КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
РОЗДІЛ Ш 3 страница
Отже, прогресивні ідеї X. Томазія були спрямовані у майбутнє, давали можливість людині задуматися про стан 'свого існування і про шляхи покращення своєї долі, варіанти одержання і подальшої реалізації своїх прав і свобод. Німецьким просвітителем, який закликав до дотримання у поведінці людей, природного закону, був Крістіан Вольфф. (1679—1754). Саме він одним з перших спробував використати ідеї природного права в інтересах абсолютної монархії та поліцейської держави в Німеччині. Природне право він виводить з морального обов'язку. За його вченням, природжені права людини існують тому, що існують природжені обов'язки. Він аргументує той факт, що від природи всі люди рівні, що для загальної безпеки, недоторканності та добробуту вони утворили державу і добровільно передали свою владу, а, отже, і свою свободу, монарху. Кожен окремий індивід обмежив свою свободу, передавши себе в рабство іншому. Звідси, на його думку, з'явились пани і кріпаки. Право К. Вольфф визначає як свободу діяти для виконання обов'язку. Межі такої свободи визначає державна влада в особі монарха. Монарх повинен турбуватися і турбується про загальне благо. Монарх наділяється необмеженою законодавчою, виконавчою і судовою владою, видає закони держави, що повинні в повному обсязі регламентувати поведінку людей у всіх сферах їхнього життя (господарській, політичній, науковій, духовній, інтимній, сімейній тощо). Покора монарху повинна бути безумовною і незаперечною. Отже, теоретичні погляди К. Вольффа слід визначити як просвітницький абсолютизм. Якщо в Англії і Франції природно-правова доктрина була ідейною зброєю боротьби третього стану з абсолютною монархією і свавіллям, то в Німеччині —
-40- засобом збереження й обгрунтування існуючого державного режиму і позитивного права. На відміну від французької, англійської і навіть німецької італійська буржуазія того часу займалася в основному лихварством і торгівлею. Це означало, що її інтереси були далекими від інтересів народу. Економічно італійська буржуазія була пов'язана з феодалами. Буржуазні ідеологи, вчені-просвітителі далі побажань політичної централізації, осуду свавілля і беззаконня не йшли. Одним із таких просвітителів, що розглядав у своєму вченні доктрину природного права був Чезаре Беккарія (1738—1794). Свої теоретичні погляди на державно-правові явища, свободу і недоторканність людини він виклав у праці «Про злочини і покарання». Як і Гоббс, Беккарія розглядав природний стан людей і перехід їх до політичної форми життя заради загальної користі. Люди, об'єднуючись, втрачають частину свободи заради того, щоб забезпечити собі ту частину свободи, яка у них лишається. Беккарія розрізняє божу, природну і людську справедливість. Перші дві справедливості засновані на божих і природних законах. Людська справедливість заснована на суспільному договорі, що установлює межі державної влади. Беккарія відстоює ідею законності. Видавати закони, на його думку, має право суверен, тобто монарх. Освічений монарх, за теорією Беккарія, видаватиме справедливі закони, виявлятиме турботу про своїх підлеглих, організовуватиме виконання законів таким чином, щоб не допустити нерівності та жебрацтва, сам суворо додержуватиметься своїх законів і забезпечуватиме права людини. Свобода людини, на думку Беккарія, це її право робити все, що не суперечить і не заборонено законом. Владні структури і сам суверен повинні додержуватися законів, бути зв'язані цими законами і за необхідності змінювати їх тільки на законних підставах і в порядку, передбаченому законом.
У руках монарха, на думку Беккарія, може знаходитися тільки законодавча і виконавча влади. Судова влада повинна належати суду. Суд повинен спиратися на закони, доводити провину суб'єкта, що вчинив правопорушення. При визначенні -41- міри і виду юридичного впливу на винного суд не має права виходити за межі, що передбачені чинним законом. Причини злочинів Беккаріа бачив у соціальних умовах і тому вважав, що метою покарання повинно бути попередження правопорушень і виправлення та перевиховання правопорушника. Беккарія виступав проти широкого застосування смертної кари. На його думку, вона виправдана тільки в надзвичайних випадках для збереження існуючої форми правління чи при боротьбі нації за свободу. У всіх інших випадках ефективнішим покаранням є довічне позбавлення волі. З позиції природного права смертна кара не допустима. Жодна людина добровільно не бажає позбавити себе життя. А це означає, що люди не могли передати суверену право вирішувати за них жити їм чи померти. Смертну кару не можна виправдати ні з моральної, ні з юридичної точки зору. З моральної позиції таке рішення сприяє аморальності й жорстокості, поширюється в народі як негативне явище, а з юридичної — смертна кара не виправдана тому, що в разі судової помилки виправити її неможливо. Беккарія вважав, що склад злочину і межі покарання повинні бути передбачені законом і відповідати тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння. Отже, ідеї італійського просвітителя Беккарія були покладені в основу кримінального законодавства і кримінально-право-вої науки буржуазного права. Ці ідеї на той час були прогресивними, оскільки закріплювали прогресивні принципи рівності всіх перед кримінальним законом. Він стверджував гуманізм у праві, що сприяло розвитку інституту свободи і недоторканності людини та її інших прав. Значний внесок у розвиток теоретичної думки про свободу і недоторканність людини та індивіда зробили погляди видатного французького філософа Жан-Жака Руссо (1712—1778). Цей новий напрям філософської думки дістав назву буржуазний радикалізм. В одній зі своїх праць «Міркування про науки і мистецтво» Руссо піддав сумніву положення про те, що наука і поширення знань сприяють удосконаленню природи суспільства. Така думка суперечила всім традиційним просвітительським висновкам. Згідно з теорією Руссо, спочатку в природ-
-42- ному стані всі люди жили як звірі й були вільні. З розвитком виробничих відносин з'являється майнова нерівність, а це обумовило й обмеження свободи людини. Держава, на його думку, з'являється як результат договору між бідними і багатими, тобто багаті запропонували утворити публічігу політичну владу, а бідні погодилися. Саме виникнення держави було причиною знищення природної суспільної свободи і рівності. Нерівність у приватній власності, політична і соціальна нерівність призвели до абсолютної нерівності при деспотизмі. Розвиваючи теоретичну думку про договірний шлях утворення держави, Руссо з суспільним договором пов'язує майбутні свободи. За його теорією, громадяни, уклавши суспільний договір, набувають громадянських прав і обов'язків. Це означає, що індивідуальні права набувають юридичного характеру і забезпечуються об'єднаною силою всіх громадян. Всі учасники договору залишаються вільними і рівноправними, об'єднуючись у народ. Інтереси народу не можуть суперечити інтересам окремих індивідів. У своїх працях Руссо обґрунтовує народний суверенітет, вважаючи, що він невідчужуваний і неподільний. Тільки народ, як суверен, може здійснювати і фактично здійснює законодавчу владу. Сутність свободи громадян полягає в тому, щоб перебувати під захистом законів, які вони самі приймають у конкретній державі. Руссо не виступав проти приватної власності. Як ідеолог дрібної буржуазії, він пропонував лише урів-няти майнову нерівність. Отже, в умовах Просвітництва було продовжено обгрунтування гуманістичних ідей прав людини і громадянина. Свобода й особиста недоторканість людини і громадянина різні течії просвітителів обґрунтовували по-різному. Найбільш консервативними були ідеї німецьких просвітителів, які бачили завдання просвіти лише в підготовці проведення реформ зверху. Найбільш прогресивними були ідеї та теоретичні концепції французьких просвітителів, які пропагували реформи знизу, включаючи й еволюційний шлях їх здійснення.
В умовах пізнього феодалізму події в Англії, Італії та Франції характеризувалися великою активністю третього стану, в першу чергу селянства, бідних ремісників, жителів міст і про- -43- летаріату, що почав формуватися. Захисту рівності, прав і інтересів бідноти третього стану були присвячені класичні праці утопічного соціалізму Т. Мора та Т. Кампанелли та французьких комуністів-утопістів Ж. Мельє, Мореллі, Г. Маблі, Г. Бабефа. Томас Мор (1478—1535) у своїй праці «Утопія» виступив проти приватної власності, монархічної форми правління. Він запропонував утворити ідеальну державу, в якій не буде приватної власності й усі жителі якої будуть рівні. Головними завданнями їх діяльності повинні бути виробництво товарів і продуктів та рівний їх розподіл, боротьба зі злочинністю та забезпечення мирного існування. Владні структури в утопії формувалися шляхом виборів, усі питання вирішувалися спільно. Всі утопійці повинні були мати достаток та рівні права. Послідовником Мора був італієць Томмазо Кампанелла (1568—1639). У своїй праці «Місто Сонця» він підтримував Т. Мора щодо заперечення приватної власності, виступив за рівноправність чоловіка і жінки, загальнообов'язковість праці. Т. Кампанелла вважав, що у соляріїв повинні бути однакові житло, одяг, їжа, втіхи. Інтереси держави мали домінувати над інтересами приватних осіб. На відміну від англійських та італійських соціалістів-утопістів, французькі прихильники комуністичних ідей виступали з позиції природного права, тобто ставили природні права людини на перше місце щодо держави. Так, сільського священнослужителя, сина сільського ткача Шана Мельє (1664 — 1729) вважали ідеологом селянського революційного комунізму. В своїй праці «Заповіт» Ж. Мельє розкрив гнобительську роль релігії, пов'язуючи її найтіснішим чином з політикою; показав бідність французьких селян, закликаючи до революції; обстоював право рівності всіх від природи, природні права і свободи людини та її недоторканність. Коріння зла і несправедливості він бачив у абсолютній монархії, де процвітають тиранія, дармоїдство, відкупщики та вельможі; існуванні армії, дворян, священиків, чиновників та інших служителів феодального ладу, що є дармоїдами; наявності приватної власності та майнової нерівності та виступав за їх ліквідацію. -44- Іншим комуністом-утопістом періоду Просвітництва у Франції був Мореллі (XVIII ст., достовірних біографічних відомостей про нього не залишилося), який виклав детальний план організації і функціонування комуністичної влади у праці «Кодекс природи». Основними складовими цього плану були пропозиції щодо: а) ліквідації бідноти і гноблення, що їх він пов'язував з необхідністю ліквідації приватної власності; б) удосконалення, законодавства шляхом встановлення в законах загальнонародної форми власності, гарантованої роботи з виконанням по черзі обов'язків посадових осіб, обов'язку кожного громадянина сприяти всіма своїми силами досягненню загальної користі, регулювання побуту, виховання, участі в громадських справах; в) покладання на державу обов'язків регулювати економічні процеси виробництва; г) організації' державної влади у. вигляді комуністичного самоврядування; д) мирного шляху досягнення такого суспільного ладу. Все це, на думку Мореллі, повинно сприяти особистій свободі людини. Багато в чому схожі на попередні ідеї утопічного соціалізму Габрівля Бонно Маблі (1709—1785), викладені в працях «Про права і обов'язки громадян» та «Про законодавство чи принципи законів». Це такі ідеї індивідуальної свободи й особистої недоторканності людини: а) ліквідація приватної власності; б) прийняття справедливих законів, у яких слід обмежити рівень багатства, торгівлі, спадщини, провести аграрну.реформу, встановити безоплатне виконання державними службовцями своїх обов'язків; в) критика абсолютної монархії та обгрунтування демократичної республіки, в якій би було установлено принцип розподілу влад, де носієм верховної влади повинен бути народ; г) пропонується не революційний, а реформістський шлях встановлення комуністичної влади. Одним з найколоритніших мислителів епохи європейського Просвітництва був Гракх Бабеф (1760—1797). Його погляди можна вважати вершиною розвитку соціалістичної ідеї у Франції. Сутність його ідей характеризується такими настановами: а) повне несприйняття приватної власності; б) побудова народної держави; в) проголошення республіканської форми правління; г) утвердження невід'ємних прав кожного громадянина; д) досягнення добробуту для всіх та щастя для кожної -45- окремої людини; є) підкорення громадян чинним законам та вказівкам верховної адміністрації; є) забезпечення всіх членів однаковим середнім достатком та тим, чого кожен потребує; ж) ігнорування індивідуальності та самобутності будь-якої особистості. Отже, між клерикально-природною і буржуазно-раціональною концепціями природного права існує наступництво. Водночас буржуазно-раціональна концепція природного права дає змогу стверджувати: а) раціональне і формальне право не збігаються, бо перше виводиться з об'єктивних законів природи, а друге — з суб'єктивного погляду законодавця; б) не існує однакових для всіх типів держав і права принципів природного права; в) у кінці епохи філосрфсько-правового Просвітництва буржуазія вже панувала повністю. Однак природне право не було піднято до правового. На словах було право, а на ділі — панування і диктат. Право вибирати людину, щоб здійснювала управління, оберталося на право того, хто буде обраний, заволодіти будь-якими благами, до яких він мав доступ. Особлива роль в ідейній спадщині належить теоріям утопічного соціалізму (комунізму), що займала певне місце в концепціях пізнього феодалізму щодо свободи та особистої недоторканності людини. XVIII століття, особливо його друга половина, характеризувалося прогресивними ідеями та нормативним їх закріпленням не тільки в Європі, а й на атлантичному узбережжі Америки, де йшла визвольна війна американського народу (в першу чергу англійських колоністів) проти метрополії англійців, що гнобили і тримали в колоніальному рабстві народ Америки. В результаті війни у 1775—1783 pp. утворилась незалежна держава Сполучені Штати Америки. На формування політичної і правової думки в колоніях великий вплив мали політичні та правові ідеї мислителів Європи періоду буржуазних революцій. До них можна віднести природно-правові теорії Гоббса, Лока, Вольтера, Руссо, Монтеск'є та деяких інших. їх ідеї та ідеї американських мислителів було закріплено в «Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки» та «Білі про права». Декларація незалежності США закріпила основні положення, які відображали ідеї природного права, що їх обстоювали -46- в той час американські революціонери-демократи Томас Пейн (1737-1809) і Томас Джефферсон (1743-1726). До таких ідей слід віднести: а) право на життя, свободу, недоторканність, власність, щастя і безпеку; б) право на знищення уряду, що не задовольняє інтереси народу; в) ідея суверенітету народу; г) принцип розподілу влад; д) право народу на вибір такої форми правління, що відповідає його інтересам; є) ідею про те, що уряд лише слуга народу і повинен діяти в інтересах на- РОДУ- Ідеї великої торгово-промислової буржуазії і плантаторів-ра-бовласників в США в період боротьби за незалежність обстоював Александер Гамілтон (1757—1804). Він виступив проти включення Біля про права до Конституції США 1787 року. Цією конституцією було закріплено сильну урядову владу, оформлено утворення республіки буржуазії та плантаторів. Біль про права не був включений до Конституції США, навіть попри те, що в конституціях штатів біль про права знайшов своє відображення. І тільки завдяки активним ініціативам Джефферсона і деяких інших революційних демократів та прогресивних політичних діячів Америки до Конституції США було прийнято десять доповнень, що вступили в дію в 1791 p., проголосили права і свободи громадян Сполучених Штатів Америки і ввійшли в історію правової думки як американський Біль про права. Важливу роль в історії формування першого покоління прав людини відіграла французька «Декларація прав людини і громадянина» 1789 р. Революція проходила в три етапи: а) конституціоналістський (1789—1792); б) жирондистський (1792— 1793); в) якобінський (1793-1794). Конституціоналісти, що прийшли до влади в результаті революції, проголосили ліквідацію феодалізму і станово-феодальних порядків. Було проголошено і проведено низку прогресивних політичних, соціально-економічних та правових перетворень. 26 серпня 1789 р. Установчі Збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина». Після прийняття Декларації велика буржуазія, захопивши владу, почала діяти всупереч проголошеним демократичним принципам і прийняла низку антидемократичних законів. -47- У серпні 1792 р. у результаті народного повстання було лік У результаті повстання 31 травня—2 червня 1793 р. жирон Отже, ідеї свободи та недоторканності людини і громадянина у XVIII ст. у.Франції та США: а) зробили певний внесок у загальносвітову скарбницю фор б) теоретичні доктрини Просвітництва, революційно-демок в) вони в подальшому були використані у працях філософів, Подальший розвиток прав людини і громадянина, 'їх свободи і недоторканності можна прослідкувати, аналізуючи світову юридичну думку, законодавство та юридичну практику XIX-XX ст. Для першої половини XIX ст. характерно зміцнення буржуазних прав і свобод. У цей час відбувалась активна кодифікація законодавства, виникає представницька держава в; її сучасному розумінні, буржуазія поступово завойовує собі політичні права і політичне панування. Прагнення буржуазії до свободи, прогресу і законності сприяли виникненню в державно-правовій ідеології того часу буржуазного лібералізму, що характеризувався розширенням свободи дій, свободи торгівлі, свободи приватної власності і промислової конкуренції, свободи і недоторканності людини та іншими громадянськими правами і свободами. Видатним вченим-філософом Німеччини, що розпочав систематичне обгрунтування буржуазного лібералізму, був профес- Кенігсберзького університету Іммануїл Кант (1724— 1804). Вчення Канта в.основ* своїй навіянь духом Просвіт ництва з використанням ідей індивідуалістичної школи природного права. Особу він розглядав як абсолютну цінність з висуванням апріорного закону, абстрактно-обов'язкового та формального «категоричного імперативу». Кант вважав, що свобода особистості полягає в тому, щоб визначати самому собі мету і варіанти, що відповідають цій меті, поведінки. Він був упевнений, що держава може: примусити особу вибирати ті чи інші засоби для досягнення певної мети, але не може наказувати людині, заради чого вона повинна жити. Кант уперше висунув ідею про те, що устрій і режим держави повинні максимально відповідати праву (правовому закону). Держава повинна спиратися на право, додержуватися прав і свобод людини, забезпечувати їх реалізацію та здійснення позитивних законів. Право Кант поділяв на природне, позитивне і справедливість. Однак Кант заперечував право народу на повстання проти деспотичного управління, вважаючи, що зміна політично-юридичних установ повинна проходити зверху шляхом реформ. Методи відкритої боротьби втягують народ у хаос, анархію і злочинність. У працях Канта обґрунтовується необхідність миру як в межах держави, так і в міжнародних відносинах між державами. Кант виступав проти війн, за політичне вирішення всіх проблемних питань шляхом укладання і додержання міжнародних договорів і угод, невтручання у внутрішні справи держави, за розвиток між народами. торговельних, культурних та інших зв'язків. Отже, в правовій філософії Канта, як одного з перших авторів, що обґрунтовував буржуазний лібералізм, яскраво виявляється конфлікт ліберальних та етичних переконань. З одного боку, він прихильник справедливості, а з другого — не залишає людині можливості відстоювати справедливість, протистояти тиранії. Справедливою організацією суспільства, на його думку, повинно бути встановлення «вічного миру». Досягти цього в майбутньому можна завдяки утворенню федеративного союзу незалежних рівноправних держав республіканського типу. -49- В такому суспільстві, на думку Канта, особі забезпечуватиметься реалізація повної свободи і недоторканності. Найвищим ступенем розвитку класичного німецького ідеалізму було правове вчення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770—1831). Головною працею Гегеля з проблем держави і права є «Філософія права» (1821 p.). Його філософська теорія базується на тому, що в основі соціальної дійсності лежить «світовий розум», «абсолютна ідея» чи «світовий дух», що виявляють себе в мисленні чи самопізнанні. У філософії духу він розрізняв три основні науки, а саме — про суб'єктивне, об'єктивне та абсолютне. Вчення про державу і право Гегель розглядав як складову частину філософії. Державу і право Гегель розглядав крізь призму самої ідеї та напрямів її реалізації. Питання конструкції, сутності, змісту та конкретного застосування державно-правових явищ він відносив до предмету юриспруденції. Саме право Гегель визначав як наявне буття свободи, певний ступінь розвитку свободи. Розуміння права він формулює з позицій ідеалізму, стверджуючи, що право виявляє себе спочатку в історичному, моральному, релігійному значенні, а вже потім у дійсності. Саму свободу, за Гегелем, закладено в конструкції абстрактного права, що має кілька рівнів: а) рух від абстрактного до конкретного; б) судження про неправду (ненавмисну, обман, злочин); в) змішування абстрактного права і моралі, що призводить до об'єктивізації свободи через сім'ю, громадянське суспільство і державу. Абстрактне право Гегель формулює таким чином: «Будь особистістю і поважай інших як особистостей!» Конкретне право виявляється у формальній свободі та, в першу чергу, у свободі приватної власності. Злочин є порушенням права, а засобом відтворення порушеного права Гегель вважає покарання. Суб'єктивна воля виявляється лише в діях (поведінці). Громадянське суспільство, за Гегелем, характеризується трьома основними моментами: а) системою потреб; б) відправленням правосуддя; в) діяльністю поліції і корпорацій. У такій конструкції відчувається змішування функцій громадянського суспільства і держави, що їх Гегель ототожнював. -50- Отже, Гегель в питаннях свободи і недоторканності особи стояв на позиціях формальної рівності всіх суб'єктів громадянського суспільства. Держава і право є засобами визначення і забезпечення формальної рівності людини і громадянина. Весь новітній час, починаючи з Реформації, Гегель присвячує німецькій нації, вважаючи, що США і Росія ще не проявили себе у всесвітній історії. § 3. Нормативні акти, що закріплювали права і свободи людини в умовах Середньовіччя, Нового часу та XX століття До основних нормативно-правових документів, що закріплювали права і свободи людини та громадянина, належать: а) Велика хартія вольностей 1215 p.; б) Петиція про право 1628 р.; в) Акт про краще забезпечення свободи підданих і про попередження ув'язнень за морями (habeas corpus act1) від 26 травня 1679 р.; г) Біль про права від 13 лютого 1689 p.; д) Біль про права 1791 р. (перші десять поправок до Конституції США); е) Декларація прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 р. та ін. Крім майнових інтересів, в умовах станово-представницької монархії велась і боротьба за особисту недоторканність. Прикладом такої боротьби за свободу і рівність прав місцевих феодалів і обмеження зловживання королівської влади був рух баронів у Англії на початку XIII ст. У результаті в 1215 р. було прийнято Велику хартію вольностей. Офіційно в Англії цей документ вважали першою її Конституцією. Повний текст цієї хартії поділяють на три частини: а) статті, що стосуються матеріальних інтересів різних соціальних верств та груп населення (статті 1, 2, 9, 13, 15 і 18); б) статті, що реформують державний механізм англійського королівства, або «конституційні» (статті 12, 14 і 61); в) статті, що встановлюють принципи діяльності судово-адміністративного апарату (статті 17, 20, 21, 39 і 40). Важливе значення для розширення свобод, недотор- «Habeas corpus subjiciendum» - латинська формула судового наказу, яким суд вимагав доставити заарештованого. -51- канності людини й упорядкування діяльності королівської влади мали статті 18—20, 38—40, 45 та деякі інші. Так, ст. 39 проголошувала, що жодну вільну людину не буде заарештовано чи ув'язнено в тюрму, чи позбавлено володіння, чи яким-небудь іншим чином обездолено, і «ми не підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як за законним вироком рівних їй і за законом країни». Петиція про право — це нормативний документ, що започат Процесуальне закріплення гарантій від незаконних арештів було здійснено з прийняттям 26 травня 1679 р. «Акту про краще забезпечення свободи підданих и про попередження ув'язнень за морями (habeas corpus act)». Метою цього документа є визначення правового статусу особи, що знаходилася під вартою до суду, тобто була попередньо ув'язнена. Акт 1679 р. встановив складний юридичний механізм, що забезпечував: права особистості, можливості внесення грошової застави. За^ ставу повинен був встановити суд у кожному конкретному випадку. Акт зазначав, причини недоліків, що мали місце при забезпеченні особистої недоторканності заарештованих. Вказувалося, що шерифи, тюремники та інші чиновники, яким під. варту віддавалися піддані короля за кримінальні чи такі, що вважалися кримінальними, діяння, довгий час не виконували зверненого до них наказу habeas corpus. Від цього страждали і в майбутньому можуть страждати піддані короля, надовго утримувані в тюрмі, тоді коли за законом вони могли бути взяті на поруки. Для попередження таких випадків і для швидшого звільнення всіх осіб, утримуваних за злочини, затверджувало-
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 449; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |