КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
РОЗДІЛ Ш 6 страница
Отже, український народ не повинен орієнтуватися на швидке вирішення соціально-економічних та інших проблем. До того ж надмірна поквапність у таких справах теж до добра не доводить. Водночас не слід розуміти ці процеси спрощено, у практичному житті українського народу відновлення втраченого і рух у напрямі формування громадянського суспільства здійснюватимуть разом, вони діалектично взаємопов'язані. Тому питання про формування громадянського суспільства не повинно зніматися, забуватися, втрачати актуальність. Надалі, -78- навпаки, необхідно чітко визначитися хоча б із загальною концепцією діяльності у цьому напрямі, з урахуванням не тільки теоретично-наукових ідей, світового досвіду його побудови, а й, що особливо актуально, з розумінням реалій нашого сьогодення. Закономірності соціальної психології вимагають також не допустити песимізму, людського відчаю щодо можливості формування громадянського суспільства. Історія розвитку людства знає надзвичайно багато позитивних і негативних прикладів, що звеличували або ж принижували силу духу людини і тим самим вирішували долю народів: були пригнічені та темні натовпи, що спалювали відьом, однак їй відомі й горді та незалежні афіняни і римські громадяни, серед останніх був Калігу-ла, але був і Муцій Сцевола, який на знак непокори спалив власну руку на очах парфянського царя. Певно, що українському народові слід за приклад обирати останнього, бо без максимальної самовідданості важко чекати успіху в цій надзвичайно важливій справі. § 2. Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства Виходячи з теоретичних розробок ідеологів громадянського суспільства, а також практичного досвіду в різних країнах, можна виділити такі принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Конституцією України і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і його ознаками:
—свободу та ініціативність особистості, що спрямовані на —розвиток суспільних відносин відповідно до фундамен —ліквідацію відчуженості людини, неприйняття людьми со -79- літичних структур та інститутів (статті 34, 35 Конституції України); —реальне забезпечення здійснення принципу рівних можли —постійний захист прав і свобод людини і громадянина, що —плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна влас —існування в абсолютній більшості так званого середнього —плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого
—офіційна заборона і практична відсутність з боку держави —існування і функціонування розвинутої соціальної струк ~ активну участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільнот (сім'я, корпорація, господарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність яких врегульована статтями 36—40 Конституції України); — розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї -80- — визнання і гарантування ідей верховенства права, що ві — підпорядкованість громадянському суспільству демокра Навіть загальний аналіз цих принципів у 'їх порівнянні з сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не всі компоненти громадянського суспільства в ній існують. А тому саме на "їх створення і розвиток повинна спрямовуватися діяльність демократичної правової соціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтенсивно і паралельно зі становленням громадянського суспільства, При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б кореспондували принципам громадянського суспільства. Так, держава є об'єднанням консолідованих, законослухняних і свідомих громадян; в ній панує право як загальна міра свободи, рівності та справедливості в суспільстві, що і визначає зміст чинних законів та інших правових актів; на високому рівні врегульовано і забезпечено правовий статує людини і громадянина; достатньо розвинута система чинного законодавства; держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян, взаємно відповідальні; провідну роль у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соціальними суб'єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок, завдяки ефективній діяльності правоохоронних органів; громадянам притаманний високий рівень правосвідомості та правової культури; забезпечено цивілізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій.
-81- Отже, громадянське суспільство — це така організація людей, в якій кожна людина є вільною в своїй поведінці і має можливість приймати свої власні, особисті, самостійні рішення. Йому притаманна віра в людину, в загальну справедливість, в людський розум, тобто це «відкрите суспільство», як його називає К. Поппер, вважаючи, що воно є реальністю в розвинутих західних демократіях. У наш час ці суспільства ще далекі від абсолютної досконалості, в них існує злочинність, зловживання вільним ринком, проте, зазначає Поппер, вони значно кращі, вільніші, переважно чесніші та справедливіші порівняно з усіма суспільствами, що існували до них1. Щодо інших принципів і ознак громадянського суспільства, то слід зазначити, що різні дослідники виділяли досить широке їх коло. Так, починаючи ще з Арістотеля, до них відносили такі основні ідеї: невтручання державних структур у майнові відносини громадян; рівність усіх громадян перед законом; свободу слова і пересування; реальність принципу розподілу влад; виборність державного органу і його підзвітність; певний термін здійснення державним органом своїх повноважень.
