Основні категорії педагогіки 3 страница

В.В.Ссриков розробив педагогічну технологію створення особистісно орієнтованих ситуацій. Ця технологія грунтується на ідеї реалізації трьох основних характеристик особистісно орієнтованої ситуації: життєвого контексту, діалогічності та рольової взаємодії її учасників. *

У нових концепціях особистісно орієнтованого навчання підсилюється гуманістична спрямованість процесу навчання; розглядається особистість, яка, крім соціальних якостей, наділена суб'єктними властивостями (її незалежність, здатність до вибору, рефлексії, саморегуляції і под.); особистість виступає системоутворюючим началом педагогічного процесу; головними цілями освіти стає створення умов для розвитку індавідуально-особистісних здібностей, властивостей; поряд з інтеріоризацією (перетворенням зовнішніх впливів у внутрішній план особистості) важливого значення набуває персонолізація, прагнення до самоактуалізації, самореалізаціі та інші внутрішні механізми індивідуального саморозвитку.

9. Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти, її основні положення.

Становлення української державності, інтеграція в європейське і світо­ве співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на Люди­ну, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями ре­формування навчально-виховного процесу.

Ця концепція, як і концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, ста­новлення народу України як політичної нації.

Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об'єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвит­ку, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер ви­ховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності.

Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідом­лення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чин­ників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обґрунтоване, належним чи­ном організоване виховання відображає духовний поступ народу, процес збереження й збагачення його культури.

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультур­ного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких

можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й ме­тодами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національ­ної та світової педагогіки.

Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення — формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади куль­тури, релігійні об'єднання та ін. Роль держави полягає у координації ви­ховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпеченні його єдності та пріоритету загальнодержавних (національних) інтересів.

Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування нею основ наук, багатства національної й світової культури.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у на­вчально-виховному процесі.

Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до непов­торної особистості, суб'єкта вільного розвитку, визнання його прав, вихо­дячи із сукупності знань про людину. У зв'язку з цим першорядного зна­чення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію ви­ховних впливів.

Дана концепція має на меті визначити пріоритетні завдання вихован­ня у національній системі освіти та основні напрями їх реалізації на сучас­ному етапі розвитку українського суспільства.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціаль­но активна й національне свідома людина, що наділена глибокою грома­дянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина

Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетич­ної, правової, трудової, екологічної культури.

Мета національного виховання конкретизується через систему вихов­них завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому:

— забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;

— відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «усередне­ного» вихованця;

— формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту дер­жави, готовності її захищати;

— виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;

— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;

— формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

— виховання духовної культури особистості та створення умов для ви­роблення нею власної світоглядної позиції;

— утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справед­ливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;

— культивування кращих рис української ментальності — працелюб­ності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерант­ності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

— формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємництва та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринко­вих відносин;

— забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров'я;

— формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування сус­пільних стосунків;

— забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток есте­тичних потреб і почуттів;

— вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;

— прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідаль­ністю;

— спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України зрештою пере­слідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, грунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методологічних засадах. Разом з цим, у процесі виховання враховуються регіональні й етнографічні особливості.

Дата добавления: 2015-05-07