражається різними словами-си-
нонімами (наприклад, у тексті використані слова: «повинен»,
«забов'язаний», «слід», «належить» і т. ін.); або текст статті
містить певні словосполучення, які змінюють обсяг норми (на­
приклад, «як правило», «і в інших випадках», «крім випадків»,
«за винятком», «як мінімум», «незалежно від»); або в тексті за-


РОЗАІЛ XXV

стосовуються терміни, які містять оцінювальні поняття (напри­клад, «тяжкі наслідки», «моральна шкода» та ін.);

3) системністю правових норм, що зобов'язує суб'єкта застосу-­
вання права ураховувати зв'язок і взаємообумовленість норм пра­-
ва (наприклад, зв'язок між загальними і доповнюючими, конкретизуючими, спеціалізованими нормами);

4) необхідністю забезпечення органічної єдності духу і букви
закону задля потреб підвищення ефективності юридичної практики нормотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності різних суб'єктів права.

Наведені особливості потребують від інтерпретатора викори­стання великого обсягу знань, високого рівня правової культури для осягнення справжнього змісту норм, а саме: досконалого знання мови, здатності орієнтуватися в системі права в цілому, знання повного обсягу засобів та прийомів законодавчої техніки, що були використані нормотворчими суб'єктами під час розроб­ки тексту нормативно-правового акта. При цьому виникає не­обхідність у використанні сукупності способів тлумачення.

§ 2. Способи тлумачення норм прав

Спосіб тлумаченняце сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і прак­тиці використовуються різні способи тлумачення норм права.

Граматичний спосіб тлумачення норм права — це сукупність прийомів, спрямованих на з'ясування значення окремих слів, термінів, змісту норми залежно від розміщення сполучників, розділових знаків, прийменників у тексті. Таке тлумачення ба­зується на даних граматики, лексики, філологічних науках. Воно є первинним, бо починається з аналізу мовної форми виразу нор­ми права, яка відображена в тексті нормативно-правового акта. Граматичний спосіб враховує розбіжності між буквальним текс­том і справжнім змістом юридичних норм. Завдання тлумачення і його успішного розв'язання залежить як від знання суб'єкта пізнання (законодавця), який формулює норму у вигляді статті, так і від правозастосовувача, який використовує текст норматив­но-правового акта, керуючись загальномовними нормами, а та­кож і від техніко-юридичної досконалості самого тексту.

Загальномовні норми потребують:

1) розмежування сполучників єднальних і розділових, яки­ми користувався законодавець у текстах статей із простими, 374


ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

складними і альтернативними гіпотезами, диспозиціями та санкціями;

2) урахування доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприк­метників. Наприклад, текст «виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо... вчи­нила злочин...» (ст. 27 Кримінального кодексу України) тлумач ро­зуміє так: суб'єкт злочину не може відповідати за дії, що скоєні іншими учасниками злочину. Використовуються також спеціалізо­вані терміни як певний засіб законодавчої техніки. Отже, тлума­чення норм передбачає урахування особливостей мови права та відповідних правил мовного тлумачення. Наприклад, якщо терміни використовуються в тексті, то вони мають значення, тотожне то­му, яке вони мають у літературній мові; значення терміну, що вико­ристовується в будь-якій галузі права, не може вільно поширюва­тися на інші галузі (наприклад, поняття «член родини» в житлово­му і шлюбно-сімейному законодавстві мають різний зміст, юридичний статус і сферу використання). Неприпустимо тлумачи­ти норми, ігноруючи окремі слова, оскільки це може викривити смисл норми. Наприклад, якщо з поняття «крадіжка» вилучити слово «таємна», то воно розчиниться в інших поняттях, що їх за­стосовує законодавець: «пограбування» або «розбій».

Логічний спосіб тлумачення правових приписів є таким тлу­маченням, яке базується на використанні законів і правил логіки для осмислення їх змісту. При цьому інтерпретатор не виходить за межі^тексту закону. Зміст логічного способу тлумачення роз­кривають і конкретизують певні прийоми, а саме:

а) логічне перетворення, або перебудова тексту з відновлен­
ням членів речення, що їх бракує, для того, щоб уникнути дво­
значності чи невизначеності тексту. Наприклад, текст «напад з
метою заволодіння майном громадян... карається позбавленням
волі...» слід змінити на такий: «особа, що скоїла напад з метою
заволодіння майном громадян... карається...». Завдяки застосо­
ваному логічному прийому перетворення в тексті тепер йдеться
не тільки про об'єктивну сторону, а й про суб'єкта злочину;

б) виведення норм з норм (їх логічний розвиток). Цей прийом
зводиться до індукції, що використовується для виведення при­
ватних положень (висновків) з загальних норм. Наприклад, з тек­
сту «організація повинна відшкодовувати шкоду, заподіяну з вини
її працівників» (ст. 441 Цивільного кодексу України) випливає, що
будь-яка установа, підприємство чи організація (ательє, фабрика,
мале підприємство і т. ін.) зобов'язані відшкодувати шкоду;


РОЗДІЛ ХХУ

в) аналогія; цей прийом застосовується тоді, коли законода-­
вець не дає вичерпаного переліку обставин, ознак і вживає при
цьому звороти «та інші», «в аналогічних випадках». Наприклад, у
Загальній частині Кримінального кодексу України вказується, що
при призначенні покарання суд має право враховувати і інші об­
ставини, які пом'якшують вину;

г) висновки з понять, зокрема з обсягової інтерпретації (тлу­
мачення у висновках, що вказують на належність предметів та
явищ на підставі застосування поняття до певного класу право­
вих явищ). Наприклад, ознаки, що відбиті в понятті «юридична
особа» (ст. 23 Цивільного кодексу України), у сукупності вказу-­
ють не певний клас правових явищ, які охоплює зміст цього по­
няття, що, у свою чергу, дозволяє відносити невизначену безліч
державних та недержавних організацій до даного класу суб'єктів
права, тобто до класу юридичних осіб, і відповідно враховувати в
правотворчій та правозастосовній практиці особливості юридич­-
ного режиму таких суб'єктів.

Використовуються й інші прийоми логічного способу тлумачення норм права.

Систематичний спосіб тлумачення правих приписів застосо­вується для того, щоб краще зрозуміти їх зміст, що пов'язано з особливостями їх розташування в різних частинах і підроз­ділах системи права, а також необхідністю врахування різних за характером логічних зв'язків між нормами права. Такий спосіб використовується з урахуванням місця нормативно-право­вого припису в нормативно-правовому акті, інституті, галузі законодавства. При цьому враховуються зв'язки норми, що тлумачиться, з нормами інших статей того самого акта, інших нормативно-правових актів різних інститутів і галузей права. На­приклад, у тексті «суд оцінює докази за своїм внутрішнім переко­нанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності...» (ст. 323 Криміна­льно-процесуального кодексу України) наведена норма повинна бути пов'язаною з іншими нормами Кримінального та Криміналь­но-процесуального кодексів — про загальні положення судочин­ства, про порядок дослідження доказів, про допит підсудного, свідків, потерпілого та ін. У такий спосіб враховуються логічні зв'язки залежності, доповнення, конкретизації, уточнення, обме­ження тощо, які існують між різними нормами. Цими зв'язками є: а) зв'язки між нормою, що тлумачиться, та нормами, що роз­кривають зміст терміна, який у ній вживається. Це або легальне 376


ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

визначення (дефініція), або норма, яка перелічує коло суб'єктів, предметів, явищ, що складають це поняття. Наприклад, коло прав і обов'язків будь-яких осіб, організацій, що займаються під­приємницькою діяльністю, визначається поняттям «суб'єкт підприємницької діяльності» (ст. 2 Закону України «Про підпри­ємництво»). Аналіз інших актів про підприємництво (Закони Укра­їни «Про господарські товариства», «Про підприємства» та ін.) переконує, що суб'єктами такої діяльності визнаються як грома­дяни, так і особи без громадянства;

б) зв'язок норми, що тлумачиться, з оперативними нормами, які
можуть припиняти дію норм, чи остаточно скасовувати чинні нор-
мативні приписи, чи поширювати їхню дію на нове коло відносин,
суб'єктів, територій, чи пролонговувати їхню дію на новий термін;

в) зв'язки відсилочних та інших статей. Застосування суб'єк-­
том нормотворення відсилочного способу викладення норми, як
відомо, створює такий нормативно-правовий припис, який не
повністю перелічує ознаки діяння, а відсилає до інших статей то­
го ж нормативно-правового акта. Норма, що тлумачиться, може
бути повністю зрозуміла інтерпретатору тільки за умови
«поєднання» змісту відсилочної статті із змістом таких статей
нормативного акта, до яких вона відсилає.

Історичний спосіб тлумачення правових приписів допомагає встановити зміст норми права, виходячи з умов їх виникнення, з фактів, пов'язаних з історією створення норми, що тлумачиться. Особливість даного способу полягає в тому, що інтерпретатор використовує джерела, які перебувають за межами системи пра­ва (конкретно-історичні умови, обставини, причини, чинники, що викликали прийняття відповідних норм права, встановлюються за документами з архівів, стенограм обговорення проектів відпо­відних нормативно-правових актів, матеріалів, що надруковані в пресі та інших засобах інформації тоді, коли проекти обговорю­валися, робилися до них зауваження та пропозиції, схвалювали­ся чи відхилялися).

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення нормативно-правових актів полягає в аналізі змісту правової норми шляхом виявлення й розкриття її цілей у співвідношенні з нею граматич­ної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в тек­стах нормативно-правових приписів.

Як найбільш раціональний спосіб регулювання суспільних відносин норма права завжди потребує осмислення її змісту з боку різних осіб, зміст же, у свою чергу, — це не тільки


РОЗДІЛ XXV

внутрішній логічний зміст (поняття, явища, що осягаються розумом), а й розумна підстава регулювання суспільних відносин. Тобто в процесі тлумачення мають одночасно розкриватися обидва аспекти змісту. Отже, призначення інтерпретації полягає також і в з'ясуванні цільової спрямованості нормативно-правових приписів, міжнародно-правових документів тощо. Відо­мо, що ступінь зрозумілості закону не може бути однаковим для різних суб'єктів права: для осіб, що мають багаторічний про­фесійний досвід тлумачення й застосування норм, і для усіх інших. Так, зміст нормативно-правового акта, що містить важ­ливі загально-соціальні, політичні, соціально-культурні та інші завдання (наприклад, конституційні акти), звернутого до бага­тьох суб'єктів, з преамбулою, що роз'яснює цілі регулювання, йо­го необхідність, є більш доступним для розуміння громадян, ніж прикладні ціль та зміст акта, призначеного для вузького кола суб'єктів (наприклад, інструкції та інші нормативні акти для службового користування).

§ 3. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права

Як було вже сказано, тлумачення — це діяльність, пов'язана з осмисленням змісту правових норм, що може здійснюватися будь-яким суб'єктом-інтерпретатором (на науковому, про­фесійному чи побутовому рівні) і відбиває результати його мис­лення. Залежно від суб'єктів права тлумачення норм права може бути офіційним або неофіційним, може певним чином зобов'язу­вати чи не зобов'язувати інших суб'єктів права до певної по­ведінки через зроблені висновки.

Тлумачення вважається офіційним, якщо воно здійснюється спеціально уповноваженим компетентним органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов'язку, а результати роз'яснення набувають офіційного зна­чення (часто мають обов'язковий характер, тобто суб'єкти право-застосовної діяльності та інші суб'єкти права повинні використо­вувати зміст норми права в точному його розумінні, так, як викла­дений він в офіційному інтерпретаційному акті). Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення, воно може бу­ти двох видів: нормативне й казуальне. Нормативне тлумачення призначене для поширення його на невизначене коло осіб і ви­падків. Воно має абстрактний характер, тобто його не пов'язують 378


ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

з конкретною ситуацією, суб'єктом чи обставинами, а пов'язують з ситуаціями типовими, такими, що часто виникають у житті. От­же, результат нормативного тлумачення поширюється на певні види суспільних відносин, які врегульовані нормою права, і пе­редбачає багаторазовість застосування. Навпаки, результат казу­ального (індивідуального) тлумачення має відношення тільки до застосування норми щодо конкретного випадку. Воно має зна­чення лише для вирішення «казусу», конкретної юридичної спра­ви, суб'єктами правозастосовної чи іншої юридичної діяльності і є обов'язковим тільки у зв'язку з розв'язанням цієї справи.

Повернемось до роз'яснень нормативного характеру. Офіцій­не нормативне тлумачення (роз'яснення) має такі основні різно­види: аутентичне і легальне.

Аутентичне тлумачення — це роз'яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, яка підлягає тлумаченню (тобто це авторське офіційне тлумачення).

Легальне тлумачення — це роз'яснення, що походить від спеціально уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими нормотворчими органами. Таке тлумачення нази­вають ще делегованим. Право тлумачити закон є у всіх, але повноваження органів і посадових осіб, що мають право офіційно роз'яснювати смисл закону, закріплений у відповідних норматив­но-правових актах. Наприклад, п. 2 ст. 150 Конституції України відносить офіційне тлумачення Конституції України та законів України до компетенції Конституційного Суду України. Відпо­відно до Закону України «Про судоустрій України» Пленум Вер­ховного Суду України дає роз'яснення судам з питань застосуван­ня чинного українського законодавства. Згідно з Законом України «Про господарські суди України» Президія Вищого госпо­дарського суду України дає роз'яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, що регу­лює відносини в господарській сфері і порядок розв'язання госпо­дарських спорів.

Оцінюючи правову природу результатів офіційного тлума­чення, що здійснюється вищими судовими органами, слід нагада­ти деякі принципові положення:

а) судові органи не наділені законотворчою функцією;

б) джерелом, що дає привід до видання актів нормативного тлу­
мачення, є у за гальнення практики розв'язання справ су­
довими органами (згідно з вищенаведеними законами Пленум Вер­
ховного Суду «розглядає матеріали узагальнення судової практи-


РОЗДІЛ ХХУ


ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА


 


ки і статистики...»; Президія Вищого господарського суду «роз­глядає матеріали узагальнення практики, аналізує статистику»);

в) приводами та причинами видання актів роз'яснень вищих
судових органів держави є типові помилки кваліфікації, пору­шення процедури застосування нормативно-правових актів,
нерідко зумовлених саме відсутністю єдності в розумінні змісту
законів, що застосовуються, та ін.;

г) зміст судових роз'яснень звичайно зводиться до рекомен­дацій того, як слід розуміти термінологію, смисл норми, як
кваліфікувати юридичні факти, як саме застосовувати закон;

ґ) акти роз'яснення містять правила, які вказують на певне ро­зуміння законів; вони не можуть містити в текстах нічого нового, що не входить до змісту норми, що тлумачиться, тобто не повинні містити нормативної новини; за їх допомогою не можуть зміню­ватися, доповнюватися чи скасовуватися закони, а лише має роз­криватися їх зміст у повному обсязі.

Особливість правової природи актів офіційного легального тлумачення полягає в тому, що чинність офіційного тлумачення поширюється на необмежене коло суб'єктів права. Наприклад, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України поширюється не тільки на діяльність суддів та їх правозастосовні акти, а й слідчих, суб'єктів, які здійснюють дізнавальну діяльність, інших службових осіб.

Офіційне тлумачення може бути також і казуальним, тоб­то обов'язковим для даної справи. Це, як правило, таке тлумачен­ня, що здійснюється в межах компетенції і повноважень правоза-стосовчих органів. Тут розрізняють: тлумачення органу, що за­стосовує в певній процедурі норми права (воно відображене в акті застосування права), й тлумачення органу, що перевіряє за­конність та обґрунтованість акта застосування права.

Неофіційне тлумачення переважно має загальний характер, але може бути й індивідуальним. За суб'єктами тлумачення воно може бути побутовим, професійним, доктринальним (спеціаль­но-пояснювальним).

Побутове тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює зміст правових норм з метою їх використання, вико­нання, дотримання або просто розширення кола своїх знань.

Професійне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють практичні працівники для професійного використання його ре­зультатів у процесі застосування ними правових норм.


Доктринальне тлумачення — це тлумачення, що дається в на­уково-практичних коментарях до законодавства, в працях вченихюристів.

Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають обов'язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторите­том й обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем переконливості. Але всі вони мають певний вплив на різні види юри­дичної практики і підпорядковані кінцевій меті — досягти однако­вості розуміння змісту правових норм різними суб'єктами юридич­ної діяльності для ефективної реалізації нормативних приписів.

§ 4. Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види

Результат офіційного тлумачення норм права не приводить до появи нормативного акта, не встановлює й не скасовує норм пра­ва, тобто діяльність з тлумачення норм не слід ототожнювати з нормотворчою діяльністю. Акти тлумачення мають особливу правову природу, тому і діють у єдності з нормами права, не маю­чи самостійного значення. Ці акти є обов'язковими в тому ро­зумінні, що містять офіційну державно-владну позицію щодо ро­зуміння змісту правових норм і зобов'язують суб'єктів адекватно сприймати зміст норми. Однаковість у розумінні змісту норма­тивно-правових актів — передумова однаковості їх застосування, реалізації, ефективності, законності в цілому. Результати тлума­чення повинні бути вираженими в певних офіційних актах.

Отже, інтерпретаційний актце правовий акт-документ офіційного тлумачення правових норм, який містить формально-обов'язкове роз'яснення їх змісту. Інтерпретаційний акт — це документ, який містить результат інтелектуальної діяльності в осмисленні змісту правової норми, що здійснюється компе­тентними органами. Саме тому такі акти завжди мають офіційний характер.

Залежно від обсягу й характеру правотворчих повноважень органу розрізняють акти аутентичні (видані «автором» норми та акта, що тлумачаться) і легальні (акти, видані суб'єктом, який має спеціальне повноваження офіційно тлумачити норми, що ви­дані іншими органами, — так звані акти делегованого тлумачен­ня). Такі акти мають самостійне значення, їх зміст повністю при­свячений виключно роз'ясненню змісту правових норм, вони відбивають результати нормативних узагальнень юридичної практики (наприклад, висновки Конституційного Суду України).


РОЗДІЛ XXV

Акти казуального тлумачення, як правило, містять і юридич­не рішення, і роз'яснення мотивів, що були враховані в нормі суб'єктом нормотворення, а потім лягли в основу рішення, що його прийняв правозастосовний суб'єкт у конкретній справі. Напри­клад, ухвала апеляційного чи касаційного суду включає роз'яснен­ня змісту норми до мотивувальної частини правозастосовного ак­та. Юридична чинність актів нормативного й казуального тлума­чення і сфера їх поширення різні. Про акти казуального тлумачен­ня можна говорити як про такі, що певним чином набувають обов'язкової значущості для конкретної справи, певних суб'єктів права, але мають певний вплив і на правозастосувачів під час роз­гляду та прийняття рішень з усіх аналогічних юридичних справ. Саме цією обставиною завжди була обумовлена головна причина, яка пояснює необхідність оприлюднення рішень з конкретних су­дових справ у офіційних виданнях. У таких рішеннях містяться зразки розуміння законів, які мають у певному розумінні обов'яз­кове орієнтовне значення для широкого кола правозастосовників.

Інтерпретаційні акти класифікують і за іншими підставами: за формою прояву (усні та письмові); за суб'єктами тлумачення (акти різних державних органів та посадових осіб); за формою (назвою) документа (постанови, рішення, ухвали, роз'яснення, висновки то­що). Наприклад, згідно зі ст. 62 Закону України «Про Конститу­ційний Суд України» Конституційний Суд дає висновки «з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України».

§ 5. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту

Результати тлумачення за обсягом залежать від співвідно­шення дійсного змісту правової норми і її буквального змісту. За названим критерієм існує три види тлумачення: адекватне (бук­вальне), поширювальне (розповсюджувальне) та обмежувальне.

Адекватне тлумачення — це такий вид тлумачення, коли зміст правової норми повністю збігається з її буквальним змістом (зовнішнім виразом певної норми). Цей зміст у повному обсязі є зафіксованим у статті нормативно-правового акта й не має яки­хось труднощів в розумінні змісту норми: він залишається не­змінюваним, незважаючи на застосовані способи тлумачення (граматичний, систематичний та ін.). Наприклад, згідно зі ст. 148 Конституції України «Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 964; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.069 сек.