Істотно доповнив ці принципи й ознаки громадянського суспільства Гегель. Він вважав, що до них слід віднести: приватну власність як матеріальну основу особистої свободи індивіда; безпосередньо особисту свободу, що обов'язково має бути забезпечено державно-правовим захистом; визнання прав, свобод, обов'язків і законних інтересів осіб і саму особу такими, статус яких має публічний характер завдяки єдності та обов'язковості для держави їх інтересів; всезагальну обізнаність у справах суспільства і держави, що має стабільний характер; високий рівень зндчущості та розвитку громадської думки; принцип справедливості, що втілюється у праві та вимагає неухильного дотримання вимог законів; надзвичайну роль у вирішенні можливих конфліктів правосуддя, яке надійно захищає особисті й суспільні інтереси; достатню розвиненість правової основи суспільства, ефективність усіх видів правового регулювання; розвиток і вдосконалення найрізноманіт- Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: В 2-х т. / Пер з англ О. Коваленка. - К.: Основи, 1994. - Т. 1. - С 13. ніших видів корпорацій, під якими Гегель розуміє політичні, економічні, культурні та інші громадські об'єднання1. При цьому сучасна теорія громадянського суспільства розглядається як парна категорія не тільки правової, а й соціальної держави. Більш того, зазначається, що соціальна держава є державою громадянського суспільства, оскільки це поняття органічно вбирає в себе цілу низку позитивних властивостей, що притаманні й громадянському суспільству. Такими спільними властивостями громадянського суспільства і соціальної держави є принципи: забезпечення громадянам гідного життя в розумінні їх матеріального добробуту і соціального захисту; гарантування особистої свободи громадянам; боротьба цивілізованими методами за соціальну злагоду, мирне вирішення можливих конфліктів. Отже, можна зробити висновок, що громадянське суспільство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв'язку. Сутність його полягає в тому, що громадянське суспільство і держава повинні базуватися на однакових моральних основах, реалізовувати і дотримуватись у своєму розвиткові однакових моральних принципів — принципів загальнолюдської моралі. За наявності такого суспільного стану їх взаємовідносин можна говорити про те, що громадянському суспільству відповідає громадянська держава і навпаки. Важливою ознакою громадянського суспільства є економічна самостійність і самодіяльність особи. Остання має поєднуватися з однією з ознак соціальної держави, а саме з принципом матеріального забезпечення і соціального захисту громадян. Це необхідно тому, що в іншому разі забезпечення і захист громадян можуть розглядатися як благодійність держави, що насправді повинна допомагати тільки особам, які з певних, визначених законодавством причин, не можуть самостійно забезпечити і захистити себе. Громадянське суспільство органічно взаємопов'язане з дер жавою, воно не існувало до держави і поза державою, і водночас громадянське суспільство має щодо держави верховний су- 1 Гегель Г. В. Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - С. 227-228.
-82- -83- веренітет, сенс якого полягає в тому, що саме інтереси громадянського суспільства мають у країні пріоритет щодо державних інтересів, структури державного апарату, форм держави, державно-правового режиму тощо. Це особливо наочно виявляється у сфері захисту прав і свобод громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти як сила, що не залежить від держави. Можна стверджувати також про наявність ще однієї надзвичайно важливої ознаки громадянського суспільства, сутність якої в тому, що у ньому повинна вестись боротьба за ліквідацію всього, що може означати відчуження особи від будь-яких інститутів і процесів, що мають економічні, політичні та духовні властивості й від використання яких тією чи іншою мірою залежить реалізація прав і свобод людини і громадянина. Зіставлення цих ознак дає чітке розуміння того, що відносини між державою і громадянським суспільством є відносинами між публічною владою й індивідуальною свободою. А це в сфері політичного життя означає, що якщо в суспільство держава входить як найважливіший елемент політичної надбудови, то в громадянське суспільство держава не входить, хоч, безперечно, всі потреби громадянського суспільства неминуче проходять через волю держави, щоб у формі законів отримати всезагаль-не значення. Звідси, діалектика держави і громадянського суспільства така: не держава зумовлює і визначає громадянське суспільство, а останнє зумовлює, створює і контролює державу. Саме таким чином забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави. Громадянське суспільство в особі спочатку самодіяльних асоціацій людей (релігійних і політичних корпорацій, гільдій, прошарків, пізніше — кооперативів, профспілкових комітетів та інших), покликаних відображати і захищати їхні групові та індивідуальні інтереси і права, вступає в особливі відносини з державою, для розуміння яких важливо врахувати таке. Якщо держава знає різні форми і режими правління — республіканські та монархічні, демократичні та недемократичні, — то для громадянського суспільства на рівні політики характерна демократична форма існування. Чим розвинутішим є громадян- -84- ське суспільство, тим більше підстав для демократичних форм держави. І навпаки: чим менш розвинутим є громадянське суспільство, тим більше підстав для існування авторитарних і тоталітарних режимів державної влади. Громадянське суспільство у процесі свого розвитку має стабільну тенденцію до охоплення все більшої кількості населення, і не тільки власників, а й інших незаможних його верств. Якщо у рабовласницькому суспільстві раб не був його членом, то у феодальному селянин, міщанин набули вже певних прав. З виникненням і розвитком капіталізму робітник стає повноцінним членом громадянського суспільства, і громадянином держави з правами та обов'язками, обсяг яких постійно збільшується. Держава після цього, а також із виникненням різноманітних суспільних асоціацій, змушена ставати на шлях правового впорядкування своїх відносин з усім населенням та істотно перебудувати свої власні структури. І тут доречно запитати;, що у розвитку цього цивітзаційного процесу зробило людину повноцінним членом громадянського суспільства і громадянином держави? Які джерела соціально поповнюють громадянське суспільство настільки, що воно перевершує силу державної влади з її управлінським апаратом і спеціалізованими озброєними загонами — армією, поліцією, службами безпеки тощо. І що врешті забезпечує автономію людини у громадянському суспільстві й правовій державі? Як бачимо, питань багато, а відповідь одна — знову ж таки власність. § 3. Власність — основа свободи людини і громадянина в громадянському суспільстві Видатний французький філософ-просвітитель XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо вважав, що перша людина, яка обгородила ділянку спільної землі кілками, сказала «це моє», а інші через свою простодушність повірили в це, була справжнім засновником громадянського суспільства, тобто суспільства індивідуалізованої, приватної власності. До речі, Руссо бачив трагедію у тому, що серед тих людей не знайшлося іншого, який би вирвав кілки, викрив би цього брехуна, ліквідував з самого початку приватну власність, що спричинила страшні біди, муки і -85- горе. Але щодо цього останнього Руссо не мав рації, бо не врахував історично прогресивної, утворюючої, цивілізаційної ролі приватної власності. Ця роль проглядається через два суспільних зрізи: перший, структурний, що опосередковується відносинами «власник — громадянське суспільство — держава»; другий — мотиваційний, що виявляється через розуміння власності як рушійної сили розвитку суспільства. Перший зріз допомагає зрозуміти, що якщо у людини є власність і її надійно захищено законом, то людина стає впевненішою, поводиться з гідністю перед владою будь-якого рівня. Тут громадянське суспільство виступає як спільність, головною діючою особою якої є людина-власник. Власність у цьому розумінні є надзвичайно широким поняттям: це і засоби виробництва, грошові суми, акції, інформація, що необхідна людям, інтелект, що виробляє ідеї, просто фізична здатність до праці тощо. Другий зріз виявляє приватну власність як могутній стимул творчої, заінтересованої діяльності людини. Адже вона не тільки, як стверджує Руссо, поділила людей на бідних і багатих, спонукала жадобу наживи, а й розбудила інтерес людей до виробництва, чим сприяла формуванню структур громадянського суспільства, автономних щодо держави. У цьому розумінні приватна власність стала великим завоюванням і рушієм людської цивілізації. Без неї не було б таких унікальних явищ світової історії, як антична Греція і Рим, епоха Відродження та Нового часу. Отже, саме приватна власність була та є основою виникнення автономного індивіда, такої самої сім'ї, асоціацій, партій, профспілок людей. А громадянське суспільство саме і передбачає збалансований взаємоконтроль і взаємообмеження державних і недержавних органів і рухів — щоб державні органи, їх діяльність завжди були у полі зору недержавних органів і рухів, а останні, в свою чергу, погоджували свою діяльність із законом і враховували об'єктивні потреби держави. Такій глобальній теорії, якою є проблема формування і розвитку громадянського суспільства, відомі й інші риси, властивості, принципи і ознаки цього явища. Так, Г. В. Плеханов вважав, що до структур громадянського суспільства слід відносити общину та особистість, а вся російська історія є нічим -86- іншим, як безперервною боротьбою державності з прагненнями до автономії особи та общини. Дійсно, у цьому є раціональне зерно, адже громадянське суспільство — це не просто система виробничих відносин, як у Маркса, а структурований суспільний організм, в якому належну їм роль відіграють особа, партія, громадське об'єднання, господарське товариство тощо. Визнання структурних елементів громадянського суспільства зовсім не означає їх протиставлення державі, а тим більше політичної системи економічній. Тут слід зрозуміти, що в громадянському суспільстві існує автономний індивід. Автономний не в розумінні цілковитої ізоляції, тоді громадянське суспільство було б неможливим, а автономний в тому розумінні, що всі його суспільні зв'язки мають такий характер, за якого вони не суперечать, а навпаки, забезпечують його свободу його власними силами, методами і формами. Це означає, що автономний індивід для забезпечення своєї свободи повинен мати право створити відокремлені від держави партії, спілки, об'єднання, товариства тощо. Будь-який вид свободи індивіда (політична, інтелектуальна, особиста) в умовах громадянського суспільства може бути реальним лише за умови володіння ним економічною свободою, а остання, своєю чергою, забезпечується за наявності у нього власності. Тобто найголовнішими ідеями, що свідчать про реальність громадянського суспільства, завжди визнаються дві умови, а саме: а) забезпечення свободи та обгрунтованої нею автономної особистості; б) демократичне вирішення проблеми власності та її форм, що забезпечують цю автономію і свободу. Так, Гегель, розглядаючи саме ці моменти, а, як відомо, він абсолютизував державу і тому вважав, що не громадянське суспільство повинно забезпечувати належний статус особистості, а держава, однак це не має для нас принципового значення тому, бо в основоположних питаннях Гегель дотримувався ідентичних позицій, неодноразово доводячи, що в державі людину визнають і до неї ставляться як до розумної, вільної, як до особистості тому, що вона долає свою природність і підкоряється загальному, тобто законові, і ставиться до інших так, як би хотіла, щоб ставились до неї, тобто визнає інших -87- теж розумними, вільними особистостями!„ 3 цих роздумів ми частково отримуємо відповідь на питання про те, як у громадянському суспільстві забезпечуються свобода і пов'язана з нею автономія особи. Адже, виходячи з цього, можна стверджувати, що вона корениться в розумній і доцільній організації суспільного життя людей. Для того, щоб самому отримати свободу, слід підпорядкувати свої природні бажання загальним інтересам, і суспільство в особі інших індивідів оцінить це, визнає тебе розумною особистістю і надасть свободу. Аналогічну позицію займає і російський письменник, просвітитель, публіцист Д. І. Фонвізін, який, досліджуючи, у чому є найбільше добро для держав і народів і що є істинною сутністю всіх систем законодавства, дійшов висновку, що це те, «... про що тепер він розмірковуватиме: вольність і власність»2. Інший російський учений І. П. Пнін співає власності та особистій безпеці особи цілі дифірамби: «Власність! священне право! душа спів-мешкання! джерело законів! мати достатку і задоволення! Де тебе поважають, де ти недоторканна — там тільки благословенна країна, там тільки спокійний і благополучний громадянин»3. Але як свобода і автономність особи пов'язуються з володінням нею власністю? Для того, щоб зрозуміти це, слід знову звернутися до теоретичних основ ідеї громадянського суспільства. Про діалектичний зв'язок економічної свободи з усіма іншими її проявами писали: Джон Стюарт Мілл, який розглядав індивідуальну свободу кожної окремої особистості як найважливішу цінність;.Алексіє де Токвіль, що порівнював свободу з демократією і соціалістичною ідеєю; лорд Актон, який розглядав внутрішні аспекти свободи; Ф. А. Хайєк та багато інших. Так, останній у праці «Дорога до рабства» головний не- 1 Гегель Г. В, Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - С. 75-95. Фонвизин Д. И. Рассуждения о непременных государственных законах // Исупов К., Сатин И. Русская философия собственности (XVII-XX вв.). - СПб.: СП «Ганза», 1993. - С. 49. Q Пнин И. П. Опыт о просвещении относительно к России // Исупов К., Сатин И. Русская философия собственности (XVII-XX вв.). -СПб.: СП «Ганза», 1993. - С. 59. долік соціалізму бачить не в ідеалах, в принципі вони добрі, хоч у багатьох випадках і нездійсненні, а в методах — ліквідації приватного підприємництва, відміні приватної власності на засоби виробництва, системі всеохоплюючого планування економіки тощо. Водночас він зазначав, що за всіх досягнень людського розуму він не здатний замінити керівництво процесами, що саморегулюються в суспільстві. Це вбило би і вбиває індивідуальні зусилля мільйонів окремих особистостей". При цьому Ф. А. Хайєк обстоює не індивідуалізм, що переростає в егоїзм і самозакоханість, а визнання абсолютного пріоритету поглядів, сподівань, схильностей кожної людини. Суть справи у тому, переконує він, що «...стихійні, ніким не спрямовані зусилля окремих людей можуть у кінцевому підсумку призвести до виникнення складної, розгалуженої структури економічної діяльності»2. Все вище викладене, на його думку, не заперечує планування, однак воно повинно поєднуватися з принципами економічного лібералізму і насамперед з принципом конкуренції. До того ж планування і контроль повинні поєднуватися з конкуренцією таким чином, щоб: по-перше, планування підпорядковувалось конкуренції, виходило з неї; по-друге, контроль здійснювався б лише у відповідних умовах і був однаковим для всіх. Не можна не погодитись і з юридичною думкою Ф. А. Ха-йєка про те, що в умовах всеохоплюючого планування і керівництва важко уникнути передачі законодавчих повноважень органам виконавчої влади тому, що представницькі органи не ефективні в умовах деталізованого керівництва економікою, що нівелює саму сутність ідеї правової держави. Ці роздуми лауреата Нобелівської премії з економіки 1974 р. Ф. А. Хайєка заслуговують на увагу тому, що з них випливають надзвичайно важливі висновки щодо громадянського суспільства. Це, по-перше, висновок про необхідність підтримки економічного індивідуалізму, що спрямований проти економічної рівності та колективізму, однак не заперечує формальної рівності громадян перед законом і, по-друге, теза про те, що за умови абсолютного колективізму і «закритого сус- 1 Хайєк Ф. А. Дорога к рабству//Новый мир. - 1991.-№7.-С 177-183. 2 Хайєк Ф. А. Зазнач, праця. - С 184-211.
-88- -89- пільства» до влади приходять найгірші, бо в суспільстві, що об-тяжено тоталітаризмом, більше шансів на успіх мають люди без моральних основ і без освіти і, навпаки, за умови свободи і демократії формуються умови, за яких чим вищі розумові здібності та рівень освіти, тим людина є більш індивідуальною і тим меншою мірою можлива її одностайність з тими, що керують. З цього випливає також, що одна з найболючіших проблем громадянського суспільства, а саме — про співвідношення більшості та меншості, повинна вирішуватись на основі ліберального гуманізму, який стверджує, що людину слід поважати не тільки як члена групи, як суб'єкта, що намагається досягнути певних групових цілей, а й як відособленого соціалізованого індивіда зі своїми власними потребами й інтересами, світосприйняттям і самоусвідомленням. Отже, з точки зору класичної теорії громадянського суспільства саме таким є співвідношення свободи особи, її автономності та власності. А до якісних характеристик громадянського суспільства вона відносить такі положення: —громадянське суспільство повинно бути суспільством не —це суспільство, де повністю відсутнє будь-яке відчуження —громадянське суспільство на гуманістичній, демократичній
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 419; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |