Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

РОЗДІЛ Ш 6 страница




Отже, український народ не повинен орієнтуватися на швидке вирішення соціально-економічних та інших проблем. До того ж надмірна поквапність у таких справах теж до добра не доводить. Водночас не слід розуміти ці процеси спрощено, у практичному житті українського народу відновлення втрачено­го і рух у напрямі формування громадянського суспільства здійснюватимуть разом, вони діалектично взаємопов'язані. То­му питання про формування громадянського суспільства не по­винно зніматися, забуватися, втрачати актуальність. Надалі,

-78-


навпаки, необхідно чітко визначитися хоча б із загальною кон­цепцією діяльності у цьому напрямі, з урахуванням не тільки теоретично-наукових ідей, світового досвіду його побудови, а й, що особливо актуально, з розумінням реалій нашого сього­дення.

Закономірності соціальної психології вимагають також не допустити песимізму, людського відчаю щодо можливості фор­мування громадянського суспільства. Історія розвитку людства знає надзвичайно багато позитивних і негативних прикладів, що звеличували або ж принижували силу духу людини і тим самим вирішували долю народів: були пригнічені та темні на­товпи, що спалювали відьом, однак їй відомі й горді та неза­лежні афіняни і римські громадяни, серед останніх був Калігу-ла, але був і Муцій Сцевола, який на знак непокори спалив власну руку на очах парфянського царя. Певно, що україн­ському народові слід за приклад обирати останнього, бо без максимальної самовідданості важко чекати успіху в цій над­звичайно важливій справі.

§ 2. Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства

Виходячи з теоретичних розробок ідеологів громадянського суспільства, а також практичного досвіду в різних країнах, можна виділити такі принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Кон­ституцією України і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і його ознаками:

—свободу та ініціативність особистості, що спрямовані на
задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для
його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 та інші Конституції
України);

—розвиток суспільних відносин відповідно до фундамен­
тального принципу кантівської філософії, за яким людину
завжди слід розглядати як мету і ніколи як засіб (статті 21, 22
Конституції України);

—ліквідацію відчуженості людини, неприйняття людьми со­
ціально-економічних реформ і перетворень, економічних і по-

-79-


літичних структур та інститутів (статті 34, 35 Конституції Ук­раїни);

—реальне забезпечення здійснення принципу рівних можли­
востей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства
(ст. 24 Конституції України);

—постійний захист прав і свобод людини і громадянина, що
зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського
суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України);

—плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна влас­
ність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа іні­
ціативної, творчої, підприємницької та іншої господарської ді­
яльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки
власник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держа­
ви особою (ст. 41 Конституції України);

—існування в абсолютній більшості так званого середнього
прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і спо­
живачем і бути соціальною базою громадянського суспільства.
Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і
дуже бідних (ст, 48 Конституції України);

—плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого
визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократич­
них загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України);'

—офіційна заборона і практична відсутність з боку держави
та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-
якого втручання в приватне життя членів суспільства (ст. 32'
Конституції України);

—існування і функціонування розвинутої соціальної струк­
тури, що гарантує задоволення різноманітних інтересів різних
груп і верств населення;

~ активну участь у всіх сферах суспільного життя недержав­них самоврядних людських спільнот (сім'я, корпорація, госпо­дарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність яких врегульована статтями 36—40 Конституції України);

— розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї
сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм
власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції
України);

-80-


— визнання і гарантування ідей верховенства права, що ві­
дображається у його поділі на публічне і приватне, теорії роз­
поділу права і закону та визнанні того, що право може існува­
ти поза своєю інституційною формою — законодавством. Ма­
гістральна орієнтація права на людину-трудівника і власника,
на рівний правовий статус у сфері приватного права держав­
них, громадських структур і окремого громадянина;

— підпорядкованість громадянському суспільству демокра­
тичної правової соціальної держави, сутність соціальної спря­
мованості якої виявляється в тому, що держава, використо­
вуючи всю гаму відповідних демократичних владно-управлін­
ських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу
безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Навіть загальний аналіз цих принципів у 'їх порівнянні з су­часним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не всі компоненти громадянського сус­пільства в ній існують. А тому саме на "їх створення і розвиток повинна спрямовуватися діяльність демократичної правової со­ціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтен­сивно і паралельно зі становленням громадянського суспіль­ства, При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б кореспондували принципам грома­дянського суспільства. Так, держава є об'єднанням консолідо­ваних, законослухняних і свідомих громадян; в ній панує пра­во як загальна міра свободи, рівності та справедливості в су­спільстві, що і визначає зміст чинних законів та інших право­вих актів; на високому рівні врегульовано і забезпечено правовий статує людини і громадянина; достатньо розвинута система чинного законодавства; держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян, взаємно відповідальні; провідну роль у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соціальними суб'єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок, завдяки ефективній діяльнос­ті правоохоронних органів; громадянам притаманний високий рівень правосвідомості та правової культури; забезпечено циві­лізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій.

-81-


Отже, громадянське суспільство — це така організація лю­дей, в якій кожна людина є вільною в своїй поведінці і має можливість приймати свої власні, особисті, самостійні рішен­ня. Йому притаманна віра в людину, в загальну справедли­вість, в людський розум, тобто це «відкрите суспільство», як його називає К. Поппер, вважаючи, що воно є реальністю в розвинутих західних демократіях. У наш час ці суспільства ще далекі від абсолютної досконалості, в них існує злочинність, зловживання вільним ринком, проте, зазначає Поппер, вони значно кращі, вільніші, переважно чесніші та справедливіші порівняно з усіма суспільствами, що існували до них1.

Щодо інших принципів і ознак громадянського суспільства, то слід зазначити, що різні дослідники виділяли досить широке їх коло. Так, починаючи ще з Арістотеля, до них відносили та­кі основні ідеї: невтручання державних структур у майнові від­носини громадян; рівність усіх громадян перед законом; свобо­ду слова і пересування; реальність принципу розподілу влад; виборність державного органу і його підзвітність; певний тер­мін здійснення державним органом своїх повноважень.

Істотно доповнив ці принципи й ознаки громадянського сус­пільства Гегель. Він вважав, що до них слід віднести: приватну власність як матеріальну основу особистої свободи індивіда; безпосередньо особисту свободу, що обов'язково має бути за­безпечено державно-правовим захистом; визнання прав, сво­бод, обов'язків і законних інтересів осіб і саму особу такими, статус яких має публічний характер завдяки єдності та обов'язковості для держави їх інтересів; всезагальну обізна­ність у справах суспільства і держави, що має стабільний ха­рактер; високий рівень зндчущості та розвитку громадської думки; принцип справедливості, що втілюється у праві та ви­магає неухильного дотримання вимог законів; надзвичайну роль у вирішенні можливих конфліктів правосуддя, яке надій­но захищає особисті й суспільні інтереси; достатню розвине­ність правової основи суспільства, ефективність усіх видів пра­вового регулювання; розвиток і вдосконалення найрізноманіт-

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: В 2-х т. / Пер з англ О. Коваленка. - К.: Основи, 1994. - Т. 1. - С 13.


ніших видів корпорацій, під якими Гегель розуміє політичні, економічні, культурні та інші громадські об'єднання1.

При цьому сучасна теорія громадянського суспільства роз­глядається як парна категорія не тільки правової, а й соціаль­ної держави. Більш того, зазначається, що соціальна держава є державою громадянського суспільства, оскільки це поняття органічно вбирає в себе цілу низку позитивних властивостей, що притаманні й громадянському суспільству. Такими спільни­ми властивостями громадянського суспільства і соціальної дер­жави є принципи: забезпечення громадянам гідного життя в розумінні їх матеріального добробуту і соціального захисту; га­рантування особистої свободи громадянам; боротьба цивілізо­ваними методами за соціальну злагоду, мирне вирішення мож­ливих конфліктів.

Отже, можна зробити висновок, що громадянське суспіль­ство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв'язку. Сутність його полягає в тому, що громадянське сус­пільство і держава повинні базуватися на однакових мораль­них основах, реалізовувати і дотримуватись у своєму розвитко­ві однакових моральних принципів — принципів загальнолюд­ської моралі. За наявності такого суспільного стану їх взаємо­відносин можна говорити про те, що громадянському суспільству відповідає громадянська держава і навпаки.

Важливою ознакою громадянського суспільства є економіч­на самостійність і самодіяльність особи. Остання має поєднува­тися з однією з ознак соціальної держави, а саме з принципом матеріального забезпечення і соціального захисту громадян. Це необхідно тому, що в іншому разі забезпечення і захист грома­дян можуть розглядатися як благодійність держави, що на­справді повинна допомагати тільки особам, які з певних, ви­значених законодавством причин, не можуть самостійно забез­печити і захистити себе.

Громадянське суспільство органічно взаємопов'язане з дер жавою, воно не існувало до держави і поза державою, і водно­час громадянське суспільство має щодо держави верховний су-

1 Гегель Г. В. Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д. А. Ке­римов и В. С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - С. 227-228.


 


-82-


-83-


веренітет, сенс якого полягає в тому, що саме інтереси грома­дянського суспільства мають у країні пріоритет щодо держав­них інтересів, структури державного апарату, форм держави, державно-правового режиму тощо. Це особливо наочно вияв­ляється у сфері захисту прав і свобод громадянина, де грома­дянське суспільство може і повинно діяти як сила, що не зале­жить від держави. Можна стверджувати також про наявність ще однієї надзвичайно важливої ознаки громадянського сус­пільства, сутність якої в тому, що у ньому повинна вестись бо­ротьба за ліквідацію всього, що може означати відчуження особи від будь-яких інститутів і процесів, що мають економіч­ні, політичні та духовні властивості й від використання яких тією чи іншою мірою залежить реалізація прав і свобод люди­ни і громадянина.

Зіставлення цих ознак дає чітке розуміння того, що відноси­ни між державою і громадянським суспільством є відносинами між публічною владою й індивідуальною свободою. А це в сфе­рі політичного життя означає, що якщо в суспільство держава входить як найважливіший елемент політичної надбудови, то в громадянське суспільство держава не входить, хоч, безперечно, всі потреби громадянського суспільства неминуче проходять через волю держави, щоб у формі законів отримати всезагаль-не значення. Звідси, діалектика держави і громадянського сус­пільства така: не держава зумовлює і визначає громадянське суспільство, а останнє зумовлює, створює і контролює держа­ву. Саме таким чином забезпечується відносно самостійне існу­вання демократичного громадянського суспільства і правової держави.

Громадянське суспільство в особі спочатку самодіяльних асоціацій людей (релігійних і політичних корпорацій, гільдій, прошарків, пізніше — кооперативів, профспілкових комітетів та інших), покликаних відображати і захищати їхні групові та індивідуальні інтереси і права, вступає в особливі відносини з державою, для розуміння яких важливо врахувати таке. Якщо держава знає різні форми і режими правління — республікан­ські та монархічні, демократичні та недемократичні, — то для громадянського суспільства на рівні політики характерна де­мократична форма існування. Чим розвинутішим є громадян-

-84-


ське суспільство, тим більше підстав для демократичних форм держави. І навпаки: чим менш розвинутим є громадянське сус­пільство, тим більше підстав для існування авторитарних і то­талітарних режимів державної влади.

Громадянське суспільство у процесі свого розвитку має ста­більну тенденцію до охоплення все більшої кількості населен­ня, і не тільки власників, а й інших незаможних його верств. Якщо у рабовласницькому суспільстві раб не був його членом, то у феодальному селянин, міщанин набули вже певних прав. З виникненням і розвитком капіталізму робітник стає повно­цінним членом громадянського суспільства, і громадянином держави з правами та обов'язками, обсяг яких постійно збіль­шується. Держава після цього, а також із виникненням різно­манітних суспільних асоціацій, змушена ставати на шлях пра­вового впорядкування своїх відносин з усім населенням та істо­тно перебудувати свої власні структури. І тут доречно запита­ти;, що у розвитку цього цивітзаційного процесу зробило людину повноцінним членом громадянського суспільства і гро­мадянином держави? Які джерела соціально поповнюють гро­мадянське суспільство настільки, що воно перевершує силу державної влади з її управлінським апаратом і спеціалізовани­ми озброєними загонами — армією, поліцією, службами безпе­ки тощо. І що врешті забезпечує автономію людини у грома­дянському суспільстві й правовій державі? Як бачимо, питань багато, а відповідь одна — знову ж таки власність.

§ 3. Власність — основа свободи людини

і громадянина в громадянському суспільстві

Видатний французький філософ-просвітитель XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо вважав, що перша людина, яка обгородила ді­лянку спільної землі кілками, сказала «це моє», а інші через свою простодушність повірили в це, була справжнім засновни­ком громадянського суспільства, тобто суспільства індивідуалі­зованої, приватної власності. До речі, Руссо бачив трагедію у тому, що серед тих людей не знайшлося іншого, який би ви­рвав кілки, викрив би цього брехуна, ліквідував з самого по­чатку приватну власність, що спричинила страшні біди, муки і

-85-


горе. Але щодо цього останнього Руссо не мав рації, бо не вра­хував історично прогресивної, утворюючої, цивілізаційної ролі приватної власності. Ця роль проглядається через два суспіль­них зрізи: перший, структурний, що опосередковується відно­синами «власник — громадянське суспільство — держава»; дру­гий — мотиваційний, що виявляється через розуміння власнос­ті як рушійної сили розвитку суспільства. Перший зріз допома­гає зрозуміти, що якщо у людини є власність і її надійно захищено законом, то людина стає впевненішою, поводиться з гідністю перед владою будь-якого рівня. Тут громадянське сус­пільство виступає як спільність, головною діючою особою якої є людина-власник. Власність у цьому розумінні є надзвичайно широким поняттям: це і засоби виробництва, грошові суми, акції, інформація, що необхідна людям, інтелект, що виробляє ідеї, просто фізична здатність до праці тощо.

Другий зріз виявляє приватну власність як могутній стимул творчої, заінтересованої діяльності людини. Адже вона не тіль­ки, як стверджує Руссо, поділила людей на бідних і багатих, спонукала жадобу наживи, а й розбудила інтерес людей до ви­робництва, чим сприяла формуванню структур громадянського суспільства, автономних щодо держави. У цьому розумінні приватна власність стала великим завоюванням і рушієм люд­ської цивілізації. Без неї не було б таких унікальних явищ сві­тової історії, як антична Греція і Рим, епоха Відродження та Нового часу.

Отже, саме приватна власність була та є основою виникнен­ня автономного індивіда, такої самої сім'ї, асоціацій, партій, профспілок людей. А громадянське суспільство саме і передба­чає збалансований взаємоконтроль і взаємообмеження держав­них і недержавних органів і рухів — щоб державні органи, їх діяльність завжди були у полі зору недержавних органів і ру­хів, а останні, в свою чергу, погоджували свою діяльність із за­коном і враховували об'єктивні потреби держави.

Такій глобальній теорії, якою є проблема формування і роз­витку громадянського суспільства, відомі й інші риси, власти­вості, принципи і ознаки цього явища. Так, Г. В. Плеханов вважав, що до структур громадянського суспільства слід відно­сити общину та особистість, а вся російська історія є нічим

-86-


іншим, як безперервною боротьбою державності з прагнення­ми до автономії особи та общини.

Дійсно, у цьому є раціональне зерно, адже громадянське суспільство — це не просто система виробничих відносин, як у Маркса, а структурований суспільний організм, в якому на­лежну їм роль відіграють особа, партія, громадське об'єднан­ня, господарське товариство тощо. Визнання структурних еле­ментів громадянського суспільства зовсім не означає їх протис­тавлення державі, а тим більше політичної системи економіч­ній. Тут слід зрозуміти, що в громадянському суспільстві існує автономний індивід. Автономний не в розумінні цілковитої ізо­ляції, тоді громадянське суспільство було б неможливим, а ав­тономний в тому розумінні, що всі його суспільні зв'язки мають такий характер, за якого вони не суперечать, а навпа­ки, забезпечують його свободу його власними силами, метода­ми і формами. Це означає, що автономний індивід для забез­печення своєї свободи повинен мати право створити відокрем­лені від держави партії, спілки, об'єднання, товариства тощо. Будь-який вид свободи індивіда (політична, інтелектуальна, особиста) в умовах громадянського суспільства може бути реальним лише за умови володіння ним економічною свобо­дою, а остання, своєю чергою, забезпечується за наявності у нього власності. Тобто найголовнішими ідеями, що свідчать про реальність громадянського суспільства, завжди визнаються дві умови, а саме: а) забезпечення свободи та обгрунтованої нею автономної особистості; б) демократичне вирішення проб­леми власності та її форм, що забезпечують цю автономію і свободу. Так, Гегель, розглядаючи саме ці моменти, а, як відо­мо, він абсолютизував державу і тому вважав, що не грома­дянське суспільство повинно забезпечувати належний статус особистості, а держава, однак це не має для нас принципового значення тому, бо в основоположних питаннях Гегель дотри­мувався ідентичних позицій, неодноразово доводячи, що в дер­жаві людину визнають і до неї ставляться як до розумної, віль­ної, як до особистості тому, що вона долає свою природність і підкоряється загальному, тобто законові, і ставиться до інших так, як би хотіла, щоб ставились до неї, тобто визнає інших

-87-


теж розумними, вільними особистостями!„ 3 цих роздумів ми частково отримуємо відповідь на питання про те, як у грома­дянському суспільстві забезпечуються свобода і пов'язана з нею автономія особи. Адже, виходячи з цього, можна стверд­жувати, що вона корениться в розумній і доцільній організації суспільного життя людей. Для того, щоб самому отримати сво­боду, слід підпорядкувати свої природні бажання загальним інтересам, і суспільство в особі інших індивідів оцінить це, ви­знає тебе розумною особистістю і надасть свободу. Аналогічну позицію займає і російський письменник, просвітитель, публі­цист Д. І. Фонвізін, який, досліджуючи, у чому є найбільше добро для держав і народів і що є істинною сутністю всіх сис­тем законодавства, дійшов висновку, що це те, «... про що те­пер він розмірковуватиме: вольність і власність»2. Інший росій­ський учений І. П. Пнін співає власності та особистій безпеці особи цілі дифірамби: «Власність! священне право! душа спів-мешкання! джерело законів! мати достатку і задоволення! Де тебе поважають, де ти недоторканна — там тільки благосло­венна країна, там тільки спокійний і благополучний громадя­нин»3.

Але як свобода і автономність особи пов'язуються з володін­ням нею власністю? Для того, щоб зрозуміти це, слід знову звернутися до теоретичних основ ідеї громадянського суспіль­ства. Про діалектичний зв'язок економічної свободи з усіма іншими її проявами писали: Джон Стюарт Мілл, який розгля­дав індивідуальну свободу кожної окремої особистості як най­важливішу цінність;.Алексіє де Токвіль, що порівнював свобо­ду з демократією і соціалістичною ідеєю; лорд Актон, який роз­глядав внутрішні аспекти свободи; Ф. А. Хайєк та багато інших. Так, останній у праці «Дорога до рабства» головний не-

1 Гегель Г. В, Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д. А. Ке­римов и В. С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - С. 75-95.

Фонвизин Д. И. Рассуждения о непременных государственных зако­нах // Исупов К., Сатин И. Русская философия собственности (XVII-XX вв.). - СПб.: СП «Ганза», 1993. - С. 49.

Q

Пнин И. П. Опыт о просвещении относительно к России // Ису­пов К., Сатин И. Русская философия собственности (XVII-XX вв.). -СПб.: СП «Ганза», 1993. - С. 59.


долік соціалізму бачить не в ідеалах, в принципі вони добрі, хоч у багатьох випадках і нездійсненні, а в методах — ліквіда­ції приватного підприємництва, відміні приватної власності на засоби виробництва, системі всеохоплюючого планування еко­номіки тощо. Водночас він зазначав, що за всіх досягнень люд­ського розуму він не здатний замінити керівництво процесами, що саморегулюються в суспільстві. Це вбило би і вбиває інди­відуальні зусилля мільйонів окремих особистостей".

При цьому Ф. А. Хайєк обстоює не індивідуалізм, що пере­ростає в егоїзм і самозакоханість, а визнання абсолютного пріоритету поглядів, сподівань, схильностей кожної людини. Суть справи у тому, переконує він, що «...стихійні, ніким не спрямовані зусилля окремих людей можуть у кінцевому під­сумку призвести до виникнення складної, розгалуженої струк­тури економічної діяльності»2. Все вище викладене, на його думку, не заперечує планування, однак воно повинно поєдну­ватися з принципами економічного лібералізму і насамперед з принципом конкуренції. До того ж планування і контроль по­винні поєднуватися з конкуренцією таким чином, щоб: по-пер­ше, планування підпорядковувалось конкуренції, виходило з неї; по-друге, контроль здійснювався б лише у відповідних умовах і був однаковим для всіх.

Не можна не погодитись і з юридичною думкою Ф. А. Ха-йєка про те, що в умовах всеохоплюючого планування і керів­ництва важко уникнути передачі законодавчих повноважень органам виконавчої влади тому, що представницькі органи не ефективні в умовах деталізованого керівництва економікою, що нівелює саму сутність ідеї правової держави.

Ці роздуми лауреата Нобелівської премії з економіки 1974 р. Ф. А. Хайєка заслуговують на увагу тому, що з них випливають надзвичайно важливі висновки щодо громадян­ського суспільства. Це, по-перше, висновок про необхідність підтримки економічного індивідуалізму, що спрямований проти економічної рівності та колективізму, однак не заперечує фор­мальної рівності громадян перед законом і, по-друге, теза про те, що за умови абсолютного колективізму і «закритого сус-

1 Хайєк Ф. А. Дорога к рабству//Новый мир. - 1991.-№7.-С 177-183.

2 Хайєк Ф. А. Зазнач, праця. - С 184-211.


 


-88-


-89-


пільства» до влади приходять найгірші, бо в суспільстві, що об-тяжено тоталітаризмом, більше шансів на успіх мають люди без моральних основ і без освіти і, навпаки, за умови свободи і демократії формуються умови, за яких чим вищі розумові здібності та рівень освіти, тим людина є більш індивідуальною і тим меншою мірою можлива її одностайність з тими, що ке­рують. З цього випливає також, що одна з найболючіших проблем громадянського суспільства, а саме — про співвідно­шення більшості та меншості, повинна вирішуватись на основі ліберального гуманізму, який стверджує, що людину слід пова­жати не тільки як члена групи, як суб'єкта, що намагається досягнути певних групових цілей, а й як відособленого соціалі­зованого індивіда зі своїми власними потребами й інтересами, світосприйняттям і самоусвідомленням.

Отже, з точки зору класичної теорії громадянського суспіль­ства саме таким є співвідношення свободи особи, її автоном­ності та власності. А до якісних характеристик громадянського суспільства вона відносить такі положення:

—громадянське суспільство повинно бути суспільством не
тільки політичної демократії, а й соціальної, що дає кожній
людині можливість мати гідний рівень життя;

—це суспільство, де повністю відсутнє будь-яке відчуження
людини від засобів виробництва і знарядь праці, а також ре­
зультатів своєї праці, насамперед приватної власності;

—громадянське суспільство на гуманістичній, демократичній
основі охоплює всі економічні, господарські та інші зв'язки,
забезпечуючи їх інтенсивний розвиток;




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 419; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.055 сек.