Імпічмент в Україні 3 страница

Спеціалізація судів загальної юрисдикції. Статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», передбачено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. У судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ.

В місцевих загальних судах та апеляційних судах областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим діє спеціалізація зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.

Судді (суддя), уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обираються з числа суддів відповідного суду зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. Кількість суддів, уповноважених здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, визначається окремо для кожного суду зборами суддів цього суду. Суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, може бути обрано суддю із стажем роботи суддею не менше десяти років, досвідом здійснення кримінального провадження в суді і високими морально-діловими та професійними якостями. У разі відсутності в суді суддів з необхідним стажем роботи суддя, уповноважений здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обирається з числа суддів, які мають найбільший стаж роботи на посаді судді.

Судді, уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, не звільняються від виконання обов'язків судді відповідної інстанції, проте здійснення ними таких повноважень враховується при розподілі судових справ та має пріоритетне значення.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судів, потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою. Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Правовий статус суддів

Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов’язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках передбачених законом присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні.

Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом “Про судоустрій” положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов’язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом. Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України (наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів).

Судді мають для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України, наприклад вчиняють процесуальні дії з метою ефективного та швидкого розгляду справ тощо.

Окрім цього у своїй професійній діяльності судді зобов’язані:

1) при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції і Законів України, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом термінів;

2) дотримуватись політичного нейтралітету, не займати інші оплачувані посади, а також додержуватись службової дисципліни і розпорядку роботи суду;

3) Не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян й інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання; у Кодексі професійної етики судді (затверджено V з’їздом суддів України 24.10. 2002р.) зазначається, що суддя не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

4) Не допускати вчинків і будь – яких дій, що ганять звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості і незалежності. Суддя не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи інтересах інших осіб, суддя повинен підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні; при здійсненні правосуддя суддя повинен виявляти тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Гарантії незалежності і самостійності суддів забезпечуються:

- особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів.

- незмінюваністю суддів та їх недоторканістю;

- порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення;

- забороною втручання у здійснення правосуддя;

- відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом;

- особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;

- належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;

- функціонуванням органів суддівського самоврядування;

- визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Закон чітко визначив підстави припинення повноважень судді, а звільнення судді з посади можливе лише тим органом, який його призначив, отже:

1) закінчення строку, на який його обрано;

2) досягнення суддею 65- річного віку;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення його померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або звільнення його за власним бажанням;

10) у разі смерті судді.

Кваліфікаційні комісії є постійно діючими органами в системі судоустрою України. У системі судоустрою України можна діють:

- кваліфікаційні комісії суддів загальної юрисдикції;

- кваліфікаційна комісія суддів вій2ськоивх судів;

- кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів

- Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

До кваліфікаційних комісій суддів входять 11 членів, які мають вищу юридичну освіту, а саме:

- шість судів, обраних до складу ККС (кваліфікаційної комісії суддів) конференціями відповідних судів;

- дві особи, від Міністерства юстиції України;

- дві особи, уповноважені відповідною обласною (Київською міською) радою за місцем знаходження кваліфікаційної комісії суддів;

- одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять:

- сім суддів, обраних з’їздом судів України;

- дві особи, призначені Верховною Радою України;

- дві особи призначені Президентом України;

- одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- одна особа від Міністерства юстиції України.

Підстави дисциплінарної відповідальності суддів:

- за порушення законодавства при розгляді судових справ. Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумісності, що потягло за собою істотні наслідки.

- Вимог до судді щодо неможливості належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичний діяльності, мати представницький мандат, займати будь-яку іншу оплачувану посаду, виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої;

- Обов’язків забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотримання установлених законом термінів;

- Обов’язків дотримуватися службової дисципліни і розпорядку роботи суду; обов’язків не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, а також таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання;

- Обов’язків не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумніви в його об’єктивності, неупередженості і незалежності.

Дисциплінарне провадження – це процедура розгляду відповідним органом офіційного звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді.

73

Вища рада юстиції є колегіальним і незалежним органом. Вона відповідальна за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя. Вища рада юстиції — єдиний орган, якому Конституцією України надано право відкривати дисциплінарне провадження щодо Голови, заступників Голови, суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів. Зазначені посадові особи можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності за порушення, присяги та з підстав, передбачених Законом України “Про статус суддів”.

Основним принципом організації та функціонування державного апарату має бути принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Даний принцип закріплено у ст.6 Конституції і він є визначальним, з огляду на те, що єдина державна влада здійснюється законодавчими, виконавчими та судовими органами влади, що організовує їх спільну діяльність на основі взаємозалежності та взаємодії щодо реалізації єдиної державної влади в Україні. Отже, основна ідея принципу поділу влади полягає не в самому виокремленні “гілок” державної влади та розмежуванні їх функцій, а у запобіганні цілковитому зосередженню всієї суспільної влади в руках однієї політичної сили. Так, В.Авер'янов вважає, що зміст “розподілу влади” доцільно тлумачити як констатацію того факту, що державна влада реалізується через певні види державних органів [27; с.111].

Вища рада юстиції за змістом, деякими функціями та напрямом діяльності у якійсь мірі є контрольно-наглядовим органом (на зразок прокуратури, державних інспекцій тощо), статус яких визначається специфікою їх прав та обов'язків [5; с.10]. В межах своєї компетенції цей орган здійснює дисциплінарні функції, приймаючи рішення стосовно порушень суддями й прокурорами вимог щодо несумісності. Отже, ВРЮ — це конституційний дорадчий (узгоджувальний) орган, який формують за принципом представництва.

Передбачена законом компетенція Вищої ради юстиції обумовлює використання у її діяльності різноманітних форм і методів. І.Назаров з огляду на обсяг виконуваних функцій відмічає проведення Вищою радою юстиції діяльності у правозастосовчій, інтерпретаційній і контрольно-наглядовій формах. Це міркування автора не може бути повністю підтримано. Діяльність у інтерпретаційній формі є складовою частиною процесу правозастосування і не пов'язана з офіційним тлумаченням норм права як функцією державного органу. Воно здійснюється виключно Конституційним Судом України. Крім того, Вища рада юстиції під час реалізації контрольних повноважень також не проводить контрольно-наглядової діяльності. Організаційно-правові форми діяльності Вищої ради юстиції треба розуміти через функції, які нею виконуються при здійсненні державного управління формуванням судового корпусу. Вища рада юстиції діє у таких правових формах управління: формування судового корпусу (призначення та звільнення суддів); розгляд скарг і прийняття рішень стосовно порушення суддями і прокурорами вимог несумісності їх посади з іншою діяльністю; розгляд скарг суддів та прокурорів на рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих суддів [8; с.94]. Крім того, Вища рада юстиції є апеляційною інстанцією у системі дисциплінарного провадження суддів апеляційних та місцевих судів і прокурорів усіх рівнів. Вона має забезпечити гарантію незалежності суддів у здійсненні правосуддя від можливого, тиску з боку інших гілок влади або посадових осіб. Виконати ці та інші функції самим лише складом Вищої ради юстиції (20 членами) без апарату практично неможливо. Цілком виправданим є те, що організація та інформаційне забезпечення діяльності Вищої ради юстиції відповідно до розділу V Закону “Про Вишу раду юстиції” здійснює апарат Вищої ради юстиції (секретаріат).

Таким чином, Вища рада юстиції належить до кола державних органів, місце яких визначено їх контрольно-наглядовими повноваженнями та конституційним статусом серед інших органів держави, зокрема міністерств, відомств, контролюючих і правоохоронних органів.

Вища рада юстиції цілеспрямовано впливає на такий важливий суспільний процес, як формування суддівського корпусу й забезпечення правосуддя. Отже опосередковано ВРЮ впливає на правосуддя, на формування системи судочинства [17; с.153].

Згідно зі ст. 131 розділу 8 в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів [20; с.131]. Тобто Вищій раді юстиції Конституцією України надано право приймати рішення стосовно порушення прокурорами вимог щодо несумісності, але вона не наділена правом розглядати такі питання стосовно прокурорів з власною ініціативою. Законом не передбачена обов'язковість виконання подання Вищої ради юстиції щодо несумісності посади судді або прокурора із заняттям іншою діяльністю. Відповідно до частини другої ст.46 Закону обов'язковим для негайного виконання відповідними керівниками прокуратури є не подання, а рішення Вищої ради юстиції. Зміст п.2 ч.2. ст. ЗЗ щодо співвідношення прийнятого рішення і подання уявляється не досить чітким і навіть суперечливим [5; с.10].

Вища рада юстиції приймає такі акти: подання, рішення й ухвали. Подання приймають із питань призначення суддів і про звільнення суддів з посади. Рішення приймають стосовно порушення вимоги щодо несумісності, про дисциплінарну відповідальність, за скаргою на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Ухвали — процедурний акт, його приймають під час відкриття дисциплінарного провадження та під час відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність. За відмови в поданні про призначення на посаду також приймають рішення, а не ухвалу. За невиконання або несвоєчасне виконання актів Вищої ради юстиції, а також за ухилення від подання або порушення строків подання витребуваних матеріалів або документів посадові особи несуть відповідальність за законом.

Як і будь-який інший орган держави, ВРЮ має свій апарат (секретаріат), функції якого полягають у забезпеченні діяльності Вищої ради юстиції, яка є похідною (організаційно залежною) інституцією щодо носіїв судової влади — судів і суддів, без яких її наявність неможлива. Отже, діяльність ВРЮ мають забезпечувати кваліфікаційні комісії суддів, кадрові підрозділи органів прокуратури, суди, підприємства, установи й організації громадян та їх об'єднань [17; с.154].

Статтею 128 Конституції України Президенту України надано право на перше призначення на посаду професійного судді, а Верховній Раді України — на обрання всіх інших суддів безстроково. Частиною четвертою статті 126 Основного Закону передбачено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив. Водночас Конституцією України встановлений особливий порядок призначення професійних суддів на посади і звільнення їх з посад. Він передбачає, що для прийняття відповідного акта стосовно судді Президентом України або Верховною Радою України необхідно, щоб Вища рада юстиції, згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України “Про Вищу раду юстиції” внесла подання про призначення судді на посаду або звільнення судді з посади. Повноваження Вищої ради юстиції щодо внесення таких подань конкретизовані у статтях 3, 29, 31, 37 Закону України “Про Вищу раду юстиції” [16; с.71-72].

На перший погляд, акти Вищої ради юстиції не є актами державного управління, а лише сприяють прийняттю зазначеними суб'єктами відповідних рішень. Водночас компетенція Вищої ради юстиції у цьому питанні не зводиться лише до виконання нарадчої функції, оскільки Рада є тим органом, який остаточно перевіряє дані і кваліфікаційний рівень кандидата на посаду судді, відомості та матеріали, що дають підстави звільнити його з посади, тощо. Акти Вищої ради юстиції можна віднести до специфічних актів державного управління [7;с.19].

Вона здійснює діяльність з формування висококваліфікованого суддівського корпусу та прийняття рішень про порушення суддями та прокурорами вимог щодо несумісності та їх дисциплінарної відповідальності. Функціонально цей орган пов'язаний з усіма гілками влади.

Спроби реформування Вищої ради юстиції України здійснювались неодноразово з самого початку її роботи. Пропозиції щодо реформування стосувались різних сфер її діяльності, а саме: розширення повноважень Вищої ради юстиції щодо призначення суддів на посади; передачі функцій кваліфікаційної комісії із добору кадрів та приймання кваліфікаційного іспиту Вищою радою юстиції; збільшення кількості членів Вищої ради юстиції, які представляють суддівський корпус; утворення судової інспекції для розгляду скарг громадян, посадових осіб та звернень депутатів, що надходять до Вищої ради юстиції тощо [26; с.64].

На думку В.Молдована, контрольно-наглядові повноваження Вищої ради юстиції не є внутрішніми та організаційно-правовими повноваженнями, пов'язаними з управлінням своєю системою, що типове для діяльності Верховної Ради України, судової та прокурорських систем, оскільки: Вища рада юстиції не є органом судової влади, а здійснює фактично функції щодо нагляду за дотриманням суддями присяги, керує процесом їх призначення та звільнення, може самостійно накладати та скасовувати дисциплінарні стягнення; Вища рада юстиції не належить до системи органів прокуратури, проте вирішує питання несумісності посади прокурора із зайняттям іншою діяльністю (рішення про несумісність є обов'язковим для негайного виконання відповідними керівниками прокуратури, яким воно направляється), розглядає скарги прокурорів на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності та може імперативно скасувати відповідне рішення органів прокуратури і закрити дисциплінарне провадження [7;с.19].

Серед основних міжнародних актів, які врегульовують положення про утворення та діяльність органів, аналогічних Вищій раді юстиції, можна відзначити: Європейську Конвенцію про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р., Всесвітню хартію суддів, схвалену 17 листопада 1999 р., Рекомендації №К(94)12 Комітету міністрів державам-членам “Про незалежність, дієвість та роль суддів”, ухвалені Комітетом міністрів 13 жовтня 1994.

Так, серед основних вимог, що зазначені у Рекомендації №К(94)12, вирізняються наступні: всі рішення щодо професійної кар'єри суддів повинні ґрунтуватись на об'єктивних критеріях; як обрання, так і кар'єра суддів мають базуватись на заслугах, з урахуванням їх кваліфікації, чесності, здібностей та результатів їх праці; орган, уповноважений приймати рішення щодо обрання і кар'єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністрації; для гарантування незалежності цьому органу мають бути запроваджені, наприклад, такі положення, як призначення його членів судовою владою, а також, щоб сам орган самостійно приймав рішення про власні правила і процедури; якщо законодавство країни дозволяє уряду брати участь у формуванні суддівського корпусу, то необхідно гарантувати неможливість впливу інших факторів, ніж об'єктивно визначених, шляхом створення спеціального незалежного органу, від якого уряд отримує рекомендації щодо кандидатів на посади суддів [26; с.65-66].

Таким чином, організаційно-правові форми діяльності Вищої ради юстиції необхідно класифікувати за наступними критеріями: по відношенню до механізму правового регулювання — діяльність щодо прийняття, видання та застосування правових норм; за правовими наслідками: правова, організаційно-правова та організаційно не правова діяльність; з точки зору наявності елементів управління: управлінська діяльність та допоміжна (вчинення юридично значимих дій); за напрямами: діяльність з внесення подань про призначення або про звільнення суддів з посад; вирішення питань про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження, розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності; внутрішньоорганізаційна діяльність тощо.

Необхідно зазначити, що наведені критерії класифікації форм діяльності Вищої ради юстиції певною мірою є умовними. Це може бути проілюстровано на такому прикладі: діяльність Вищої ради юстиції щодо застосування норм права водночас є формою діяльності, здійснюваною в рамках механізму правового регулювання, а організаційна робота може передбачати й прийняття правових актів [8; с.95].

Україна прямує до інтеграції з європейськими країнами. Багато цивілізованих країн мають такий закон або кодекс щодо професійної етики суддів. До Верховної Ради України декілька разів вносилися такі законопроекти, але з різних причин не знаходили підтримки у депутатському корпусі. Застосовуючи методологію та норми адміністративного права, можливо, на нашу думку, встановити, що згідно із закріпленими у Конституції України повноваженнями Вища рада юстиції здійснює виконавчо-розпорядчі повноваження у сфері організації діяльності судової влади України, а також дисциплінарної відповідальності прокурорів.

Отже, Вища рада юстиції України не юрисдикційний орган, який здійснює правосуддя або втручається у судовий процес, вона не переглядає рішення суду, але саме зазначені вище повноваження щодо перевірки дій судді та адекватна реакція на кожен випадок порушення суддями своїх обов'язків і присяги свідчать про важливе місце, яке займає даний конституційний орган у сфері формування кваліфікованого суддівського корпусу України.

74

Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України встановлюються Конституцією України та Законом України “Про Конституційний Суд України”.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (ст. 147 Конституції України).

Завдання Конституційного Суду України полягає в гарантуванні верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах:

- верховенства права;

- незалежності;

- колегіальності;

- рівноправності суддів;

- гласності;

- повноти і всебічності розгляду справ;

- обґрунтованості прийнятих рішень.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду України.

Президент України при призначенні суддів проводить консультації щодо кандидатур суддів з Прем’єр-міністром України та міністром юстиції України. Призначеною вважається особа, щодо якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем’єр-міністра України та міністра юстиції України.

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів вносить Голова Верховної Ради України або щонайменше 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

З’їзд суддів України призначає 6 суддів Конституційного Суду шляхом голосування. Призначеним вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів делегатів з’їзду. За результатами голосування головуючим і секретарем з’їзду підписуються рішення з’їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг віку 40 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом не менше 10 років, володіє державною мовою і проживає на території України протягом останніх 20 років.

Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев’ять років без права бути призначеним повторно. Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Судді Конституційного Суду складають присягу на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховного Суду України не пізніше як через місяць після призначення. При виконанні своїх обов’язків на засіданні суддя Конституційного Суду повинен бути одягнений у мантію. Суддя має нагрудний знак.

Голова Конституційного Суду України:

- очолює Конституційний Суд України і організовує його роботу;

- організовує роботу колегій суддів, комісій та Секретаріату Конституційного Суду України;

- скликає і проводить пленарні засідання Конституційного Суду України;

- розпоряджається бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Конституційного Суду України відповідно до кошторису, затвердженого Конституційним Судом України;

- здійснює інші передбачені законодавством повноваження, що регламентують організацію внутрішньої роботи Конституційного Суду.

Голова Конституційного Суду України має двох заступників.

Заступники Голови Конституційного Суду України виконують за дорученням Голови Конституційного Суду України окремі його повноваження. У разі відсутності Голови Конституційного Суду України або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обо-в’язки виконує заступник, старший за віком.

Суддя Конституційного Суду України:

- здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ;

- має право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України;

- має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження в Конституційному Суді України лише тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок.

Повноваження Голови і суддів Конституційного Суду України не можуть бути обмежені, якщо введено воєнний чи надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях.

Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються в таких випадках:

- закінчення строку призначення;

- досягнення суддею 65-річного віку;

- неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

- порушення суддею вимог щодо несумісності;

- порушення суддею присяги;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- припинення громадянства;

- визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим;

Дата добавления: 2015-05-07